“Серед давніх борщівських вишиванок немає двох однакових”: історія українського строю з Тернопільщини

Серед давніх борщівських вишиванок немає двох однакових. Незважаючи на те, що такі сорочки вишивали лише чорними нитками, кожна вишивальниця створювала унікальний візерунок. У Борщівському обласному краєзнавчому музеї зберігається одна з найбільших в області колекцій цих вишиванок. Про це розповіла Суспільному вчена секретарка Борщівського обласного краєзнавчого музею Леся Грабик.

“Уся етнографічна колекція нашого музею нараховує близько півтори тисячі експонатів. Серед них найцінніший скарб – це борщівська давня сорочка. Особливо вирізняються святкові сорочки. Їх у нашій колекції більше 100. Це ті сорочки, які одягали тільки на свята, до шлюбу, на весілля, їх люди тримали до смерті. Якщо говорити загалом про сорочки – є ще буденного типу. Тобто, люди одягали такі “буденки”, недільні сорочки, легко прикрашені вишивкою. Їх у нас також є достатньо в колекції. Найдавніша наша сорочка – з села Горошова. Вона приблизно з 1896-1898 років. Із її стану можна зрозуміти, що вона має таку давню історію. Полотно – це не вічна структура, матеріал зношується”.

Як збирали колекцію?

“Збір розпочався наприкінці 80-их років. І саме працівники музею розгледіли в цій сорочці цінність. Коли сім’ї в селах вже не надавали цим сорочкам такого важливого значення, то їх віддавали безкоштовно. От йшли працівники хата в хату, заходили, питали, і їм ці сорочки віддавали. Левова частина нашої колекції святкової борщівської давньої вишиванки була зібрана працівниками безкоштовно”.

Як відрізнити борщівську вишиванку?

“Ця вишиванка має певні ознаки, які характерні тільки для цього краю. Одна із них – конопляне біле полотно. Чорноземи дозволяли садити коноплю високої якості і з неї отримувати прекрасне довговічне полотно. Основні ознаки – це саме біле полотно, густота вишивки на рукавах і чорний колір. Дуже є багато легенд – чому саме на Борщівщині вишивали чорним кольором. Одна з них сягає тої сивої давнини, коли на ці землі нападали татари. Орди знищували наші села, спалювали їх. Легенда говорить, що в одному з таких боїв загинули всі чоловіки. І жінки на знак трауру дали обітницю, що сім поколінь носитиме чорну вишиту сорочку. Цей траур був дотриманий. До середини 20 століття на території Борщівщини жінки одягали чорну вишиту сорочку”.

Леся Грабик каже, борщівські вишиванки не схожі на інші. Суспільне Тернопіль

Чому борщівська вишиванка стала рідкістю?

“Частина речей були скуплені приватними колекціонерами, а частина цих сорочок потрапила за кордон до нашої діаспори, на них був дуже великий попит. Ну і, на жаль, на Борщівщині залишилося дуже мало цих раритетів в бабусиних скринях. Тільки ті, хто дуже дорожив тою сімейною реліквією або мав якийсь певний заповіт від своїх бабусь, прабабусь, залишили їх у скринях і не продали. На сьогодні, борщівська вишиванка – це дороге задоволення. Якщо на ринку просять за неї більше тисячі доларів, то ми, як державна установа, не можемо собі дозволити такої розкоші. Тому сподіваємося на меценатів, на тих людей, які не байдужі до цієї локальної історії, хочуть зберегти це народне мистецтво для тієї території, де воно народилося”.

Скільки коштує найдорожча борщівська вишиванка?

