Із фронту – на татамі: Як джиу-джитсу реабілітує ветеранів

Із фронту – на татамі: Як джиу-джитсу реабілітує ветеранів

26.05.2025 14:59

Укрінформ

У Житомирі заняття з бразильського джиу-джитсу допомагають військовослужбовцям та ветеранам долати травми війни

У житомирську школу боротьби приходять зі своїм болем. У когось він – фізичний, унаслідок поранення, а в декого – душевний, від пережитого й побаченого. Військові та ветерани розповідають, що бойове мистецтво допомагає їм відпустити те, що хвилює, подолати наслідки травм і постійно працювати над собою. Виходячи на татамі, вони зосереджуються на боротьбі, намагаючись розгадати наміри суперника та випередити його дії. Недарма цей вид спорту часто порівнюють із грою в шахи.

Кореспондентка Укрінформу побувала на занятті з бразильського джиу-джитсу, поспілкувалася з тими, хто їх відвідує, а також із тренером Іваном Ковальчуком.

ДЖИУ-ДЖИТСУ – ЦЕ ПРО ВМІННЯ ПРОЧИТАТИ ДІЇ ОПОНЕНТА

Про заняття з бразильського джиу-джитсу для ветеранів мені розповів Максим Салко, який почав їх відвідувати після тривалого лікування та реабілітації. Стало цікаво побачити, що це таке, тому сконтактувала з тренером Іваном Ковальчуком – і він запропонував прийти на одне з вечірніх занять для дорослих.

Підіймаюся на п’ятий поверх і шукаю залу, де займаються джиу-джитсу. Ось із дверей вибігає дівчинка. Запитую, чи вона з тренування. Усміхається і ствердно киває. Цікавлюся, чи їй там подобається, на що відповідає: «Дуже!». Біжить далі сходами. Назустріч їй ідуть дорослі, в яких за 20 хвилин теж розпочнеться заняття.

У залі для тренувань розстелені сірі м’які татамі. На них під стіною присідають ті, хто сходиться на тренування, водночас спостерігаючи, як двоє хлопців практикують прийоми бразильського джиу-джитсу.

За кілька хвилин до залу заходить Іван Ковальчук. Він – вертебролог та ортопед-травматолог, займається реабілітацією військовослужбовців в одному з медичних закладів Житомира. Після роботи Іван змінює медичний одяг на гі (кімоно для бразильського джиу-джитсу, – ред.) і тренує дорослих у школі боротьби «Стара школа джиу-джитсу». Тут його знають як тренера, голову громадської організації «Національна федерація джиу-джитсу України» та власника пурпурового паска з бразильського джиу-джитсу.

Іван Ковальчук

Він займається бразильським джиу-джитсу із 2012 року. Спочатку захоплювався панкратіоном, але залишив цей спорт, оскільки він передбачає боротьбу та ударну техніку, наслідки чого відчутні із часом.

– Головний біль та висока травматичність від ударів заважали як у повсякденні, так і в професійному житті. Тому обрав боротьбу і не шкодую, – говорить тренер.

Джиу-джитсу – японське бойове мистецтво. Натомість бразильське джиу-джитсу має дещо видозмінені механіки. Нині це популярний вид спорту, яким займаються багато зірок, зокрема, Кіану Рівз, Том Гарді, Дейв Батіста. У США та країнах Європи джиу-джитсу викладають у поліцейських академіях, адже це максимально прикладна спортивна дисципліна.

За словами Івана, джиу-джитсу вимагає наполегливої аналітичної роботи, під час поєдинку треба постійно думати.

– Джиу-джитсу – не про фізичну силу й перевагу, а про навички, вміння прочитати дії опонента, перехитрити його і зайняти ліпшу позицію. Джиу вчить постійно адаптуватися. Твій опонент навчається разом із тобою. Це бойове мистецтво можна порівняти з грою в шахи, – пояснює тренер.

ТЕХНІКИ ДЖИУ-ДЖИТСУ АДАПТУЮТЬ ДО КОЖНОГО ВЕТЕРАНА

Як лікар, Іван Ковальчук допомагає військовослужбовцям, що мають проблеми зі здоров’ям через навантаження в армії, а також тим, хто долає наслідки поранення. Він упевнений, що спорт – частина фізичної і психологічної реабілітації.

