Думка читача – про збірку життєвих оповідань – “НЕБОЛОВИ”
Збірка життєвих оповідань, яку варто читати й перечитувати.
Я б назвав її передвісником “Східного синдрому” від сучасного майстра пера з Харкова, що в описі життєвих перепитій своїх героїв ніби відриває власну душу.
Про книгу пише на своїй сторінці у ФБ: Kalev Korpinen
?Світ, який змальовує у “Неболовах” Юлія Ілюха одночасно завузький і заширокий
— для бабці, яка обмежена однокімнатною квартирою і виховує допитливого онука, чия мати проміняла постсовєцьку дійсність на примари заможного життя в Італії, світ великий і похмурий, бо змушує щодня долати нові труднощі у пошуках копійчини й втамування потреб малечі; але студента Ромчика, якому відкрився доступ до Стенфордського університету в Каліфорнії, колишня батьківська домівка затісна, адже приховує небезпеку, тому хлопчина марить подорожжю до омріяної Америки…
? Цю збірку прочитав ще минулої осені, але лише рік потому прийшли ті думки, на які наштовхнули слова авторки. Безжальний світ прирікає своїх мешканців на боротьбу і скніння, в залежності від характеру того чи іншого героя книги.
Мешканцям країни, де не один рік триває неоголошена війна, байдуже до щоденних зведень з фронту, до доль захисників, що утримують фронт, до понівечених агресором тіл і душ тих, хто повернувся ушпиталений і одразу ж став відкинутий суспільством, адже надто любив Батьківщину.
Оповідання хоч і легкі, однак мають прихований сенс — співпереживати кожному, хто зазнав біди та нарешті усвідомити болючу дійсність без прикрас, сховатися від якої не вийде за жодних обставин, навіть коли маєш купу грошей.
⚡️ “Неболови” вчать міряти й знаходити у собі сили жити поряд з власними та чужими демонами, варто просто дослухатися до того, що відбувається навколо, відчувати світ всім тілом і душею…
На сторінках збірки постають прості українці — учасники бойових дій, пенсіонери, молодь і відверті прибічники Кремля, для яких наша державна самостійність наше кістка у горлі, тому з усіх сил ті останні псують навколишнім життя. ⚠️
Тут схильність до самогубства межує з бажанням мати дитину та сім’ю.
Подекуди алкоголізм і спроба перетворити одне-єдине подвір’я багатоповерхівки у спальному районі на тюремну “народну республіку” прагнуть безапеляційно заступити витонченість, грацію та любов’ю до рідного краю.
А сльози, сварки й брудна лайка через дрібниці тьмяніють поряд із щастям і радістю, які відчувають герої книги, коли опиняються в зовсім неочікуваних ситуаціях, від яких читачу стає тепло на душі.
?? А втім, Юлія Ілюха майстерно на понад 200 сторінках вклала такі різні людські історії притаманні для всієї України, проте зі своєрідним харківським колоритом, із його відчуттям прикордоння — ментального, природного, історичного.
Єдине шкода, що за описом життєвих перепитій мало місця залишено навколишньому світу: вулицям і площам, будівлям і паркам, тощо.
? Однак, що можуть сказати подерті від старості стіни, іржаві металеві двері заводів чи понівечені ворожими снарядами хати, коли перед очима постає невимовна людська постать спрагла до життя, карколомна доля якої залишається поза сюжетом і не відпускає після перегортання останньої сторінки книги?!