«Білий Орел»: як президент Навроцький одним указом об’єднав Україну

НЕБАЧЕНА ЄДНІСТЬ: ЯК «БІЛИЙ ОРЕЛ» ОБ’ЄДНАВ УКРАЇНУ

Реакція Володимира Зеленського була миттєвою. Глава держави опублікував фото з відділення «Нової пошти»: орден Білого Орла полетів назад до Варшави, адресату Каролю Навроцькому. Зеленський влучно підкреслив абсурдність ситуації, нагадавши, що Польща чомусь не відбирала аналогічні нагороди у «батька» фашизму Беніто Муссоліні чи лобіста російських інтересів Герхарда Шрьодера.

Президент Країни Володимир Зеленський та президент Польщі Кароль Навроцький. Грудень 2025, Варшава / Фото www.president.gov.ua

Консолідація президентів 

Протягом наступної доби сталося справді безпрецедентне: від польських відзнак відмовилися Леонід Кучма, Віктор Ющенко та Петро Порошенко. Три президенти з різних епох та політичних таборів виступили єдиним фронтом.

– Леонід Кучма нагадав, що завжди вважав дружбу з Польщею пріоритетом, але повернув орден зі словами: «Жодна інша країна не може диктувати нам, кого шанувати».

– Віктор Ющенко застеріг, що будь-яке послаблення єдності між нашими країнами працює виключно на користь Кремля.

– Петро Порошенко додав різкості: «Якщо ми дозволимо полякам редагувати наші підручники, завтра нам пришлють спільний підручник із Москви».

Дипломатичний «орденопад» 

Приклад президентів наслідували топ-посадовці та дипломати. Свої польські ордени повернули очільник ГУР Кирило Буданов, голова МЗС Андрій Сибіга, посли Василь Боднар та Василь Зварич, а також експрем'єр Володимир Гройсман та інші.

Їхній спільний меседж був однозначним: рішення Навроцького – це стратегічна помилка, яка перекреслює десятиліття українсько-польського примирення і є справжнім подарунком для Москви. Як слушно зауважив Буданов: спільна історія має бути приводом для глибокого осмислення, а не для грубих політичних спекуляцій.

Меми замість трауру 

Замість агресії чи образ українське суспільство відреагувало хвилею іронії. «Це той єдиний день в історії України, коли ми не чмиримо своїх президентів», – цей допис найточніше описав настрій у соцмережах.

Мережа вибухнула жартами:

– Про працівника сортувального термінала, який за ніч став чотирикратним кавалером Білого Орла.

– Про пропозицію вручити Навроцькому орден Богдана Хмельницького – адже тільки йому вдалося об’єднати всіх президентів України.

SMM «Нової пошти» теж підтримав тренд: «Орел може летіти зі швидкістю 50-80 км/год, але ми доставили його швидше».

Важливо, що ця реакція була сповнена гідності. Українці жартували без антипольської істерії, чітко розмежовуючи повагу до польського народу та право на власну історичну пам'ять. А крапку у флешмобі органічно поставили Сили спеціальних операцій: «Ми буквально на секунду: там Тюменський НПЗ після нас горить! Усім тихої ночі».

І це теж про єдність – тільки іншого роду.

Ефект бумеранга у Польщі 

Як зазначає філософ Олексій Панич, своїм радикальним кроком Навроцький досяг протилежного результату: він монолітно згуртував українців, але розколов власне суспільство, змусивши поляків креслити йому «червоні лінії».

У Польщі справді розпочався зустрічний рух. Ексдепутат Пйотр Фоглер на знак протесту повернув свій «Золотий Хрест Заслуги», назвавши дії Навроцького безглуздими. Ліберальні активісти ініціювали створення альтернативного «Ордена Майбутнього» для Зеленського, щоб продемонструвати справжню солідарність більшості поляків.

Польські топ-політики теж не змовчали. Євродепутат Роберт Бедронь і прем’єр Дональд Туск закликали до деескалації, а голова МЗС Радослав Сікорський підсумував: «Переможцем у війні за історію та ордени може стати лише Москва».

РАХУНОК ПОДЯКИ: ЗА ЩО МИ, УКРАЇНЦІ, ЗАВДЯЧУЄМО ПОЛЬЩІ

Говорити про подяку в момент дипломатичної кризи незвично. Але саме такий момент – найкращий для тверезого погляду на реальність: що насправді зробила Польща для України за роки повномасштабної війни. Перелік не повний, але й величезний.

