Чи спроможна ООН на реформу самої себе

Чи спроможна ООН на реформу самої себе

28.10.2025 13:28

Укрінформ

Росія в Радбезі залишається головним каменем спотикання

Про необхідність реформи Організацій Об’єднаних Націй політики й дипломати говорять щороку ледве не всі 80 літ її існування, хоча, схоже, у це мало хто вірить. У жовтні ООН зустріла свій ювілей у стані серйозної кризи, зумовленої як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками.  

Структура, вибудувана після Другої світової для «підтримання миру та безпеки», не змогла ані відвернути найбільшої за ці вісімдесят років війни в Європі, яку розв’язала Росія проти України, ані зупинити низки інших конфліктів. Попри гучні заяви про реформу, ООН залишається архаїчною і неповороткою, щоб адекватно реагувати на виклики XXI століття.

Фото: UN Photo

БРАК ФІНАНСУВАННЯ ЯК ГОЛОВНИЙ РУШІЙ

Генеральний секретар Антоніу Гутерреш, чий мандат завершується у 2026 році, ініціював так звану програму UN80 – «системну реформу», що мала б «підвищити ефективність і актуальність» Організації Об’єднаних Націй.

UN80 передбачає три напрями змін: скорочення адміністративних витрат і перенесення частини функцій у дешевші регіони (передусім у Кенію); перегляд тисяч застарілих мандатів; можливу реорганізацію програм і структур системи ООН. Проте навіть самі автори визнають, що ці кроки – радше технічне «підчищення», ніж реальне оновлення.

Проблеми організації набагато глибші. За 80 років ООН так і не зуміла створити механізм, здатний стримати агресію постійних членів Ради Безпеки. Від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну структура, покликана гарантувати міжнародну безпеку, фактично паралізована правом вето Москви. А резолюції більшого органу – Генасамблеї, у яких засуджується російська агресія, залишаються лише декларативними документами.

У звітах ООН наголошується на «успішних прикладах» діяльності організації – створенні Всесвітньої організації охорони здоров’я, Дитячого фонду ЮНІСЕФ, домовленостях щодо нерозповсюдження ядерної зброї. Але навіть сьогодні ті досягнення перекреслюються небажанням окремих країн, переважно найбільшого донора ООН Сполучених Штатів, фінансувати деякі з цих напрямків, а також гуманітарні програми – від захисту жінок у кризових зонах до боротьби з ВІЛ.

Керівник робочої групи UN80, заступник Генсека Гай Райдер заявив, що ініціатива не є спробою «економії чи скорочення». Та в реальності саме брак коштів і політичної підтримки змушує ООН «оптимізувати» свою діяльність.

Організація обіцяє зробити реформу «інклюзивною» – із залученням молоді та «маргіналізованих голосів». Дарма що навіть найбільш інклюзивна дискусія не здатна виправити структурну проблему: система, у якій п’ять країн мають право заблокувати будь-яке істотне рішення, не може бути ні справедливою, ні ефективною.

При цьому реформу ООН кожен бачить по-своєму. Говорять то про необхідність скороченні витрат і апарату й спрощення внутрішніх процедур, то про розширення кількості постійних членів за рахунок Африки, а ще Німеччини та Японії, то про відмову від права вето чи можливість його подолання.

ООН розривається між спробою самозбереження та потребою радикальної перебудови.

Фото: UN Photo

РОЗГЛЯД «МАЙБУТНЬОГО» У ВИКОНАННІ АГРЕСОРА

Ювілейна віха, яка мала стати символом відновлення довіри до міжнародних інститутів, поки що лише підкреслює їхню безпорадність. Показовим стало головування в Раді Безпеки ООН у жовтні Росії.

У день набуття чинності Статуту ООН 80 років тому 24 жовтня Москва винесла на обговорення засідання Радбезу тему «Організація Об’єднаних Націй: погляд у майбутнє».

Члени Радбезу звикли до російської брехні, яка постійно ллється з вуст постпреда РФ Василя Небензі, його заступників чи емзеесівського керівництва.

Тому звинувачення на адресу НАТО й Заходу про «порушення Статуту ООН та інших норм міжнародного права» з вуст представника держави, яка щодня обстрілює сусідню країну, блокує гуманітарні місії, руйнує цивільну інфраструктуру й викрадає дітей, мало кого переконали.

А ще російський посланець заявив, що Статут ООН «залишився на папері» через «гегемонію Заходу», а також дорікнув демократичним країнам у «поділі світу на своїх і чужих».

Риторика Небензі лише підкресллила абсурдність ситуації. Кремль, який зруйнував міжнародне право, претендує бути його охоронцем. Під гаслом «боротьби з подвійними стандартами» Москва просуває власну систему аморальності, де агресія подається як «захист суверенітету», а колоніальна війна – як «миротворчість».

Попри засудження дій Москви, ООН не знайшла механізму, щоб поставити агресора на місце. Росія, захопивши місце СРСР, зберігає членство в Радбезі, що не передбачено ані Статутом, ані жодним іншим документом ООН, й активно користується правом вето.

Тимчасовий повірений у справах Великої Британії при ООН Джеймса Каріукі на засіданні РБ назвав речі своїми іменами.

«Ми повинні підкреслити лицемірство Російської Федерації, що позиціонує себе як поборницю Статуту, – сказав він. –. Вона робить це, нехтуючи принципами суверенної рівності держав і грубо порушуючи заборону на застосування сили проти територіальної цілісності іншої держави. Це є насмішкою над тією платформою, яку ми одержали в Раді Безпеки для підтримання міжнародного права та збереження миру і безпеки».

