Розвідник, який став чемпіоном із середньовічного бою

Укрінформ

Житомирянин Василь Назаров пішов добровольцем на фронт і здобуває високі спортивні нагороди після поранення

Він уже 14 років займається середньовічним боєм. У 2022-му долучився до ЗСУ й став розвідником. Цього року Василь Назаров уперше від початку повномасштабної війни взяв участь у змаганнях. Не зміг поїхати на чемпіонат світу через поранення, але став абсолютним чемпіоном у фехтувальних номінаціях на кубку України «Середньовічний Лучеськ». Назаров також – шестиразовий чемпіон світу із цього виду спорту.

Він розповів кореспондентці Укрінформу про особливості середньовічного бою, службу в ЗСУ і те, як спорт допомагає реабілітуватися.

ЯК ЗАХОПЛЕННЯ СТАЛО СПРАВОЮ ЖИТТЯ

Зустрічаємося з Василем через кілька днів після кубку України. Він – у військовій формі, не одразу його впізнаю, адже на всіх фото у соцмережах Назаров у лицарських обладунках. Говорить, що завершує курс лікування і незабаром повернеться до ЗСУ, але попереду – ще пластична операція на обличчі.

За освітою Василь Назаров будівельник. Із усмішкою згадує, що до цієї сфери в нього не лежала душа. Після училища пішов у коледж, який залишив заради свого захоплення середньовічним боєм. Це стало справою його життя.

– У 2011 році я дізнався, що в Житомирі на Дні міста будуть лицарі. Стало цікаво і я приїхав подивитися, – розповідає Василь. – Після цього долучився до місцевого клубу. Тоді середньовічні бої були не спортом, а своєрідною «двіжухою». Позаймався кілька років і зацікавився саме спортивним напрямком. В Україні із 2016 року середньовічний бій став національним видом спорту. У нас уже є майстри спорту, щороку проходять чемпіонати і кубок України. Це доволі специфічний спорт, для якого передовсім потрібні сила волі, терплячість і наснага.

За його словами, помилково романтизувати добу Середньовіччя та лицарів, які фактично були військовими та володіли зброєю. Натомість, зауважує, сучасні бої в обладунках не є травматичними.

– Коли вперше одягнув обладунки, з’явилося відчуття, ніби мене зв’язали. Їхня вага – 20–30 кг. Мають захищати спортсменові голову, тулуб, руки, ноги, кисті й стопи. Треба поступово звикати, вміти правильно на собі відрегулювати та навчитися в них рухатися, – додає спортсмен.

Аби придбати свої перші обладунки, Василеві довелося багато попрацювати, адже захист у середньовічному бої – недешеве задоволення. Усі його зусилля були немарними: нині Василь Назаров – шестиразовий чемпіон світу та багаторазовий чемпіон України та Європи.

Саме цей вид спорту познайомив Василя з майбутньою дружиною, яка теж є чемпіонкою України. Середньовічним боєм займаються і його старший брат із дружиною.

Він також започаткував бізнес із виробництва обладунків. Каже, що всього навчався самотужки і ця справа вартувала вкладених зусиль.

СУЧАСНЕ ЛИЦАРСТО – БІЛЬШЕ, НІЖ СПОРТ

У 2019 році Василь Назаров заснував у Житомирі школу фехтування та повноконтактних боїв. Нині у ній працюють п’ятеро тренерів. Охочих освоїти середньовічний бій приймають із 15 років.

– У мене є переконання, якщо людина досягла певного досвіду, то її святий обов’язок – передати його. Ще один із мотивів заснувати школу – масштабування успішного досвіду, бо сам усе пройшов від початку. На війні було багато ризиків, коли я міг загинути, тому навіть за найгірших варіантів зможу залишити по собі спадщину, – пояснює спортсмен.

Школа готує людей з нуля. Її методика та навчальна база орієнтовані на те, щоб уже через рік спортсмени давали гідний результат.

Тренер створив YouTube-канал, де публікує відео, пояснюючи тонкощі цього виду спорту. У доступній формі він розповідає, що марно сподіватися стати лицарем на першому занятті, адже спочатку навчають володіти пластиковою трубою, далі – металевою, а потім тренувальними мечами, що різні для жінок та чоловіків.

