Миргород: місто козаків та сонячних годинників

Показала Миргород та розповіла про його секрети місцева жителька – Уляна Нестефоренко, головна спеціалістка відділу розвитку бізнесу, торгівлі та туризму управління економічного розвитку та інвестицій Миргородської міської ради.

Уляна Нестефоренко

З пані Уляною ми зустрілися у середмісті. Одразу звертаю увагу на кількість велосипедів та облаштовані доріжки для руху на них. Як виявилося, Миргород є одним із «найвелосипедніших» міст України.

У будні з 7 до 8 ранку на центральному перехресті нараховують до пів тисячі велосипедистів, тобто один велосипедист проїжджає тут кожні сім секунд. Під час пандемії коронавірусу 2020 року в Миргороді, як і в усіх країнах Європи, значна частка людей «пересіла» з міського та приватного транспорту на велосипеди. Кількість велосипедистів у місті зросла, як і відсоток велосипедисток (з 35% до 40%). Миргород має найвищий відсоток велосипедистів-жінок.

Тут є затверджена програма розвитку велоруху до 2027 року, яка стосується розвитку інфраструктури. Тематичні велопаради та велоквести раніше були постійною практикою. На жаль, свої корективи внесла спочатку пандемія, а потім російський напад. Наразі безпекова ситуація не сприяє масовим заходам, але плани є.

– На сьогодні розроблено та затверджено три туристичні веломаршрути населеними пунктами громади. У процесі розробки перебувають ще кілька тематичних маршрутів. Хочеться показати ту різноманітність ресурсів – від історії до крафтових виробництв – яка є у нашій громаді. Розповісти про них більше як місцевим жителям, так і туристам, – говорить пані Уляна.

ГОДИННИКИ У ПАМ'ЯТЬ ПРО ЗАГИБЛИХ КОВАЛІВ

Мені з незвички постійно доводиться пильнувати, чи не стою на велодоріжці, та все ж трохи дивуватися, скільки дітей та дорослих тут на двоколісному транспорті.

Тож за розмовою про велосипеди, прогулюючись однією з центральних вулиць – вулицею Гоголя, зупиняємося біля скульптури, що привертає увагу – сонячного годинника. Моя співрозмовниця пояснює, що по місту їх шість (сьомий створений, але не встановлений).

– Такі годинники по місту в різних районах стоять. Біля краєзнавчого музею, біля мосту (на території скверу Слави), на території санаторіїв тощо. Їх встановлюють на честь загиблих у війні з Росією ковалів, – розповідає вона.

За словами жінки, перший годинник виготовили за проєктом коваля із села Трудолюб Петра Федоряки. Він планував не зупинятися на тому і хотів зробити Миргород містом сонячних годинників. Але цього не сталося: Петро Федоряка загинув у бою під Шахтарськом. Його часомір встановили на центральній площі у 2014 році. А друзі воїна-митця вирішили продовжити його починання, але вже з присвятою кожного нового годинника загиблому на фронті ковалеві.

ГРУЗИНСЬКА ГОСТИННІСТЬ У ЦЕНТРІ МИРГОРОДА

Під час прогулянки привертає увагу яскрава будівля. Це – Миргородський літературно-меморіальний музей Давида Гурамішвілі. Поряд із музеєм – пам'ятник поету.

Музей Гурамішвілі

Експозиція музею розповідає про його життя і творчість. Давид Гурамішвілі понад 30 років прожив в Україні, похований на цвинтарі в Миргороді.

Музей є єдиним грузинським поза межами Грузії. А ще він має побратимські стосунки з музеєм Лесі Українки в місті Сурамі (Грузія), де вона похована.

Ми ж прямуємо не до музейного входу, а трошки ліворуч – тут працює нещодавно створений артцентр «Гамарджоба».

Марина Камінська

Зустрічає нас тут Марина Камінська, методистка Миргородського літературно-меморіального музею Давида Гурамішвілі.

У першому приміщенні застелений барвистий килимочок, стіни та стеля – оздоблені декором. Окрім того, в повітрі – аромат східних пахощів. Пані Марина пояснює, що тут зовсім скоро розпочнеться зустріч для відпочинку й спілкування. Власне, для цього й створювали центр.

– Гамарджоба – це грузинське привітання, але також це і побажання перемоги. Тож саме тому ми обрали таку назву. Центр відкрився на початку 2026 року, й основна мета роботи – це організація дозвілля для жителів нашого міста та туристів, розповідає працівниця музею.

