Пульс Запоріжжя та його нервові клітини

АЗС ПІД ПРИЦІЛОМ

За словами очільника ОВА Івана Федорова, ворог має дві цілі: АЗС та місця скупчення людей. Лише за минулий тиждень було кілька влучань у автозаправні станції. На жаль, є загиблі та поранені. Федоров неодноразово заявляв, що провів перемовини з керівниками АЗС щодо захисту станцій: цистерни з газом мають бути облаштовані сітками, торговельні зали – обкладені габіонами, а у випадку загрози клієнти і персонал слід негайно евакуювати. Це вже працює.

На АЗС однієї з великих мереж нам розповіли, що днями ворожа «Молнія» впала на дах їхнього заправного комплексу. Це сталося, коли там працювала бригада, яка починала натягувати антидронні сітки. БпЛА не здетонував, що і врятувало працівників.

Керівники іншої великої АЗС через побоювання потрапити в перелік ворожих цілей в останній момент відмовили нам у коментарі. Люди пояснюють, що бояться прильотів і не хочуть зайвий раз привертати увагу. Неофіційно кажуть, що працюють і над захистом, і над тим, щоби мешканці були з пальним.

Черг на заправках немає. Втім, іноді заправити авто дійсно завдання не з легких. Коли є реальна небезпека, то АЗС зачиняються, а таких загроз багато і тому треба встигнути між тривогами.

Цього літа Запоріжжя ніби намагається заховатися під антидроновими сітками. Хтось називає їх «сітками для огірків» і не вірить в ефективність, інші – говорять, що психологічно стало спокійніше. Власне вже є перші результати – в Космічному районі ворожий дрон не влучив у цивільне авто, бо заплутався в сітці.

Встановлення бронеплівки у лікарні

Їх також облаштовують на мостах і поблизу входів та приймальних відділень лікарень, поруч із адмінбудівлями. Вікна там швидкими темпами обклеюють бронеплівкою.

ВАЖКА П'ЯТНИЦЯ

Минулого тижня росіяни змінили тактику і почали завдавати удари керованими бомбами не лише по районах міста, а й по його центру.

В пʼятницю, 10 липня, близько 16:00 дня люди чули свист КАБів, які неслися над проспектом Соборним і вгатили поблизу міської ради. Навколо – багатоквартирні будинки, кавʼярні, парки. Поруч із епіцентром вибухів опинилась велика кількість людей.

Одна з бомб влучила в адміністративну будівлю та за лічені секунди перетворила її частину на купу цегли та будівельного сміття. Одразу стало відомо про загибель 22-річного офіцера поліції Дмитра Белименка. Він був на робочому місці, отримані травми виявились несумісними з життям. Потім зʼявилась інформація, що на звʼязок не виходить працівник Муніципальної варти Сергій. Він був у тій самій адмінбудівлі, в яку влучила бомба. Пошуково-рятувальні роботи тривали аж до вечора суботи. Увесь цей час на лавці навпроти сиділи рідні та близькі Сергія. Вони чекали, молились і вірили. Але дива не сталося. Рятувальники дістали з-під завалів його тіло.

Тіло загиблого поліцейського

– Я б ніколи не побажала жодному меру, секретарю міськради, голові ОВА мати такий досвід, як у нас зараз у Запоріжжі. Це повільне руйнування, повільна демотивація людей, – говорить секретар Запорізької міської ради Регіна Харченко.

Розмовляємо з нею в неділю – попри вихідний на календарі, вона на роботі. У п'ятницю, коли КАБи прилетіли по місту, секретар так само тут перебувала.

– О 15:57 я була в кабінеті, вікна були відчинені на провітрювання – і я чую свист. Падаю на підлогу, закриваю голову руками. Перший вибух, знову свист і вибух. Я думала, що мене засипле склом, так вікна тряслися. Встала, вийшла в приймальню – навколо все в диму і пилу. У нас вирвало двері, у вбиральні вибило кахлі. Я ходила по поверхах і кричала «люди!», бо хотіла зрозуміти, що з людьми. Точно знала, що частина працівників була в укритті, частина вже пішла додому, бо у нас був «короткий» день. Спустилася на перший поверх, а там – узагалі жесть. Люди були в укритті, плакали. Горів двір і одне з приміщень. І все відбувалось дуже швидко…

розбір завалів адмінбудівлі

Перша людина, яка мені зателефонувала – начальник ГУ ДСНС України в Запорізькій області Владислав Гусинський. Він запитав, чи живі ми і сказав, що до нас уже їдуть бригади. Є моменти, які не памʼятаю через стрес. У мого водія була гостра реакція на стрес і контузія. Він перебував неподалік від епіцентру вибуху. Розбиті службові авто, потрощена будівля… Потім я пішла на локацію, де був приліт… Подивилась на весь той жах. У мене від нервів трусилось усе тіло. Зараз я згадую, як на прильотах бачу людей, яких трусить, от у мене було так само. Мені здається, що це найстресовіший день, – розповідає Регіна Харченко.

