Масові вбивства цивільних: теракт у Києві в глобальному контексті

Коли це стало «явищем»

Масові напади на цивільних не є явищем останніх років – подібні злочини фіксувалися ще у ХІХ столітті. Водночас як окрема соціальна проблема вони почали усвідомлюватися лише у ХХ столітті, із розвитком медіа та системного аналізу злочинності. Сучасне визначення масового нападу (4+ цивільні жертви, один нападник) – теж з’явилося не так давно. Раніше такі трагедії описували як: «різанина», «вбивство кількох осіб» або «злочин із численними жертвами». Тобто явище існувало, але не мало окремої категорії. У більшості випадків ідеться про напади в публічних місцях, які можуть, але не завжди, кваліфікуватися як терористичні залежно від мотивів. 

Де таких нападів найбільше

США мають найвищу кількість масових розстрілів серед розвинених країн світу, тож ця проблема досліджується там найбільш системно. Щороку фіксуються сотні інцидентів. Лише від початку 2026, станом на 31 березня, внаслідок 98 випадків загинули 115 людей, ще 377 отримали поранення. 

Американський кримінолог, автор книги «Масові вбивства у Сполучених Штатах: історія» Грант Дью відзначає, що кількість подібних нападів суттєво зросла у другій половині ХХ століття і залишається високою в останні роки. Марк Брайянт, засновник відомої некомерційної організації Архів насильства із застосуванням зброї, заснованої у 2013 році, яка намагається відстежувати кожен трагічний інцидент, в інтерв’ю BBC зауважив: «Коли ми тільки починали, я бачив, як вбивають дитину, і я міг згадати її ім’я. Я міг згадати її вік, місто, в якому це сталося, та обставини тієї стрілянини. Тепер я не можу цього зробити»…  Водночас у більшості європейських країн, а також у державах Східної Азії подібні інциденти мають поодинокий характер. Це, зокрема, пов’язують із суворішим контролем за обігом зброї та іншими соціальними чинниками. Окремі регіони, зокрема країни Латинської Америки, демонструють високий рівень насильства із застосуванням вогнепальної зброї, хоча воно не завжди має форму масових нападів у публічних місцях.

Історія: як це стало поштовхом до змін у підходах до безпеки

Один із перших докладно задокументованих випадків стався у 1949 році в США, коли озброєний нападник убив 13 людей у місті Камден. Цей інцидент уже мав риси, характерні для сучасних масових убивств: дії одинака, випадкові жертви та значний медійний резонанс.

Ще більшого розголосу набув інцидент, здійснений Чарльзом Вітменом. Стрілець, засівши на 28-поверховій вежі, вбив 14 і поранив 32 людей. Це сталося уже за часів бурхливого розвитку телебачення і став одним із перших подібних інцидентів, що отримав широке висвітлення в режимі, близькому до реального часу.

В наступні десятиліття такі напади почали фіксуватися частіше і в різних країнах. Серед найбільш резонансних випадків – напад у Південній Кореї 1982 року, а також низка атак у США та Європі вже у ХХІ столітті.

Зокрема, теракт 2011 року в спокійній Норвегії, з убивством дітей, скоєний ультраправим екстремістом Андерсом Брейвіком, став одним із найбільш масштабних прикладів масового насильства в Європі новітнього часу. Злочинець спочатку підірвав машину з вибухівкою біля урядового комплексу в Осло, а потім розстріляв на острові Утойя 69 учасників молодіжного літнього табору. Загалом він забрав життя у 77 людей…  

У США значний резонанс викликала стрілянина в Лас-Вегасі (Las Vegas shooting) в жовтні 2017 року. Озброєний чоловік відкрив вогонь на фестивалі кантрі-музики, вбивши щонайменше 59 людей та 527 поранивши. Вона стала найбільш смертоносним масовим розстрілом, скоєним одинаком в історії країни.

Ці трагедії, попри відмінності у мотивах і обставинах, сприяли формуванню розуміння масових нападів як окремого соціального явища і стали поштовхом до змін у підходах до безпеки та профілактики.

Фактори ризику: психіатрія присутня майже завжди

Масові напади на цивільних зумовлені комплексом факторів – від ідеологічних і соціальних до психологічних. Серед них називають радикалізацію, особисті кризи, соціальну ізоляцію та психоемоційні розлади. Наприклад, у дослідженні 171 особи, що вчинили масові розстріли у Сполучених Штатах з 1966 по 2019 рік, дослідники Адам Ленкфорд та Ребекка Кован виявили, що хоча переважна більшість людей із психічними захворюваннями, які не пов’язані з насиллям, «майже всі публічні масові розстріли можуть мати проблеми з психічним здоров’ям».

