Як Швейцарія хотіла розпустити свою армію і що з цього вийшло
Рівно 30 років тому в Швейцарії пройшов доленосний, історичний і поворотний референдум за ініціативою, яка пропонувала розпустити Збройні сили. Ініціатива, звісно, була відкинута, тим не менш, несподівано значна частка тих, хто підтримав цю пропозицію, дуже стурбувала влади. Щось явно пішло не так, але що? Може бути, вони задавалися питанням, холодна війна насправді завершилася і в галузі військового будівництва пора приступати до реформ?
Три тижні тому впала Берлінська стіна, комуністичному блоку країн, включаючи НДР, історія винесла свій смертний вирок. Загроза конвенціональної війни в Європі була знята, по всьому Старому світу повіяв «вітер змін». Швейцарія ж жила в своєму історичному темпі, у неї були свої проблеми і своя політична повістка дня. Зокрема, на 26 листопада 1989 року був призначений референдум з ініціативою, яка пропонувала розпустити національні Збройні сили. З ідеєю зовсім позбавити країну від армії до народу звернулася ліва громадська організація «За Швейцарію без армії» («Gruppe Schweiz ohne Armee» — «GSoA»), заснована ще в 1982 році.
На превеликий подив і політичного керівництва країни та громадськості на референдум, за підсумками якої дана ініціатива була провалена, цілих 35,6% з тих, хто взяв участь у голосуванні, ідею розпустити армію підтримали. Вже одна ця цифра була скандалом. Адже в абсолютних показниках проти армії висловився майже мільйон швейцарців і це в країні з населенням на той момент чи 7 млн осіб. А в кантони Женева і Юра пропозицію «увіткнути штик у землю» і «перекувати мечі на орало» (плуг) взагалі висловилася абсолютна більшість виборців.
Нагадаємо, що армія в Швейцарії відіграє особливу суспільну роль. Єдині Збройні сили, парадокс історії, виникли в Швейцарії ще до створення в 1848 році власне єдиної країни. Армія – це кузня кадрів, майданчик для налагодження ділових і дружніх контактів, це соціальний ліфт і школа соціального дорослішання. Зрозуміло, майже 36% тих, хто захотів позбутися всього цього, були показником якогось фундаментального структурного кризи. Але якого? І можна було очікувати такого результату референдуму?
«Ні, таких результатів я не очікував», — каже пенсіонер Олівер Криег (Oliver Krieg), який тоді був активним громадським діячем і членом ініціативного комітету, який висунув ідею розпуску національних Збройних сил. До речі, членами цього комітету були майже сто осіб. Це був, напевно, світовий рекорд. За своєю першою професією О. Криег був інженером по експлуатації АЗС. Вночі він працював на придорожній автозаправці, а вдень починав займатися політикою. За його плечима, наприклад, вже було до кампанії проти будівництва атомних станцій.
Тому організувати збір підписів під ініціативою на користь розпуску армії він міг у своєму рідному кантоні Золотурн досить швидко, благо досвід був. «Так і люди до мене вже звикли, моїм довгим волоссям і нашивці з серпом і молотом», — говорить О. Криег, для якого тема військової служби зовсім не була такою чужою. У свій час він свідомо став «відказником», рішуче сказавши «ні» вимогам держави «віддати борг». Нагадаємо, що і тоді, і сьогодні, збройні сили країни комплектувалися на основі загального військового обов’язку. Єдиною альтернативою військовій службі тоді було тільки цілком можливе тюремне ув’язнення терміном до одного року і більше. Непоодинокими були і заборони на професію.
Один з авторів ініціативи з пропозицією про розпуск швейцарських Збройних сил Олівер Криег (Oliver Krieg): ночами в дорозі, вдень збирати підписи. (swissinfo.ch)
«Нам, відмовникам, так тоді і говорили, мовляв: чемодан, вокзал і Москва в один кінець», — згадує цюріхський адвокат і один із засновників GSoA Марк Поспішаючи (Marc Spescha). За 20 років, що передували референдуму, у Швейцарії відмовилися нести військову службу приблизно 10 тис. осіб. Порівняно з мобілізаційним потенціалом швейцарських збройних сил (650 000 чоловік) начебто небагато. Але адже справа була не в цифрах, а в моральному впливі на стан суспільства.
«Гнів і огиду»
«Країна під рушницею», як називали тоді іноді Швейцарію, викликала опір, в тому числі, і з боку жінок. Як це було — про це розповідає Ренате Шох (Renate Schoch), активна в ті роки учасник профспілкового руху. Теорія перестала бути для неї такої в той момент, як її тодішнього партнера, що називається «загребли», так що до моменту закінчення ним учебки вона, тоді самий неполітичний людина в світі, стала переконаною пацифісткою.