У Василя – багато ідей та планів щодо розвитку школи. Оскільки він уже три роки служить у ЗСУ, на це не вистачає часу.

– Сучасний лицарський спорт – чудова платформа для формування сильних і свідомих людей. Молодь, яка до нас приходить, спочатку користується клубним обладунком, і паралельно вчиться заробляти, аби придбати власний. Такий спорт базується на витривалості й саме її виховання лежить в основі нашої програми. Тут, як і в армії, треба бути більше марафонцем, аніж спринтером, – каже тренер.

ЗАМІСТЬ ОБЛАДУНКІВ ОДЯГНУВ БРОНЕЖИЛЕТ

За словами Назарова, лицарські обладунки та військова амуніція важать майже однаково, також мають схожий принцип використання: якщо правильно одягнеш – будеш витривалішим.

– У ЗСУ я пішов добровільно на хвилі патріотизму, 25 лютого 2022 року вже був у ТЦК. Але тоді мене не взяли, бо не мав військового досвіду, пообіцяли перетелефонувати. У той час була вагітною дружина, тому я дочекався, коли вона народить доньку. Після цього через місяць знову пішов у ТЦК зі своїм спорядженням, але воно мені не знадобилося, бо у війську всім забезпечували. У навчальному центрі відбувся злам моєї цивільної психології і я почав дивитися на все у ширших масштабах. До того ж мій цивільний досвід в армії виявився дуже корисним, – згадує співрозмовник.

Він долучився до 132 окремого розвідувального батальйону Десантно-штурмових військ. Свій шлях в армії розпочинав із солдата, а нині – вже командир взводу. Окрім виконання бойових завдань, Назаров був інструктором у навчальному центрі.

На три роки йому довелося зробити перерву в професійному спорті. Утім тренування Василь не залишав. Коли була можливість, займався, аби підтримувати фізичну форму.

– В армії не виходить тренуватися, як у цивільному житті, бо там немає чіткого графіка та стабільності. В обставинах війни змусити себе це робити дуже непросто, але так формується самодисципліна. Фізично ми всі ламаємося, втомлюємося, а от виховання морально-вольових якостей – важливий, хоч і складний процес. Під час одного із тренувань наді мною пролетів КАБ і впав за 500 метрів. Посипалися уламки і я подумав, якщо вони мене не вбили, треба продовжувати займатися далі, – ділиться військовий.

ТРЕНУВАННЯ ДОПОМОГЛИ ВІДНОВИТИСЯ ПІСЛЯ ПОРАНЕНЬ

Після першого поранення у 2023 році, коли уламок російської міни пройшов ключицю і зламав лопатку, Василь пройшов лікування й поступово відновив тренування. Каже, що тоді потрібно було зрозуміти межі власного організму і спорт неабияк допоміг йому у відновленні.

До змагань Василь повернувся цього року. Згадує, як сказав командуванню, що він спортсмен, і запитав, чи дозволять брати участь у змаганнях. Йому пішли назустріч і відпустили на фестиваль «Сталева варта», що проходив у Києві. І Назаров привіз перші місця. Далі був відбір у збірну України, який він теж пройшов. Готувався їхати на чемпіонат світу в Будапешт, але отримав друге поранення в обличчя та сильну контузію.

Після понад двох місяців лікування військовий повернувся до тренувань. Ділиться, що спочатку експериментував, як поводитимуть себе тіло та голова, а коли зрозумів, що відновлює спортивну форму, вирішив узяти участь у відкритому кубку України «Середньовічний Лучеськ».

Попри те, що наслідки поранення досі турбують розвідника, адже в його обличчі залишаються уламки і лікарі готують його до пластичної операції, він став на змаганнях абсолютним чемпіоном у фехтувальних номінаціях.

– На кубку України спортсмени були дуже конкурентними, тому мені доводилося витискати зі себе максимум, – говорить Василь.

Окрім служби в ЗСУ, він планує відновити роботу свого бізнесу, з яким допомагатиме дружина, і продовжить розвивати школу.

Ірина Чириця, Житомир
Фото надав Василь Назаров

Новини спорту