“Чотири колеса возять тіло, а два — душу”: у Тернополі вшанували пам’ять загиблих байкерів

Байкери Тернополя зібралися біля Архикатедрального собору, щоб вшанувати пам’ять загиблих мотоциклістів. Такі акції відбуваються по всій Україні щороку 18 вересня. Вшанування пам’яті приурочене до дня похорону кримської байкерки Анни Мішуткіної, на прізвисько “Нікіта”, яку у 2008 році в Сімферополі на смерть збив автомобіль. Про це Суспільному розповіла учасниця заходу Христина Довгалюк.

“З мотоциклами дружу вже 35 років. Байкери часто збираються на перегони, пікніки, так звані “зльоти”. Але нас зібрав сумний привід. В цей день на дорозі загинула байкерка “Нікіта”. Чоловік не був покараний. Бачите, в чому трагедія? В тому, що гинуть байкери на дорогах. Гинуть не з власної провини. Дехто думає: “Це просто мотоцикл? Його можна підрізати, він об’їде”. Це неправильно. Треба поважати всіх на дорогах, підтримувати толерантність, щоб було менше смертей. Бо, погодьтеся, смертей нам і так вистачає. Ми маємо фронт, де кожного дня стільки загиблих. Багатьох байкерів з нами нема, бо вони зараз воюють за нашу країну. Бажаю тільки одного, щоб ми завжди збиралися не меншою чисельністю, щоб не було втрат. Кажуть, що чотири колеса возять тіло, а два — душу. Байкери — це люди, які вирішили возити душу. Але краще, щоб душа залишалася в тілі”, — каже Христина Довгалюк.

Сергій Іванко був одним із ініціаторів зустрічі. Байкери зібралися вчора, 18 вересня, о 20 годині.

“Просто написав в декількох наших групах байкерських, що такий день. Нагадав людям, що треба приїхати і пом’янути тих, хто загинув під час керування транспортом. В кожного з нас своє коло спілкування і кожен вшановує своїх знайомих. Ми пам’ятаємо своїх побратимів завжди. Але це той день, коли ми цю пам’ять підкреслюємо”.

Вшанувати загиблих побратимів приїхав президент байкерського клубу “West Force mc” Сергій Беляєв, на прізвисько “Сіріус”. Чоловік каже, згадують не лише тих, хто загинув на дорозі, але й тих, хто віддав життя на війні.

“Байкери вшановують тих, хто загинув на мотоциклі. Але в наш час можлива й трохи інша інтерпретація цього дня пам’яті. Багато наших друзів гинуть на війні. Наше захоплення, наша культура об’єднує зовсім різних людей. Під час численних поїздок і зустрічей ми зближуємося, здружуємося. І прощатися з такими людьми, це завжди боляче. Кожен згадує своїх загиблих. Всі ми втрачали друзів, знайомих, однодумців. Нема сенсу називати імена, кожен ці імена знає для себе. Людина живе доти, доки живе про неї пам’ять. Ці люди житимуть для нас завжди”.

Фото: Максим Скасків