– Близько 80% людей, які перенесли поранення або відчули інші наслідки від взаємодії з нашим розумово відсталим сусідом, мають психологічні проблеми. Я спілкувався з різними фахівцями, які працюють із ветеранами, і вони висловлювали думку, що тренування має бути легким, розслаблювальним, тривалістю пів годинки. Тренеру слід співпереживати тим, із ким працює. Частково це так, бо травма – обмеження, яке заважає людині, і на неї слід зважати. Але якщо сядемо і будемо плакати, то ніколи не переступимо цей бар’єр. Ми живемо в новій реальності, і її треба приймати, – говорить Іван.

Він запрошує на свої заняття військовослужбовців та ветеранів. Вони тренуються в дорослій групі разом із цивільними. Ті, що мають поранення та ампутації, займаються параджитсу, – це розділ джиу-джитсу в адаптивному спорті, орієнтований на людей із дисфункціями кінцівок.

Тепер заняття в школі боротьби відвідують восьмеро ветеранів. Тренер ділиться, що до кожного з них потрібен індивідуальний підхід, бо кінцівки після поранень обмежені в своїх функціях і вразливі до травм. Тож техніки підбирають для кожного ветерана.

– Це – непросто, але ми справляємося, – усміхається Іван.

Пояснює, що бразильським джиу-джитсу можуть займатися люди з ампутаціями й ті, що переміщуються на кріслах колісних. На початку набору тренер очікував, що заняття відвідуватимуть ветерани з ампутаціями. Каже, що охочі є, але зал розташований на п’ятому поверсі, і долати сходи ветеранам на протезах складно. Тому тепер Іван шукає приміщення, яке буде безбар’єрним і доступним для всіх. Щоправда, пошуки ускладнені тим, що орендодавці неохоче йдуть назустріч.

Цікавлюся в Івана Ковальчука, який ефект дають ветеранам заняття бразильським джиу-джитсу.

– Розповім на прикладі одного нашого спортсмена. Він проходив тривалу реабілітацію після складного поранення правої руки. Хлопець прийшов до нас і міг підняти руку лише до рівня своєї кишені, а тепер уже – до грудей. Чи це вже чудовий результат – ні, але динаміка є, і вона надихає. Якщо ти допоміг комусь вийти з важкого стану, усміхнутися й повірити в себе, це теж круто, – ділиться тренер.

Додає, що його доросла група – приклад взаємопідтримки, адже ветерани, які виходять на п’ятий поверх, щоб потренуватися, мотивують цивільних. Натомість останні допомагають на заняттях ветеранам, коли в них щось не виходить.

Найближчим часом школа боротьби планує підписати меморандум з однією із частин, військовослужбовці якої зможуть відвідувати заняття з бразильського джиу-джитсу. Іван вважає, що так школа візьме на себе частину фізичної та моральної підготовки воїнів.

ТЕНДІТНІЙ ДІВЧИНІ ДО СНАГИ ПЕРЕМОГТИ МІЦНОГО ХЛОПЦЯ

Мій телефон показує, що вже пора розпочинати заняття, тому завершую розмову з Іваном. Він пропонує долучитися до тренування й мені, але щиро кажу, що трохи страшно, адже ніколи не займалася боротьбою.

– У бразильському джиу-джитсу навіть худіша і фізично слабша людина за допомогою техніки та розуміння суті справи може перехитрити й перемогти сильнішого за себе. Наприклад, моя дружина Саша почала займатися з нуля, а потім перемагала хлопців вагою 120 кг. Тренер дитячої групи Вова свого часу прийшов до нас без жодного досвіду в контактному спорті. Йому було дуже-дуже важко на початку, але він усе зміг і став дуже класним спортсменом, – розповідає Іван.

Дівчата та хлопці розпочинають заняття. Дружина тренера Олександра Ковальчук знімає фото та відео для соцмереж «Старої школи джиу-джитсу». Підходжу до неї, щоб познайомитися. Раніше вона була єдиною дівчиною на заняттях, а тепер їх відвідують уже четверо спортсменок.

Олександра Ковальчук

– Я постійно займаюся спортом. Відвідувала заняття з йоги, фітнесу, ходила в спортзал. Коли ми почали зустрічатися з Іваном, він запропонував займатися джиу-джитсу. Спершу мені було важко й не дуже сподобалося, особливо коли почали з’являтися синці на ногах та влітку доводилося відмовлятися від спідниці. Потім, коли помітила, що в мене стала рельєфна спина та з’явився прес, зрозуміла, що джиу-джитсу дає хорошу фізичну підготовку. Я змінила своє ставлення до занять, коли поїхала на змагання й отримала перші медалі. Моє тіло із часом адаптувалося, і синці перестали з’являтися. Відколи почала перемагати хлопців, зрозуміла, що вже не залишу джиу-джитсу. Суть цієї боротьби не в силі, а в техніці. У мене тепер уже синій пояс із бразильського джиу-джитсу, – ділиться Олександра.

