Геополітичний баланс на Корейському півострові

ЗАКОНОДАВЧІ ОБМЕЖЕННЯ

Юридична позиція Південної Кореї щодо ненадання летальної зброї Україні базується на системі національного законодавства, що суворо регулює експорт озброєння і товарів подвійного призначення. Офіційний Сеул апелює до того, що пряме постачання зброї в зону активного міжнародного конфлікту суперечить духу законів країни та її міжнародним зобов’язанням.

Ключовим документом, на який посилається корейський уряд, є закон про зовнішню торгівлю (Foreign Trade Act). Цей закон був ухвалений у 1986 році й неодноразово оновлювався (у 2008, 2013, 2019 та 2020 роках).

Критичною вважається стаття 5 цього закону «Обмеження торгівлі та інші спеціальні заходи», яка наділяє міністра торгівлі правом запроваджувати обмеження або й повністю забороняти експорт товарів у разі війни чи збройних заворушень у країні-партнері. У березні 2020 року до статті 5 внесли зміни й посилили правила контролю за експортом «стратегічних товарів», додавши вимогу про отримання спеціального «ситуаційного дозволу» (situational permission) для експорту, якщо є хоча б найменша підозра, що продукція буде використана для виробництва чи обслуговування зброї у зонах конфліктів.

Ще одним актом є закон від 2005 року про управління оборонними закупівлями (Defense Acquisition Program Act), ухвалений для контролю над закупівлями й експортом військових технологій. Ним встановлено суворий державний контроль за кінцевим використанням (End-User Certification) експортованої корейської зброї. Сеул вимагає від покупців (наприклад, США чи Польщі) сертифікат, який юридично забороняє реекспорт або передачу отриманої зброї третім сторонам без попередньої письмової згоди уряду Південної Кореї. Саме через це пряма «транзитна» передача корейського озброєння Україні від інших держав юридично заблокована, якщо Сеул не дасть на це офіційне добро.

Чинна Конституція Республіки Корея в редакції 1987 року теж містить статтю 5, яка проголошує, що Республіка Корея прагне підтримувати міжнародний мир і відмовляється від будь-якої агресивної війни. Хоча стаття прямо не забороняє допомогу жертвам агресії, корейські юристи та консервативні політики традиційно трактують її як правовий фундамент для пацифістського курсу країни. На їхню думку, це вимагає триматися осторонь збройних конфліктів за межами Корейського півострова, аби не втягнути власну країну у глобальне протистояння.

Попри жорсткі формулювання, частина експертів зазначають, що закон про зовнішню торгівлю залишає за урядом певний простір для маневру. Обмеження на експорт у ст. 5 прописані не як автоматичне табу, а як право міністра запроваджувати заборону «за потреби».

Hanwha photo

Отже, тривале утримання від постачань зброї Україні є наслідком передусім не суворої юридичної неможливості, а свідомим політичним рішенням керівництва Південної Кореї, яке використовує закони як зручний дипломатичний щит, аби не провокувати Росію на ядерне озброєння КНДР.

РОСІЙСЬКИЙ ЧИННИК

Співробітництво між Південною Кореєю та Росією після початку повномасштабного вторгнення в Україну зазнало глибокої деградації, перейшовши від стратегічного партнерства до відкритої політичної та дипломатичної конфронтації. Москва неодноразово відкрито погрожувала повністю зруйнувати двосторонні відносини із Сеулом у разі прямих постачань зброї Україні, натомість Південна Корея прагнула зберегти дипломатичну комунікацію з РФ, сподіваючись, що після війни відносини з Москвою, особливо в торгівлі, можуть бути відновлені.

Таке очікування зрозуміле, адже до 2022 року товарообіг між Росією і Південною Кореєю стабільно зростав і в 2021-му досяг приблизно 27,3 мільярда доларів, Росія стала 10-м найбільшим торговельним партнером Кореї. Тоді, та й у перші роки війни, Сеул намагався якось балансувати між США та Москвою заради стримування Пхеньяна, однак військовий альянс РФ і КНДР, освячений підписами Путіна і Кім Чен Ина у червні 2024 року, повністю зруйнував колишні корейсько-російські зв’язки.

Сьогодні Південна Корея підтримує західні фінансові санкції, відключила російські банки від SWIFT і намагається жорстко контролювати експорт стратегічних матеріалів та мікроелектроніки, аби вони не потрапляли до Росії. Провідні корейські корпорації (Samsung, Hyundai, LG) на вимогу свого уряду повністю згорнули чи заморозили діяльність в РФ, продавши власні російські автозаводи та підприємства місцевим менеджерам або китайським конкурентам. Сеул згорнув довгострокові інфраструктурні проєкти на Далекому Сході РФ і мінімізував закупівлю російських нафти та газу.

