Вимушена переселенка, радіоведуча із Харківщини знайшла себе в пошитті бронежилетів на Буковині

Зараз корпоративи та весілля не користуються попитом. Радіо, на жаль, також (не до розважального контенту). А треба чимось допомагати нашим хлопцям та дівчатам на передовій. З перших днів, ми плели сітки, шукали гуманітарну допомогу , житло, транспорт… Це робили більшість з нас, але тиждень тому, мені довелось згадати досвід, який я думала ніколи не знадобиться. Нас попросили про допомогу і ми відгукнулись, треба було прийти та спробувати шити… Оооой, друзі, що то було

Читайте також:  Чернівецький рибоохоронний патруль долучився до екологічної акції чисті береги

Перше знайомство з машинкою, спроби розібратись і нам довірили зшивати балаклави.

Я робила перші 3 “бліна” і навіть не всі з них вийшли “комом” Наступного дня було ще 5 балаклав і 10 наволочок, а вже на третій день я почала шити прапори та омріяні розгрузки і броніки.

Хвалитися не буду, але після війни, буду думати щодо свого бренду та шити одяг на замовлення Але нова опанована мною професія – це не швачка, це вміння бути українкою.

Вміння стати у пригоді, вміння посміхатись коли важко, вміння заміняти “я не вмію” на “а спробуймо”, вміння кохати та ненавидіти так щиро, що можна підірвати всесвіт самою силою думки.

Читайте також:  Майже 70 чернівчан отримають компенсацію за комунальні послуги

Знаю, що цю професію зараз опановують мільйони. Вона не приносить багато коштів, як, до прикладу, ІТ-сфера, але вона дарує щось значно більше.

Вона наповнює життя сенсом.

Західна Україна
Джерело