Наслідки удару США: заблокувати Ормуз Іран може, але скоріше лякає

Наслідки удару США: заблокувати Ормуз Іран може, але скоріше лякає

23.06.2025 21:45

Укрінформ

У Тегерана є можливості для блокування Ормузу. Але навряд чи ризикне, враховуючи прогнозовану реакцію Китаю та негайну відповідь США

Наслідки безпрецедентного удару ВПС США надпотужними бомбами GBU-57 по трьох ядерних об’єктах Ірану – у Фордо, Натанзі та Ісфахані прогнозувалися і не забарилися. Ця операція, яка, безсумнівно, вивела напругу в регіоні та у світі на новий рівень, спонукала президента США Дональда Трампа до заяви про негайну необхідність миру з боку Ірану. Водночас, американський лідер чітко дав зрозуміти: будь-яка відповідь Тегерана «зустріне набагато сильнішу реакцію». У відповідь міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі заявив про «довгострокові наслідки» і зарезервував за Тегераном «усі можливі варіанти для захисту». Перша «демонстраційна відповідь» прилетіла по американських базах в Катарі та Іраку. Крім того, Іран знову погрожує блокуванням Ормузької протоки. 

«Нинішні іграшкові запуски ракет по місцях розташування американських військових баз – це лише картинка для іранців, аби ніхто не думав, що офіційний Тегеран злякався. Сьогоднішня «ядерна» зброя в руках Ірану – це перекриття Ормузької протоки, по якій перевозять приблизно п'яту частину світової нафти. Якщо іранське керівництво на це наважиться, це торкнеться без винятку всіх, і тоді війна затягнеться надовго», – вважає політолог Сергій Таран.

В будь-якому разі постає питання: чи є ці події черговим епізодом близькосхідної нестабільності, чи ми спостерігаємо зародження нової глобальної конфронтації? Очевидно, саме останній варіант. Адже коли надпотужна ядерна держава застосовує 14-тонні бомби проти ядерних об’єктів країни, що має ядерних союзників, це явно виходить за рамки звичайного «регіонального конфлікту». Це свідчить про те, що світ стоїть на порозі масштабних змін, які можуть переформатувати міжнародний порядок, так само як це сталося після Першої та Другої світових воєн. Деякі експерти переконані: ці зміни вже відбуваються.

Сьогодні авторитет та ефективність ключових міжнародних організацій, таких як ООН, ОБСЄ, Міжнародний суд у Гаазі, МАГАТЕ і навіть НАТО, перебувають під сумнівом. У кращому випадку їх очікує глибока реструктуризація, у гіршому – повний занепад, що прокладе шлях для появи нових глобальних структур.

На думку Михайла Гончара, президента Центру глобалістики «Стратегія XXI», «Ми знову маємо заяви "дуже глибокого занепокоєння", але без жодних реальних дій з боку структури, яка багатьма справедливо вважається мертвою – це ООН. Міжнародне право без сили, як бачимо, сьогодні нічого не вартує». Він переконаний, що світ вже перебуває на порозі нової світобудови, і процес «ламання усталеного світопорядку» розпочався не у 2022 чи 2014 роках, а ще 2007 року, з мюнхенської промови Путіна. Гончар зазначає, що тоді співруйнаторами світового порядку виступили як Росія, так і США, коли останні «по суті, посприяли сепарації Косова» від Сербії, що було «дуже сумнівним» кроком з точки зору дотримання принципу територіальної цілісності за Гельсінським заключним актом 1975 року. Цим, за словами експерта, «відразу вся російська пропагандистська і політико-дипломатична машина скористалася». Як наслідок, ми спостерігаємо «колапс систем міжнародного права» та «повну недієздатність» міжнародних інституцій. «А оскільки сила права не працює, а працює право сили, то розраховувати на щось не доводиться», – підсумовує експерт, порівнюючи наростання змін із лавиною, що котиться вниз від вторгнення в Грузію до повномасштабного вторгнення в Україну.

Політолог Олексій Буряченко також підкреслює, що «геополітична турбулентність наростає», а «свіжі» заяви генсека ООН Гутерреша – це «просто агонія чергового "дуже глибокого занепокоєння" без можливості для жодних реальних дій». Він погоджується, що «міжнародне право без сили нічого не вартує», і, на його думку, «Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин – остаточно вмерла». Буряченко вважає, що «має бути чергове переродження архітектури світової безпеки – якщо ні, то спіраль військових конфліктів буде тільки стискатися».

Втім, повернімося до іранських погроз щодо Ормузу.

ОРМУЗЬКА ПРОТОКА: ЧИ НАВАЖИТЬСЯ ІРАН НА РАДИКАЛЬНИЙ КРОК?

