Як режим Лукашенка ділив із Москвою українські родовища, очікуючи на їхню окупацію

СИРОВИНА, БЕЗ ЯКОЇ ЗУПИНЯЄТЬСЯ ГАЛУЗЬ

Каолін – це не просто один із компонентів, а основа виробництва керамічної плитки, керамограніту та санітарної кераміки (унітази, раковини тощо). Саме ця біла вогнетривка глина забезпечує продукції ключові характеристики – білизну, міцність, щільність і термостійкість. Без каоліну належної якості на виході отримаєш сіру, крихку, неконкурентну продукцію, а значить, не матимеш ринків збуту й валютного виторгу.

Цю залежність Білорусь відчула на собі після 2022 року. До повномасштабного вторгнення РФ майже 90 відсотків потреб галузі в каоліні покривали завдяки імпорту з України. Власних родовищ каоліну промислової якості в Білорусі немає і замінити українську сировину без втрати якості продукції неможливо.

Найбільше від цього постраждали флагмани галузі. Мінський «Керамін» та ВАТ «Березабудматеріали» з Брестської області опинилися перед перспективою втрати і якості виробництва, і позицій на зовнішніх ринках.

Вихід, який знайшов Мінськ, був простим і водночас цинічним та незаконним: фактично продовжити використовувати український каолін, але вже з територій, тимчасово окупованих Росією.

«Для білоруської керамічної галузі український каолін – базовий елемент конкурентоспроможності. Після 2022 року сформувався дефіцит, який неможливо було покрити власними ресурсами або альтернативним імпортом без втрати якості. Отож були вибудувані альтернативні схеми постачання, зокрема з окупованих територій України», – зазначив у коментарі Укрінформу офіційний представник BelPol Володимир Жигар.

ПОСТАЧАННЯ З ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ: ЯК ПРАЦЮЄ СХЕМА

Документи, що отримала організація, засвідчують функціонування сталої схеми постачання каоліну з тимчасово окупованих Росією територій Донецької області. Ключовим постачальником виступає зареєстроване в Донецьку ТОВ «Ніка Трейд Інвест».

Компанія, окрім причетності до вивезення вугілля та зерна з окупованих територій, займається також видобутком каоліну з родовища «Біла Балка» у Волноваському районі – з використанням незаконно захоплених активів українських ТОВ «Науково-виробниче підприємство Донбаснерудпром» та ТОВ «Донбаскераміка».

Водночас компанія своєї діяльності не приховує.

ТОВ «Ніка Трейд Інвест» організовує видобуток, перероблення та оптове постачання каоліну – сирцю та збагаченого – з родовища первинних каолінів «Біла Балка», розташованого за два кілометри на захід від с. Трудового Волноваського району Донецької області. Про це йдеться на сайті компанії. Родовище «Біла Балка» вирізняється з-поміж інших високою якістю каоліну завдяки його хімічному та мінералогічному складові. Це дає змогу отримувати продукцію з різними характеристиками, що підходить для широкого спектра промислового застосування. ТОВ «Ніка Трейд Інвест» забезпечує й логістику: постачання залізницею «на будь-яку станцію РФ і СНД» та автомобільним транспортом.

Згідно з документами, основним покупцем каоліну є білоруський «Керамін». Підприємство входить до списку найбільших виробників кераміки в країнах СНД та Східної Європи, виробляючи щороку майже 18 млн квадратних метрів плитки та понад 1,5 млн виробів санітарної кераміки. Незважаючи на акціонерну форму власності, держава зберігає контрольний пакет (понад 75 відсотків акцій) – сам Лукашенко підписував рішення про встановлення повного державного контролю над «Кераміном» у 2012 році.

«Наявні документи підтверджують, що постачання каоліну в Білорусь здійснювали систематично, на основі договорів, зі стандартним пакетом первинних документів – рахунками-фактурами, накладними, залізничними заявками, сертифікатами якості. Це не просто тіньові операції – це відпрацьована комерційна схема, яка діє щонайменше з 2023 року і триває досі», – зазначив Жигар.

ТОВ «Ніка Трейд Інвест» є продавцем та вантажовідправником. Роль «юридичного буфера» відіграє афілійоване з ним ТОВ «Ніка», зареєстроване в Ростові-на-Дону. Саме ця компанія є формальним покупцем у договорі. Отримувач – ВАТ «Керамін» (Мінськ). Логістика – залізницею зі станцій у Харцизьку та Волновасі на територію РФ і далі до РБ, станції Мінськ-Південний.

Масштаби – промислові. Лише одне з підтверджених залізничних постачань на «Керамін» 25 вересня 2023 року становило понад тисячу тонн, інші – сотні тонн кожна.

Ще одним покупцем «білої глини» у ТОВ «Ніка Трейд Інвест» є інший білоруський виробник керамічної плитки – ВАТ «Березабудматеріали» (бренд Beryoza Ceramica). Як і «Керамін», це підприємство також державне, попри свою акціонерну форму, – приблизно 98 відсотків акцій належить Республіці Білорусь.

