“Якщо ці рукавиці зігріють когось в окопі – воно варте того”: історія тернопільської волонтерки у Дрездені

Віра Корицька разом з родиною переїхала до Дрездена влітку 2021 року. Її дідусь був німцем. Жінка допомагає українцям з перекладом на операціях, супроводжує їх на хірургічні втручання, дитячу хірургію та стоматологію. Працює в Університетській лікарні Дрездена. Досі вивчає медичну лексику та вдосконалює німецьку мову.

З початку повномасштабного вторгнення сім’я Віри почала допомагати українцям. Об’єдналась із друзями, з якими ходила на мітинги на підтримку України:

“Насправді, було дуже складно поєднувати і роботу, і волонтерство. Враховуючи, що ми самі тільки недавно приїхали до Дрездена, а період у пів року для нової країни це мало”, — каже жінка.

Про війну дізналась о 5:15 ранку, відкривши Фейсбук. Подивилась і зрозуміла, що нікого із друзів та рідних онлайн немає.

“Я написала своєму другові Олександру Шлампу, він є почесним консулом Німеччині в Україні. Він сказав, що розпочалась війна. Разом з чоловіком зрозуміли, що у нас є достатньо місця. Ми купили надувні матраци, бо ми знали, скільки людей зможемо розмістити в себе”.

Віра розповідає, разом із людьми, з якими ходили на мітинги на підтримку України, обговорили обов’язки. Ми зустрічали біженців, надавали та шукали їм житло, допомагали оформляти документи та влаштовувати дітей в дитячі садки та школи. Найчастіше, каже Віра, приймала людей з Бахмута, Херсона та Харкова:

“До містечка Бауцен приїхала родина з 9 дітьми із Сумської області, міста Тростянець. Вони три тижні добирались до Німеччини. Зателефонували мені і попросили хоча б якийсь одяг. Разом з подругою ми привезли їм великі пакети одягу, іграшок для дітей та солодощів. Поспілкувавшись трохи, вони розповіли, що не мились три тижні, бо просто не мали можливості. Поки вони добирались до Німеччини, у них практично все позабирали. Вдалось лише сховали одну пляшку води і один телефон”, — розповідає Віра.

Брат Віри Максим Черкашин у Тернополі займається волонтерством. Брат розповів їй, що допомоги також потребують притулки для тварин.

“Я як вперше почула таку ідею, кажу йому: “Максим, ну ти що, які корми”. Але брат сказав, що це також дуже потрібно”.

У Дрездені жінка спершу писала у всі громадські організації, всюди була відмова. Згодом знайома Віри, яка працює вчителькою французької мови, знайшла військового у відставці Томаса:

“Ми були вражені, коли його знайшли. Томас зразу погодився нам допомагати. Виявилось, що чоловік вже возив допомогу в Україну. Він знайшов собі людей, які йому допомагали, це був італієць та американець. Вони зробили склад в Польщі. Чоловік в п’ятницю після роботи сам їздив з Дрездена до Польщі, там пересідав на бус і їхав до України. Він перевозив по 9-10 тонн кормів, а також ще безліч гуманітарної допомоги, яку ми збирали тут на місці”.

Віра розповідає, німці з перших днів питали, чим можуть допомогти, віддавали одяг, а також пропонували житло.

“Вони відкрили не тільки свої будинки, але й серця. Ми думали, як буде все відбуватись, мовний бар’єр, можливо, але насправді це не стало проблемою. Німці проявляли людяність та співчуття, бажання допомогти та догодити. Це було дуже круто.”

Зараз Віра продовжує супроводжувати українців на операції та допомагає їм із перекладом. Жінка розповідає, допомагає старшим людям та біженцям.

Авторка: Наталія Бончук