Простір, де вчаться розуміти: як у Миколаєві допомагають дітям із РАС

ДО ТРЬОХ ЗАНЯТЬ НА ДЕНЬ

– Минулого року до нас звернулася Миколаївська міська рада з проханням відкрити центр для дітей з РАС, яким необхідна комплексна допомога, адже потреба в цьому дуже велика. У черзі за відповідними послугами перебувало щонайменше 300 маленьких миколаївців дошкільного та раннього шкільного віку, – розповідає керівниця напряму допомоги дітям Future for Ukraine (FFU) Ольга Глюза.

Центр відкрили у жовтні 2025 року за співпраці з міською владою, яка надала приміщення, а партнери облаштували його відповідно до потреб дітей із РАС. Починали з 28, сьогодні тут займається вже майже 40 дітей віком до 12 років. У черзі – ще понад 50.

Своєрідний символ новоствореного центру – іграшкове левеня, яке зустрічає відвідувачів у коридорі, тож миколаївці називають заклад просто «Левчиком».

Тут є спеціально облаштовані кімнати, де малеча отримує комплексну допомогу за трьома напрямами: логопедія, сенсорна інтеграція та АВА-терапія – це психологічна підтримка, яка допомагає дітям із РАС адаптуватися до життя, вчить самостійності та соціальної взаємодії. У центрі готуються відкрити ще один напрям – арттерапію, завдяки чому можна буде залучити більше діток.

Одне заняття триває 45 хвилин, далі 15 хвилинна перерва й наступне. За день дитина може відвідати до трьох занять, на тиждень – до шести. Графік та програми створюють індивідуально залежно від потреб, стану та можливостей дитини.

Тут працює команда кваліфікованих фахівців: чотири психологи, логопед і спеціаліст із сенсорної інтеграції. Вимоги досить високі – беруть лише тих, хто вже має позитивний досвід роботи з РАС. Їхню роботу фінансують з донорських коштів, для батьків усі послуги безплатні.

– Із родинами укладають договір на шість місяців із можливістю продовження до року. Дітей багато, черга велика. Тому намагаємося надавати послуги тим, кому вони найбільш необхідні. Час від часу відбувається певна ротація: хтось виїжджає, комусь уже не потрібен інтенсивний супровід, тому запрошуємо інших, – наголошує Ольга.

Психологиня Анастасія (зліва), адміністратор Антоніна (справа)

ВЧАТЬСЯ ГОВОРИТИ, ВІДЧУВАТИ Й ДОВІРЯТИ

Практична психологиня Анастасія Гетманцева має понад 15 років досвіду роботи з дітьми з РАС. Вона зауважує, що коли починала свою практику, дітей з такими особливостями розвитку психіки в Україні, зокрема у Миколаєві, було значно менше.

– Є дітки, які перебували в зоні бойових дій, близько чули вибухи, і батьки схильні вважати, що саме це вивільнило негативні чинники, що запустили процес змін у їхній поведінці. Хоч аутизм ще до кінця не досліджений, але медики і психологи сходяться на думці, що це здебільшого генетичний розлад, – розповідає Анастасія.

За словами психологині, робота з дітьми з РАС – процес індивідуальний. Адже аутизм має різні прояви і ступені: комусь треба більше часу й зусиль, комусь – менше.

– У «Левчику» підбирають методи й форми занять, що найефективніші для конкретної дитини, поліпшують її поведінку, якість життя, допомагають комфортніше себе почувати. Часто такі діти мають підвищену збудженість, занадто емоційні. Ми вчимо їх самостійно заспокоюватися, взаємодіяти з іншими дітьми, адаптуватися до соціального життя, – стверджує Гетманцева.

Вона закликає батьків звертати увагу на поведінку малечі, щоб якомога раніше виявити РАС і розпочати корекцію. Серед основних ознак: дитина не радіє, коли бачить маму, уникає зорового контакту, має труднощі у спілкуванні, сенсорну чутливість, постійно повторює ті самі рухи та ін.