У відповідь Кремль вніс Південну Корею до списку «недружніх держав», що загалом уже нічого не змінювало для корейського бізнесу, і активізував взаємодію із Північною Кореєю. Сеульських політиків і жителів Півдня загалом найбільше хвилює передача Москвою Пхеньяну в обмін на допомогу у війні проти України передових військових технологій для модернізації ВМС, виробництва супутникових систем, удосконалення безпілотників та ракет.

Для Південної Кореї, чия військова перевага над режимом Півночі значною мірою базується на технологічному лідерстві, російська поміч Пхеньяну означає пряму екзистенційну загрозу власній безпеці. Проте найбільшого страху наганяє цілком імовірна передача Москвою технологій ядерної зброї, завдяки яким Пхеньян різко посилить свої ядерні спроможності й нівелює більшість оборонних систем південнокорейської армії і союзників.

Тут варто зауважити, що Сеул, де проживає близько половини 51-мільйонного населення Південної Кореї, знаходиться на відстані лише близько 60 км від лінії розмежування, тобто в зоні ураження не лише ракет, а й звичайної артилерії північнокорейської армії. І в Пхеньяні цю вразливість добре розуміють, постійно вдосконалюючи ударні можливості саме для атаки на столицю Півдня та прилеглі до неї райони.

Без сумніву, технічна підтримка Росією збройових програм КНДР першочергово спрямовується саме на посилення загрози Сеулу. Тож південнокорейські лідери з усіх сил намагаються уникати небезпечного загострення, аби запобігти найнебезпечнішому сценарію.

Росія ж продовжує регулярно виступати із демаршами й погрозами на адресу Сеула незворотними наслідками для двосторонніх відносин і заходами у відповідь за прямі поставки зброї чи систем ППО Україні. І це також вимушені враховувати корейські урядовці.

МІЖКОРЕЙСЬКИЙ РОЗРИВ

Свій деструктивний вплив на можливості Південної Кореї підтримувати Україну зброєю має і чинник КНДР, адже паралельно з війною і подіями в Європі відбувається найрадикальніша за останні 70 років зміна у відносинах між Сеулом і Пхеньяном. Режим Північної Кореї офіційно відмовилася від ідеї мирного об’єднання півострова і розпочав новий виток ескалації, що вимагає відповідних кроків Півдня.

Трансформація міжкорейських відносин під керівництвом Кім Чен Ина стала найрадикальнішим розривом із минулим за всю історію існування двох країн. Протягом десятиліть Пхеньян, попри агресивну риторику, формально вважав Південну Корею частиною єдиної нації, яка тимчасово перебуває під окупацією США.

Кім повністю знищив цю парадигму, проголосивши курс на концепцію двох ворожих держав наприкінці грудня 2023 року, коли вперше назвав помилкою сприйняття Сеула як партнера для діалогу. Тоді ж Кім визначив міжкорейські зв’язки відносинами між двома ворожими країнами і двома воюючими сторонами і вже за місяць дав наказ розформувати всі відомства, що відповідали за співпрацю, туризм та діалог із Півднем. За наказом Кіма у Пхеньяні знесли гігантську Арку Возз’єднання – пам’ятник, побудований його батьком Кім Чен Іром на честь майбутнього об’єднання півострова.

У жовтні 2024-го парламент КНДР вніс зміни в конституцію країни і кодифікував Південну Корею як ворожу державу, а не партнера для примирення та об’єднання. Тоді ж за наказом Кіма були ліквідовані всі шляхи з’єднання з Півднем – перерізані лінії електропередач і зв’язку, демонтована єдина залізниця, підірвані дві автомобільні дороги і зруйновані пункти переходу на кордоні. Натомість розпочалися зведення залізобетонних фортифікаційних споруд і мінування всього сухопутного кордону.

Остаточно «ворожий» статус Південної Кореї закріплений у конституції КНДР навесні цього року під час сесії Верховних народних зборів та 9-го з’їзду Трудової партії, коли повністю переписали основний закон у відповідності з новою доктриною Кім Чен Ина. Із конституції КНДР прибрали всі згадки про мирне об’єднання, велику національну єдність та спільну корейську етнічну ідентичність, натомість додавши положення про кордон із Республікою Корея, визнавши Південь окремою легітимною чужою країною.

Пхеньян також остаточно денонсував військову угоду 2018 року із Сеулом, метою якої було зниження ризиків випадкових зіткнень на кордоні, та повернув важке озброєння в демілітаризовану зону уздовж сухопутного кордону.