Вони відкрили кордони в першу ніч

Повномасштабне вторгнення Росії призвело до найбільшої з часів Другої світової війни міграції біженців у Європі, і більша частина цього потоку пройшла через Польщу. Варшава не чекала жодних сигналів зверху – вона просто відкрила кордон.

За даними Прикордонної служби, лише з 1 січня до 31 березня 2022 року громадяни України перетнули польсько-український кордон у бік Польщі 3,05 мільйона разів. Впродовж всього 2022 року цей показник зріс до 9,09 мільйона. Варшава прийняла близько 300 тисяч біженців лише за перший місяць – кількість жителів міста зросла на 15%.

У 2022 році 1,5 мільйона громадян України отримали PESEL та статус UKR, а загальна кількість біженців, які перебували під тимчасовим захистом у Польщі у 2022–2023 роках, склала близько 1,73 мільйона осіб. Ці люди отримали право на роботу, медичну допомогу, освіту для дітей, соціальні виплати – рівні з польськими стандартами.

Загальна допомога Польщі у 2022 році, включаючи підтримку українських біженців, становила понад 2% її ВВП, або 56,6 мільярда злотих.  Ці гроші прийшли не лише від держави – значну роль відіграло польське громадянське суспільство: сотні тисяч родин прийняли українців до своїх осель, автоволонтери везли людей від кордону, церковні громади організовували харчування та притулки.

Хаб у Жешуві – серце постачань

Найважливіша, але найменш помітна широкому загалу роль Польщі у цій війні – логістична. З другого дня війни у польському Ряшеві (Жешуві) почав працювати логістичний хаб, який забезпечує понад 95% усіх поставок в Україну.

Хаб у польському Жешуві є основним логістичним вузлом, через який Україні надходить зброя. Через нього пройшли мільярди доларів у вигляді зброї, боєприпасів, технічного спорядження від десятків країн. Якби не цей вузол – вся архітектура міжнародної допомоги Україні виглядала б зовсім інакше. Показово, що навіть тимчасова зупинка американської допомоги на початку 2025 року виявилась публічно підтвердженою саме через хаб у Ясьонці, і саме звідти прийшло підтвердження відновлення постачань після переговорів у Джидді.

Більше танків, ніж будь-хто

За даними польського Міністерства нацоборони, у 2022-2024 роках Польща безоплатно надала ЗСУ 318 танків, серед яких T-72M/M1, модернізовані T-72M1R, PT-91 та Leopard 2. Польща стала лідером за кількістю наданих українцям танків.

Танки Т-72М1 польських військових. 2013 рік, Польща / Фото Broń Pancerna

Загальна польська військова допомога сягнула понад 4,5 мільярда євро, з яких понад 3,3 мільярда становить безоплатна передача військової техніки – понад 1300 одиниць: танків, бойових машин піхоти, артилерійських систем, літаків, гелікоптерів. Варшава найбільше з усіх країн передала Україні танків, БМП та літаків МіГ-29.

Польща була першою чи однією з перших європейських країн, які постачали ЗСУ нові типи військової техніки, тим самим розвіюючи побоювання чи небажання інших країн підтримувати Київ. Цей ефект важко переоцінити: у 2022 році, коли весь Захід вичікував і боявся ескалації, польський приклад прокладав дорогу для інших.

Польща також здійснює масштабну підготовку українських військових у польських центрах підготовки. У Бидгощі відкрився Центр аналізу, підготовки та навчання НАТО-Україна (JATEC) – перша така значуща інституція співпраці між Альянсом та Україною.

Двері до ЄС відчинені польською рукою

На міжнародній арені Польща відстоює необхідність посилення тиску міжнародною спільнотою на РФ для негайного припинення війни проти України. Офіційна Варшава надзвичайно активно використовує наявний дво- та багатосторонній інструментарій впливів – і постійно наголошує на необхідності посилення санкцій проти Росії, а також на наданні Україні військової, фінансової та гуманітарної допомоги.

У питанні євроінтеграції польський голос є особливо вагомим, бо Польща знає, що таке цей шлях зсередини. У грудні 2025 року, під час Неформальної зустрічі міністрів ЄС з питань Європи у Львові, Польща оголосила про долучення до програми Ukraine2EU – Програми підтримки європейської інтеграції України. Окрім внеску у розмірі 1 мільйона євро, Польща поділиться з українськими органами державної влади досвідом у реалізації євроінтеграційних реформ і наближенні законодавства до acquis ЄС.