“НЕ МАЄМО ПРАВА ЗУПИНЯТИСЬ”

– Давайте уявимо, що Запоріжжя – це людина. Опишіть, яка вона, – звертаюсь до секретаря міськради.

– Тривожна людина. Вона погано спить, їй складно зосереджуватися на майбутньому. Її завдання – прожити сьогодні. Але вона хоче прожити добре хоча б цей день, хоче обіймати людей, робити добрі справи. Вона зі шрамами, їх уже дуже багато. Її одяг зімʼятий і, можливо, не дуже гарний. Вона знервована і стурбована, але ця людина не втрачає здорового глузду і робить усе, щоби він був, – каже Регіна.

За словами посадовиці, боляче розуміти, що немає ані ресурсів, ані часу, ані можливостей відновити все те, що знищує російська армія.

Фото: Запорізька ОВА

– Учора (в суботу, – ред.) знову був приліт у Шевченківському районі. Це неправильно. Так немає бути. Це ненормально. Ми не залізні, ми не вічні, – каже вона.

Повертаючись до пʼятниці, Регіна розповідає, що її автівку також сильно побило. Того дня вона повернулась додому після 22:00.

– Якщо чесно, то я приїхала додому і багато плакала. Нам усім важко. Я не вірю в диво, не вірю, що все це зупиниться. Можливо, щось стабілізується, але це страшенне горе і страшні втрати. І при цьому, ми не маємо права зупинятись. Так, безумовно, якась частина людей поїде з міста, але багато залишаться, їм треба допомагати і робити свою роботу. Я наважилась із собою чесно поговорити і дати собі відповідь на питання: «А навіщо мені це?». Мені 35 років, у мене три вищих освіти, я можу переїхати в інше місто і працювати в сфері юридичної практики. Так, звичайно знайдуться ті, хто будуть казати, що мала б бачити, куди йду, коли погодилась на цю посаду, хтось скаже, що я злякалась. А я хочу, щоб мені через 10 і більше років не було соромно перед самою собою за те, що я здалася. Я не здамся. Я робитиму все можливе, щоби міськрада продовжувала працювати. Скільки можу, стільки це й робитиму, – зізнається Харченко.

Вона кілька разів за час розмови дякує своїй команді. Додає, що вона не ідеальна, але у критичній ситуації – це саме ті люди, на яких можна покластися.

– Це ідеальна команда в умовах піз@еца, який є. Пʼятниця це переломний момент, це емоції. Але нічого… Ми на роботі і завтра будемо, і післязавтра. Історія ж не про вибиті вікна, а про те, що морально намагаються зламати. Багато людей дійсно налякані, – говорить співрозмовниця.

ЗНАЙТИ ПІД ЗАВАЛАМИ ЛЮДИНУ МОЖНА ЧЕРЕЗ 5-6 ГОДИН

– Тиждень важкий був. Зараз у нас тривають роботи на двох локаціях, але що буде вночі – знає тільки Бог, – говорить у п'ятницю виконувач обовʼязків командира відділення Комунальної спеціальної воєнізованої аварійно-рятувальної служби (КСВАРС) Андрій Черноіваненко.

Андрій Черноіваненко

А вночі (12 липня) росіяни знову атакували місто, знову завали і багато горя. “Шахед” поцілив у багатоквартирний будинок, виникла масштабна пожежа. Вогнем знищено квартири, у будинку почав обвалюватися дах. Поранених та наляканих людей відвезли до лікарень. Рятувальники продовжували працювати на межі людських можливостей.

Разом із бійцями ДСНС – комунальні рятувальники КСВАРС. Це оперативна служба цивільного захисту, яка займається ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій та наданням екстреної допомоги.

