Чорнобиль, 40 років після аварії на ЧАЕС: що зараз відбувається в зоні відчуження

Наша екскурсія розпочалася з Рудого лісу – саме тут у березні 2022 року російські війська облаштовували позиції.

«Як ви розумієте, ця територія після аварії є дуже зараженою. Думаю, що росіяни про це знали, але, зважаючи на те, який контингент тут заходив, деякі з них не розуміли, де вони знаходяться. Взагалі вся територія, де ми зараз знаходимося, дуже небезпечна. Тобто два кроки вперед, два кроки вліво – рівні будуть дуже відрізнятися», – розповідає військовослужбовець НГУ Марк Баришевський.

Дозиметр у руках підтверджує його слова – 300 мікрорентген на годину. Чим нижче до землі, тим вищий рівень.

Центральна площа Прип’яті колись була серцем міста. Тут проводили свята, паради, марші. Навколо – Білий дім, де жив директор ЧАЕС Віктор Брюханов, Палац культури «Енергетик», універсам, ресторан і танцмайданчик. Недалеко – великий театр і Палац одружень.

В одному із залів, де колись гучно звучала музика, Марк показує нам сліди минулого життя:

«Дискотека тут узагалі називалася «Едісон-2». Та людина, яка зробила цю дискотеку з самого початку, вона зараз живе в Славутичі. Він, до речі, журналіст, живий, все в нього нормально».

Евакуація ж почалася за 36 годин після аварії… Минуло 40 років. Попри численні мародерства, багато речей у місті дивовижно добре збереглися. У спортзалі досі висить оригінальний канат, підлога зберегла колір фарби. Але великі вітражі розбиті не часом, а людьми.

«Люди, які сюди приходили розграбовувати, перше, що вони забрали – золото, срібло, якісь магнітофони, – каже Марк.

Прип’ять створювали як ідеальний приклад «радянського способу життя». Сюди привозили дефіцитні товари – мандарини, апельсини, банани, яких не було в інших містах.

«Це показове місто було тільки для позитивної пропаганди. Вони хотіли показати, як живе людина Радянського Союзу. Тобто от це перфекційне місто. Беріть приклад з нього, їдьте сюди. Навіть показові були екскурсії в це місто, показували, як тут живуть люди, як потрібно жити, до чого потрібно прагнути», – розповідає Марк.

Радянські гасла на будівлі «Хай буде атом робітником, а не солдатом» та «Мирный атом в каждый дом» набули гіркої іронії.

На питання, чому, вкладаючи стільки зусиль у створення показового міста, радянська влада не забезпечила безпеку самої станції, Марк відповідає:

«Це сукупність факторів, які зійшлися. Тобто робота персоналу, інша зміна прийшла, прискорення процесу цього тесту, конструкція реактора, конструкція самої будови. Може бути неправильне місце, може місце сейсмічно активне бути, болота повпливали, просіла десь певна ділянка… Дуже багато факторів».

На завершення ми запитали Марка, що повинен зробити світ, щоби трагедія такого масштабу не повторилася.

«Дуже складно контролювати всі процеси довкола, тому що люди різні, у них різні амбіції. Я навіть можу вам привести простий приклад: Фукусіма. Це не людський фактор, там природа зіграла роль. Але ж, бачите, повторилося, тому від цього ніхто не застрахований. Треба більше вдосконалювати систему захисту, підходити до цього відповідально. Не поспішати, не робити завчасних висновків. До сантиметра все відміряти, збудувати, щоби був функціонал, щоб була робота і щоб був професійний персонал».

Чорнобиль сьогодні – це не лише руїни і радіація. Це жива пам’ять про ціну людської безвідповідальності, радянської пропаганди та про те, як війна може повернутися навіть на найбільш забруднені території планети. Місце, яке варто зберегти саме таким – як суворе нагадування майбутнім поколінням.

Христя Равлюк

Повний спецвипуск проєкту «Є розмова» дивіться на YouTube-каналі Укрінформу

Новини регіонів України