Як дагестанець в Одесі виховує «чемпіонів без бар’єрів»

Із 2019 року Алі займається з дітьми з інвалідністю та особливими освітніми потребами. Нині він – головний тренер Асоціації адаптивної боротьби України в Одеській області. Його вихованці неодноразово доводили свою майстерність на європейських та світових чемпіонатах.

На одному із тренувань побували кореспонденти Укрінформу.

ПРО ХЛОПЧИКА ІЗ РДУГ, ВІД ЯКОГО ВІДМОВЛЯЛИСЯ ІНШІ ТРЕНЕРИ

До залу, де працює Чаринський, один за одним заходять діти. Вони хутко знімають взуття в коридорі та біжать на заняття. Біля ресепшена – дівчина: її син на тренуванні вперше. Лариса хвилюється, Артем – навпаки: цікавився всім навколо та розповідає, що бачить. Як ділиться мама, хлопчику діагностували розлад дефіциту уваги з гіперактивністю.

– Він не може на чомусь зосередитися, домислити до кінця одну думку, у нього в голові наче рій. Нам радять займатися спортом. Сходили на пробне заняття з футболу, але Артем просто стояв у кутку і нічого не робив. Сказали більше не приходити. Так само нас не взяли на заняття з підготовки до школи – він заважав працювати з іншими дітьми. У садочку теж мали проблеми. Я хвилююся, що з боротьбою буде так само, – розповідає Лариса.

Тим часом до спортивного клубу заходить Алі Чаринський. Він одразу вітається з хлопчиком, подає йому по-чоловічому руку. З боку здається, що відбувається якась магія. Адже Артем, зі слів мами, неохоче спілкується з незнайомими людьми, проте одразу потягнувся до Алі. Той проводить нового учня до залу, а нам пропонує спостерігати за тренуванням.

За словами Чаринського, половина дітей у його групі мають нейровідмінності, зокрема аутизм, РДУГ. Займаються й діти з ДЦП. Відрізнити їх одразу важко – абсолютно усі виконують вправи та вивчають прийоми, які показує Алі.

Перше, що зробив тренер, – представив юним спортсменам новенького. Артем трішки розгубився та відійшов убік, звідти він спостерігав за іншими більшу частину тренування. Проте на останніх хвилинах уже почав повторювати вправи з усіма. На прощання Алі коротко сказав його мамі: «Приводьте хлопця ще. В жодному разі не кидайте заняття».

Алі розповідає, що в залі, окрім дитячих секцій, займаються й ветерани.

– Ми поважаємо ветеранів і хочемо допомагати їм на шляху реабілітації. Для них тут усе безкоштовно, – зазначає Чаринський.

“КІЛЬКІСТЬ ДІТЕЙ З РАС КАТАСТРОФІЧНО ВЕЛИКА”

За словами тренера, в різних районах Одеси під його кураторством працює вісім залів. Однак такої кількості спортивних просторів усе одно недостатньо, адже дітей з нейровідмінностями щороку стає більше.

– Це колосальна проблема. Якщо протягом останніх п'яти років кількість дітей із синдромом Дауна приблизно не змінюється, то дітей з розладами аутичного спектра стає більше в рази. Зараз у нас займається понад 200 дітей з інклюзією, здебільшого це саме РАС, – каже спортсмен.

Алі працює з нейровідмінними дітьми з 2019 року. Тренер згадує, що тоді до нього звернулася мама, яка виховувала сама сина.

– Вона прийшла і сказала, що дитину ніхто не бере. Я взяв. Хлопчик просто мислив уголос. У кожної нейровідмінної дитини – своя особливість. Хтось багато говорить, хтось мовчить, у когось тече слина, а хтось займається у памперсі. Всі ці питання можна вирішити. Спорт дисциплінує, а для таких дітей це вкрай важливо, – додає співрозмовник.

Завдяки «черезтинному радіо» до Алі почали приводити все більше дітей з інклюзією.

ЧЕМПІОН ІЗ ДЦП, В ЯКОГО ВІРИТЬ БАТЬКО

Окрім розвитку фізичних якостей, мета тренувань – інтеграція дітей у соціум. Тренер простими словами пояснює своїм учням, у чому відмінність дітей із тими чи іншими розладами, розповідає, як із ними взаємодіяти, що це слід робити без упереджень, не допускати булінгу. Чаринський упевнений, що важливу роль відіграє командна підтримка та атмосфера прийняття.

– У нас займається Саша. Йому 16 років, і у нього ДЦП. Хлопець був вихователем у спортивному таборі, допомагав молодшим дітям. Саша погано ходить, але він піднявся зі мною на Говерлу. Саша – справжній чоловік. Я пояснюю учням, що хоч у нього і ДЦП, він такий самий розумний і веселий, не має розумової відсталості й що поводитися з ним треба, як з нормотиповою людиною. Є невеликі особливості під час спарингу, діти знають, як правильно з ним боротися, – розповідає Чаринський.

Він продовжує, що запорука успіху у вихованні дітей з нейровідмінностями – належне ставлення батьків.