МОВА, ЯКУ ПОТРІБНО «РОЗБУДИТИ»

Логопединя центру Наталія Вєльчєва каже, що її шлях у цю сферу почався з певного виклику для неї самої.

– Свого часу ми з подругою відкрили корекційний центр. І перша дитина, яка до нас прийшла, був трирічний хлопчик із такими особливостями. Ми по крупинці збирали інформацію, багато вчилися самі. І разом у нас непогано виходило, – згадує Наталія.

Сьогодні вона вже відомий фахівець, працює з різними, навіть найскладнішими випадками, має авторські програми.

– Я дуже пишаюся, коли бачу, що в діток є прогрес. Ось, скажімо, наш Русланчик. Його привів дідусь. Дуже кмітливий хлопчик, гарно складає пазли, але не розмовляє. Та вже після кількох занять почав повторювати звуки, слова, – це мене дуже тішить, – ділиться співрозмовниця.

І наголошує: для ефективного результату потрібні час і системний підхід. В ідеалі дитина має отримувати по 48 годин навчальної уваги на тиждень, тому дуже важливо займатися й удома.

– Я не втомлююся повторювати батькам: якщо ми зараз здамося, опустимо руки, то згодом дуже пошкодуємо про втрачену можливість. Так, це важко, бракує часу, але маємо зробити все, щоб допомогти цим діткам наздогнати своїх ровесників. Це реально. Два роки інтенсивних занять – і ми можемо наблизити дитину до норми. Але потрібно більше таких центрів, більше педагогів, бо тепер маємо великі черги, – каже логопединя.

МАЛЕНЬКІ КРОКИ, ЯКІ ЗМІНЮЮТЬ ЖИТТЯ

Крістіна, мама чотирирічного Дмитрика, згадує, що перші тривожні сигнали помітила, коли синові було півтора року. Тоді родина перебувала за кордоном, куди виїхала, рятуючись від війни.

– Я почала помічати, що він трохи дивно себе поводить. Коли його кликала – не відгукувався, не дивився мені у вічі… Це мене насторожило. Я звернулася у Польщі до лікарів, але там не побачили проблеми – списали все на вік. Та час ішов, нічого не змінювалося. Ми повернулися в Україну й почали обстеження. Це досить тривалий процес, тому діагноз РАС нам підтвердили, коли синові було вже три роки. Але ми не чекали, а почали працювати над корекцією ще до офіційного висновку, – розповідає Крістіна.

Крістіна

За її словами, Дмитрик уже пів року відвідує центр – займається двічі на тиждень, по три заняття на день. Подобається все, але особливе задоволення приносить сенсорна інтеграція, бо любить стрибати, рухатися по поверхнях, переносити предмети. Вдома мама теж старанно виконує рекомендації фахівців. І прогрес очевидний: «Він уже може сам зняти кросівки, швидко роздягнутися, чого раніше не було. Паралельно ми ходимо в басейн, де син навчився добре плавати й пірнати».

Ці прості, на перший погляд, навички – дуже важливі для родин, які виховують діток з аутизмом.

Наталя

Бабуся п’ятирічного Давида Наталя приїхала до Миколаєва з тимчасово окупованої території Херсонщини, допомагає доньці доглядати за онуком. Його батько – військовослужбовець, тож основна турбота про хлопчика лежить на жінках. Розповідає, що підозри з’явилися, ще коли онуку було півтора року. А у два роки і два місяці йому підтвердили РАС.

До центру хлопчик ходить уже шість місяців і має хороші результати, тож родині продовжили програму ще на такий самий термін. Хлопчик гіперактивний, але після занять у «Левчику» став спокійнішим, більш посидючим. Поки що Давид не розмовляє, але над цим працюють, тож родина не втрачає надії.

– Попри те, що нам далеченько добиратися, онук їздить із великим задоволенням. Ми теж відвідуємо по три заняття на день, але якби була можливість – залишалися б і на четверте. До цього ходили в інші заклади, до приватних фахівців, тож добре знаємо ціну такої допомоги. Поява безоплатного центру стала справжньою підтримкою. Для таких діток «Левчик» – як ковток повітря, – не стримує емоцій жінка.