– Роботи стало не просто більше, а в десятки разів. Коли йде пошук постраждалих і загиблих, то працюють ДСНС. Ми підключаємось, коли роботи дуже багато і треба підсилення. На жаль, прильотів більше. Тож ми частіше працюємо разом. Останні пару місяців дуже важко. Зараз немає такого, щоб просто сиділи на базі. Ми атестовані рятувальники і можемо виконувати величезну кількість усього, але зараз у нас майже вся робота повʼязана з прильотами, – пояснює Андрій.

Він раніше працював у альпінізмі, сюди прийшов у 2022 році. Друг сказав, що є вакансія, завдання – людям допомагати. Погодився. Швидко склав іспит і працює вже чотири роки.

– Фізичне навантаження не таке важке, як може здаватися, а от психологічно – складно, особливо, коли загиблих дістаємо. Надія знайти живих людей під завалами є перші шість годин. Є унікальні випадки, коли через добу знаходили. Але тут плити дуже щільно лежали і шансів вижити не було, – пояснює Андрій, показуючи на будівлю, під завалами якої знайшли тіло Сергія.

Коли починається повітряна тривога, їхній підрозділ має залишити місце прильоту і йти в укриття. Рятувальник згадує, яка два роки тому, коли була атака по вулиці Круговій, на місці працювали їхні люди. Стався повторний удар. Виїхати встигли не всі. За його словами, кілька людей були поранені, отримали контузії, але головне – всі живі.

Навпроти зруйнованої адмінбудівлі – кавʼярня і тату-салон. Кавʼярні пощастило – все ціле, в салоні – вибило вікна, пошкодило двері, поранило працівницю.

– 100 метрів від місця вибуху до нас. Вибухова хвиля дуже сильна була. Збитки не рахували. Вікна замовляємо, частину меблів також. Працюємо. А що робити? У нас вибору немає. Не будеш працювати – голодний сидітимеш, – говорить власник салону Андрій.

Разом із товаришем вони виносять уламки скла та дістають залишки віконної рами.

– Ми до 16:00, а у п'ятницю я пішла о 15:45. Доїхала не дуже далеко. Вибухи. Мені сказали, що вікна цілі, але двері вибуховою хвилею відчинило і я повернулась. Сусіди сильно злякались. Хоча зараз скрізь страшно, – розповідає бариста з кав’ярні.

ЗНІМАТИ СТРЕС СПОРТОМ

Один зі спортклубів, розташований у центрі міста, страждає від атак уже втретє. Його керівник Олександр говорить, що тричі вибивало вікна, сипалась штукатурка. Нові вікна замовили і цього разу. Зал не зачиняли – мовляв, люди приходять знімати стрес.

Олександр

– Поки тримаємось, працюємо. Намагаємось максимально швидко ліквідувати наслідки прильотів. Коли у мене стрес, треба щось робити і я придумую, як покращити роботу. Кайфую від того, що люди приходять, – ділиться співрозмовник.

Ще один тренажерний зал його мережі працює в Південному мікрорайоні. Туди найперше росіяни почали діставати FPV-дронами. Олександр зізнається, що страшно скрізь, але в центрі в залі є велике бомбосховище на 200 місць.

– На «Пісках» (південний район, – ред.) до нас ходять у секції понад 200 дітей, мені за них завжди страшно. Тут, у центрі, людей багато – клієнтська база чотири тисячі відвідувачів, але зараз 20 відсотків залишилось, – додає Олександр.

– Літо, відпустки чи виїжджають? – запитую.

– Дуже багато людей виїжджає. На «Пісках» у моєї співробітниці не квартирами, а цілими підʼїздами. Вона також планує.

– А ви? – уточнюю.

– А я тут, батьки мої тут, бабусі 93 роки. Батьки виїхали в квітні 2022 року з села Залізничне – неподалік Гуляйполя. Розбомбило там усе, – відповідає керівник спортклубу.

Він зізнається, що перестав читати Телеграм-канали, бо коли це робив, то геть не спав. До укриття ходить зрідка.

– Уночі сплю, чую летить, прислухаюсь… пролетіло, фух, сплю далі, – усміхається Олександр.

Попри напружену ситуацію в місті, Олександр помітив, що в зал почали ходити нові люди. Говорить, що одні виїхали, інші – приїхали.

Ділиться, що до війни мережу клубів планували розширити і відкрити їх у кожному районі міста. Не встигли, а зараз – не до розширення, треба просто вижити.

ПРО ЩО ГОВОРЯТЬ НА БАЗАРІ

Аби дізнатися про настрій людей, послухати, як-то кажуть, останні новини, йдемо на «Критий ринок».

