Минуле ніколи не вмирає. Чому в пострадянській Україні так важко підвищити рівень верховенства права?
Держава, в правовій системі якого правила, норми, механізми і процедури дають результат, що більшість жителів країни вважає справедливим, тобто чесним, є державою з високим рівнем верховенства права. Держави, яким пощастило менше, – держави з низьким рівнем верховенства права. Україна потрапляє у другу категорію, що, наприклад, показує її слабка позиція за показником верховенства права в World Justice Project.
Що є причиною цього?
Минуле ніколи не вмирає. Воно навіть не проходить – Вільям Фолкнер
Це може здатися несподіваним, але перша частина відповіді на це питання криється в досить далекому минулому, а саме в середині XIX століття, коли Карл Маркс проголосив, що правові системи Європи – це фальшивка, яка захищає не справедливість, а класові інтереси. Не дивно, що пізніше, в 1917 році, ортодоксальні марксисти Ленін і Троцький повністю знесли правову систему, яка існувала в Російській імперії.
- Чому Україні варто почати з декларування в чітких формулюваннях порядку та підстав амністії
Це було іронічно і трагічна одночасно. Іронічно, оскільки Маркс прожив останні тридцять з гаком років свого життя в Англії – країні, яка, незважаючи на численні недоліки своєї правової системи, створювала правила, норми та механізми для забезпечення верховенства права протягом століть. Іронічним є і те, що російський цар Олександр ІІ у 1864 році провів цілий ряд реформ правової системи – реформ, запозичених переважно з Англії і деяких – з Франції. Ці реформи включали використання судів присяжних у кримінальних справах, щодо створення незалежної судової системи, відкриті змагальні судові процеси з представництвом і т. п.
Неймовірно, що менш ніж за п’ять років до знищення тогочасної правової системи більшовиками ця правова система дала досить несподіваний результат суду в Києві, який тоді входив до складу Російської імперії. У 1911 році В Києві вбили тринадцятирічного українського хлопчика. Царистская влада не тільки помилково звинуватила у вбивстві єврея на ім’я Мендель Бейліс, але і проголосила, що Бейліс нібито вбив хлопчика для єврейського ритуалу, який вимагав людської крові.
Суд відбувся в 1913 році, тривав шість тижнів і був дуже резонансною. Цар отримував регулярні доповіді про його перебіг; Бейліса захищала команда адвокатів з різних країн; на суд приїхала іноземна преса. Зрештою, на превеликий подив багатьох, враховуючи сильні антисемітські настрої в царистської Росії, Бейліса визнали невинним. Чому? Тому що впроваджені за півстоліття до цього реформи заклали основу для справедливого вироку: восьми українським селянам, запрошеним до суду присяжних, наказали винести рішення на підставі наявних доказів. Саме це вони і зробили.
- Верховенство права та Україна. Що потрібно зробити?
Будь-яка справжня правова система, тобто система з верховенством права, намагається здійснювати і забезпечувати правосуддя. Для цього вона має бути незалежною від уряду, партії влади, могутньої або багатою групи або особи, інакше ця система буде неспроможною забезпечувати правосуддя, яке повинно базуватися виключно на доказах і застосуванні правил і процедур, розроблених для досягнення правосуддя.
Першим злочином Леніна і більшовиків було те, що вони відокремили законність від справедливості і створили «правову систему», яка була придатком Радянської держави і Комуністичної партії і повністю від них залежала. Замість того, щоб бути інструментом досягнення справжньої справедливості, радянська «правова система» перетворилася на інструмент у руках своїх власників, який ті могли використовувати у власних цілях – для показових судів, фальсифікацій, маніпуляцій та інших постійних відступів від справжніх законності і правосуддя. Видатний гарвардський історик Річард Пайпс назвав радянське правосуддя системою «законного беззаконня».
Що ж сталося з правовими системами пострадянських країн, включаючи Україну, після розпаду СРСР в 1991 році? Ті, хто керував системою, і надалі вважали її інструментом – хіба що тепер у певному сенсі приватизованим – тобто таким, який служив вже не партії, а інтересам того, хто більше заплатить, або ж найбільш впливовим членам місцевої або національної еліти.
Здається, що таке положення речей створило недостатньо труднощів для пострадянських реформаторів? Виявляється, СРСР забезпечив своїй правовій системі ще одну особливість, яка робить її виправлення ще більш складним. Радянський Союз, відомий своїм талантом до брехні, робив вигляд, що на його території діє ручна система легалізованого беззаконня, а підвид романо-германської правової системи, досі характерної для континентальної Європи.
- Немає сенсу в правосудді, якщо рішення судів не виконуються
Це було брехнею або, точніше, прикриттям, оскільки справжні цивільно-правові системи романо-германської родини, як у Франції чи Німеччині, намагаються впроваджувати справжнє правосуддя, а не служити, як радянська система, СРСР, Комуністичної партії або, що більш актуально, тим, хто має політичну владу або гроші.
І хоча радянська, а тепер пострадянська правова система в Україні на поверхні має деякі спільні риси з справжніми цивільно-правовими системами, ці загальні риси повторюють найгірші риси цих систем, а зовсім не кращі.
Все починається з юридичної освіти у відповідних навчальних закладах України. Замість того, щоб вчити студентів аналізувати і мислити стратегічно, або відрізняти, що є справедливим і чому, професора занадто часто повторюють ті ж лекції, які читали і десятиліття тому, про різних підвидів законів, а на іспитах очікують, що студенти просто переказували те, що завчили. Українські юридичні університети готують студентів бути глухими і сліпими, бути гвинтиками у системі, яка працює навиворіт, але студента вчать, що якщо він знайшов закон, яким можна виправдати чергове спотворення, то він виконав свою роботу – яким би гротескним з точки зору справедливості не був результат.
- Як вони собі насудили: за скільки українські судді готові порушувати і порушують закони
Все це посипається різноманітними фразами на латині для солідності. Саме це робить можливим так зване «рейдерство», тобто часто легально санкціоновану крадіжку майна або бізнесу. Саме це зробило можливими політично мотивовані вироки та подальше ув’язнення Юлії Тимошенко та Юрія Луценка, а також інші правові злочини часів Януковича.
Події та кримінал