– Коли народжується така дитина, багато батьків не витримують. Дитина росте, її привчають до гаджетів і ізолюють від світу. Це безглуздя. Як соціалізуватися без соціуму? У Саші є двоє братів, вони – тай-боксери. Батько сказав, що й Саша буде спортсменом, попри упевненість лікарів, що він навіть не ходитиме. Зараз хлопець готується до Всеукраїнських змагань із пара джиу-джитсу. Чемпіонат Одеської області він уже підкорив, – зауважує Алі.

ІНТЕГРАЦІЯ У СОЦІУМ – КОЛЕКТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Алі багато разів стикався з випадками, коли батьки приводили дитину й казали: «Він узагалі нічого не розуміє».

– Та вони все розуміють, це ви не навчилися комунікувати з такими дітьми. Вони не завжди розмовляють. У нас є хлопчик Ваня, але він спілкується лише з тими, кому довіряє. Через те, що інакше мислить, довго мовчить, іншим дітям може здатися, що він «нецікавий». Але це не так, я пояснюю, що з Ванею можна знайомитися. Такі діти не вміють самостійно це робити. В чому наша відповідальність? Запрошувати його до спілкування, ігор. Раз, два, три, десять – поки він не почне довіряти і комунікувати. Ваня – прекрасний хлопчик, не вередує, абсолютно не підлий, дуже дружелюбний. А оскільки мовчить, то за спиною не розводить пліток, – продовжує тренер.

Він наголошує: успішна інтеграція дітей із РАС у соціум – відповідальність усіх оточуючих.

Алі називає таких дітей «маленькими, але з великим внутрішнім світом». Помітно, що нормотипові діти дійсно сприймають їх як товаришів, не відокремлюються і впускають у своє коло.

Під час нашого спілкування до тренера час від часу підходять його вихованці. Хтось обіймає, хтось – тисне руку і каже, що сьогодні виконав нову вправу. Один хлопчик просто бігає посеред тренажерної зали. Алі пояснює, що через важкий ступінь аутизму дитина має «програти» у голові певний сценарій і лише потім перейти до вправ.

– Ми можемо у голові перемикати думки. Вони – ні. Він собі щось придумав і дотримується сценарію. Потім доєднується до тренувань. Такий його внутрішній світ, ми його поважаємо і не ламаємо, натомість пропонуємо альтернативу.

“БУВ САПЕРОМ, ПІСЛЯ ПОРАНЕННЯ ЗАЙМАЮСЯ З ДІТЬМИ”

– Структурувати дітей, які не можуть дотримуватися системного підходу, дуже важко. Алгоритм мислення у кожної дитини з відмінностями – індивідуальний. Треба його виявити і дотримуватися під час занять. Тому зі мною на тренуваннях присутні й інші тренери, – каже Чаринський.

Один із його помічників – Назар Данів. Мав крюїнговий бізнес у Києві, та з перших днів повномасштабної війни пішов добровольцем. Брав участь у звільненні Київщини, потім виконував надскладні завдання як сапер на Херсонщині.

– Там я “зустрівся” з міною, що “з’їла всю стопу”. За пів року реабілітації у Superhumans повернувся у військо інструктором. Згодом – звільнився. Тепер займаюся з дітьми. Вони є кодом нашої нації, для мене це важливо, – каже Назар.

“КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН ЧАРИНСЬКОГО”

На своїх заняттях Алі приділяє увагу вихованню моральних цінностей у дітей. Бесіди на соціальну тематику в соцмережах уже почали називати “культурним феноменом Чаринського”. Простими словами він розказує про добро і зло, про правду і брехню, про повагу до старших, дружбу, зраду, страх і справжню силу. Діти слухають його із захопленням.

– Мудрий дід та суворий батько навчили мене бути людиною. Хтось називає мої переконання застарілими. Але хіба поважати старших та не лаятися матом – пережиток минулого? Чи не красти та не бити слабших? Зараз діти не такі, як 30 років тому. Вони сидять у гаджетах, дивляться там абсолютну нісенітницю. Тому вважаю свої бесіди дуже важливими – треба повертатися до моралі. Це не переконання чи культура мусульман, християн чи юдеїв. Це цінності будь-якої людини, – каже тренер і додає, що неодноразово чув компліменти у бік своїх вихованців на змаганнях та у дитячих таборах.

ЗАСУДЖЕННЯ ПОЛІТИКИ КРЕМЛЯ ТА ЕМІГРАЦІЯ

Чаринський розповідає, що він родом із маленького зникаючого села Чара у Дагестані. До 2014 року разом із родиною мешкав у Москві, публічно засуджував політику Кремля щодо свавілля силовиків на Північному Кавказі.

