Два підходи до добровільних пенсій: як в Україні хочуть змінити систему накопичень

За цей час змінюються економіка, інфляція, процентні ставки, фінансові установи та сам ринок капіталу. У таких умовах система добровільного пенсійного забезпечення потребує довіри до тих, хто управляє коштами, і до правил, за якими ці гроші зберігаються та інвестуються.

Це вже не теоретичне питання. Станом на кінець першого кварталу 2026 року в реєстрі налічувалося 54 недержавні пенсійні фонди, 47 із яких здійснювали діяльність. У системі було 889,2 тисячі учасників, а загальна вартість активів недержавних пенсійних фондів становила 7,07 млрд грн.

Але чи достатньо змінити правила для фондів, щоб змінити ставлення громадян до пенсійних накопичень? І чи не виникне ситуація, коли система стане складнішою для професійних учасників, але не стане зрозумілішою для звичайної людини?

Що саме пропонують змінити

28 серпня у Верховній Раді зареєстрували пакет із трьох законопроєктів: №15570 «Про добровільні пенсійні фонди», №15571 щодо змін до Податкового кодексу та №15572 щодо відповідних змін до Цивільного кодексу. Основний проєкт №15570 станом на 28 вересня опрацьовується в парламентському комітеті.

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку підтримала пакет №15570, №15571 та №15572. За інформацією регулятора, запропоновані зміни стосуються корпоративного управління і внутрішнього контролю, управління ризиками, внутрішнього аудиту, запровадження принципу «розсудливої особи» в інвестуванні пенсійних активів та розкриття інформації учасникам.

11 вересня депутати Андрій Ніколаєнко та Євген Петруняк зареєстрували альтернативний законопроєкт №15570-1 «Про систему недержавного пенсійного забезпечення». Він також опрацьовується в комітеті.

Одна з принципових відмінностей стосується долі чинних недержавних пенсійних фондів. Основний №15570 передбачає перехід від нинішньої моделі недержавних пенсійних фондів до добровільних пенсійних фондів, засновниками яких можуть бути пенсійні компанії. Відповідно до перехідних положень, чинним недержавним пенсійним фондам відводиться десять років для ухвалення рішення щодо реорганізації або ліквідації. Альтернативний №15570-1 передбачає можливість збереження чинних недержавних пенсійних фондів поряд із новими добровільними пенсійними фондами.

Таким чином, дискусія точиться не лише навколо посилення захисту пенсійних коштів, а й навколо архітектури системи та розподілу функцій усередині неї.

Чому просто дозволити інвестувати недостатньо

Одна з головних змін стосується принципу управління активами. Замість надмірної прив’язаності до формального переліку дозволених інвестицій пропонується використовувати принцип prudent person («розсудливої особи»). Його суть у тому, що рішення щодо пенсійних активів мають прийматися з урахуванням довгострокових інтересів учасників.

На практиці це означає важливий перехід: контролювати потрібно не лише те, куди вкладені гроші, а й те, наскільки обґрунтованим було саме рішення інвестувати в певний актив.

Уявімо, що два фонди вкладають кошти в однаковий фінансовий інструмент. Формально порушень немає. Але в одного фонду це невелика частина диверсифікованого портфеля, а в іншого — значна частина всіх активів. Ризик для учасників у цих двох випадках буде різним.

Саме тому нова логіка передбачає більшу увагу до диверсифікації та управління ризиками. Пенсійний фонд має не просто шукати можливість отримати дохід, а розуміти, який ризик бере на себе учасник заради цього потенційного доходу. Для довгострокових накопичень це принципове питання.

Адже висока дохідність окремої інвестиції ще нічого не говорить про якість пенсійної стратегії. Важливими є результат усього портфеля та його здатність витримувати несприятливі періоди.

Але куди інвестувати пенсійні гроші

Навіть якісна модель управління не вирішує іншої проблеми — обмеженого вибору інструментів на українському ринку. За словами голови Національної  комісії з цінних паперів та фондового ринку Олексія Семенюка, близько 85% українського ринку цінних паперів припадає на облігації внутрішньої державної позики. Серед умов його подальшого розвитку він називає появу конкурентних фінансових інструментів, поступове пом’якшення обмежень на рух капіталу та формування «довгих грошей».

Це створює певне замкнене коло. Для розвитку ринку потрібні довгострокові внутрішні інвестори, якими можуть стати пенсійні фонди. Але самим пенсійним фондам для повноцінної диверсифікації потрібен ринок із достатньою кількістю якісних інструментів.

Тому завдання полягає не в тому, щоб максимально уникати ризику, а в тому, щоб він був контрольованим, диверсифікованим і зрозумілим для вкладника.

Більше відповідальності в одних руках чи більше розподіленого контролю

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку пояснює запропоновану модель необхідністю чіткіше визначити відповідальність за управління пенсійними активами, посилити вимоги до корпоративного управління, капіталу, внутрішнього контролю та ризик-менеджменту.

