«Час настав»: Трамп вперше б’є Путіна новими санкціями

«Час настав»: Трамп вперше б'є Путіна новими санкціями

23.10.2025 21:12

Укрінформ

Що стоїть за раптовим санкційним ударом США по «Роснєфті» та «Лукойлу» і чи стане це початком системного тиску на Кремль?

Вперше за каденції Дональда Трампа США ухвалили нові санкції проти Росії. Під обмеження потрапили дві ключові опори російської нафтової галузі — «Роснєфть» і «Лукойл», а також їхні дочірні компанії.

Причиною запровадження санкцій, як повідомили у Мінфіні США, стала «відсутність серйозного підходу РФ до мирного процесу». Трамп зі свого боку пояснив, що «чекав досить довго» і нарешті відчув, що час настав: «Щоразу, коли я розмовляю з Владіміром, у нас виходить гарна бесіда. Але потім вона нікуди не веде». Глава Білого дому також підтвердив, що зустріч із Путіним у Будапешті скасовано. Натомість уже наступного тижня він має зустрітися в Південній Кореї з лідером Китаю Сі Цзіньпіном — щоб, серед іншого, обговорити потенційну участь Пекіна у завершенні російсько-української війни. 

Є й позитивні зрушення на Капітолійському пагорбі. За інформацією колишнього журналіста «Голосу Америки» Остапа Яриша, Комітет із закордонних справ Сенату схвалив три важливі законопроєкти, що безпосередньо стосуються України. Зокрема:

• про визнання Росії державою-спонсоркою тероризму — через примусову депортацію українських дітей;

• про використання заморожених російських активів на користь відновлення України;

• про запровадження санкцій проти китайських компаній, які постачають Росії товари подвійного призначення й тим самим підтримують її військову промисловість.

"Усі ініціативи мають двопартійну підтримку. Тепер їх мають спрямувати на загальне голосування – після того, коли закінчиться шатдаун", – повідомив Яриш.  

На цьому тлі маємо хороші новини з Європи – 19-й пакет санкцій Євросоюзу проти РФ.

КАТАЛІЗАТОР РОЗВОРОТУ: ЧОМУ ТРАМП НАТИСНУВ НА ГАЛЬМА «ДРУЖБИ»?

Рішення Дональда Трампа, який протягом усієї своєї політичної кар'єри вибудовував образ президента, здатного «порозумітися» з Путіним, запровадити перші за його другої каденції санкції проти нафтових гігантів РФ, стало для багатьох несподіванкою. Скасування анонсованої зустрічі в Будапешті лише посилило враження тектонічного зсуву. Що ж стало тим каталізатором, який змусив Трампа перейти від риторики «особистої хімії» до реального тиску? Експерти вбачають у цьому не один, а цілий комплекс чинників – від особистого приниження до прагматичного внутрішньополітичного розрахунку.

Дипломат Володимир Огризко вважає, що спусковим гачком стала поведінка самого Путіна. «Думаю, це нарешті перехід Трампа від слів до хоча б якихось реальних дій. Усі місяці свого другого президентства він відверто уникав будь-яких кроків щодо Росії. Але після того, як Путін вчергове фактично прилюдно Трампа принизив і знову відверто плюнув йому в лице, схоже, це стало тією самою «останньою краплею». Трамп зрозумів: треба бодай щось зробити, аби врятувати власну репутацію. І зробив».

Цю версію доповнює політичний оглядач Олег Шарп, який вказує на конкретну подію в Білому домі. За його даними, 22 жовтня до Трампа завітала впливова двопартійна делегація. «Ініціатором цього виступив сенатор Грем. Мало того, він запросив із собою представників нафтового та військового лобі США, а також держсекретаря та міністра фінансів. Зокрема, вони прийшли зі звітом свого посольства в Києві щодо сьогоднішньої нічної атаки по мирним об’єктам в Україні». Ця зустріч, за словами Шарпа, відбулася одразу після тривалої бесіди Трампа з генсеком НАТО Марком Рютте. Мета була одна: «остаточно зняти з вух американського президента локшину, яку йому навішав Путін». Свідки зустрічі, як стверджує оглядач, передали емоційну реакцію президента: «I will never pick up the phone again if this f**king Putin calls me» (Більше ніколи не візьму слухавку, якщо цей клятий Путін мені подзвонить, – ред.).

