«Досі віддаю кредити за спалену у 2022-му техніку», – фермер із Харківщини

ЗРУЙНОВАНІ ВСІ БУДІВЛІ, А ТЕХНІКА ЗГОРІЛА

У господарстві родини Гаврилюків в Ізюмському районі до повномасштабного вторгнення якраз оновили парк комбайнів – усі вони, спалені, стоять у ряд.

– Кожний коштував 450–480 тисяч євро. «Найстаршому» років зо п’ять було, а «наймолодшому» – два. Усе знищено, – каже Олександр Гаврилюк. – Он далі трактор – брав на початку літа (2021-го, – ред.), він відпрацював лише 50 мотогодин! Його ціна разом із глибокорозпушувачем – 496 тис. євро.

На території підприємства розтрощено всі адміністративні, складські та побутові будівлі.

– Он там на другому поверсі був мій кабінет, а на четвертому – конференц-зал на 150 людей, – показує фермер. – Ангари побиті. Згоріли 4,5 тис. тонн соняшника, 10,5 тис. тонн пшениці та ячменю – приблизно 600. Ще 600 тонн добрив. Загальні збитки – майже 20 млн доларів.

– Уся техніка була застрахована на «повне каско» (страхування від усіх можливих ризиків, – ред.). Страховики приїхали, поглянули, кажуть, що нічого не вдіють, мовляв, війна не оголошена, це не форс-мажор, і ми вам співчуваємо, та допомогти нічим не можемо. Треба було заздалегідь усе перегнати вглиб країни, за Дніпро, – обурений фермер. – Та що, хтось міг таке уявити? Жили, працювали, усе було – техніка стояла, генератори, електростанція, пальне…

Нині він розплачується за те, чого вже не існує.

– Техніку брали в кредит, і страховку мав би отримати банк. Усі умили руки, кредити – на мені, ще й відсотки. У приватному банку мені принаймні реструктуризацію боргу зробили, у державному – ні, непробивна система! Хоч є закон про реструктуризацію, обіцяють, та досі марно, – каже Гаврилюк.

По господарству та загалом Великій Комишувасі прилітало постійно, через село пройшла лінія фронту, а потім його окупували. На в’їзді – зруйнована школа, що пережила Другу світову, але не російських загарбників, та адмінбудівля, де розміщувалися амбулаторія, пошта, органи місцевої влади. Із 343 приватних будинків пошкоджені 199, інші 144 – знищені повністю. Повернулося в село приблизно 80 жителів.

ЇХАВ ПО МІНАХ НА СВОЄ ГОСПОДАРСТВО

Початок повномасштабного вторгнення фермер Гаврилюк зустрів удома, у місті Ізюмі, що опинилося в оточенні. Говорить, не витримав і за два тижні вирішив прориватися на своє господарство. «Це був «концерт», – віджартовуючись, починає переповідати ті події. Направду ж – вони страшні.

– Десь 10 чи 15 березня. Мости (в Ізюмі через р. Сіверський Донець, – ред.) уже були розбиті, крім пішохідного. Я велосипедом доїхав до свого водія Дмитра. Він говорить, що, мовляв, не треба їхати хорошою машиною, ось у мене є старі «жигулі». Поперли. По трасі росіяни стоять, танками – пальне скінчилося. Я їм кажу: у мене господарство в районі, в Ізюмі їжі немає, я хоч соняшник, пшеницю візьму. Вони обшукали нас, машину і пропустили.

Далі по дорозі знову зупиняють якісь танкісти. «У вас сковорідка є?» – питають. Застрелили кабана, хочуть приготувати. Та немає в нас сковорідок! Пропустили. Наступні вже були штурмовики, але після моїх пояснень ми проїхали. А вже далі нас зустріли чергою з кулемета. Кричать – ми на землю! Забрали телефони. Дмитра змусили роздягнутися, обшукали. Нічого не знайшли. І тут починається обстріл з «Граду», – згадує фермер.