Майже пів сотні держав висміяли скликання Росією Ради Безпеки для обговорення майбутнього Організації в той час, як Кремль веде війну проти України.

«Лекції Росії світові про майбутнє Організації Об’єднаних Націй є нічим іншим, як образою Статуту ООН», – ідеться у спільній заяві, яку оголосила заступниця постпреда України Христина Гайовишин у присутності країн-підписантів.

Фото: UN Photo

ЕКСГОЛОВА СЕКРЕТАРІАТУ РАДБЕЗУ ООН МАЦУКА: РЕФОРМИ РБ НЕ БУДЕ НІКОЛИ

Щодо перспектив реформування ООН з власкором Укрінформу у Нью-Йорку поділився колишній голова секретаріату Ради Безпеки ООН, український дипломат Олександр Мацука:

«ООН залишається однією з найуніверсальніших структур у світі, адже об’єднує всі країни й займається геть усім – від довкілля і прав людини до миру і безпеки. Якщо якесь державне утворення не є членом Організації, то це неповноцінна країна. Членство в ООН – свого роду свідоцтво про народження держави.

Водночас свою безпорадність Організація Об’єднаних Націй проявила відразу після свого створення. Вона не змогла відвернути воєн низки країн Близького Сходу з Ізраїлем, починаючи з 1947 року, індійського-пакистанського воєнного конфлікту (теж із 1947 року), де й досі перебуває найстаріша місія ООН з підтримання миру, Корейської війни 1950–1953 років.

Проблема закладена засновками організації в її Статуті. Просто п’ять країн – США, Велика Британія, Радянський Союз, Китайська Республіка і Франція – проголосили себе постійними членами Ради Безпеки, виходячи з єдиного критерію: вони переможці у Другій світовій війні. Щось є в цьому орвеллівське, адже п’ятірка країн вважає, що їхні голоси важать більше, ніж усіх інших разом узятих.

Тож жодного разу Радбез не спромігся ухвалити резолюції щодо конфліктів, у яких задіяні постійні члени. Передусім це стосується російської агресії проти України. Але були ще В’єтнам, Афганістан…

«Золотим віком» ООН вважаю період після падіння Берлінської стіни з 1989 року, тобто завершення Холодної війни, до початку 2000-х, коли всі країни виявляли бажання знаходити рішення з важливих питань. У 2001 році ООН навіть Нобелівську премію миру отримала.

Але все почало змінюватися з приходом до влади в Росії Путіна. Останній раз Рада Безпеки ухвалила рішення щодо припиненню конфлікту 2011 року, коли було встановлено безпольотну зону над Лівією для захисту цивільного населення від нападу урядових сил Каддафі. Росіяни впиралися до останнього, але Штати змогли переконати їх погодитися.

Усі інші рішення щодо конфліктів – це в кращому разі продовження наявних мандатів.

Коли Північна Корея почала постачати зброю Росії, Москва не продовжила мандат місії з моніторингу за дотриманням санкційного режиму. А щодо Ірану, то коли Генсек ООН Антоніу Гутерреш хотів надіслати місію в Україну для перевірки походження «шахедів» (для цього не потрібне рішення РБ), Росія пригрозила, що припинить будь-яку співпрацю з ООН, і він відступив. 

Позиція Москви руйнує і ламає саму систему ООН, яку заклали 80 років тому.

Організація Об’єднаних Націй залишається такою, якою її хочуть бачити п’ять держав. Якщо вони не можуть домовитися, то все залишається по-старому.

Якось розмовляв із постпредом однієї з цих п’яти країн, коли Генсеком обирали Пан Гі Муна. «Хіба ви не бачите, що він не тягне?» – запитав я. – «Так, і нас це влаштовує, – відповів дипломат. – Якщо Генсек слабкий, то робитиме те, що ми схочемо».

Насправді багато чого треба міняти, зокрема й бюрократію притиснути. У секретаріаті, звісно, є люди, які справді працюють, але є й такі, що лише пишуть раз на рік доповідь, яку ніхто не читає.

Фото: UN Photo

Ще одні проблема – неможливо закрити тему, яка себе вичерпала. Наприклад, за наполягання Росії резолюція Радбезу 1999 року щодо місії з підтримання миру в Косово не містить терміну її дії. Нині місія непотрібна, вона нічого не робить, але її не можуть закрити. За це Радбез має проголосувати, але Росія проти.

Або в секретаріаті ООН є Комітет із здійснення невід’ємних прав палестинського народу, створений 1975 року. Палестина давно отримала значно вищий рівень в ООН – вона є державою-спостерігачем з 2012 року. Але комітет закрити не можуть, бо мусульманські країни в Генасамблеї за це не проголосують.

Усе, чим комітет займається, – це проводить один-два семінари на рік.

Колись експостпред США при ООН, добре відомий нині Джон Болтон сказав: якщо третину будівлі штаб-квартири ООН знести, то ніхто й не помітить.

Якість зміни, можливо, будуть, але реформи Ради Безпеки не буде ніколи. Права вето ці п’ять країн не позбудуться. А для внесення змін до Статуту, потрібно мати їхні голоси в Радбезі та дві третини – країн-членів у Генасамблеї.

Бояться навіть виносити на голосування членство Росії замість СРСР, чи прибрати зі Статуту давно застарілі слова «ворожі країни» щодо Німеччини та Японії, аби не відкрити цю скриньку Пандори.

Що чекає ООН – складно передбачити. Принаймні, гадаю, спочатку треба створити якусь нову організацію, перш ніж ламати стару. Іншої форми співробітництва поки що існує, тому треба жити з тим, що маємо».

Володимир Ільченко, Нью-Йорк

Перше фото: UN Photo

Світ