Звільнені за тортури поліцейські знову катували затриманих: «Я тобі зараз прострелю коліно через подушку»
В Ужгороді знову заговорили про «кімнаті страху» на четвертому поверсі будинку міського управління поліції (на фото вгорі). Раніше з вікна цієї кімнати вистрибнув, рятуючись від тортур, 30-річний Іван Буків, якого запідозрили у дрібних крадіжках з автомобілів.
Чоловіка катували кілька годин поспіль, змушуючи його взяти на себе чужий злочин, після чого він опинився на лікарняному ліжку. І ось нове пригода.
«Я тобі зараз прострелю коліно через подушку»
Днями пізно ввечері патрульні поліцейські під надуманим приводом зупинили хлопця, який повертався додому з роботи. Його завели в сумно відому «кімнату страху», як її охрестили жителі Ужгорода, і почали катувати. Хлопець кілька разів втрачав свідомість. За його словами, не витримавши багатогодинних тортур, він підписав якісь документи. Правда, до цих пір не знає, які саме. Найцікавіше, що затриманого били двоє колишніх поліцейських, яких у вересні звільнили з органів… за тортури. Саме після їх «роботи» з вікна четвертого поверху будівлі поліції три місяці тому викинувся ужгородець Іван Буків.
Про новий інцидент газеті «ФАКТИ» розповів правозахисник Олександр Пересоляк:
Звільнені раніше органів поліцейські катували свою жертву в присутності діючих поліцейських з такою витонченою жорстокістю, що їх товариші, нинішні опера, можливо, злякавшись наслідків, самі попросили припинити побиття затриманого. Після того, як хлопець щось підписав, його відпустили додому.
За новим нагоди катувань відкрито кримінальне провадження. Двоє раніше звільнених з органів поліцейських вже перебували під слідством. І якщо минулого разу їх відпустили під особисте зобов’язання, то тепер їм світить реальний арешт.
Нагадаємо, що про «кімнаті страху», яка знаходиться в будівлі ужгородської поліції, вперше заговорили у вересні цього року, коли завдяки журналістам і правозахиснику Олександру Пересоляку інформація про тортури затриманих стала надбанням громадськості. «ФАКТАМ» вдалося розшукати потерпілих жителів Ужгорода і поговорити з ними.
— Мене звинуватили у крадіжці з автомобіля, — згадує 32-річний учасник АТО Ігор Гарматій. — Затримували мене в 7 ранку. Ледве я вийшов з будинку, як назустріч вийшов сусід — поліцейський на ім’я Сергій. Подав мені руку для привітання, а потім каже: «Пішли з нами». Не встиг я отямитися, як звідкись у моєму дворі з’явилося до десятка поліцейських. Троє були в цивільному одязі, інші в бронежилетах і в масках. Мене заштовхали в автомобіль, нічого не пояснюючи.
У кабінет слідчого на четвертому поверсі горполиции мене заштовхнули ударом. Один з поліцейських витягнув пістолет і сказав: «Я тобі зараз прострелю коліно через подушку. Будеш потім все життя кульгати. А я здалека побачу, що ти йдеш».
Ігор згадує, що під час екзекуції в кабінеті було 9 поліцейських. Особливо старалися в тортурах двоє з них, інші просто спостерігали.
— Я втрачав свідомість, мені давали понюхати нашатир, — продовжує Ігор Гарматій. — Коли приходив у себе, продовжували бити. Підвішували на ломик між стільцями і крутили. Хвилин сорок або годину я висів. Крім того, мене били електрошокером, бітами. За час екзекуції я втрачав свідомість, напевно, разів сім. Відпустили мене під ранок.
Ігоря відпустили, змусивши підписати неправдиві свідчення. А вже на наступний ранок його місце в «кімнаті страху» зайняв Іван Буків.
«Я подумав: мабуть, уб’ють. Тому вирішив стрибати з четвертого поверху»
— Я не розумів, чого від мене хочуть, — згадує Іван Буків. І через три місяці після катувань він погано говорить і ледве ходить. — Тільки-но я переступив поріг кабінету слідчого, мені ударом кулака розбили ніс. Потім били мене, катували. Стали вибивати зуби битою. Від передніх зубів нічого не залишилося.
Під ранок менти втомилися, вивели мене в коридор і пристебнули наручниками до батареї. Сказали: «Відпочивай хвилин 20, потім продовжимо». Я побачив на підлозі скріпку. Якимось чином мені вдалося цій скріпкою відкрити наручники. Подумав: мене так били, що все-одно, мабуть, уб’ють. Тому вирішив стрибати у вікно. У цей момент мене і застав один з мучителів. «Ну, чого чекаєш? — крикнув він. — Якщо мужик, то стрибай!» Я вибив ногою ґрати на вікні і подивився вниз. А поліцейський жбурнув у мене кийок. І я стрибнув.
Опинившись на землі, зрозумів, що щось собі зламав. Була пекельна біль. Я кричав хвилин п’ять, напевно, просив про допомогу. Але ніхто з поліцейських не спустився, щоб подивитися, що зі мною. Трохи очуняв, відповз і сховався за гаражі. Поліцейські нарешті вийшли з ліхтариками шукати мене, але не знайшли. Коли вони розійшлися, я буквально поповз до свого будинку. Опинившись у дворі, втратив свідомість. Прийшов до тями вже в лікарняній палаті. Поліцейські приходили до мене і просили підписати документ, що не маю до них претензій.
Як вдалося з’ясувати «ФАКТАМ», Іван та Ігор не єдині, хто постраждав у «кімнаті страху». З цього ж вікна раніше вистрибували ще двоє підозрюваних, а 22-річному працівнику піцерії, батькові двох дітей, під час тортур ледь не переламали руки. Хлопець втратив роботу через те, що на три місяці його пальці втратили чутливості. Найближчим часом «ФАКТИ» опублікує інтерв’ю з цими потерпілими, які погодилися розповісти про тортури на четвертому поверсі будівлі ужгородської поліції.
— Резонанс з побиттям в поліції Ігоря Гарматія та Івана Букова був досить великий, — каже правозахисник Олександр Пересоляк. — За результатами розслідування 20 працівників міського управління поліції були або звільнені з органів, або понижені у посаді. Наприклад, начальника поліції розжалували до опера, звільнили начальника карного розшуку. Начальник слідства відбувся, можна сказати, легким переляком — отримав сувору догану. Але, як бачимо, урок не пішов на користь поліцейським, і вони продовжують катувати затриманих.
Автор: Михайло СЕРГУШЕВ, «ФАКТИ»
Події та кримінал