Ормузька протока – це не лише вузький морський прохід; це життєво важлива артерія, що живить світову економіку. Розташована на південному сході Близького Сходу, між Іраном, Оманом та Об’єднаними Арабськими Еміратами, вона з’єднує Перську затоку з Аравійським морем та Індійським океаном. З її довжиною у 195 км та шириною від 55 до 95 км, протока є ключовим маршрутом для нафтовидобувних країн регіону (Іраку, Кувейту, Саудівської Аравії, Катару, ОАЕ та й самого Ірану) до світових ринків. Через Ормуз транспортується приблизно 20-30% світового морського експорту нафти, а також значні обсяги скрапленого природного газу. Будь-яке порушення судноплавства тут може спровокувати різке зростання цін на енергоносії та дестабілізацію світової економіки.

Михайло Гончар зазначає, що Іран, безумовно, має можливості для блокування протоки, над чим системно працював. Однак, на його думку, це була скоріше демонстрація загрози, ніж реальні дії. Експерт наголошує, що Ормузька протока значно ширша за Босфор, і її блокування є вкрай складним завданням. Навіть використання всього арсеналу зброї – мін, ракет, безпілотних апаратів та «москітного флоту» – матиме радше обмежений ефект. Фахівець пояснює: «Специфіка в тому, що сучасні танкери практично неможливо потопити. Пошкодити – так, але зупинити глобальні потоки – малоймовірно». Він припускає, що Іран продовжить намагання демонструвати силу, а не вдаватися до радикальних кроків, оскільки перекриття Ормузу суперечить його власним економічним інтересам, адже через неї транспортується іранська нафта.

Ормузька протока

Ізраїльський експерт Дмитро Чернишов називає перекриття Ормузької протоки «гірше за дурницю, це помилка». Він пояснює, що Іран не володіє потужним флотом для прямої блокади і покладається на асиметричну «москітну» війну. До можливих інструментів такої війни експерт відносить:

• мінні поля: Іран має тисячі морських мін, здатних швидко заблокувати протоку;
• ракетні удари з берега: мобільні берегові ракетні комплекси можуть завдавати ударів по танкерах;
• «рій» швидкісних катерів КВІР: десятки невеликих катерів, озброєних кулеметами та ракетами, можуть атакувати танкери, діючи як «рій піраній». Чернишов зазначає, що це будуть катери-камікадзе, оскільки Іран, ймовірно, не має аналогів українських безпілотних катерів;
• підводні човни: малопомітні міні-субмарини можуть влаштовувати засідки;
• дрони-камікадзе.

Проте Чернишов наголошує на критичному «але»: Іран «повністю програв бій за небо – спасибі льотчикам Ізраїлю». Без повітряного прикриття будь-які морські операції Ірану призведуть до повного знищення його військово-морського флоту.

Своєю чергою експерт з енергетичної безпеки Андрій Чубик припускає, що Іран може використовувати тактику, схожу на дії росіян, які обмежували трафік у Чорному морі через додаткові перевірки або оголошення районів бойових стрільб. Цю думку продовжує експерт-міжнародник Олександр Краєв, який погоджується, що Іран, швидше за все, використовуватиме «м'якші» засоби тиску, які вже спостерігалися під час попередніх криз у 2015, 2018 та 2019 роках. Це включатиме «зупинку і потенційний арешт суден в межах власної зони контролю» та «тренувальні пуски балістичних ракет за межі власної зони контролю». За словами політолога, навіть додаткові перевірки в територіальних водах Ірану створять черги та затримки. «Уявіть, що сто відсотків кораблів намагаються з тою самою швидкістю пройти в п'ятдесяти відсотках акваторії протоки. Ось вам і м'який тиск, ось вам і безпечні небезпечні кроки», – пояснює він.

РЕАКЦІЯ СВІТУ: МІЖ ДИПЛОМАТІЄЮ ТА ВІЙСЬКОВОЮ СИЛОЮ

Будь-яка реальна спроба Ірану заблокувати Ормузьку протоку зіткнеться з негайною та рішучою відповіддю. Михайло Гончар підкреслює, що «у разі ескалації першими відповідатимуть військово-морські сили США, дислоковані в регіоні». Американські ВМС, що мають значну присутність у Перській затоці та Аравійському морі, будуть захищати міжнародне судноплавство та уражати іранські засоби, що становитимуть загрозу. Застосування морських мін активує протимінні засоби, а крилаті ракети та дрони, що загрожуватимуть танкерам, будуть нейтралізовані протиповітряною обороною.

Дмитро Чернишов попереджає, що, якщо Іран вирішить закрити протоку, то п'ятий флот ВМС США, який базується в Бахрейні, та інші сили коаліції отримають наказ «негайно забезпечити свободу судноплавства». Він навіть припускає формування конвоїв з танкерів під прикриттям американського флоту та авіації.

Але ключовим фактором, що стримує Іран, є Китай.

