«Майор» із бригади «Хартія», Герой України: «На позиції я – найзліший і найнебезпечніший»

“ЗНИЩИВ П’ЯТЬОХ ВОРОГІВ І СКООРДИНУВАВ ВОГОНЬ СУМІЖНИКІВ”

“У 2025 році під час інженерних робіт помітив диверсійну групу ворога і вступив у бій, знищив п’ятьох окупантів і змусив ворога відступити. Згодом, відбиваючи ворожий штурм, очолив оперативну групу, вдало зайняв позиції та розпочав оборону. Особисто знищив п’ятьох ворогів і БМП. Скоординував вогонь суміжних підрозділів для остаточного відбиття наступу”, – так описуються дії “Майора”у публікації про нагородження на сайті Президента України.

Сам захисник вважає, що найвищу нагороду здобув “комплексом зусиль”.

– Багато виходів було… Це не те, що я разово якось десь “засвітився”. Бої на Херсонщині, в Серебрянському лісництві, тут, на Харківщині також. Я думаю, що це все вплинуло, комплекс заслуг. Виходив у передових рядах місити ворога. Побратими сказали: “Ти давно заслужив”. Усі раді, всі пишаються – і хлопці мої, й родина, – ділиться “Майор”.

Я прошу розповісти про оборону на півночі Харківщини, де бригада “Хартія” стримує ворога після повторного наступу в 2024 році.

– Усяке бувало… І полонених брали – ну, а що, вони ж здаються! Те, що вони кажуть “Ми – русскіє, ми нє сдайомся” – то таке. Під автоматом – ще й як. Одна з місій (у 2025 році, – ред.) була дуже складна… Ми зайшли в ліс, перший бій відбувся, далі зайняли оборону. Створили “коридор”, щоб заходили наші хлопці в поміч. Але з поміччю там трішки щось не заладилося, заминка. Й нам самим довелося тримати цей “коридор”. Ішов штурм за штурмом. Узяли групу полонених, а потім уже били лише на ураження, бо не мали часу з ними домовлятися – відбивалися, закріплювалися і потроху просувалися вперед, – пригадує захисник.

“РОСІЯНИ ВВАЖАЛИ, ЩО ПЕРЕСТРІЛЯЛИ ОДИН ОДНОГО”

Герой наголошує: захопити чотирьох військових РФ допомогли рішучість і хитрість.

– Вони переплутали: думали, що ми – росіяни. Кричать нам, що, мовляв, ми – свої. Кажемо: “Ми теж свої”. Вони, мовляв, ми від такого-то, називають позивний. А ми: “Та й ми від нього”. Обдурили, забрали цих чотирьох. Вони були першою пошуковою групою, мали розвідати територію, роззирнутися, знайти укриття і зайняти оборону. Гадали, що на той момент нікого на тій локації немає, а ми встигли вже туди заскочити, – пояснює піхотинець.

Наступні дві групи, за його словами, мали б узяти українських воїнів у напівкільце.

– Ми вступили в бій. А потім дізналися – забрали ж радіостанції у полонених, – у їхніх підрозділах подумали, що ці групи знищили одна одну. Вони кричали в ефірі: “Твої моїх перестріляли!” Не зрозуміли одразу, що сталося, – згадує “Майор”. – А було таке, що потім вкрали ще одного окупанта.

Перепитую: “Як це – вкрали?”.

– Прилітає їхній дрон, робить скид. Ми пробираємося, придивляємося, з’ясовуємо – що у цій “доставці”. Якщо це не щось вибухонебезпечне, то, ймовірно, провізія – значить, за нею прийде окупант. І ми робимо засідку. Він хоче взяти баночку тушкованочки – а тут ми! Але, звісно, не завжди це можливо. Зараз дуже важко: не можна взагалі порівнювати те, як я ходив у розвідку в 2014-му, і зараз – було набагато простіше. Тепер треба повзти, накриватися – дрони постійно, – розповідає піхотинець.

На ділянці, де він із побратимами перебував у 2025-му, окупанти періодично йшли у штурми упродовж усього року, і зараз українські захисники стикаються з хвилями ворожої активності.

– Не можу сказати, що тиск на нашому напрямку постійний. Але він є. Приходить команда – вони йдуть. При цьому їх там постійно і конкретно так дурять. Мовляв, ідіть – там нікого немає. Вони йдуть. Малими групами намагаються дістатися. Великих штурмових груп, як на початку вторгнення, з технікою, немає… В основному вони гинуть ще на підходах, а у бою – це в погану погоду, коли їм вдається дійти до нас. І, звісно, ворог постійно б’є по нашій логістиці, а ми шукаємо інші шляхи, – розповідає захисник.

