Ампфутбол: головне – мати мозок, а не ноги
Ампфутбол: головне – мати мозок, а не ноги
Репортаж
28.05.2025 10:28
Укрінформ
У Запоріжжі відбулося перше тренування місцевої команди з ампфутболу
Запоріжжя долучилося до всеукраїнського проєкту «Ліга дужих». Він спрямований на підтримку ветеранів війни, спортивну реабілітацію та соціальну адаптацію людей з інвалідністю. У місті створили першу власну команду з ампфутболу, у який грають люди з ампутаціями, травмами чи вродженими вадами кінцівок. Команда вже налічує 10 учасників.
На стадіоні «Славутич-Арена» пройшло перше тренування, на якому побували кореспонденти Укрінформу.
«ВЛІЗТИ В ШКУРУ» ГРАВЦІВ
За правилами ФІФА, в ампфутбол грають без протезів, тільки на милицях, бо саме так можна вирівняти можливості всіх спортсменів на полі. Як говорить головний тренер запорізької команди Євген Чеботаєв, милиця – це умовна рука: нею не можна торкатися м’яча, інакше заробиш штрафний.
Євген Чеботаєв
Євген – тренер із багаторічним досвідом, але працює з такою командою вперше. Каже, коли побачив у Львові, як грають в ампфутбол, то на очах були сльози, а в душі – бажання розвивати це й у Запоріжжі.
– Перше тренування – це нова сторінка. Я бажаю, щоб цей проєкт у нашому місті отримав розвиток і всі пишалися ним, – говорить.
Євген виходить на поле разом з іншими гравцями, зі собою несе милиці. Під час тренування він пояснює чоловікам, як правильно робити передачі, та час від часу сам бере милиці до рук, ніби він один із гравців. Видно, що йому важко: ноги й руки не завжди встигають працювати «у парі».
– Я маю влізти в їхню шкуру, щоб розуміти. Інакше як буду показувати і пояснювати? Як тренеру, мені треба їх навчити. Для того щоб грати у футбол, треба мати не ноги, а мозок. Адже футболістам потрібно за долі секунди з кількох комбінацій обрати одну, яка принесе користь команді. Хто швидше думає, той краще грає, – пояснює тренер.
Уже за кілька хвилин він стає на ворота. Одну руку ховає за спину, імітуючи її відсутність. В ампфутболі відбивати м’ячі воротар має однією рукою.
НОВИЙ ДОСВІД І СПІЛКУВАННЯ
Серед перших десяти гравців запорізької команди Павло Черемісін. Йому 33 роки. Ногу він втратив у листопаді 2022 року поблизу Покровська на Донеччині. Чоловік не приховує: грати у футбол на милицях поки що важкувато, але цікаво.
– Є бажання цим займатися й надалі. Востаннє у футбол грав ще у школі, – говорить.
Олександр Мохов та Павло Черемісін
До повномасштабної війни він працював на шахті. Сам родом із Покровська. У 2022 році пішов на фронт, командир штурмового відділення. Разом із побратимами був у Соледарі, Бахмуті.
– Виводив із позицій «трьохсотого» побратима і сам наступив на міну, втратив ногу. Як мені потім сказали, міна була корейська. Приблизно місяць вчився ходити на протезі. Реабілітація вже майже закінчена, останній місяць лишився, – розповідає боєць.
Він каже, що списуватися зі служби не планує. Можливість грати у футбол називає новим досвідом.
– Так, тепер важко бігати на милицях, бо я до цього на них не ходив. Рукам важко. Але думаю, що звикну. Планую на тренування ходити постійно, бо тут ще є можливість спілкуватись із хлопцями, ми проговорюємо спільні моменти, які тільки можемо зрозуміти, – ділиться Павло.
На стадіоні за тренуванням уважно стежить донька Павла – десятирічна Поліна.
– Пишаюся батьком на 100%. Дуже в нього вірю. Я дуже його люблю, постійно підтримую, навіть у найважчих ситуаціях. Коли бачу, що йому важко, то кажу, що в нього все вийде, – каже дівчинка.
Своєю грою серед інших вирізняється один із гравців – Олександр Мохов. Він уже два місяці є гравцем ФК «Незламні» (Харків).
Олександр Мохов
– Можу бути і в захисті, і на інших позиціях. Куди тренер поставить, там і граю. Ми військові й виконуємо завдання без зайвих питань, – говорить.
Олександр служить у 5 окремій Слобожанській бригаді. Ногу втратив у 2023 році під Кремінною.
– Уночі йшли на підтримку хлопців, наступив на міну-«пелюстку». Через чотири місяці після поранення повернувся в підрозділ. Командири дали згоду. Пізніше став інструктором із фізпідготовки і спорту, – розповідає Мохов.
Милиці він зафіксував скотчем, щоб із рук не випали під час гри. Своїм ноу-хау поділився з іншими гравцями.
– У вас доволі сильний удар, – кажу.
Сміється:
– Та нє, то ви ще сильних не бачили!
– Складно грати? – запитує хтось із колег-журналістів.
– Складно, звичайно. Ви самі спробуйте. Навантаження на руки дуже велике. Якщо тренуватись постійно, то вже на п’ятому тренуванні вас ніхто не дожене. Головне займатися регулярно, пробувати, і все вийде. Раніше я бив завжди правою ногою, але тепер довелось перевчитися, лівою б’ю. Футбол – це адреналін, прикольне заняття, – каже.
ЧОРНИЙ ГУМОР І ШАЛЕНА МОТИВАЦІЯ
Підтримати хлопців на тренування прийшов воротар МФК «Металург» Назар Байда, який уже понад 10 років займається футболом. Хлопець говорить, що хотів так подякувати військовим за те, що має змогу грати у футбол у цей важкий для країни час.
– Якщо вони будуть кожен день тренуватись, якщо справді хочуть результатів досягти, то, звичайно, зможуть поліпшити свій рівень, – говорить.
Назар Байда
Тренер команди додає, що бачить в очах гравців неабияке бажання грати. На тренуваннях не обходиться без гумору – «чорного» військового гумору.
– Чи мотивовані вони? З двома ногами так не зробиш, як вони з милицями. Ці хлопці дивилися в очі смерті. Вони жили в окопах, у багнюці, під обстрілами, віддавали своє життя і здоров’я. Є команда, і це головне. Команда і тренер – єдине ціле. Тренер – і за матір, і за батька, і за психолога, – каже.
В апмфутболі команди грають два тайми в середньому по 15 хвилин кожний. Перші змагання, до яких тепер починають готуватись запорізькі гравці, можуть відбутися вже в серпні цього року.
Ольга Звонарьова, Запоріжжя
Фото Дмитра Смольєнка
Новини спорту