Мотивами таких злочинів часто стають претензії щодо несправедливості, особисті невдачі або прагнення уваги. У деяких випадках нападники намагаються привернути до себе публічний резонанс або перевершити попередні подібні злочини, як-от масовий розстріл у школі Колумбайн, що в подальшому «надихнув» десятки наслідувачів. Нагадаємо:у квітні 1999 року двоє учнів старшої школи Колумбайну, штат Колорадо, протягом години вбили дванадцять учнів, учителя й себе. Слідчі, після оцінки щоденників та відеозаписів, залишених злочинцями, дійшли висновку, що їхньою основною мотивацією було бажання здобути скандальну популярність.  

Значна частина таких інцидентів завершується загибеллю самого нападника – внаслідок самогубства або дій правоохоронців. За даними досліджень, переважна більшість виконавців подібних нападів – чоловіки.

Зброя на руках: часто такі інциденти призводять до посилення контролю

Питання обігу зброї є одним із ключових у дискусіях про запобігання масовим нападам і точаться вони не лише в Україні. У США воно тісно пов’язане з конституційним правом, тоді як у більшості європейських країн діють значно суворіші обмеження.

Досвід різних держав свідчить, що після резонансних інцидентів законодавство часто переглядається в бік посилення контролю за зброєю. Зокрема, у Великій Британії, Німеччині та Австралії після резонансних масових нападів були запроваджені жорсткіші правила придбання, зберігання та використання вогнепальної зброї.

Наприклад, Велика Британія має одне з найсуворіших законодавств щодо вогнепальної зброї. Тільки поліцейські, військовослужбовці або особи за письмовим дозволом міністра внутрішніх справ можуть законно володіти пістолетом. Новий закон був ухвалений у 1988 році – через рік після інциденту в Хангерфорді, коли чоловік застрелив 16 людей перед тим, як покінчити життя самогубством. Це було перше масове вбивство у країні. Закон 1988 року заборонив володіння потужними самозарядними гвинтівками та зброєю, що стріляє чергами. У 1997 році до закону було внесено поправки, що фактично заборонили приватне володіння пістолетами. Сталося це після трагедії 13 березня 1996 року в Данблейні (Шотландія). Під час стрілянини, відкритої місцевим безробітним Томасом Гамільтоном у початковій школі, загинуло 16 дітей і вихователька.

Після масового вбивства в Порт-Артурі у 1996 році, коли озброєний напівавтоматичною гвинтівкою чоловік застрелив 35 людей, Австралія, в якій досить сильні позиції займає збройне лобі, теж переглянула законодавство. Федеральний уряд, штати та території домовилися зробити правила щодо вогнепальної зброї більш уніфікованими. Національна програма викупу забороненої зброї дозволила вилучити понад 700 000 стволів. До слова, однією з перших країн, що запровадила ініціативи викупу зброї у населення була Японія. І сталося це… аж 1685 року.

Водночас міжнародна практика не є однорідною. Наприклад, у Швейцарії, де історично сформована висока культура володіння зброєю, подібні напади залишаються рідкісними. Це пояснюється поєднанням чітких правил обігу, високого рівня відповідальності громадян та загальної соціальної стабільності.

Таким чином, експерти розглядають питання зброї як один із важливих, але не єдиний фактор, що впливає на ризик подібних злочинів.

Про безпеку: потрібна особлива уважність до тривожних сигналів

Міжнародний досвід показує, що універсального рішення не існує: в різних країнах акценти робляться або на контролі за обігом зброї, або на превенції та роботі з соціальними ризиками.

Водночас дослідники сходяться в одному: такі злочини майже завжди є наслідком поєднання кількох факторів – від особистих криз і психоемоційного стану до рівня довіри в суспільстві та ефективності інституцій.

Для України ця проблема має особливий контекст. Повномасштабна війна, високий рівень стресу в суспільстві, а також наявність зброї у цивільному середовищі створюють додаткові виклики для системи безпеки.

В цих умовах ключовими стають не лише питання контролю, а й розвиток систем раннього реагування, доступ до психологічної допомоги та здатність держави і суспільства вчасно виявляти потенційні загрози.

Саме поєднання цих підходів – інституційних, соціальних та індивідуальних – визначатиме, наскільки ефективно вдасться зменшувати ризики подібних трагедій у майбутньому. Водночас такі інциденти вкотре підкреслюють: потрібна особлива уважність до тривожних сигналів, бо вони часто залишаються непоміченими.

Марко Назаренко, Київ

Перше фото: Укрінформ

Світ