«МОЯ ПОРАНЕНА РУКА ПОЧАЛА ПРАЦЮВАТИ КРАЩЕ»

Підходжу до двох чоловіків у блакитному та чорному гі, прошу трохи розповісти про себе. Це ветеран Денис Голубович та військовослужбовець Анатолій Котеленець.

Денис Голубович

– На війну пішов добровольцем із перших днів повномасштабки, – говорить Денис. – Брав участь у звільненні Київщини, потім навчався на бойового медика і був на Сумщині, Луганщині, Харківщині. Зазнав важкого поранення, понад пів року лікувався. Бразильським джиу-джитсу займаюся вже другий місяць. Мені важкувато, але цікаво, бо сюди ходять ветерани, з якими в мене є спільні теми для розмов, тут нові знайомства і хороший тренер.

Анатолій Котеленець

Анатолій – у відпустці на лікуванні. Він був на війні упродовж 2014–2021 років і повернувся туди на початку повномасштабного вторгнення. Пройшов багато гарячих точок. Поранений наприкінці вересня 2024 року під час звільнення села Липці на Харківщині.

– Я був на консультації в Івана Ковальчука, і він запропонував спробувати себе в бразильському джиу-джитсу. Мені важкувато після поранення, але це краще, ніж сидіти вдома і нічого не робити. На заняттях, за можливості, залучаю поранену руку. Так, я відчуваю втому, але є прогрес, бо моя рука почала працювати краще, – ділиться військовослужбовець.

Знайомлюся також із військовослужбовцем на ім’я Всеволод. Він займався спортом у шкільні та студентські роки, але з 2022 року на це не залишилося часу, бо пішов у ЗСУ.

Всеволод та Іван Ковальчук

– Війна дала про себе знати: у мене з’явилися проблеми зі спиною та протрузії, – розповідає військовий. – Я зрозумів, що потрібно займатися спортом. Коли випадав вільний час і перебував не в умовах бойових дій, то бігав, робив вправи. Нещодавно приїхав у відрядження в Житомир, знайшов у соцмережах цю школу й відвідую заняття. Мене тут дуже тепло прийняли. Враження просто неймовірні. Передовсім відчуваю ментальний прогрес, бо поки я тут, перемикаюся. Після кожного тренування максимально втомлений, але почуваюся чудово. Це не просто школа боротьби, а осередок, де кожен військовий і цивільний може знайти себе і трішки спокою, якого в наш час дуже не вистачає.

Пізніше в зал приходить військовослужбовець Еміль Середенко. Він в армії з перших днів повномасштабної війни. У серпні 2023 року під Кремінною зазнав важкого поранення руки, унаслідок чого втратив сім сантиметрів кістки. Лікувався в Дніпрі, Києві, Житомирі. Йому пересадили частину кістки та зв’язки.

Еміль Середенко

– Я міг списатися, бо маю інвалідність. Оскільки в мене є бойовий досвід, яким можу поділитися, то став на посаду головного сержанта роти одного з підрозділів першого корпусу Національної гвардії України «Азов». До війська займався но-угі джиу-джитсу (заняття не в гі, а в спортивній формі, – ред.), а тут – інша специфіка. Через службу не виходить постійно відвідувати заняття, приходжу, коли є можливість. Даю максимальні навантаження на свою праву руку, і вона не болить. Окрім тренування, це для мене ще й соціалізація, – додає Еміль.

Заняття з бразильського джиу-джитсу саме в розпалі. Вирішую не заважати, адже спортсмени готуються до участі в змаганнях, тож іду до виходу.

– Наші двері відчинені для всіх: цивільних, військовослужбовців та ветеранів. Ми сформували дуже класну, теплу, домашню спільноту, що взаємодіє, як сім’я, – каже на прощання Іван Ковальчук.

Додає, що в школі немає внутрішньої конкуренції, панує взаємопідтримка.

Коли публікація вже була написана, тренер повідомив, що в минулі вихідні його команда брала участь у чемпіонаті з бразильського джиу-джитсу UKRAINE NATIONAL CHALLENGE 2025 KYIV GI & NO-GI ETAN 2. Усі 13 учасників здобули 13 медалей: сім золотих, три срібні та три бронзові.

Ірина Чириця, Житомир
Фото авторки та Олександри Ковальчук

Новини спорту