«Головним твором Франка був сам Франко»

Портрет Івана Франка пензля Івана Труша. 1925. Фото: wikipedia

Про Франка написано чимало, але на тлі його ренесансної постаті та того, що він по собі залишив – це як крапля в морі, особливо, зважаючи на те, що за радянських часів чимало з написаного і виданого було малоінформативним ідеологічним шумом. Ось, наприклад такий пасаж: «Великий революціонер-демократ не піддався катам, навіть трикратний арешт не зламав його… Пережив буржуазну облудну австрійську конституцію і тільки один рік не дочекався Великої Жовтневої революції… Все життя працював для… соціалізму і ніс у маси революційне слово». Звісно, згадуються і «відступники націоналісти, які продавали свій народ». З ними Іван Франко теж, виявляється, «боровся». Однак не згадувалося, що сини Івана Франка служили в лавах УСС (Українські січові стрільці).

Упродовж десятиліть Іван Франко був «Каменярем» і входив до радянської канонічної літературної трійці: «Кобзар», «Каменяр» і «Дочка Прометея» (Шевченко, Франко, Леся Українка). Це було його офіційне псевдо, що брало початок ще за життя Франка.

Однією з перших, хто в незалежній Україні здійснив спробу переосмислення культової постаті Івана Франка була літературознавиця Тамара Гундорова. Її монографія 1996 року, що вийшла друком в Австралії, мала промовисту назву «Франко не Каменяр». У ній науковиця показувала, що Франко значно глибший від спрощених ідеологічних гасел і штампів, і порівнювала Франка з біблійним Мойсеєм.

ПРО «ПЕСЬОВИЙ ОБОВ’ЯЗОК» І СПАДКОЄМНІСТЬ

Не менш цікавою за масштаби його праці була еволюція поглядів Івана Франка. Так, у молодості Франко захоплювався соціалістичними ідеями, проте згодом побачив у соціалістичній державі небезпеку нової бюрократичної тиранії. А ще шлях від мрій про «братерство велике, всесвітнє» привів його до гострого усвідомлення підневільного становища України – звідси й запальне: «Не пора, не пора москалеві й ляхові служить».

Він наголошував, що «песьовий обов’язок» тогочасної інтелігенції – служити розбудові ідеї повноцінної України. України, яка реалізовує свій потенціал незалежно від імперій. Головне – не бути «в наймах у сусідів», «а бути паном на своєму полі».

Іван Франко у притулку Українських січових стрільців. 1916. Фото: wikipedia

Саме цього Франка радянська влада воліла не помічати, ретельно відсікаючи від читача його тексти про національне відродження, російський і польський колоніалізм і січових стрільців. Франко не вірив у те, що хтось зробить майбутнє за українців: або вони зберуть «усі свої сили докупи» й витримають конкуренцію цивілізаційної праці, або залишаться, за його суворим висловом, «пашею для інших». Мабуть, у цій вимогливості до власного народу – не меншою мірою, ніж у його титанічній працездатності, – і полягає велич Франка.

Оксана Забужко згадувала, як у 2009 році її потряс один «вбивчий факт» у Вінніпегу, де зберігається частина архіву Євгена Коновальця. Там їй показали багато інкрустовану бартку (гуцульський топірець, – авт.) з ініціалами І. Ф., «яку, за переказом, Іван Франко подарував молодому Коновальцю, майбутньому першому очільнику ОУН. От вам і спадкоємність. Гадаю, що це прекрасний символічний жест, що багато дасть для зрозуміння того, за що ціле життя ця людина змагалася, з абсолютним усвідомленням, що він жертвує багатьма речами, які артистично були б йому цікаві».

«СОБОРНИЦЬКА» РОДИНА ІВАНА ФРАНКА

Відомо, що першим великим коханням Івана Франка була Ольга Рошкевич. Але їм не судилося поєднати власні долі. На заваді став перший арешт, який став для Івана Франка жорстоким ударом долі, що перекреслив чимало його планів і сподівань.

Ольга Хоружинська та Іван Франко одразу після одруження. Травень 1886. Фото: wikipedia

У травні 1868 року в Павлівській церкві при Колегії Павла Галагана в Києві (це на нинішній вул. Богдана Хмельницького, майже навпроти офісу Укрінформу, – ред.) Іван Франко повінчався з Ольгою Хоружинською. Цей шлюб відомий як «соборницький». Наречений походив з Австро-Угорщини, а наречена – з Наддніпрянської України, яка входила тоді до складу Російської імперії. Сам Франко мислив свій шлюб як «літературно-наукову спілку». У подружжя народилося четверо дітей: Андрій, Тарас, Петро і Анна. У них теж були непрості долі.

Старший син Андрій здобув класичну освіту у Львівському університеті, був батьковим помічником, але помер дуже рано, 26-річним.

Тарас прожив найдовше. В молоді роки він воював у лавах Української галицької армії, побував у концтаборі під Москвою. Відтоді росіяни пильнували його. Дозволили очолити музей Івана Франка у Львові, а невдовзі перевели до Києва, щоб зручніше було тримати його під контролем. Він працював в Інституті літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР, упорядковував архів Івана Франка і був фактично невільником совєтської влади.