Разом із водієм вони рятувалися на позиції окупантів. Як зовсім скоро з’ясувалося, росіян обстріляли свої ж.

– Упали ми, лежимо біля штурмовиків, а вони: «Ваші «укропи» по нас стріляють із-за церкви (в Ізюмі, – ред.). Я кажу: «Так там стоять ваші! Я ж поруч живу, бачив». Вони не вірять. Телефонують комусь, мовляв, тут якийсь старий стверджує, що це ви. За пів години їм передзвонюють: так, «по ошибке». Починають допитуватися, як нам вдалося аж сюди проїхати. Зв’язуються з усіма тими групами, які нас по трасі зупиняли. Виявляється, була команда замінувати дорогу, і це зробили.

Ми ж тоді не знали, що то за такі «млинці» по асфальту. Воно розраховане на важку техніку, і ми «жигулями» проїхали. Зрештою окупанти вирішили нас не пропускати далі, бо ми б потрапили на українські позиції.

Я прошу віддати телефон, а їхній командир мені: «Моя донька якраз хотіла такий айфон». Наполягаю, бо в мене там вся інформація, документи, фото із закордонних поїздок. Він підлеглому: «Покажи цьому старому ****, що ми робимо з тими, хто нас не розуміє». Ми відходимо метрів на 15, до розритого місця біля посадки. Дивлюся – там лежать убиті: двоє чоловіків та одна жінка. Питає мене: «Зрозумів?». Відповідаю: «Скажи командирові: дарую його доньці телефон». У машину – і ходу, – переповідає пан Олександр.

УСЕ ЩЕ НЕБЕЗПЕЧНІ ПОЛЯ ТА ДРОНИ

До війни господарство Гаврилюка обробляло 3 тис. га, після поступового розмінування використовують уже 2,3 тис.

– Та що казати – і самі ходили з міношукачами. А наприкінці 2022 року мені запропонували, щоб нові сапери, які тільки-но пройшли навчання за кордоном, набули в нас тут практичного досвіду. За рік вони мені очистили майже 1,8 тис. га, – розповідає фермер.

Та навіть розмінування – ще не стовідсоткова гарантія безпеки. Один зі співробітників Гаврилюка, 21-річний механізатор, підірвався під час польових робіт.

– Заїхали, раз обробили поле, другий. Уже розвертався, щоб рушати додому, – буквально за метр від дороги – мабуть, протитанкова міна, вибухає! Це навіть не поле, а ця придорожня смуга, яку теж проходили сапери. Там раніше вже не раз їздили машини, трактори, але значно легші. А це був гусеничний трактор, 28 тонн, з великою бороною. Певно, під вагою спрацювала. Водій – звісно, оглушений, шокований – живий. Вискочив із кабіни, відбіг метрів на 15, але згадав, що за сидінням – рюкзак із документами. Він побіг назад, і в цей момент вибухнув бак із пальним, – розповідає фермер. – Хлопець лікувався, потім йому запропонували роботу в Німеччині, поїхав, але за три місяці повернувся в Україну і знову в мене працює.

Нещодавно на полях Гаврилюка виявили чотири дрони, днями – протипіхотну осколкову міну.

ОДИН КОМБАЙН І МОБІЛЬНІ ЗЕРНОСХОВИЩА

Попри всі виклики, фермер продовжує обробляти землю. Із 30 працівників залишилося кілька.

– Пенсіонери ще з того кістяка та двоє хлопців молодих, які виїздили за кордон, але повернулися сюди на роботу, – каже Гаврилюк.

У господарстві має лиш одного комбайна.

– Він коштував 375 тис. євро без жатки, німецький виробник зробив знижку, майже 80 тис. От 150 тисяч на придбання дала Mercy Corps (міжнародна гуманітарна організація, яка надає гранти на придбання техніки, – ред.), частину сплатив я й ще винен 100 тис. Може, цього року вдасться віддати, – розповідає пан Олександр.

Як гуманітарну допомогу, фермер отримав два мобільні зерносховища.