Водночас, зазначає політичний експерт Юрій Богданов, тиск на Трампа йшов і зсередини Республіканської партії. «Його стримує оточення, зокрема Марко Рубіо та інші представники професійної політики й дипломатії. Вони переконали Трампа, що постійні загравання з Путіним шкодять його рейтингу і підривають авторитет усередині країни». Богданов нагадує про нещодавню розмову Рубіо з Лавровим, після якої «стало зрозуміло, що Путін не збирається ні на які справжні переговори, а лише імітує готовність до них». Саме це, на думку експерта, змусило Вашингтон перейти «до жорсткіших і реалістичних дій».

Політолог Олег Саакян пропонує дивитися на ситуацію ще ширше, вказуючи на сукупність зовнішніх та внутрішніх обставин, які склалися вкрай вдало для України. «Це і зміна суспільних настроїв у США, і низький старт сенатської кампанії напередодні проміжних виборів», – зазначає він. До цього додаються й зовнішньополітичні фактори, зокрема «прийом у британського короля Чарльза III, який, умовно кажучи, "відкрив Трампу Україну"». Саакян підкреслює, що на відміну від багатьох у США, британська корона бачить Україну «не як уламок колишнього СРСР, а як повноцінну державу з династичними, історичними й політичними зв’язками з Британією. Недарма між Лондоном і Києвом було укладено сторічну угоду, що засвідчує: для британської корони Україна – це суб’єкт історії, який існуватиме і через століття. Тому її (Україну, – ред.) недооцінювати – стратегічна помилка».

Ключовим фактором, за словами Саакяна, став і нещодавній візит української делегації на чолі з Володимиром Зеленським, який привіз «конкретні домовленості у військово-промисловій сфері». «А саме ВПК у США залишається серйозним гравцем не лише економічним, а й політичним: це традиційна база впливу Республіканської партії. І в тих штатах, де незабаром пройдуть проміжні вибори до Сенату, голоси працівників оборонних підприємств можуть вирішити долю кандидатів. Тож ігнорувати цей фактор Трамп просто не може», – пояснює політолог. Таким чином, візит Зеленського, на його думку, «відбувся в ідеальний момент», щоб «матеріалізувати» цей потенціал у нову логіку американської політики.

«ПРОЛОГ, А НЕ ФІНАЛ»: ЦЕ «ОДНОРАЗОВА АКЦІЯ» ЧИ ПОЧАТОК ТИСКУ?

Щойно каталізатори тиску спрацювали, постало головне питання: чи є цей крок Трампа системним розворотом, чи це лише ситуативна емоційна реакція, за якою не буде послідовних дій? Простіше кажучи, це «одноразова акція», чи «головне почати, а далі – буде легше»? Тут думки експертів розділилися, коливаючись від обережного оптимізму до відвертого скепсису.

Олег Саакян належить до табору оптимістів. «Ну… передусім, головне – це почати. І до цього кроку Трамп ішов поступово. … Але тепер ми бачимо вже повноцінні санкції – перші справжні, ухвалені саме командою Трампа. Тож це радше не фінальна акція, а пролог. Початок нового етапу».

Як доказ системності, Саакян вказує на миттєву реакцію Конгресу, де «одразу в русі опинилися три законопроєкти: щодо визнання Росії державою-спонсором тероризму і так далі. Це вже не спонтанна реакція, а системний процес, який, очевидно, тільки набирає обертів». Крім того, він звертає увагу на зміну риторики президента: «Трамп уперше публічно озвучує позицію, що спочатку має бути припинення вогню, а вже потім – переговори. Це саме українська формула, не російська. Москва, навпаки, домагається політичних переговорів без зупинки бойових дій».

Зовсім іншої думки дотримується Юрій Богданов. Він не схильний вважати це остаточним «поворотом до адекватності» з боку Трампа. «На мою думку, запроваджені США санкції – це теж своєрідне запрошення до переговорів. Трамп, як і раніше, коливається між двома полюсами: з одного боку, він розуміє, що Путін є загрозою і постійно його обманює, а з іншого – продовжує мислити в категоріях "Владімір, давай домовимось… "».

Замість повного розвороту, Богданов бачить «продовження тієї самої "гібридної" лінії поведінки», коли Трамп намагається змусити Путіна сісти за стіл переговорів, але «поступово доходить… до розуміння, що цього можна досягти лише силою, через жорсткий примус». Експерт прогнозує, що процес посилення тиску «піде поступово. Не варто очікувати блискавичних темпів. … Поки що немає підстав вважати, що Трамп усе остаточно усвідомив… Попереду – ще перемовини з Китаєм… тож нові санкції вводитимуться крок за кроком. Проте курс уже визначений».

