Римський розворот Трампа: початок кінця «симпатії» до Москви?
Римський розворот Трампа: початок кінця «симпатії» до Москви?
28.04.2025 21:33
Укрінформ
У заявах Трампа є певний привід для обережного оптимізму. Але ключове – чи призведуть вони до зміни реальної політики та відчутних наслідків для РФ
Дональд Трамп після зустрічі з Володимиром Зеленським у Ватикані раптом змінив риторику: розкритикував Путіна за варварські ракетні удари по українських містах та висловив сумнів у його щирості щодо мирних переговорів («чи не дурить він мене?»). Реакція Кремля також не забарилася: пропагандисти завили про «демонічні сили Зеленського», які «отруїли Трампа», а глава російського МЗС Лавров висунув старі-нові умови, які суперечать плану Трампа. На цьому тлі «мирна» пропозиція Путіна про одностороннє перемир'я на 9-10 травня виглядає особливо цинічно. У Білому домі відповіли: «Трамп прагне повного припинення вогню, а не тимчасового».
Чи означає все це зсув у позиції Дональда Фредовича і кінець його специфічної «симпатії» до Москви, чи, можливо, ще зарано для подібних висновків?
ФАКТ №1: ЗМІНА ДИСКУРСУ – НЕ ПРОСТО СЛОВА?
Найбільш очевидна зміна – це сам тон та зміст заяв Трампа. Те, що він почав публічно засуджувати конкретні дії Росії (бомбардування цивільних) і допускати можливість обману з боку Путіна, є значущим відхиленням від попередньої лінії. Політолог Олександр Леонов вбачає у цьому «певний привід для обережного оптимізму», саме тому, що Трамп «почав озвучувати тези, яких раніше уникав – зокрема щодо Росії та Путіна». Леонов вважає особливо показовою еволюцію відповідей на запитання про довіру Путіну: перехід від заперечення самої можливості обману («ми з ним великі друзі») до обережного «подивимось ще два тижні». Це, на його думку, «безумовно, свідчить про певні зміни» у публічній позиції.
Політолог та військовий Кирило Сазонов погоджується, що риторика Трампа після зустрічі справді «набагато ближча до українського бачення, ніж до бажань Кремля». Проте, він одразу ж застерігає від зайвого оптимізму щодо швидких результатів, нагадуючи, що війна та переговори – це марафон: «Але, повернемося в реальність, ні – завтра мир не настане. Я продовжую вважати, що попереду довгий і складний переговорний процес». Отже, слова змінилися, але чи змінилася суть?
У ПОШУКАХ ПРИЧИН: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВАЖІЛЬ, ВНУТРІШНЯ ГРА ТА ФАКТОР ТРАМПА
Щоб зрозуміти причини цього розвороту, необхідно розглянути комплекс факторів. Олександр Леонов робить особливий наголос на зростанні ролі Європи. Він нагадує, що зустріч у Ватикані відбулася не ізольовано, а після серії важливих консультацій у Парижі та Лондоні, де європейські лідери, схоже, зайняли більш активну та консолідовану позицію щодо підтримки України та необхідності тиску на Росію. «Саме там Європа фактично підключилася до обговорення можливого перемир'я», – підкреслює Леонов, називаючи це «критично важливим». Чому? Європа, як великий торговельний партнер та геополітичний гравець, має значні важелі впливу на США, особливо в контексті спільних викликів, таких як стримування Китаю. Як влучно зауважує Леонов: «Тут Європа має свою «золоту акцію», оскільки вона потребує від Трампа гарантій безпеки для себе», а безпека України розглядається як невід'ємна частина європейської безпеки. Таким чином, європейські лідери могли використати ці переговори для того, щоб підштовхнути Трампа до більш жорсткої позиції щодо Росії. Непідтверджені чутки про можливі обіцянки Трампа надати гарантії безпеки європейському контингенту в Україні, про які згадує Леонов, якщо вони правдиві, лише підкреслюють потенційну готовність Трампа йти назустріч союзникам.
Водночас політолог Ігор Рейтерович закликає до більшої обережності, припускаючи, що зміна риторики може бути тактичним прийомом самого Трампа. Він оцінює підстави для оптимізму як «дуже обережні» і наголошує на необхідності системності: «Але одна заява Трампа, навіть підтверджена в особистій розмові, – це вкрай мало… Якщо він зробить щонайменше п’ять подібних заяв, і це набуде ознак системності, тоді можна буде говорити про реальну зміну його позиції». На думку Рейтеровича, це може бути «ситуативне рішення – спроба натиснути на Росію» в рамках переговорного процесу. Ця версія підкріплюється відомою непередбачуваністю Трампа, про яку нагадує і Леонов: «Завтра він може змінити свою позицію, і ми маємо це враховувати».
Також не слід ігнорувати внутрішньополітичний вимір у США. Заяви впливових республіканців, таких як сенатори Ліндсі Грем та Джон Кеннеді, які закликають до посилення тиску на Москву, створюють певний фон. Леонов зазначає, що «всередині Республіканської партії є чимало впливових фігур, які налаштовані до Росії жорстко і критично. Вони чинять тиск і на Трампа». Рейтерович додає, що ці заяви є не лише критикою Кремля, а й «певним натяком Трампу» про те, що його дії під пильним наглядом. Можливо, Трамп намагається знайти баланс між своєю базою, частиною республіканського істеблішменту та міжнародними партнерами.