В Угоді про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Республікою Польща, підписаній у 2024 році, підтверджується, що членство України у ЄС і НАТО є стратегічним інтересом обох держав. Це не просто декларація – це зобов’язання передусім ЄС і НАТО продовжувати відстоювати українську євроатлантичну перспективу.

Польське суспільство – окремий рахунок подяки

Важливо відрізняти рішення Навроцького від позиції польського суспільства загалом. Польські громадські активісти прямо заявили: «Українці віддають життя за безпеку – свою, Польщі та Європи. Нинішнє рішення польського глави держави показує, як діє російська пастка. Польські праві сили розпочали передвиборчу кампанію до парламентських виборів і безжально використовують Волинську трагедію в політичних цілях. Політики сперечаються про 1943 рік, тоді як у 2026 році в Україні щодня гинуть люди».

Слід зазначити, що 2,3 мільярда євро сплатили у польський бюджет саме українські підприємці, які працювали в Польщі у 2022–2023 роках. Взаємодія виявилась справді двосторонньою – і це важлива частина відносин, яку варто пам’ятати в момент кризи.

Тут знову хочеться згадати слова Віктора Ющенка, які можна вважати найточнішим підсумком усієї цієї складної ситуації:

«Саме польський народ одним із перших простягнув руку допомоги Україні у найскладніші дні 2022 року», – заявив 3-й президент України Віктор Ющенко.  

Цю руку ми пам’ятаємо. Попри все.

ЯК НЕ ДОПУСТИТИ ПОДАЛЬШОГО ЗАГОСТРЕННЯ

Дипломатичний скандал вщухне. Але питання залишиться: як не дати цій кризі стати прологом до системного погіршення українсько-польських відносин? Тим більше що час справді невдалий – йде війна, попереду польські парламентські вибори 2027 року, і Москва не пропустить жодної нагоди скористатися розколом між двома народами.

Один із найбільш виважених голосів у цій дискусії – Василь Зварич, який два роки був послом України в Польщі й краще за більшість розуміє польський контекст. Повернувши власну нагороду, він зробив це з конкретним меседжем: «Якщо ветерани УПА та Армії Крайової після всього пережитого знайшли в собі мужність подати один одному руку, то сучасні політики повинні знайти в собі мудрість не руйнувати те, що було так важко збудовано».

Ця фраза – не просто риторика. Вона вказує на реальний механізм порозуміння: спільні церемонії вшанування, прямий діалог між народами, ексгумації жертв, нарешті. І Зварич відкрито назвав, що саме зараз під загрозою: «Кароль Навроцький фактично поставив під сумнів десятиліття копіткої праці, спрямованої на українсько-польське примирення та порозуміння. І це особливо прикро, адже процес примирення започаткували не політики, а люди, які безпосередньо пережили найтрагічніші сторінки нашої спільної історії».

Рецепт Зварича – повернутися до логіки ветеранів, а не логіки виборчих кампаній. Конкретно: продовжувати ексгумації, відновити двосторонній конгрес істориків, розмежувати офіційний і громадянський рівні діалогу.

Директор Інституту світової політики Євген Магда наполегливо повторює одну й ту ж думку – і вона не стала менш актуальною від частого повторення: «Потрібно зрозуміти, що формула "Ми прощаємо і просимо пробачення", яку проголосив Іоанн Павло ІІ, а потім повторили президенти Кучма і Кваснєвський, в принципі не має альтернативи».

Магда також зафіксував важливе: дії трьох президентів України та низки відомих українських політиків, які відмовилися від польських нагород, свідчать, що рішення Навроцького консолідувало, щонайменше, українській політикум. Але консолідація всередині – лише перший крок. Другий – переконати польських партнерів, що Навроцький говорить не від імені всієї Польщі.

Ключова застереження Магди: Польща не припинить постачання озброєнь, тому що боротьба України проти Росії є одним із компонентів її стратегічного інтересу. Але шукати можливості для розуміння буде складно. Практичний висновок: стратегічне партнерство треба берегти навіть тоді, коли символічна частина відносин перебуває в кризі.

Політолог Володимир Фесенко переконаний, що турбулентність зумовлена трансформаціями всередині польського соціуму, тому Києву слід згорнути гостру полеміку. Він деталізує: «Ця криза надовго, вона пов’язана не лише з Навроцьким, а обумовлена нинішнім станом значної частини польського суспільства. Україна, українські державні діячі гідно відповіли на провокативний демарш президента Навроцького. Наступне завдання полягає в тому, щоб подолати нинішню гостро емоційну фазу цієї кризи. Для цього треба припинити на офіційному рівні публічну дискусію про взаємні образи. Зараз Навроцький і його оточення не готові до діалогу і до якихось конструктивних кроків. Це як і в міжособистісних стосунках, коли ваш опонент налаштований агресивно, то просто треба припинити на певний час дискусію з ним. Треба дочекатись, коли ці агресивні й негативні емоції вщухнуть, і тоді поступово треба відновити налагодження стосунків».