НА ВІЙНУ БАТЬКА ТРЬОХ ДІТЕЙ НЕ ПУСКАЛИ НІ РОДИНА, НІ ГРОМАДА

40-річний Герой України родом із Миколаївської області. Має звання старшого сержанта. У 2014 році брав участь в антитерористичній операції у складі 79 окремої десантно-штурмової Таврійської бригади. Зокрема перебував у так званому секторі Д – оперативному районі на півдні Донецької та Луганської областей уздовж кордону з Росією. Там українські воїни блокували постачання російських військ і зв’язували сили противника, допоки це було можливо. Сектор відомий важкими боями та постійними обстрілами з російської території.

До повернення у військо “Майор” працював на шиномонтажі у Миколаєві. З початком повномасштабного вторгнення знову став на захист України.

– Дружина, мати категорично мене не підтримували. Та яка могла бути інша реакція? Але такий вже я виріс, із таким характером, – каже захисник.

Керівництво громади також усіляко відмовляло, адже “Майор” – батько трьох дітей.

– Старшому сину уже 18 років, студент, навчається за кордоном. Молодшому – 14, і донька – 9 років, вони з дружиною в Україні. Всі змирилися, чекають, – ділиться військовий. – Я коли прийшов у сільраду, щоб моє прізвище внесли у список, аби пропустили на блокпості до міста – бо вже все було в ті дні перекрито – мене всіляко теж відмовляли. Моя відповідь була така ж, як і вдома. Я не прийшов вас просити, я прийшов сказати, що йду на війну. Звісно, дуже сумую за родиною. Рідко бачимося. Перед нагородженням командири мене відпустили ненадовго до них. Але тут треба вчитися відсікати думки про сім’ю – у важкі моменти вони в голові не потрібні, це заважає працювати. Треба думати лише про те, що є ворог, і мені його треба знищити – обдурити, обійти і ліквідувати.

“ТЕХНОЛОГІЇ НЕ ЗАМІНЯТЬ ПІХОТИНЦЯ НА ПЕРЕДОВІЙ”

Нині старший сержант навчає поповнення, вважає, на першому місці в армії – дисципліна, все інше можна опанувати, і фізичну форму підтягнути.

– Хлопці різного віку, але працюємо. А якщо молодий хлопець, то я думаю, з нього можна виховати “термінатора”. Наразі у мене одна молода команда напрацьовує взаємодію між собою. В них є свій явно виражений лідер, і це добре. Я щось підказую, коригую, але вони вже, вважай, самі можуть діяти, – ділиться “Майор”.

Головна проблема піхоти всюди на фронті – вкрай важкі ротації через активність ворожих БпЛА.

– Літають, сидять “ждуни” (дрони на оптоволокні, – ред.) на стежках. Ну, дуже тяжко. Коли немає “зеленки” – погано, бо бачать дрони. Коли є “зеленка” – теж погано, бо не бачиш міни. Мені як піхотинцю найважче – просковзнути непоміченим і засісти. Коли йду по дорозі, я – як зайчик. А от коли я вже сиджу на позиції – закопаний, накритий і озброєний – тоді я найзліший і найнебезпечніший, – посміхається “Майор”.

Думку про те, що у майбутньому на “нулі” перебуватимуть лише безпілотники, “рóботи”, військовий не поділяє.

– І “Хартія”, й інші бригади йдуть цим шляхом, щоби хлопців не було на передній лінії. На мою думку, ми ще до такого рівня не скоро дійдемо, і взагалі без піхотинця на передовій усе одно не буде. Ті ж автоматичні турелі, які стрілятимуть по ворогу, треба комусь обслуговувати, тобто дістатися до них хтось муситиме. Поки ще потрібні люди, потрібна піхота, – каже “Майор”.

На запитання, що мотивує далі боротися, захисник відповідає так: – Оптимізм допомагає тримати стрій і переносити всі жахи. Я вірю всім серцем у нашу Перемогу. Не вірю в жодні домовленості. Вірю, що якимись хитрощами – як операція “Павутина” та інші – ми все-таки доб’ємося бажаного. Далі палити їхні заводи! Їм теж важко. Нам головне – не здаватися, і, як-то кажуть, протриматися на один день більше.

* * *

У бригаді Національної гвардії “Хартія” служать двоє захисників, які отримали звання Герой України. Крім “Майора”, нагороджений молодший лейтенант на позивний “Гром” – за участь у Куп’янській операції минулої осені.

Посмертно найвищою державною нагородою відзначений молодший лейтенант, розвідник В’ячеслав Шимчук (“Дід”). 50-річний захисник загинув 26 липня 2024-го, виконуючи бойове завдання під Липцями у Харківському районі.

Звання Героя України також посмертно отримав старший лейтенант, командир роти протитанкових керованих ракетних комплексів Сергій Либенський (“Глиба”), який поліг 14 липня 2025 року внаслідок удару ворожого БпЛА під час повернення з позицій. Йому було 53 роки.

Юлія Байрачна, Харків

Світлини В’ячеслава Мадієвського

Актуальні новини війни