РЕАКЦІЯ РОСІЇ: НЕПРИМИРЕННІСТЬ ТА СПРОБИ ВИГРАТИ ЧАС
Відповідь Москви була швидкою і цілком передбачуваною. Ультиматум Лаврова з вимогою визнання анексій, позаблоковості України, денацифікації і мілітаризації, зняття всіх санкцій та скасування українських законів про мову та церкву – це демонстративна відмова від будь-якого реального діалогу. Ігор Рейтерович розцінює це як свідоме підвищення ставок та спробу перевірити рішучість Трампа: «Путін, вустами Лаврова, демонструє, що Росія не відступає від своїх попередніх позицій… [Він] знову підвищує ставки». Така позиція, на думку Рейтеровича, заводить переговори у глухий кут.
Політичний експерт Вадим Денисенко вважає, що за цією бравадою може ховатися страх Кремля опинитися у невигідній ситуації. «Судячи з усього, в Кремлі бояться, що тепер мʼяч буде на стороні Росії і вони мають погодити пропозиції щодо ЗАЕС, виходу з Харківщини тощо», – припускає Денисенко, особливо якщо у Римі вдалося знайти прийнятні для США та України формулювання щодо Криму. Тому найбільш імовірною тактикою Москви, на думку Денисенка, буде «грати в улюблену гру «тягнути час», намагаючись зірвати будь-які домовленості та звинуватити в цьому Україну.
Пропозиція Путіна про «перемир'я» на 9 травня, яку Рейтерович називає «маніпуляцією» та «банальною і примітивною історією», є класичним прикладом такої тактики – спробою створити видимість мирних ініціатив, не змінюючи своєї агресивної суті. Фундаментальну проблему російської позиції влучно окреслює Денисенко: «Путін, який хоче одночасно і продовжити війну і зняти санкції». Це нерозв'язне протиріччя блокує будь-який реальний прогрес.
НАСЛІДКИ СЬОГОДНІ: РИТОРИКА Є, ТИСКУ – НЕМАЄ?
Найважливіше питання: чи призвела зміна риторики до зміни реальної політики та відчутних наслідків для Росії? На цей момент, як свідчить аналіз Олександра Леонова, відповідь, на жаль, негативна. «Поки що, на жаль, ми не бачимо реального тиску на Москву», – констатує він. – Росія фактично відкинула пропозиції Трампа: і щодо безумовного перемир’я, і щодо окремого перемир’я в Чорному морі, натомість висуваючи нові вимоги…» Він пояснює, що паралельно з цим тривають розмови про відновлення авіасполучення, обговорення іранської ядерної угоди, що створює у Кремля враження «відлиги» та зменшує стимули йти на поступки в українському питанні. «У нього [Путіна] немає особливих стимулів щось змінювати. І це велика проблема», – наголошує політолог. Саме відсутність реального, болючого тиску дозволяє Росії ігнорувати пропозиції та продовжувати агресію. Висновок Леонова категоричний: «Тому критично важливо, щоб США нарешті почали чинити реальний, серйозний тиск на Кремль. Тільки за такої умови російська сторона може серйозно заговорити про перемир’я».
МОЖЛИВІ СЦЕНАРІЇ: МІЖ ГЛУХИМ КУТОМ ТА ВІКНОМ МОЖЛИВОСТЕЙ
Які ж перспективи? Ситуація залишається вкрай невизначеною та динамічною. Ігор Рейтерович вважає, що переговори фактично зайшли в глухий кут: «У Трампа зараз усе досить просто: або реагувати, або не реагувати. Або відповідати твердо, або змиритися». Наступні тижні будуть вирішальними для розуміння справжніх намірів адміністрації США.
Рейтерович підкреслює важливість проактивної позиції України. Він пропонує конкретний тактичний хід: провести інформаційну кампанію, нагадуючи світу про попередні російські порушення режимів припинення вогню, а потім «виступити з ініціативою запропонувати перемир’я на кілька днів раніше, наприклад, на 7–8 травня – адже саме 8 травня ми відзначаємо День пам’яті та примирення». Це, на його думку, «було б логічним і дало б змогу перевести ситуацію у площину, де Росія буде змушена пояснювати свої дії». Це могло б стати ефективним способом вибити ініціативу з рук Кремля.
Однак, навіть за найоптимістичніших сценаріїв, шлях буде нелегким.
Кирило Сазонов нагадує про природу супротивника: «Москва ще не раз спробує всіх обдурити, камуфлюючи свою агресію в «мирні плани». Готовність Росії до тривалої гри на виснаження, обману та провокацій залишається високою.
ЗАМІСТЬ ВИСНОВКУ
Отже, несподіваний риторичний розворот Дональда Трампа після зустрічі у Ватикані став значущим інформаційним приводом, що породив обережні надії. Сам факт публічної критики Путіна та допущення можливості обману з його боку є важливим сигналом. Проте, на сьогоднішній день ця зміна слів не трансформувалася в зміну реального стану речей. Відсутність дієвого тиску на Москву, ультимативна позиція Кремля та непередбачуваність самого Трампа залишають ситуацію вкрай невизначеною. Чи стане цей епізод початком реального перегляду політики США щодо Росії, чи залишиться лише тимчасовим тактичним маневром, покаже лише час.
Мирослав Ліскович. Київ
Світ