«Спробувавши уявити те, через що довелося пройти мою «бойфренда», я не відчула нічого, крім гніву й огиди. З якого дива і на якій підставі ми повинні підкорятися такому диктату? На дворі тоді стояв 1987 рік. І першим практичним кроком стало, тому, відвідування одного із зібрань «Групи Швейцарія без армії».
Колишня секретар «Групи за Швейцарію без армії» («Gruppe für eine Schweiz ohne Armee» / GSoA) Ренате Шох: і раптом ми опинилися за одним столом з ліваками і троцькістами. (swissinfo.ch)
Щоправда, дуже швидко вона усвідомила, що разом за одним столом вона виявилася з ідейними супротивниками покоління її батька — троцькістами і ліваками. Тим не менш, у тому, що стосується перспектив швейцарських Збройних сил, всі вони мали переконання, які були близькі, а часом і збігалися. Після поразки на референдумі вона продовжувала працювати для GSoA ще 10 років, активно брала участь в локальній політичного життя на муніципальному рівні, сьогодні вона працює в правлінні великого швейцарського профспілки. А «спусковим гачком», який привів у політику, як раз і став питання майбутнього «армії, цієї священної корови швейцарського Товариства»
«Про секс ми можемо вже говорити, все одно, пристойними або непристойними словами, а ось про армію — ну ніяк»!
Макс Фріш
Напередодні голосування за ініціативи про розпуск армії особливо звернув на себе увагу класик швейцарської літератури Макс Фріш. За його словами, «армія в Швейцарії це все одно як священна корова. Вона у нас одне велике табу. Про Бога, який те чи існує, то немає — будь ласка, ми можемо дискутувати з гідністю і задоволенням, а про армію ніяк! Про секс ми можемо вже говорити, все одно, пристойними або непристойними словами, а про армію поки ніяк не виходить».
Слід враховувати, що свої роздуми про армію письменник зробив надбанням гласності публічної в умовах існування швейцарського збройного нейтралітету як якусь неколебимой константи. У суспільстві Швейцарії аксіомою був факт політики нейтралітету, що виходить із можливості і необхідності захистити цей нейтралітет, якщо доведеться, і силою зброї. Причому в абсолютно автономному режимі. Не сподіваючись ні на чию допомогу і підтримку.
«Для справжньої демократії це не проблема»
Андреас Тюрлер (Andres Türler) пізніше зробив кар’єру в Генштабі і одночасно в політичних колах кантону Цюріх, ставши депутатом міської парламенту від партії лібералів (FDP). А три десятки років тому він активно протидіяв ініціативи про розпуск армії, будучи її переконаним противником. Як сьогодні говорить А. Тюрлер, результат голосування його не здивував. Не здивував його і той факт, що більшість військовослужбовців строкової служби і запасу голосували за цей законопроект: «Армія – це вам не цукор. Я сам пішов в армію тільки тому, що таке законодавство».
Як раз ця сама «примусовість» і стала, з його точки зору, причиною такої значної частки голосів, відданих на підтримку ініціативи про розпуск Збройних сил. За його словами, правда, і в сучасній Швейцарії приблизно 20% громадян в цілому ставлять під питання доцільність наявності в країні армії. «Однак для справжньої демократії все це не повинно бути проблемою». Андреас Тюрлер переконаний, що швейцарської демократії дебати навколо ініціативи про розпуск армії пішли тільки на користь.
«У Швейцарії немає армії, вся Швейцарія – це одна армія»
Уряд
«Її прихильники в моїх очах зовсім не були іноземними агентами, це були громадяни з іншою думкою. Тодішні дискусії вдихнули в демократію нове життя». І справді, можна собі уявити загострення пристрастей, коли на політичному рингу в рамках декількох дискусійних раундів стикалися між собою противник ініціативи Тюрлер і прихильник, та ще й успішно «откосивший» від армії, Поспішаючи. «Але при цьому ми обидва завжди підкреслювали, що справжня демократія – це така система, яка дозволяє проговорити, поставити під питання і обговорити будь-які речі, навіть, здавалося б, очевидні. І армія тут не виняток».
Оборонні рефлекси Федеральної ради
Зрозуміло, що офіційний Берн ставився до ідеї розпуску армії більш ніж негативно. «У Швейцарії немає армії, все Швейцарія — це одна суцільна армія», — саме таку максиму «відлив у граніті» федеральний кабінет, пам’ятаючи про відносно тоді ще недавньому часі Другої світової війни. Цими ж словами відкривалося і «Послання» уряду парламенту, в якому викладалася позиція кабінету за ініціативи з пропозицією розпустити армію.
Цей законопроект, як зазначив в парламенті один з депутатів від партії демохристиан, «завдає удару по гордості всіх військовозобов’язаних громадян нашої країни», а парламентарій від Швейцарської народної партії зазначив, що при одній тільки думці про цієї зрадницької ініціативи мене охоплює почуття праведного гніву. Істинно кажу вам, далеко ми зайшли, що купка божевільних пропонує просто взяти і розпустити армію».
