Тернополянин на псевдо “Бурий” боронить Бахмутський напрямок

Тернополянин Роман на псевдо “Бурий” боронить Бахмутський напрямок на сході країни. Він – командир одного з артилерійських підрозділів. З першого до останнього дня брав участь у звільненні Харківщини, воював поблизу Гуляйполя. Нещодавно отримав Орден “За мужність” ІІ ступеня.

До війни чоловік займався власною справою, мав тату-салон, писав полотна олією, організовував фаєр-шоу, брав участь у музичних конкурсах.

Фаєр-шоу. Фото: Роман

Також захоплювався мотоспортом. Чоловік був президентом байкерського клубу.

Байкерський клуб. Фото: Роман

“Я займався тим, що люблю, тим, що хочу. Просто прийшов такий момент життя, коли я переосмислив повністю все. Що було, як я прожив своє життя. Пішов в армію, підписав контракт у 2020 році. Підписав контракт, тут же, зразу, полігон і ООС. Перших пів року був там, а далі пішло, як по накатаній. Я вже три роки в армії і зараз далі продовжую контракт”.

Роман на псевдо “Бурий”. Фото: Роман

Коли почалась повномасштабна війна – чоловік був на Волині. Тоді саме завершували військові навчання.

“Вночі нам сказали, що по Києву почало прилітати. Ми швидко зібралися, свої речі не позабирали”.

Військовослужбовець Роман. Фото: Роман

Сьогодні Роман керує артилерійським підрозділом.

“Роботу виконуємо добре, відправляємо “посилочки”, зменшуємо кількість російських окупантів”.

Роман керує артилерійським підрозділом. Фото: Роман

У підпорядкуванні “Бурого” дев’ятеро бійців. Чоловік каже, що найбільший його страх – втратити когось із них.

“Відповідаю життям за них. На цей час я тут, вони там. Серце на місці не стоїть. Я кожен день телефоную, запитую, що там, як там? Вдягайте бронежилети хлопці. Я часто думаю, не дай Боже щось би сталося, як мені вертатися додому?”.

Роман. Фото: Суспільне Тернопіль

Чоловік звертається до цивільних.

“Якби ми всі гуртом встали і воювали, то може швидше перемогли б цього ворога. А нас не міняють, нема ким, в нас ресурс не безконечний і ще й далеко не рівний. Вони йдуть тисячами на наші десятки. Якщо там ми його не стримаємо, то він посунеться сюди”.

Військовослужбовець вдома. Фото: Суспільне Тернопіль

Роман каже, у найважчі хвилини його завжди підтримує матір. Чоловік розповів, коли сказав їй, що хоче служити у війську, жінка не здивувалася.

“Ромчиків прадід був адміністратором війська Української Народної Республіки. В нас завжди вдома всі були патріоти. Річ у тому, що по татовій родині всі були в УПА. Татів брат, йому присудили 25 років каторжних робіт у Воркуті, бо він був провідником УПА Косів-Коломия”, – говорить мама військовослужбовця Христина Мороко.

Мама військовослужбовця. Фото: Суспільне Тернопіль

Чоловік каже, воює заради своєї сім’ї, 14-річної донечки і мами.

“Кінець війни буде і перемога буде на нашому боці. А після війни потрібно жити далі. Згадувати про війну і жити війною після війни – це слабкість. В наших дідів після Другої світової війни, і воювали, були гнані. Як не отримали від німця, то – від своєї влади, нічого, жили далі. Нам треба просто пережити це все і запам’ятати на все життя”.

Роман. Фото: Суспільне Тернопіль

Читайте також