Політолог підкреслює, що немає якогось дивовижного рецепту швидкого й одномоментного подолання цієї кризи. Потрібна системна і тривала робота з громадською думкою в Польщі, з різними політичними силами в Польщі, з акцентом на тому, що нас об’єднує і де ми можемо і маємо працювати разом. «Для цього Офіс Президента і МЗС України мають виробити спільну стратегію поступового подолання нинішньої кризи. А зараз українській владі й тим, хто працює з Польщею просто треба проявити виваженість, витримку, припинити ланцюгову реакцію взаємних обвинувачень і спробувати знизити градус нинішніх гострих емоцій», – акцентує Фесенко.

Простіше кажучи, треба припинити публічну емоційну дискусію з Навроцьким та його оточенням. Якщо будуть якісь закиди, треба відповідати спокійно й по суті, без зустрічних демаршів. «Мені здається, що саме так і намагаються зараз діяти офіційні представники України», – додав експерт.

Громадський діяч, співкоординатор руху «Простір свободи» Тарас Шамайда акцентує увагу на принципі взаємної поваги, застерігаючи від згоди на диктат. Він стверджує: «Безумовно, нам потрібно шукати порозуміння і з польською владою, і з усіма здоровими силами в польському суспільстві. Але це порозуміння може будуватися виключно на засадах рівноправності і взаємної поваги. Що включає в себе і повагу до права кожної зі сторін самій визначати яких героїв їм шанувати. Права, яке Україна завжди визнавала за Польщею, і яке Польща дедалі більше не визнає за Україною. Так, Польща для нас дуже важлива – і для нашої безпеки, логістики, і для нашого шляху в ЄС. Але згода на нерівноправні міждержавні стосунки і диктат сусідів у будь-яких питаннях не лише не розв'яже наших проблем, а навпаки, ще більше їх загострить. Нам треба врешті-решт засвоїти цей урок».

Філософ Мирослав Маринович застерігає суспільство від імпульсивних кроків, нагадуючи, що сліпе копіювання політичних жестів шкодить. Він наголошує: «Дзеркалити популістські кроки свого опонента означає впадати в такий самий популізм. Що нам потрібно сьогодні, так це виважена твердість. Не улягання ультимативним вимогам і не крикливість, а спокійна твердість сторони, яка нарешті відчула свою суб’єктність. Під знаком "дзеркальності" українці й поляки прожили добрий шмат ХХ століття – і нікому це не пішло на користь. Ні "справедлива відплата", ні "akcje odwetowe" не переконали суперника у чиїсь правоті. Програли обидві сторони, бо виграла третя. Я усвідомлюю, що метод "дзеркальності" може сподобатися багатьом емоційним українцям. Так в історії було не раз, і ми мало змінилися. Проте нам нарешті треба стати державним народом – тобто народом, який уміє вчасно загнуздати емоції і правильно розставити пріоритети».

Журналіст Олег Базар зазначає, що засаднича причина криється в страхах частини польських еліт перед зростанням суб'єктності України. Базар пояснює: «Той же Навроцький раніше визнавав: жодна сторона не має диктувати іншій кого і як вшановувати. Що змінилося зараз? Найпростіше було б все звести до роботи російської агентури (що точно є) чи до передвиборчих істерик у Польщі (що теж є). Але засаднича причина, як на мене, криється в тому, що польські еліти бояться того, що Україна стає сильною. Ми зручні в ролі жертви, слабкого сусіда, якому треба допомагати. Але не сили, з якою треба рахуватися. Особливо в умовах, коли сама Польща втрачає позиції лідера східного флангу Європи. Що робити в такій ситуації? Зберігати спокій, твердо стояти на позиції, що ніхто нікому нічого диктувати не буде, а єдиною спільною формулою щодо проблемних питань минулого є канонічне "пробачаємо і просимо пробачення". І не втомлюватися нагадувати полякам хрестоматійну формулу Єжи Ґедройця та Юліуша Мєрошевського, суть якої в тому, що без сильної України не буде сильної Польщі».

Мирослав Ліскович. Київ  

Перше фото: t.me/V_Zelenskiy_official

Події та кримінал