Михайло Гончар пояснює, що левова частка нафтових доходів Ірану залежить від експорту до Китаю, який в умовах західних санкцій став критично важливим партнером. Втрата цього каналу означатиме удар по власній економіці Ірану. Хоча Китай не демонструє свого втручання публічно, він, без сумніву, веде активну залаштункову дипломатію. «Для Пекіна стабільність постачання нафти з Ірану є стратегічно важливою, оскільки вона забезпечує до 15% його загального імпорту нафти. Позиція Китаю прагматична: йому не потрібна велика регіональна дестабілізація, що загрожуватиме доступу до дешевих іранських ресурсів», – каже експерт.

До слова, понад 70% нафти, що транспортується через Ормузьку протоку, прямує до Азії – до Китаю, Індії, Японії та Південної Кореї. Хоча Європа та США менш залежні від близькосхідної нафти, підвищення світових цін торкнеться і їх.

Лідер Ірану Алі Хаменеї

Дмитро Чернишов категоричний: «Закриття протоки не сподобається не лише Еміратам та Саудівській Аравії. Але найголовніше для Ірану – закриття протоки не сподобається Китаю». За його словами, Пекін «використовуватиме свій вплив, щоб змусити Іран відступити». Чернишов робить висновок: «Фактично спроба закрити Ормузьку протоку – самогубство для Ірану. Перекривши її, він переріже останню артерію, яка живить його економіку. Це не інструмент тиску, а кнопка самознищення Ірану – постріл собі навіть не в ногу, а в голову».

ІСТОРИЧНІ ПРЕЦЕДЕНТИ: УРОКИ «ТАНКЕРНОЇ ВІЙНИ»

Історія вже знає випадки спроб дестабілізації судноплавства в Перській затоці. Павло Лакійчук, керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», нагадує про «танкерну війну» під час ірано-іракського конфлікту 1980-х років. Тоді Саддам Хусейн розпочав терор проти цивільного судноплавства, прагнучи спровокувати Іран на закриття Ормузької протоки та викликати іноземне втручання. Іран «симетрично» відповів, і обидві сторони атакували судна у «заборонених зонах».

«Танкерна війна» тривала понад сім років, незважаючи на втручання США у 1986 році для захисту кувейтських танкерів. За цей період було атаковано 280 цивільних суден, загинуло понад 100 моряків. Загрозу становили «неідентифіковані ракети» та міни «невідомого походження». Найбільш ефективною тактикою виявилося конвоювання цивільних суден військовими кораблями західних держав. Павло Лакійчук підкреслює, що це був приклад проксі-війни на «технологіях сорокарічної давності». Він розмірковує: «Уявіть тепер це все помножене на сучасні технології – сомалійські пірати, єменські хусити вже продемонстрували ефективність війни з цивільним судноплавством. І це був «лайт-варіант». А що буде, якщо дійде до «хард-проксі-війни»?» Експерт іронічно зазначає, що «перевзування» суден під американські прапори, як це було тоді, цього разу, очевидно, не спрацює. Натомість, «цілком можливо», що цивільне судноплавство в Перській затоці «підніме китайські прапори і попросить захисту НОАК», що стане «ще одним кроком до зміни "світового домінантного самця"». «Навряд чи Трамп думав про подібний розвиток подій, втручаючись у війну на Близькому Сході», – підсумовує військовий експерт.

Михайло Гончар також згадує «танкерну війну», підкреслюючи, що вона не принесла суттєвого стратегічного ефекту, а ціни на нафту навіть знижувалися після 1985 року. Він нагадує, що хоча парламент Ірану вже схвалив сценарій можливого перекриття Ормузу, остаточне рішення ухвалюватиметься не ним, а верховним лідером – аятолою Хаменеї – та всією складною системою релігійно-політичного керівництва Ірану.

ВИСНОВОК

Аналіз ситуації показує, що повноцінне перекриття Ормузької протоки є для Ірану кроком відчаю, що межує з самогубством. Попри наявний арсенал для асиметричних дій, такий крок налаштує проти Тегерана увесь світ, включно з його головним економічним рятівником –  Китаєм. Військова відповідь США буде неминучою і, ймовірно, руйнівною для іранського військово-морського потенціалу. Як влучно зазначив Дмитро Чернишов, це не інструмент тиску, а «кнопка самознищення Ірану – постріл собі навіть не в ногу, а в голову».

Імовірніше, погрози Ірану залишаться елементом психологічного тиску та торгу. Тегеран може вдатися до обмежених провокацій, щоб продемонструвати серйозність намірів, але перетинати «червону лінію», яка відріже його від світу і позбавить останніх джерел доходу, він навряд чи наважиться. Однак у світі, де стара архітектура безпеки тріщить по швах, а геополітична турбулентність стає новою нормою, навіть найбожевільніший сценарій не можна виключати повністю.

Мирослав Ліскович. Київ

Світ