“Я взагалі вважаю, що це кощунство – купувати таку сорочку. Мені здається, що ці раритети повинні жити для майбутніх поколінь в музеях. Вони повинні зберігатися, щоб люди могли побачити той місточок між нашим сьогоденням і минулим. І тому я навіть не можу собі уявити, скільки могла би коштувати ця вишиванка. Для мене вона безцінна. Я вважаю, що зараз є достатньо нових матеріалів, які не гірші від давніх, від того конопляного полотна, від тої бавовняної чи вовняної нитки, чи ДМЦ вже зараз так само є. Людина, яка хотіла би таку вишиванку, вона запросто її може отримати”.

Як доглядати за цими вишиванками, чи вони потребують особливого догляду, щоб добре зберігалися впродовж століть?

“До цього одягу взагалі ставилися дуже шанобливо і його не прали, так як ми зараз кожного дня перемо. Приходили з церкви, легенько знімали, складали в скриню чи, приходячи з якоїсь забави, складали в скриню і вона чекала свого наступного часу. Але справа в тому, що на наших сорочках є дофарбовані нитки в домашніх умовах, які часто втрачають колір. Тому, ми з обережністю перемо у воді, що має температуру 30 градусів, стараємося не додавати порошків і дуже акуратно з вишиванками поводитися”.

У чому специфіка борщівської техніки вишивки?

“На наших вишиванках можна знайти безліч технік. На одній сорочці може бути навіть до 10 технік, якими користувалися вишивальниці. Найбільшу частину сорочки вишивали колодками – це така техніка, яка побутувала тільки на Борщівщині й у Заліщицькому районі і більше ніде в Україні. Скажімо, я пробувала відтворити цю техніку по схемах Олексія і Людмили Покусінських, які опрацювали нашу колекцію, опрацювали кожну техніку. І скажу – не важко. Але для мене загадка до сьогодні – як ці жінки, які працювали важко в полі, приходили додому і на домотканому полотні вовняною пухкою ниткою могли зробити такі правильні, досконалі стібки і композицію скласти так, що в цій сорочці нічого не є зайвим. От коли ви поглянете на борщівські вишиванки, ви жодної не знайдете однакової. Де в них бралася та фантазія без модних журналів, скажімо, багато з них могли бути малоосвіченими. Але от певно з природи. Потяг і любов до землі породжувала отакі шедеври, такі перлини нашого краю, як борщівська давня сорочка”.

Чи відрізнялися сорочки для різних подій?

“Весільна сорочка кроїлася додільною, тобто вона не мала пришивної підтячки. Її до поясу ніколи не шили через те, що люди мали багато забобонів, таких вірувань, яких вважали, що треба дотримуватися. Щоб не перерізати дівочу долю – сорочку шили додільною. Її вишивали значно пишнішою, як звичайні недільні сорочки чи святкові сорочки. У деяких селах поверх чорної багатої вишивки ще були прикраси з бісеру. Називали їх в нас – січка, пацьорки. Вишивали ще такі орнаменти, які збагачували сорочку. Вони не були зайвими, а навпаки робили її дуже красивою, дуже ошатною. А такі святкові сорочки так само мали свій віковий ценз – не кожна жінка, дівчина могла одягнути ту чи іншу сорочку. Наприклад, жінки старшого віку не одягали пишно вишиті сорочки, їх носили жінки середнього віку. А дівчині-підлітку, яка ще не досягнула дівоцтва, шили таку довгу сорочку, льолю, її називали, через те, що полотно дуже раціонально використовували й самі нитки також були дорогоцінні”.

Як, на вашу думку, зберегти традицію борщівської вишиванки?

“Вона вже є своєрідний бренд Борщівщини і не тільки, а й в цілому України. Але справа в тому, що молодь зараз дуже багато часу проводить у соцмережах і для неї на задній план відходять ті наші давні традиції й звичаї. І щоб повернути їх до тих витоків, звідки українська нація пішла – нам обов’язково треба популяризувати це народне мистецтво через засоби масової інформації, через музеї, через вишивку, відтворену на новому полотні, дати їй нове життя. Це вже буде великий вкладу у те, щоб борщівська сорочка буде займала місце в українській культурі”.