Як засвідчують наявні документи, партії збагаченого каоліну в біг-бегах перевозили автомобільним транспортом на адресу ВАТ «Березабудматеріали» щонайменше з 2025 року. Згідно з рахунками-фактурами, постачання цьому білоруському підприємству відбувалися напряму – без ростовської прокладки «Ніка».

«За нашими оцінками, лише задокументований обсяг постачань перевищує 600 млн російських рублів (приблизно 7,5 млн дол. США). І це лише та частина, яку вдалося верифікувати. Реальні обсяги – значно вищі з огляду на системність і регулярність схеми», – наголосив представник BelPol.

МІНСЬК НЕ ЧЕКАВ: ЯК У 2023 РОЦІ ВЖЕ ДІЛИЛИ ЩЕ НЕ ОКУПОВАНІ РОДОВИЩА

Але схема постачання – лише частина картини. Паралельно білоруська сторона вела інституційну гру на значно вищому рівні.

Відповідно до офіційного листа міністерства архітектури й будівництва РБ Олександрові Лукашенку від 1 липня 2024 року, ще у 2023 році Мінськ розпочав переговори з РФ про передавання «Керамінові» в оренду родовищ вогнетривких глин у районі Дружківки Донецької області. Ці родовища належать українському підприємству ПрАТ «Веско» і на момент переговорів перебували під контролем України – як і залишаються досі.

Примітно, що в листі білоруського міністерства йдеться про те, що родовище разом з майновим комплексом у Дружківці «раніше належало» ПрАТ «Веско».

Тобто білоруські чиновники – за дорученням Лукашенка – складали плани на українські надра, які Росія ще навіть не змогла захопити, і, вочевидь, розраховували, що це станеться найближчим часом.

До процесу були залучені міністерство промисловості й торгівлі РФ, так звані органи управління ДНР та російський «Фонд розвитку територій». Однак у 2023 році Росія відповіла Мінську, що розгляд зазначеного питання «визнано передчасним через перебування майнового комплексу на непідконтрольній (окупованій) території», тобто прямим текстом: Дружківку ще не захопили, тому рано.

Ця відмова не зупинила білоруську сторону. У квітні 2024 року, після нових доручень Лукашенка, «Керамін» підготував новий пакет документів «з клопотанням про передавання в оренду майнового комплексу», попри те, що Дружківка так і залишається під контролем України. Однак за результатами консультацій з «Фондом розвитку територій» отримано аналогічну відповідь: у разі офіційного подання клопотання на нього буде надано негативну відповідь «з аналогічних причин відмови, отриманої у 2023 році».

Але й це не стало перешкодою для чиновників у Мінську. Для просування справи 3 травня 2024 року на ім'я гендиректора «Фонду розвитку територій «Шагіахметова І.І. було направлено запит про організацію спільної зустрічі – копію надіслали до посольства РБ у РФ. Однак «Фонд» відмовив у зустрічі, вказавши на недоцільність її проведення – «з боку російських компаній спостерігається підвищений інтерес» до цього об'єкта, і він буде переданий в управління «у рамках відкритого конкурсу». Інший порядок – лише через домовленість на рівні урядів.

Мінськ не відступив. За підсумками додаткових консультацій з білоруським посольством ухвалено рішення підготувати звернення білоруського уряду до уряду РФ. У листі прямо зазначено: «Робота щодо досягнення домовленостей про розроблення родовища білопальної глини (каоліну) у Російській Федерації Мінбудархітектури буде продовжена».

«Цей офіційний лист – надзвичайно промовистий документ. Він фіксує, що на рівні міністерства та особисто Лукашенка Білорусь вела цілеспрямовану роботу для отримання контролю над українськими родовищами, очікуючи на їхню майбутню окупацію. Це не комерційна ініціатива бізнесу, а державна стратегія розподілу захопленого», – зазначив Жигар.

СИСТЕМА, А НЕ ЕПІЗОДИ

Аналіз документів засвідчує, що після 2022 року білоруській керамічній галузі вдалося адаптуватися до припинення постачання каоліну з України у результаті інтеграції у схеми використання ресурсів з окупованих Росією українських територій. Водночас мова не про окремі комерційні епізоди, а про цілісну та скоординовану модель.

Паралельно на державному рівні триває робота для закріплення довгострокового доступу до українських родовищ, розраховуючи на їхню майбутню окупацію Росією. У процесі залучені і ключові підприємства, і профільне міністерство, і сам Лукашенко.

Усе це відбувається на тлі санкційного тиску на білоруську керамічну галузь з боку ЄС і США. Використання сировини з окупованих українських територій лише поглиблює ці ризики і ставить під питання надійність «Кераміну» та ВАТ «Березабудматеріали» як торгових партнерів для будь-якої компанії, що дотримується санкційних вимог.

«Кожен міжнародний партнер або покупець продукції цих підприємств має розуміти: вона виготовлена із сировини, видобутої на окупованій українській землі. Це не просто репутаційний ризик – це питання відповідності санкційному законодавству», – наголосив офіційний представник BelPol Володимир Жигар.

Василь Короткий, Берлін

Перше фото: Андрющенко Time

Новини економіки