Історія родини п’ятирічного Максимка теж тісно пов’язана з війною. Він має сестричку-двійню Мію. І саме порівняння з нею допомогло мамі помітити зміни ще на ранньому етапі.

– Коли почалася повномасштабна війна, дітям було по десять місяців. Ми жили в Миколаєві під постійними обстрілами. Тривожність, напруга, хвилювання – усе це впливало на мій та їхній стан. Тож десь через два місяці вирішили виїхати на Полтавщину. Дорога була важка – добиралися дві доби. Коли двійнятам виповнилося по півтора року, я побачила, що зі сином щось негаразд. Він перестав говорити, не помічав ані мене, ані сестричку, заглиблювався в себе, почав складати всі предмети в одну лінію, сортувати за кольорами, – ділиться своїм досвідом мама Вікторія.

Вікторія

Не чекаючи офіційного діагнозу, вони вже з двох років почали працювати з фахівцями. Оскільки жили в маленькому містечку, то із цим були труднощі – не вистачало спеціалістів, доводилося далеко їздити. Тож вирішили повернутися додому.

– У соцмережах я побачила, що в Миколаєві відкрився «Левчик», звернулася, нас узяли. Це стало справжньою знахідкою, ми ходимо вже чотири місяці й дуже задоволені, також паралельно займаємося з нейропсихологом приватно, – каже Вікторія.

За її словами, цей комплекс справді працює, результати вже помітні. Якщо раніше Максимко не розумів зверненого мовлення, не міг нічого попросити, то тепер веде діалог, хоч і на свій лад, пояснює, що саме хоче, не реагує на повітряні тривоги, і це – значне досягнення.

– Коли ми прийшли вперше, син усього боявся. Але доброзичлива атмосфера, привітні фахівці справили на нього позитивне враження, і вже в наступні рази він ішов із радістю. Тепер, коли я кажу, що треба лягати спати, бо завтра їдемо в «Левчик», він спокійно засинає, а вранці з нетерпінням чекає на візит. Важлива опора для хлопчика – його сестричка: вона багато чого знає і вміє, тож є для нього авторитетом. Він повторює за нею все – звуки, рухи, дії, – зазначає мама.

І ДЛЯ ДІТЕЙ, І ДЛЯ БАТЬКІВ

Мої співрозмовники також стверджують, що, окрім занять для дітей, у центрі формується ще й особлива спільнота для дорослих.

– Це дуже важливо, бо якщо ти навіть подружці поскаржишся на свої труднощі, вона тебе не зрозуміє. Коли дитина вередує, сторонні схильні засуджувати її поведінку, не знаючи про особливості. А тут усі ми переживаємо однакові емоції, маємо схожі проблеми, тож розуміємо одне одного з півслова, – каже Вікторія.

І додає, що турбота про дитину з РАС дуже виснажує й не залишає часу на себе. Тому важливо знаходити можливість для перепочинку.

– Я без вагань залишаю в «Левчику» сина і йду пити каву чи розв’язувати якісь питання. Водночас я впевнена, що з ним усе буде гаразд, за що безмежно вдячна всьому колективу й організаторам.

Ще один із напрямів роботи центру – підтримка родин. Адже виховання дитини з РАС потребує від батьків не лише любові, а й неабиякої наполегливості та витривалості: добрий результат можливий лише тоді, коли робота продовжується й поза межами кабінету фахівця. Тому в «Левчику» щотижня відбуваються відкриті онлайн-заняття для родин, які проводить методист хабу.

– Ми навчаємо батьків, як працювати з такими дітьми вдома, відповідаємо на їхні запитання. Бо дуже важливо, щоб вони розуміли, як підтримувати й розвивати ті навички, що дітки здобувають у центрі, – наголошує Ольга Глюза.

…Тут не обіцяють швидкого дива, а невеликими кроками прямують до того, що справді змінює життя маленьких відвідувачів. Перші слова, перший погляд у вічі, перше «я хочу». Це – можливість для кожної дитини бути почутою і зрозумілою.

Алла Мірошниченко, Миколаїв

Фото авторки

Новини регіонів України