– «Так це ж «Молнія» була і вона не вибухнула…», «Там заряд був не сильний, а то б розірвало все…», «В АЗС знову поцілили», «А Васильович сказав, що треба під дерева одразу ховатись», – доносяться уривки розмов торговців та покупців.

Директор ринку Дмитро

Директор ринку Дмитро розповідає, що на робочому місці – і в будні, й у вихідні. Зараз вікна торгового павільйону обклеюють бронеплівкою, щоби у разі вибухів на людей не посипалося скло. Він пояснює, що хотіли б натягнути над ринком антидронову сітку, але поки не знають, як це зробити – висота кіосків різна. Розмірковують, що робити.

На території ринку є велике укриття. Воно відкрите постійно.

– Біда нас обʼєднала. Ми стали, як одна родина, розуміємо одне одного з півслова, – каже Дмитро.

Разом із ним ідемо торговими рядами. Він вітається ледь не з кожним продавцем. Директор зізнається, що йому надзвичайно пощастило з працівниками. Особливо сильними, за його словами, виявилися жінки.

Начальниця лабораторії Інна Іванівна

Начальниця лабораторії Інна Іванівна працює на ринку пʼятий рік. У травні 2022 року вона разом із родиною виїхала з Оріхова. Там 25 років торгувала на ринку. Свою справу добре знає.

– Настрій у мене бойовий. Ми тут і не тікаємо нікуди. Працюємо, – з усмішкою говорить пані Інна.

– Що вдома? – запитую.

– Нічого. «Звільнили» від усього. Будинок – у Нестерянці (окуповане село, – ред.). В Оріхові немає будинку, де жили. Далі нікуди не їдемо. Віримо в ЗСУ. Брати, племінники – усі на перемогу працюємо. Дівчата-колеги з малими дітьми не їдуть. По ринку зміни настрою не бачу. Хіба лише «відпали» ті люди, які їздили електричкою, бо вона ж не ходить зараз. А Нікопольщина – добирається, Червоногригорівка – на місці, Томаківський район, Марганець – усі їздять, – перераховує Інна.

Продавчиня Наталя

Пані Оля разом зі свою невісткою Наталею раз на тиждень їдуть у Запоріжжя з Томаківського району Дніпропетровської області. Важко, але працювати треба.

– Встаємо о 4:00 ранку, корову подоїли, речі склали – і о 7:00 поїхали на базар, а о 12:00 назад. Що не вторгували, то забрали на переробку: сметану – на масло, молоко скисло – сир зробили, – каже Наталя.

Жінка зізнається, через обстріли їздити стало страшно. Особливо боїться, коли проїжджають ДніпроГЕС.

– Думаєш, а чи доїдеш, чи додому вернешся. Важко дуже. В селі мало корів стало, та і ми ж раніше їздили у вівторок і суботу, а тепер от тільки субота лишилась, – розповідає.

За транспорт в обидві сторони вона платить 500 грн. Плюс містове, лабораторія. Гроші чималі, їх ще треба вторгувати. Але іншої роботи у них немає. Жінки радіють, що є постійні клієнти, мовляв, половину товару точно продадуть.

Продавчиня Оксана

Ще одна продавчиня на імʼя Оксана розповідає, що чимало її покупців бояться виходити на вулицю під час тривоги. Чекають відбою.

– Є клієнтка, яка зранку любить приходити, але якщо тривога – то після обіду, або взагалі не йде. Настрій – такий собі, якщо бути чесною. Думки про те, щоби виїхати, є кожен день. Десь 80% клієнтів так зробили, хоча нові також додалися, – каже пані Оксана.

У пʼятницю, коли ворог гатив по центру КАБами, вона була на ринку. Разом із вантажником складала товар у холодильники. Злякалася – не те слово. Говорить, думала, що по ринку бʼють.

– Ми тримаємося. Виходимо на роботу постійно. Я безсмертний, – жартує продавець у мʼясному павільйоні Вадим. – Покупців менше стало. Бояться люди. Днями шандарахнуло сильно… Чесно кажучи, морально важче стало, руки опускаються іноді. Але поки ми тут, нікуди не хочу їхати, будемо працювати.

Він усміхається, хоча очі – дуже сумні, обличчя – втомлене. Показує на своє робоче місце і говорить, що у нього воно найкраще – одне таке гарне на весь базар. Сміється.

Ольга Звонарьова

Фото Дмитра Смольєнка

Новини регіонів України