“Висвітлював події до останнього”. Історія першого загиблого військового журналіста з Тернопільщини

З 2014 року Дмитро збирав докази про наступ російських військ на Донеччині та Луганщині. 16 лютого зник у районі Дебальцевого. Він – перший військовий журналіст, який загинув на російсько-українській війні. Зараз його батько Віталій Лабуткін також на передовій. Про це розповідає мати загиблого Дмитра Лабуткіна.

“Він завжди посміхався, коли не знав, що сказати, чи була якась проблема. Його завжди рятувала посмішка, щирість така його”.

Мати Дмитра Лабуткіна. Фото: Суспільне Тернопіль

Син Алли Лабуткіної Дмитро Лабуткін – військовий журналіст. Він збирав докази перебування російських військ на території Донеччини та Луганщини. Дмитро не розповідав мамі, що він на війні.

“Він не признавався. Він попросив: “Мам, може позичите гроші на черевики, бо в мене там, в Севастополі, були легенькі, бо там тепло”. Він не признався, що це на берці. Син взяв кредит на камеру, на шоломну камеру віддав Парфенюк Павло. І ми вже знали, що це страшно, це важко, це справді війна, де гинуть хлопці”.

Мати загиблого військового журналіста з Тернопільщини. Фото: Суспільне Тернопіль

Дмитро Лабуткін – перший військовий журналіст, який загинув у російсько-українській війні. Він був редактором телерадіокомпанії Міноборони України “Бриз”. Про це розповіла його колега Аліна Деак.

“Для нас війна розпочалася у 2014 році в Криму. Ми тоді вже розуміли, що не буде закінчення, а буде серйозне продовження і продовження настало. Ми при цьому втратили нашого колегу, друга Дмитра Лабуткіна, редактора редакції телебачення. Дуже шкода, що його зараз з нами немає. Він був би тою опорою, підтримкою, тим позитивним промінчиком, який завжди бачив вихід з будь-якої ситуації”.

Аліна Деак. Фото: Суспільне Тернопіль

Павло Парфенюк навчався разом з Дмитром у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Потім обоє служили в Севастополі, разом потрапили в Дебальцеве.

“Перша ротація кінець 2014 року, місто Дебальцеве, пресслужба сектору “С”. На той час ситуація в Дебальцеве загострювалася, противник штурмував українські позиції, обстрілював зі всіх видів ствольної та реактивної артилерії. У той період і приїхав на ротацію Діма, який і висвітлював події війни до останнього на тому напрямку”.

Павло Парфенюк. Фото: Суспільне Тернопіль

Народився Дмитро у сім’ї військових. Алла Лабуткіна розповідає, малим він часто просився з батьком на службу.

Світлини з фотоальбому. Фото: Суспільне Тернопіль

Батько Дмитра Віталій Лабуткін у перший день повномасштабного вторгнення пішов на війну. Зараз він на Запорізькому напрямку.

“Я вже не мав би йти, а хлопці зачіпали таку тему, що я йду помститися за сина. Знаєте, йдучи якось в мене була така думка, зараз я її вже відкинув, Ну помста, вона помстою і є. Я пішов захищати свою землю. І якось воно мені боляче, розумієте, коли спогади приходять про сина, про Діму, Я зараз тут можливо не в такій ситуації, але відчуваю те, що переживав він”.

Віталій Лабуткін. Фото: Суспільне Тернопіль

У Дмитра залишилися дружина Олександра та донька Кіра. Їй було 5, коли її тато загинув.

“Ми завжди, коли я була маленька, дуже полюбляли з ним гратися в різне, в бокс. Я в нього завжди вигравала. Він мене підкидував і ловив потім. Ми були дуже близькі. Я його дуже любила і зараз його дуже люблю”, – говорить донька.

“Гуляли багато в Одесі. Ми жили спочатку в центрі, потім далеко в іншому районі. Вже після смерті, коли ми вже гуляли і Кіра каже: “О тут з татом були”. Я була здивована, що в принципі вона була маленька, але якісь такі місця в неї в пам’яті залишилися”, – говорить Олександра.

Могила Дмитра Лабуткіна. Фото: Суспільне Тернопіль

16 лютого, в день загибелі Дмитра Лабуткіна, в Україні запровадили День вшанування військового журналіста. Алла Лабуткіна каже, у цей день ходить до могили сина.

“Найбільше мене турбує, що я дуже мало говорила Дімі, який він найкращий, як я його люблю. Мені все здавалося, що діти і так знають, що батьки їх люблять, але це дуже потрібно говорити. Останнім часом знаєте, я ходжу на поховання наших новітніх Героїв, щоб передати Дімі привіт. І завжди в кінці кажу: “Дякую воїну” і “Сину, я тебе люблю”. Мені здається таким чином я передаю привіт йому”.

Читайте також

• “Пам’ять потрібна, щоб не пробачити ворогів“: мати загиблого військового журналіста з Тернопільщини
• “Знімав до останнього”: історія військового журналіста Дмитра Лабуткіна, який загинув у Дебальцевому
• У Міністерстві оборони вшанували пам’ять військового журналіста з Тернопільщини
• На Тернопільщині вшанували пам’ять військового журналіста Дмитра Лабуткіна