– Їх надала Канада. В одне вміщається 500 тонн, у друге – 300. Зерно насипаємо у формі конуса висотою до 4,5 м і потім накриваємо тентом, що фіксується, – зазначає Гаврилюк.

Він переживає, що посівна надто затягнулася. Звісно, вплинула і погода, та більше – те, що нема GPS-навігації під час повітряних тривог.

– За день сіялка здатна легко пройти 100 гектарів, а ми, буває, на 20 не можемо вийти, – констатує фермер.

Через скрутне становище на своїх полях він вирощуватиме лише дві культури.

– Кукурудзу не сію, бо сушити ніде – усе розбито. Яра пшениця та соняшник. Сію без добрив – урожай буде відповідний. Може, у межах 15 ц/га. А раніше збирав 30–35. Обробляємо від бур’яну та хвороб – хоч це, основне, а на добрива нема фінансів, – додає він.

НА ХАРКІВЩИНІ ОБРОБЛЯЮТЬ МАЙЖЕ 70 ВІДСОТКІВ ПЛОЩ

Попри значні руйнування та небезпеку, аграрний сектор регіону залишається в першій десятці по країні, зауважує заступник начальника обласної військової адміністрації Євген Іванов.

– Раніше область була в трійці. Тепер це п’ятірка, десятка – залежно від культури. У 2025 році зібрано більше ніж 2,4 млн тонн зернових та зернобобових культур. Враховуючи всі наші виклики, це дуже великі показники, гідна цифра, – наголошує Іванов.

Цьогоріч аграрії обробляють приблизно 70 відсотків площ, – це 1 млн 400 тис. га.

– У 2023–2024 роках ми мали 1,2–1,3 млн га. Цифра зростає завдяки розмінуванню звільнених територій. Трійка основних культур не змінюється: соняшник, кукурудза, пшениця, – каже посадовець.

Озимою пшеницею зайняті 363 тис. га. Стан посівів в ОВА називають задовільним.

– Зарано говорити про якість урожаю, та сподіваємося, що він буде непоганий. Але ми все одно не можемо його порівнювати з довоєнним, бо посіви не отримують того догляду, що був раніше. Це і про добрива, і про дотримання сівозміни – не ті фінансові спроможності у фермерів. Водночас виробництво продукції дає змогу покривати не тільки внутрішню потребу, а й реалізувати її за межі області та експортувати, – пояснює заступник начальника ОВА.

Він запевняє: у 2025-му в регіоні не було випадків, коли б фермери залишили врожай у полях через збитковість, як це відбувалося у 2022–2023 роках.

– Усе ж таки ціни на продукцію зростають. Це допомагає стабілізувати ситуацію на ринку. І однозначно, ніхто в полях урожай не залишає. Водночас фермери з прикордоння, прифронтових територій продають свої врожаї швидко, так би мовити, з коліс, оскільки можливості тривалого зберігання в них обмежені – склади, логістика знищує ворог. Це негативно впливає на дохід аграріїв, вони просто не можуть чекати на більш вигідну ціну, – пояснює Іванов.

У прикордонних і прифронтових громадах безпекова ситуація, на жаль, значно погіршилася.

– Наприклад, північ Золочівської громади (Богодухівський район, – ред.). У 2024-му там ще більш-менш можна було працювати, а у 2025-му дуже посилився дроновий контроль з боку ворога. І тепер питання, чи там взагалі щось буде в обробітку. Дуже складно. Так само вздовж усієї лінії фронту. «Ідемо» по карті, за часовою стрілкою: Вовчанська громада, Великобурлуцька, Шевченківська і далі – дуже небезпечно, – говорить він.

За його даними, з початку вторгнення внаслідок обстрілів та грабунку постраждали понад 600 сільськогосподарських підприємств області, що займаються рослинництвом та/або тваринництвом. Аграрії втратили майже 2 тис. одиниць техніки.

Юлія Байрачна, Харків – Ізюмський район

Світлини В’ячеслава Мадієвського

Новини регіонів України