«Якщо людина відкладає кошти 20–30 років, вона повинна мати максимально зрозумілу й надійну систему захисту цих накопичень». — Олексій Семенюк, голова Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Водночас представники чинного ринку порушують питання, чи не послабить концентрація функцій систему взаємного контролю. Директор департаменту ринків капіталу Укрексімбанку та представник засновника корпоративного недержавного пенсійного фонду банку Олег Сердюк нагадує, що нині функції розподілені між засновником, радою фонду, адміністратором, компанією з управління активами, банком-зберігачем та аудитором. Його позицію варто сприймати саме як позицію учасника чинного ринку, зацікавленого в майбутній моделі його роботи.

«Постає дійсно дуже багато питань, коли все це буде сконцентровано в пенсійних компаніях». — Олег Сердюк

Для законодавців ключовим залишається питання: як поєднати чітку відповідальність за результат із незалежними запобіжниками та контролем.

Прозорість — це не кількість сторінок у звіті

Є ще один принциповий елемент запропонованих змін — інформація для учасників. Людина має розуміти, де зберігаються її накопичення, хто ними управляє, як вони інвестуються та який результат це дає. Звучить очевидно. Але саме тут фінансові системи часто стикаються з проблемою: інформації може бути багато, а зрозумілості — мало.

Для звичайного учасника важливо не просто отримати звіт із десятками показників. Йому потрібно знати кілька речей: скільки грошей він накопичив, скільки сплатив за управління, наскільки змінилася вартість його активів, які ризики існують і як його результат співвідноситься з обраною стратегією.

Тому справжня прозорість — це не максимальна кількість інформації, а можливість ухвалити рішення на її основі. Якщо нова система забезпечить саме це, учасник отримає реальний інструмент контролю. Якщо ж прозорість залишиться суто формальною, додаткові звіти навряд чи істотно вплинуть на довіру.

Податки: стимул має бути зрозумілим у гривнях

Окремий законопроєкт №15571 має врегулювати податкові питання, пов’язані з добровільними пенсійними фондами, вкладниками, учасниками та вигодонабувачами.

Для розвитку добровільних накопичень це принципове питання. Людина порівнюватиме пенсійний продукт з альтернативними варіантами — депозитом, облігаціями внутрішньої державної позики, іншими інвестиційними інструментами або можливістю витратити кошти зараз.

Тому після визначення остаточної податкової моделі її варто буде пояснювати не мовою Податкового кодексу, а через конкретний результат: скільки залишиться у вкладника за однакової суми та однакового строку накопичення порівняно з іншими інструментами. До ухвалення законопроєкту робити висновок про реальний масштаб податкового стимулу передчасно.

Найскладніше — не написати правила, а забезпечити їх виконання

Запропонований підхід відповідає сучасній логіці регулювання пенсійних активів і враховує положення європейських директив 2014/50/ЄС та 2016/2341/ЄС. Проте європейські правила самі по собі не створюють європейського рівня довіри. Для цього потрібні три речі: професійні учасники ринку, дієвий нагляд і зрозумілі правила для громадянина.

Особливо важливим буде нагляд. Якщо система переходить від жорсткого переліку дозволених операцій до принципу оцінки ризику, регулятор має бути спроможним оцінювати не лише формальне дотримання законодавства, а й якість управління.

Це складніше завдання. Потрібно буде бачити не тільки те, що фонд зробив, а й чому він це зробив, які ризики оцінював, як працює його система контролю та чи відповідають рішення довгостроковим інтересам учасників.

Отже, нова модель одночасно підвищує вимоги як до самих фондів, так і до регулятора.

Пенсійні гроші як «довгі» гроші економіки

Якщо добровільні накопичення стануть масовішими, вони можуть створити ресурс, якого українській економіці бракує, — капітал, що інвестується не на кілька місяців, а на роки й десятиліття. Це може сприяти розвитку ринку корпоративних облігацій, акцій та інших довгострокових фінансових інструментів.

Але тут має зберігатися принципова межа: пенсійні накопичення існують передусім для майбутнього доходу конкретної людини, а не для фінансування проєктів, потрібних державі чи бізнесу. Інтерес економіки в «довгих грошах» не повинен підміняти інтерес вкладника в дохідності, збереженні коштів та прийнятному рівні ризику.

Головний тест — не назва фонду

Нині обидві законодавчі моделі перебувають на опрацюванні в парламентському комітеті, тому остаточна конструкція системи ще може змінитися.

Для її оцінки вкладникові не обов’язково розбиратися у всіх деталях корпоративної структури пенсійної компанії. Через кілька років після реформи значно важливішими будуть прості відповіді: Де мої гроші? Хто за них відповідає? Скільки коштує управління? У що вони інвестовані? Який результат після інфляції та витрат? Що станеться з накопиченнями, якщо один із учасників системи припинить працювати?

Якщо система даватиме зрозумілі відповіді на ці питання, зміна законодавства може підсилити довіру до добровільних пенсійних накопичень. Якщо ж для вкладника зміниться лише назва установи та кількість нормативних документів, сама реформа навряд чи зробить пенсійні накопичення масовою практикою.

Адже для будь-якої системи, якій люди віддають гроші на 20–30 років, важлива не лише дохідність, а й довіра.

Діана Горбачук, Київ

Суспільство