Також тут проводять майстер-класи, мистецькі заходи, зустрічі любительських об'єднань, які працюють при музеї Давида Гурамішвілі, діє літературна майстерня. Марина Камінська тут опікується акторською майстернею, викладає сценічну мову для дітей і підлітків. Ще діють постійні та тимчасові експозиції. Наприклад, сьогодні вдалося порозглядати виставку кераміки.

МІСТО КОЗАЦЬКОЇ СЛАВИ

Історія Миргорода тісно пов'язана зі становленням українського козацтва. З давніх-давен це було полкове місто Миргородського козацтва. Миргородські козаки брали активну участь у визвольній боротьбі українського народу проти чужоземних поневолювачів. Миргородський козачий полк був одним із найбільш боєздатних і стійких у війську Богдана Хмельницького під час визвольної війни 1648–1654 рр. У 1695 році миргородські козаки штурмували фортецю Азов, Тамань та інші укріплення турків.

Це лиш окремі приклади – про козацьку історію міста можна говорити багато, але тут нині є ті, які не лише говорять, а й діють, щоби про славетні часи козацтва знало якомога більше людей.

Ми з пані Уляною підходимо до берега Хоролу та «Козацького стану», який там розташований. Кілька разів уточнюю, чи заклад комерційний, чи комунальний, бо територія доглянута, є інформаційні таблички, тут щось ремонтують. Уляна посміхається: «Заклад – козацький!». Оглядаюся навколо: вежі, дерев'яні будиночки, капличка, млин, альтанки, гармати, криниця.

Микола Коваленко

До нас виходить приємний пан, який представляється отаманом районного козацького товариства «Миргородський полк українського козацтва» – Микола Коваленко.

– Наша організація заснована у 1998 році. У різні періоди нас бувало від пів сотні до сотні учасників. На самому початку – п'ятеро. Я є одним із засновників. Ми проводимо різноманітні напрямки роботи. Ось тут – таке національно-патріотичне виховання. Також є краєзнавчо-пошукова робота, як-от відродження пам'ятників, козацьких могил, вшанування наших козаків і всіх героїв, які відстоювали та захищали Україну. Загалом – відродження історичної пам'яті. Підтримуємо й розбудову української православної церкви, – розповідає отаман. І додає, що ідею застави колись він і запропонував, щоб зробити хоча б невеличкий куточок, який буде розповідати про частинку козацького минулого. За задумом, це місце має бути надихаючим, мальовничим і привабливим.

– Щоб для дітей, для молоді, та і для тих людей, які хочуть дізнаватися нашу історію. Навіть підручники з історії для школи часто не відображають усіх реалій, які варто знати, – говорить Микола Григорович.

Таким чином місцеві козаки вирішили створити цей куточок. Місце підшуковували довго – майже три роки. Потім постало питання фінансування – виграли два гранти. Перший – на 200 000 гривень у 2017 році. І пізніше ще один. Всі роботи виконували самостійно.

– Оце все пішло на матеріали. Робили самі, безкоштовно. З нас люди навіть підсміювалися, поки не побачили, що воно вже є. А от коли побачили, що зробили, тоді вже оцінили. Тут було сміття, шприци, брудно. Ми поприбирали, почали робити спочатку огорожу, щоб можна було звозити матеріали і працювати. Пройшло чимало часу. Ковід, війна… Ще й те зайняло час, що робили самі. У нас є один козак, який розбирається більш-менш у будівництві, то планували, що, де, як, і оце таке вийшло в нас планування, – ділиться отаман.

Поки ми гуляємо та слухаємо розповіді про козацтво, Микола Григорович ще й встигає похазяйнувати та показати, що й де планується зробити. Ніби багато реалізовано, а не менше й задумали, переважно все для того, щоб цікаво організовувати патріотичне дозвілля дітей та молоді. Мріють і про те, щоб сюди молодята могли завітати – хоча б робити тематичні фото.

Тут і капличка є. І це точно особливе місце. Окрім старовинної Біблії та ікон, є фото загиблих козаків – вже на нинішній, російсько-українській війні. На жаль, історія повторюється, і саме тому тут вбачають місію в тому, щоб нагадувати про те, яким є наш народ.