Колишній міністр федерального уряду Швейцарії Каспар Филлигер (Kaspar Villiger): «Необхідність реформ була очевидна навіть самих переконаним «воякам». (Tomas Wüthrich / 13 Photo)
Голосування за ініціативою пройшло, і це було рідкісним винятком, в іменному порядку. Кожен з депутатів має бути знати, як проголосували його колеги по фракції і по всім іншим депутатським групам. У підсумку відкрито підтримали ідею розпуску лише 13 депутатів. Пізніше ще двоє парламентаріїв повідомили на умовах анонімності швейцарському телебаченню, що вони б теж проголосували за розпуск збройних сил, але страх не отримати більше підтримки виборців виявився сильнішим і їм довелося наступити на горло власній пісні».
«Цей референдум звільнив „німецьку Швейцарії“ від холодної війни»
Джо Ланг
Кар’єри і особисті долі багатьох депутатів, однак, залишилися на довгі роки пов’язаними з GSoA. Такий сьогодні вже колишній депутат Національної ради (великої палати федерального парламенту Швейцарії) Джо Ланг. Для нього абсолютно очевидно: підсумки того пріснопам’ятного референдуму буквально звільнили «німецьку Швейцарії» від морока холодної війни.
Зрозуміло, падіння Берлінської стіни і смерть Варшавського пакту зробили деякий вплив на результати голосування, але для Дж. Ланга куди більше ваги і значення має те обставина, що буквально за тиждень до голосування стало відомо про те, що останні десятиліття швейцарські спецслужби займалися чи не тотальним стеженням за громадянами країни. «Під ковпаком» у них, як стало ясно пізніше, знаходилися в загальній складності до 900 тис. осіб.
Тодішній міністр оборони Швейцарії Каспар Филлигер (Kaspar Villiger) не згоден. «Падіння Берлінської стіни змінило ставлення (уряду) до холодної війни, але не до ініціативи». Значна частка тих, хто виступив на її підтримку, була пов’язана, на його думку, з бажанням багатьох громадян, які пройшли дійсну служби, виразити за допомогою виборчого бюлетеня своє особисте негативне ставлення до армійського досвіду.
При цьому зрозуміло, що ця обставина допомогла міністру Филлигеру намітити і реалізувати цілий пакет армійських реформ. «Навіть самим „впертим воякам“ стала очевидною необхідність змін», — наголошує колишній міністр. Залишається питання, виразом чого стала значна частка тих, хто підтримав ініціативу про розпуск армії і наскільки важливими в даному контексті мали тоді місце глобальні політичні зміни? Думки істориків і експертів розходяться.
«Дух часу»
Організація «Präsenz Schweiz», що знаходиться в структурі швейцарського МЗС державна організація, покликана формувати і «продавати» за кордоном позитивний імідж країни, вказує, що «почесний програш, який пережила ця ініціатива, є ідеально-типовим виразом пануючого тоді духу часу, сформованого під враженням від падіння здавалася непорушною Берлінської стіни».
Так чи інакше, в результаті проведених армійських реформ чисельність особового складу, що проходить дійсну служби у військах, зменшилася за станом на сьогоднішній день в п’ять разів у порівнянні з тим, що було 30 років тому. Починаючи з 1996 року, крім того, в Швейцарії існує можливість пройти альтернативну цивільну службу. Офіцерська кар’єра в наші дні в Швейцарії не є ні опікуном, ні перешкодою на шляху громадянської кар’єри. Відмова проходити дійсну службу закінчується тільки невеликий позначкою в особовій справі, не більше.
Так що ж з нашої «священною коровою»? Була вона принесена в жертву? «Жертви не вийшло, але табу було знищено», — резюмує Джо Ланг. Так само, як Ренате Шох, Марк Поспішаючи і Олів’є Криег, він і сьогодні переконаний, що Швейцарії армія не потрібна. Народ однак вважає інакше і на референдумі у 2013 році 73,2% виборців — і всі кантони — виступили проти скасування обов’язкового призову. В 2019 році, з урахуванням ускладнення загальної військово-політичної ситуації в Європі, цей результат був би не менше.
За підсумками референдуму 2013 року стало ясно, що народ Конфедерації повністю довіряє своїм Збройним силам, а тому він і підтримав систему комплектування армії на основі обов’язкового призову. Народ також усвідомив, наскільки цінним ресурсом і суспільним благом є національна безпека. Пацифістська «Група за Швейцарію без армії» («GSoA»), що зрозуміло, з розчаруванням відреагувала на вотум народу. «Це не стало Сюрпризом, такий результат був передбачуваний», — підкреслив офіційний представник «GSoA» Микола Правджич (Nikolai Prawdzic). «Обов’язковий загальний заклик є, очевидно, невід’ємною частиною швейцарського самосвідомості», — підкреслив він.
Події та кримінал