Петро був інженером-хіміком, педагогом, одним із засновників «Пласту». Учасник національно-визвольних змагань. Військовий льотчик Української галицької армії. У 1919 році був учасником дипмісії до Сербії у справі повернення українських військовополонених. У 1939 році став депутатом Верховної Ради УРСР. У 1941 був вивезений («евакуйований») совєтськими репресивними органами на схід й відтоді його сліди губляться. Радше за все його знищили. 

Донька Анна Франко-Ключко мешкала в Німеччині, потім у Відні, а згодом емігрувала до Канади. Під час радянського наступу на Відень чоловіка Анни Петра Ключка, який був лікарем, теж було репресовано.

УКРАЇНЦЮ ТРЕБА БУТИ ФРАНКОМ

Утиски радянської системи не оминули й першу онуку Івана Франка (доньку Тараса) Зіновію-Ростиславу. Вона закінчила Львівський університет, навчалася в аспірантурі в Інституту мовознавства й належала до кола шістдесятників. Друзі з найближчого оточення гадали, що «Зеню не чіпатимуть», але помилились… Дмитро Павличко згадував: «Нам здавалося, що її походження, її прізвище захищає нас, ми думали, що КДБ не наважиться переслідувати її, як онуку шанованого ідеологами комунізму… Каменяра, тому й були з нею відвертими, заохочували до нових сміливих вчинків… Я їй говорив: «Не бійся, тебе не рушать! Ти – Франко!». Вона мовчала, сміялася, але одного разу сказала: «І ти – Франко!». Це не була оцінка моєї творчості, це був заклик до українця бути Франком, відкинути боязнь і пристосуванство, бути людиною…»

Онуки Зіновії (тобто Франкові праправнуки) – Юрій та Богдан – служать у ЗСУ.

ІВАН ФРАНКО У СПОГАДАХ ЙОГО ДІТЕЙ

Діти Івана Франка: Андрій, Петро, Тарас, Ганна. 1902. Фото: wikipedia

Всі діти Івана Франка (крім Андрія) залишили спогади про батька. Із них можна дізнатися чимало цікавого і про Івана Яковича, і про родину Франків.

Іван Франко читав дітям казки братів Грімм. Книжка була німецькою мовою, але читав він її українською. Одразу ж перекладав при читанні.

«Любив співати. Любив працювати допізна – до 1 – 2-ї години ночі, а вставав о дев’ятій».

«Одягався залюбки в сіру одежу, носив завжди вишивану сорочку. Їв невибагливо, ніколи не курив… В товаристві веселий і привітний, але не балакун».

«В горах любив збирати гриби і ягоди, також комахи…» У грибах добре розбирався. «У ліс Іван Якович ходив босий, з кошиком у руці, іноді з паличкою».

«Не менше, ніж гриби, його приваблювало рибальство. Сіті виплітав сам і всіх дітей навчив цього мистецтва… Вудки чомусь не полюбляв…»

«Батько був радий, коли траплялася нагода фізично попрацювати на полі у господарів, де ми наймали квартиру. Найбільше він трудився на сінокосі і в час жнив, але вмів виконувати й інші роботи. До такої праці привчав він і дітей».

«В горах радо ходив на далекі прогулки». Наприклад, ходив у триденний похід на гору Піп Іван («виходив на вершину хвацько»).

«Рідко ходив до театру. «Пер Гюнта» Ібсенового не міг до кінця подивитися».

«При будові хати брав діяльну особисту участь… Для свого садка сам закупив щепи та корчі ягід і приніс їх з дітьми та припильнував посадження».

«Хімією Франко не цікавився, що боліло Петра, який був хіміком. Але коли раз у хаті забракло світла і сірників, сказав: «Тепер світло хімічне дасть нам Петро». Так і сталося, і тато наочно побачив користь із хімії».

ІВАН ФРАНКО І МІСТИКА

Пам’ятник Івану Франку в Нагуєвичах. Фото: Роман Маленков, ukrainaincognita.com

Відома українська письменниця Галина Пагутяк, на творчість якої Іван Франко справив помітний вплив (письменниця родом із тих країв), додала ще одного погляду на Франка, а саме – містичного. Звісно, це не надто пов’язується з образом «атеїста» і «матеріаліста», але певні містичні елементи все ж присутні в житті Івана Франка.

От, наприклад, існувала така прикмета: якщо западеться насередині паска, яку випікали напередодні Великодня – в родині того року хтось помре, зазвичай господар або господиня. Як згодом напише Іван Франко: «Одинокий раз запалася та роз’їхалася паска в нашій хаті – в ту Великодню суботу, коли вмер мій отець». Саме перед Великоднем, через сім років після батькової смерті, злягла від смертельної хвороби і мати Івана Франка. А вже в 1913 році, теж перед Великоднем, раптово помер його старший син Андрій.

Якось в дитинстві Іван Франко впустив ключі до криниці й упродовж життя вважав, що це мало «прикрі наслідки» для його долі. Їх дістали з криниці, коли він став знаним і шанованим чоловіком, і лише тоді він заспокоївся… Нині ті ключі показують у меморіальній садибі у Нагуєвичах.

Ось таким – суперечливим, раціональним і водночас забобонним, невтомним трудівником і людиною зі своїми страхами та слабкостями – постає Іван Франко, якого не вмістити в жоден канон.

Світлана Шевцова, Київ

Перше фото: oleg-leusenko.livejournal.com

Суспільство