– «Козацький стан» не повною мірою відображає нашу славну миргородську історію. Але коли людина заходить, він нагадує, що ми все-таки колись були козацька нація, козацький народ, – говорить наприкінці розмови отаман.

Плани на майбутнє тут теж є – днями розпочали офіційне оформлення документів для того, щоб доєднати «Козацький стан» до краєзнавчого музею – зробити його філією.

УКРАЇНСЬКИЙ БАДЕН-БАДЕН

Після «Козацького стану» все ж вирішуємо прогулятися біля санаторіїв. Складно побувати у Миргороді та оминути їх.

У 1912 році, щоб забезпечити місто питною водою, пробили свердловину, з якої вдарив фонтан води. Її зафіксували у тодішніх актах як смердючу та непридатну для вживання. Але завдяки подвижництву лікаря Івана Зубковського, який був на той час міським головою, джерельну воду дослідили. І в квітні 1917 року у міській лазні відкрили ванне відділення на п’ять місць, що стало початком Миргородського курорту. Згодом курорт став популярним, його навіть називали українським Баден-Баденом.

Нині Миргород – це один із найвідоміших курортів України, який об’єднує санаторії, в бюветах яких подають мінеральну воду безпосередньо з джерел. До бювету ми теж завітали. Звичайний пластиковий стаканчик води коштує 8 гривень. На смак вода відрізняється від тієї, що ми купуємо в пляшках, але приємна загалом, точно не така, як описується в актах 1912 року. Звісно, придбати можна й більший об'єм води та взяти з собою.

Пані Уляна зауважила, що в Миргороді зараз працюють шість закладів санаторно-курортного типу.

– Це сам «Миргородкурорт», який об’єднує чотири санаторії різних профілів, санаторій імені Миколи Гоголя Державного підприємства «Південна залізниця» та медичний реабілітаційний центр «Миргород» МВС України. «Миргородкурорт» при цьому наразі працює не повністю – лише два санаторії відчинені. Влітку 2024-го ще третій відкривали. Більше для реабілітації.

Звісно, зараз і не зовсім сезон – людей мало. Окрім того, територію доволі часто обстрілюють російські війська – це впливає на відвідуваність. Утім жінка зазначає, що вона знизилася ще з часів пандемії коронавірусу. Але сьогодні день для прогулянки чудовий – тож тут відпочивають як містяни, так і ті, хто приїхав оздоровитися.

ВІДЬОМСЬКИЙ КРАЙ

Легенди про відьом у Миргороді та околицях глибоко вкорінені в український фольклор, значною мірою завдяки творчості Миколи Гоголя, який прославив це місто у своїх повістях.

Також у народі відомі й місцеві магічні чари. Хоча у фольклорі немає детальних описів специфічних міських легенд про відьом саме Миргорода, все ж перекази описують околиці міста як такі, де межа між реальним та містичним дуже тонка. Відьми, чаклуни та нечиста сила є невіддільною частиною цих країв. І саме відьми часто постають як жінки, що володіють таємними знаннями, здатні наводити чари, впливати на погоду або долю людей.

– Миргородщина відома своїми історіями про відьом, які могли перекидатися на когось чи щось, робити шкоду господарству, чарувати та спілкуватися з нечистою силою. Або, наприклад, якщо якась стихія, як-от потоп, то казали, що в деяких хати не підтоплювало – це теж відьомські справи, – розповідає про легенди пані Уляна.

А ще у місті є «Миргородська калюжа» (ставок біля курорту), і це за легендами не проста водойма. Вважалося, що саме в таких місцях, де «нечиста» вода застоюється, полюбляють збиратися чорти. Недаремно біля ставка зараз встановлений пам’ятник Пузатому Пацюку, який, за Гоголем, мав прямий зв’язок із потойбіччям і знав, як змусити вареники літати. Місцеві вірять, що якщо потерти вареник у Пацюка, можна отримати дрібку тієї самої «гоголівської магії» для здійснення бажань.

На цьому моя прогулянка Миргородом добігла кінця. Наостанок я все ж зупинилася біля «Миргородської калюжі», щоб потерти на удачу той самий гоголівський вареник – на добробут, натхнення та нашу спільну перемогу над будь-якою нечистю. Миргород виявився значно глибшим за стереотипи: він здивував своєю неквапливістю, велосипедним ритмом та козацьким духом, який відчувається над Хоролом.

Мирослава Липа, Кропивницький

Фото авторки

Новини регіонів України