Водночас Богданов фіксує важливу зміну: «головне – і це, на мою думку, справді важливо, – що тепер саме Росія стала об’єктом тиску, а не Україна, як це було раніше. Це вже певний прогрес».

А це – Олег Шарп: «Хочеться застерегти від якоїсь ейфорії – Трамп не та людина, яку можна назвати послідовною». Він вважає, що «тимчасовий тренд задано правильний», але вся надія в цьому сенсі «тільки на його антиросійське оточення та Путіна, який своєю хитрозробленністю у змозі "дістати" навіть такого вірного прихильника, як Трамп».

Нарешті Володимир Огризко погоджується, що це лише «перехід… від слів до хоча б якихось реальних дій». Він пов'язує майбутній успіх із подальшими кроками. «Справжній ефект буде тоді, якщо до цього додасться обіцяне – припинення Індією закупівель російської нафти до кінця року… А ще більше – якщо… Трамп домовиться з китайським лідером про спільний тиск на Путіна». І, звісно, не забуваймо про найефективніші «санкції» – щоденні удари Сил оборони України, які вже зараз відчутно підкошують російський військово-економічний потенціал.

Дипломат підсумовує: «Якщо всі ці чинники складуться разом, то вони можуть досить швидко, можливо навіть до кінця року, суттєво обмежити можливості Путіна вести війну. Бо поки Путін не відчує справжнього тиску, він не зупиниться. Умовити його неможливо. Його можна лише змусити. І якщо нинішні заходи наблизять цей момент примусу, це вже буде успіх».

СИНХРОННИЙ УДАР: ЯК «ІДЕАЛЬНИЙ ШТОРМ» США ТА ЄС ВДАРИТЬ ПО РФ?

Унікальність нинішньої ситуації полягає не лише в самому факті перших санкцій адміністрації Трампа, але й у їх майже ідеальній синхронізації з діями європейських партнерів. Поки у Вашингтоні били по «Роснєфті» та «Лукойлу», Брюссель затвердив свій 19-й пакет санкцій, створивши кумулятивний ефект, який експерти вже охрестили «ідеальним штормом» для російської економіки.

Удар Вашингтона був точковим і потужним. Як повідомив Мінфін США, обмеження вводяться проти двох найбільших російських нафтових компаній та «десятків дочірніх компаній». Це ускладнює їх доступ до західних технологій, фінансування та страхування.

Майже одночасно Євросоюз завдав свого удару. Як повідомила представниця ЄС Кая Каллас, 19-й пакет включає низку болісних для Кремля заходів. Ключове – заборона на імпорт російського зрідженого природного газу (ЗПГ) до ЄС, яка, щоправда, набиратиме чинності поетапно: через 6 місяців для короткострокових контрактів і з 1 січня 2027 року для довгострокових. Крім того, пакет передбачає повне блокування криптопослуг для громадян РФ, обмеження на пересування російських дипломатів, а також санкції проти 117 суден «тіньового флоту» РФ. Показово, що під обмеження потрапили й банки в Казахстані та Білорусі, а також 4 китайські компанії, пов’язані з нафтовою промисловістю.

Саме ця синхронізація, на думку Олега Саакяна, є головною особливістю моменту. «У чому унікальність… У тому, що санкції Сполучених Штатів були запроваджені синхронно з 19-м пакетом європейських обмежень. Ба більше, вони узгоджені з уже діючими санкціями Британії… Тепер бачимо майже ідеальну координацію».

Він малює яскраву картину: «Там, де американські санкції не дотягуються, діють європейські. Де європейські не влучають по конкретних компаніях – б’ють американські. А коли обидва ці фронти не зачіпають морські поставки – підключаються британці (ще 15 жовтня Велика Британія ввела санкції проти "Роснєфті", "Лукойлу" та "тіньового флоту" РФ). В результаті формується кумулятивний ефект – щось на кшталт "ідеального шторму" для російського нафтового експорту».

Цей «шторм» вже викликав паніку серед ключових покупців російської нафти. Як повідомляє Reuters, «китайські державні нафтові компанії призупиняють закупівлі російської нафти морським шляхом через побоювання щодо західних санкцій».

Bloomberg підтверджує, що санкції «викликали шок у Китаї». Видання пояснює дилему Пекіна: китайські НПЗ змушені або підтримувати поставки, ризикуючи потрапити під «серйозні вторинні штрафні санкції», що включають «відключення від західних банківських систем і доступу до доларів», або ж, дотримуючись санкцій, вони «втратять доступ до нафти за значно зниженими цінами».

