Коли обстріли затихають, роботи в “Матроса” не зменшується. Історія командира взводу з Тернопільщини

Командир взводу 105-ї бригади територіальної оборони Ігор Репета на псевдо “Матрос” повернувся з одної з найгарячіших точок на лінії фронту. Після півтора року на війні розповів Суспільному про найважчий бій, як затрофеїв ворожу БМП і чого не вистачає на передовій.

Командир взводу стрілецької роти Ігор Репета на псевдо “Матрос” розповів про бій поблизу села Гряниківка, на Харківщині.

Тоді попри кількісну та артилерійську перевагу, українським захисникам вдалося знищити значні сили ворога розповідає воїн.

“До мене в підрозділ всіх нових молодих хлопців з Тернополя відправили. Я був один з ними, який трохи мав бойового досвіду. В мене було найбільше переживання, як вони себе поведуть в цьому бою. Я більше переживав, які наслідки з того всього можуть бути. Але коли вибіг з гранатомета перший вальнув і тут не встигаю обернутися, підбігає другий також з гранатомета. Той дронами злітає. Такий адреналін”, – розповів Репета.

Ігор Репета родом із села Кобилля на Збаражчині. До повномасштабного вторгнення працював водієм. 25 лютого 2022 року добровільно зголосився захищати Україну. У свої 25 він – командир взводу стрілецької роти 105 окремої бригади територіальної оборони. Восени під час контрнаступу на Харківщині допоміг затрофеїти ворожу БМП-1. Згодом ця техніка допомагала на позиціях підрозділу поблизу Куп’янська.

“Витісняли ворога за межі річки Оскіл і це БМП вони, грубо кажучи, не змогли переплисти річку і кинули його. Ми Оскіл перепливали на човнах до того БМП, трохи підремонтували, зробили. Тоді тою самою БМП перепливали річку і так вона виявилася в нас тепер в підрозділі. Ворог дуже швидко відступав. Вони залишали ящики з гранатами, з патронами, тільки елементарне з собою забирали”, – говорить командир взводу.

На питання, як вдається перемагати, коли кількісно ворог переважає, чоловік відповів:

“Гарний сформований колектив, який зараз можна спокійно в любу точку посилати. Ми будемо вигризати землю один за одного. На передовій не вистачає логістики. Сидіти в окопах на морально-вольових якостях – це одне, але треба трішки більше і логістики”.

Коли обстріли затихають, роботи в Матроса не зменшується.

“В проміжках між обстрілами в нас були і інші задачі, нам приходилося заносити БК – бо це оптимальний варіант, коли обстрілів нема, їжу, воду, зробити ротацію людей, заміна, вивід людей з позицій. Це все старалися робити зранку, ввечері, коли менша кількість обстрілів. На Гряниківці розкіш така, як тиша була рідкість”, – розповів Ігор.

Найщасливіші моменти на війні, говорить командир взводу, це коли всі побратими після виконання завдання повертаються живими й без травм.

“2 вересня, коли так сталося, що мені доводилося заводити своїх побратимів “на нуль” і разом з ними бути, я там був старший. І це була така точка на Краснопіллі, куди було тяжко заходити. Коли я всіх їх вивів, всі вийшли зранку – це був один з тих щасливих днів. І 24 березня, коли мусили покинути Гряниківку, всі мої хлопці були живі, здорові, – це були єдині хвилини радості на цей тяжкий день”.

Чоловік каже, що після більш ніж року на передовій хочеться трохи більше відпочинку і зустрітися з рідними.

“Це і морально, і психологічно дуже важко, фізично також. Хотілося б, щоб заміна вже була. Більше відпочинку, побути з рідними, з близьким, приїхати в Тернопіль і відчути себе у своєму рідному Файному місті”.