– Я почав вести блог у Фейсбуці, описуючи те, що відбувається на Північному Кавказі. З 2012 року, як Путін змінив Мєдвєдєва, в Дагестані та Чечні посилилися репресії: закривали мечеті, саджали, розстрілювали просто на вулиці. Із моїх знайомих багато кого вбили, посадили, хоч вони жодного злочину не вчиняли. І я почав про це писати, швидко став відомим. А мовчати в Росії пріоритетніше, ніж говорити. Насправді там страшно жити. Потім я засуджував анексію Криму. Мені повідомили про підозру у виправданні тероризму, і я разом із родиною переїхав до Одеси. Тут мав багато друзів серед кримських татар, які залишили півострів. Побачив, що тут немає жодних переслідувань за етнічною, релігійною чи національною ознакою, що яскраво виражено в Росії. До цього працював зубним техніком, а тут згадав, що я спортсмен, і почав шукати себе у цьому, – ділиться співрозмовник.

ПРО ПЕРШУ В ЄВРОПІ ДИТИНУ З АУТИЗМОМ, ЯКА МАЄ КОЛЬОРОВИЙ ПОЯС

Щодо спортивних досягнень, Чаринський каже, що з нуля виховав близько 20 європейських та світових чемпіонів. Про себе додає, що сам у подібних змаганнях не вигравав і є “тренером, який не зміг, тому знає, як навчити інших”.

– Найтитулованіший у нас Мохаммад. Йому зараз 13 років і у нього аутизм. Хлопчик займається у мене 3,5 року і це перша дитина в Європі, яка з таким діагнозом отримала кольоровий пояс з джиу-джитсу. Це найтитулованіша дитина з аутизмом у Європі. У нього багато нагород, а на чемпіонатах він змагається з нормотиповими дітьми, – розказав Алі Чаринський.

Він розповідає, як із головою Асоціації адаптивної боротьби України Сафаром Казановим провели в Одесі перший в Україні чемпіонат з інклюзивного джиу-джитсу. На татамі зійшлися переважно діти з особливостями ментального розвитку.

– Це світовий рекорд за кількістю дітей з РАС, які одночасно брали участь у змаганнях з джиу-джитсу. Було 50 дітей з РАС та близько 70 з інклюзією, спортсмени з Києва, Запоріжжя, Кривого Рогу. Так діти з нейровідмінностями переймають у нормотипових дітей соціальні навички, – розповідає тренер.

Він додає, що велика помилка багатьох батьків – припиняти тренування, якщо візуально немає змін у поведінці дитини.

– “Він ходить і нічого не покращується”. Так часто кажуть. Це хибне уявлення. Дитина перебуває у колективі однолітків, з нею спілкуються, вона чує мову і так чи інакше реагує. Потрібен час. Ви самі бачили, як новенький Артем не був зацікавлений на початку тренування і як він утягнувся під кінець. При тому, що його розлади сприйняття мінімальні – це хороший результат. Усі діти різні, комусь потрібно більше часу, – каже Алі.

РОЗШИРЕННЯ ПРОЄКТУ ТА ТРУДНОЩІ В РЕАЛІЗАЦІЇ

Через велику кількість нейровідмінних дітей проєкт Асоціації адаптивної боротьби зараз розширюється, відкриваються зали в інших містах України: Вінниці, Миколаєві, Харкові, Запоріжжі. Чаринський навчає тренерів роботі з такими дітьми.

Він переконаний, що суспільство має підтримувати людей, які мають труднощі з соціалізацією. Водночас каже, що на розвиток проєкту не вистачає фінансування. Заняття для дітей з інвалідністю проводять безоплатно, а оренда залу залишається основною проблемою.

– Батьки стикаються з тим, що їх не беруть в інші спортивні секції. Тому наша задача – відкривати більше залів, навчати тренерів працювати з такими дітьми. Держава нам не допомагає, всю оренду сплачує голова Федерації спортивної боротьби Сафар Казанов. Він – також батько особливої дитини. Водночас це наш спільний обов’язок перед дітьми з особливостями. Я закликаю долучатися до нашої ініціативи бізнес та всіх, хто хоче допомогти. Це спільна відповідальність соціуму. Де державні проєкти? Сплатіть оренду залу, зобов’яжіть тренера взяти в групу 20 дітей з інвалідністю за це. Все. Справа піде. Ми відкриваємо проєкти в Узбекистані, у Вірменії, Грузії, Польщі, Румунії, Угорщині, Канаді, там є державна підтримка, – каже Чаринський.

На питання, як тренеру з таким щільним графіком роботи вдається приділяти увагу родині, він відповідає, що дім – його місце спокою.

– Я ніде не буваю, окрім роботи. Зранку і ввечері вдома, з дружиною і трьома доньками. Люди обманюють себе, коли йдуть “відпочивати” в бар чи інші подібні місця. Відпочити по-справжньому можна лише вдома, – вважає Чаринський.

Додає, що мріє на кілька днів зупинитися та поїхати в якесь тихе місце, де його не впізнаватимуть перехожі. Адже зараз із ним консультуються про виховання дітей навіть у віддалених куточках Карпат, де тренер проводить для своїх учнів літні спортивні табори.

Ганна Бодрова, Одеса

Фото Ніни Ляшонок

Новини спорту