Юрій Богданов також вказує на початок «синхронізації, зокрема щодо тіньового російського флоту», спільної позиції США і країн G7 стосовно «стелі» цін на російську нафту, і на практичні наслідки для російських компаній у Європі: «Зокрема, йдеться про завод "Лукойла" в Болгарії, продажі в Угорщині, певну переробку нафти в Румунії (…) Можна очікувати, що американці поступово наздоженуть європейців у санкційній політиці. А, можливо, навіть почнуть задавати темп і демонструвати лідерство в цьому питанні».

РЕАКЦІЯ КРЕМЛЯ: «ЯДЕРНІ ЛЯКАЛКИ» ТА ТОРГІВЛЯ ПОНТАМИ

У відповідь на скоординований удар Заходу, Москва, за прогнозами експертів, вдасться до своєї традиційної двоколійної тактики: публічна бравада та погрози, поєднані з непублічними спробами «тягнути час» та демонструвати готовність до «діалогу».

Найяскравішу ілюстрацію цієї реакції вже надав Володимир Огризко. «Власне, відповідь уже прозвучала від Медведєва. Він назвав Трампа таким же маразматиком, яким, за його словами, був і Байден, і додав, що тепер замість усіх цих "псевдосделок" і угод вони битимуть там, де тільки можна, щоб «знищити бандерівський режим"». Дипломат переконаний, що Медведєв у даному випадку «фактично передає думку Путіна».

Фото: Наталія Колеснікова / AFP

Відповідно, прогнозує Огризко, слід «очікувати явного накручування напруги». Він вказує на вже помітні «"планові" навчання ядерної тріади РФ» та кадри Путіна, який заслуховує доповіді військових. «Усе це класичні "лякалки", "пугалки", чистий спектакль… Фактично весь російський наратив зведеться до ядерних погроз. Але офіційно… вони продовжуватимуть говорити про "мир", "контакт", "діалог"».

Схожу картину малює і Юрій Богданов. «Думаю, що на рівні найвпливовіших осіб ми почуємо звичні мантри: "і це ми переживемо", "це українці та європейці намагаються нас посварити з Трампом", "а ми з Дональдом, як завжди – душею"».

Паралельно, за його словами, діятиме другий ешелон: «Медведєв та інші фігури другого ешелону знову почнуть розганяти свої "алкодописи" про те, що Америка або зрештою пристане на російську позицію, або "згорить у ядерному полум’ї"». Усе це супроводжуватиметься пропагандистським наративом «нас не зламати». Богданов дає цьому чітку оцінку: «Насправді ж – це радше торгівля понтами. Економічна ситуація в РФ погіршується, ресурсів стає дедалі менше, а шансів на будь-яку відчутну перемогу над Україною – практично немає».

Олег Саакян погоджується, що риторика Кремля не зміниться. «Вони знову говоритимуть те саме: "Весь світ воює проти нас"». Другою лінією буде звинувачення Заходу: «От бачите, які вони негідники… Європейці – злі, а навколо Трампа зібралися яструби, які спалили останній шанс Америки на адекватність». Стратегічне завдання Москви в цій ситуації, на думку політолога, гранично просте: «тягнути час. Уповільнювати будь-які жорсткі кроки щодо російської економіки… "день простояти, ніч протриматися"».

ВИСНОВОК

Перші санкції адміністрації Трампа проти енергетичних стовпів кремлівського режиму, «Роснєфті» та «Лукойлу», беззаперечно стали знаковою подією. Незалежно від того, чи є цей крок «прологом» до нової, більш жорсткої політики, як вважає частина експертів, чи лише «гібридною» спробою примусити Путіна до переговорів, – факт залишається фактом: період пасивного очікування з боку Вашингтона завершився.

Ключовим фактором успіху стає не стільки сам по собі крок Трампа, скільки його безпрецедентна синхронізація з 19-м пакетом санкцій ЄС та діями Великої Британії. Цей «ідеальний шторм» уже створює реальні проблеми для російського експорту, змушуючи нервувати навіть таких ключових партнерів Москви, як Китай.

Реакція Росії, що коливається між ядерними погрозами «другого ешелону» та мантрами про «торгівлю понтами», свідчить про те, що удари досягли цілі. Хоча ніхто не береться прогнозувати послідовність Дональда Трампа, очевидно одне: «коридор можливостей» для нього звузився, а сукупний тиск на Росію вперше за довгий час почав набувати рис скоординованої стратегії Заходу. І в цій новій реальності саме Росія, а не Україна, стала об’єктом примусу.

Мирослав Ліскович. Київ

Світ