Раніше будь-яка загроза війни між Кореями розглядалася Пхеньяном як внутрішня громадянська війна за звільнення Півдня. Тепер же будь-який майбутній конфлікт трактуватиметься в КНДР як міждержавна війна. Ба більше, на випадок такої війни Північ внесла до конституції право застосувати проти Сеула свій стратегічний арсенал, включно із превентивними ядерними ударами.

Саме ця екзистенційна загроза під боком змушує уряд Південної Кореї тримати свої військові заводи працюючими на повну потужність і накопичувати зброю для себе, замість її передачі Україні.

ТРАНЗИТНІ СХЕМИ ДОПОМОГИ УКРАЇНІ

Сьогодні Україна намагається отримати від Південної Кореї високотехнологічні оборонні системи протиповітряної та протиракетної оборони (ППО та ПРО), засоби виявлення цілей, а також артилерійські компоненти. Це надзвичайно важливо з огляду на те, що Північна Корея передає Росії власні системи озброєння і балістичні ракети для обстрілів України і саме корейська ППО критично необхідна для відбиття таких специфічних загроз.

До переліку пріоритетних озброєнь, які Україна запитує у Сеула напряму або через партнерів, як дізналися ЗМІ, входять:

1. ЗРК Cheongung-II (KM-SAM), сучасний зенітно-ракетний комплекс середньої дальності, розроблений спеціально для перехоплення північнокорейських балістичних ракет на висотах до 20 км і здатний працювати за алгоритмом «Hit-to-Kill» (пряме влучання в боєголовку). Його Україна намагається отримати через тристоронні угоди з країнами Близького Сходу – ОАЕ чи Саудівською Аравією, які мають ці комплекси на озброєнні.

2. Багатофункціональні радари виявлення. Це інтегровані у корейські системи ПРО трьохкоординатні радіолокаційні станції із надвисокою точністю відстеження малорозмірних швидкісних цілей на балістичній траєкторії. Вони критично необхідні Повітряним силам ЗСУ для раннього виявлення запусків із прикордонних областей РФ та видачі цілевказання для комплексів Patriot і SAMP/T.

3. Компоненти для артилерії та порохи (Propellant). Окрім готових 155-мм снарядів Україна намагається домовитися про поставки артилерійських порохів та підривників, бо світовий дефіцит цих компонентів гальмує європейське виробництво артснарядів. Південнокорейська корпорація Hanwha є одним із лідерів хімічного військового виробництва, і її сировина могла б забезпечити українську артилерію дефіцитними матеріалами без формального порушення Сеулом власної заборони на експорт летальної зброї.

4. Контрбатарейні радари TPQ-745 та аналоги, що дозволяють виявляти позиції артилерії і мінометів ворога. Південна Корея має надпотужну лінійку мобільних радарів для ведення контрбатарейної боротьби вздовж демілітаризованої зони, які дозволили б за лічені секунди вирахувати траєкторію випущеного російськими військами снаряда і надати точні координати для удару у відповідь.

Офіційний Сеул продовжує дотримуватися «червоних ліній» і відмовляти у прямих постачаннях зброї Україні. Проте Південна Корея вже стала одним із найбільших прихованих донорів боєприпасів для українських Сил оборони через складні комерційні, логістичні та юридичні схеми, що діють в обхід її закону про зовнішню торгівлю. Ці юридичні лазівки дозволяють Сеулу зберігати політичне прикриття і формально заперечувати передачу зброї в зону конфлікту, одночасно задовольняючи оборонні потреби союзників і партнерів.

Найбільш масштабна за обсягом схема залучення корейських арсеналів отримала назву «контракт про оренду/позику боєприпасів» (Munitions Loan Agreement). Її суть полягає в тому, що Південна Корея не продає снаряди, а передає їх Сполученим Штатам у тимчасове користування (оренду) з умовою, що США згодом повернуть таку саму кількість боєприпасів того самого калібру.

За такою схемою Сеул уже передав сотні тисяч дефіцитних артснарядів калібру 155 мм (за деякими даними близько 500 000 одиниць) на склади США. Пентагон завозить їх на свої бази в Європі або використовує для поповнення власних резервів, натомість відправляє 155-мм боєприпаси американського виробництва в Україну, не знижуючи боєготовність армії США.

Другим варіантом є заміщення арсеналів НАТО («Backfilling»). Ця схема побудована на гігантських комерційних контрактах, які Південна Корея підписала із країнами Східної Європи, насамперед із Польщею на майже $30 млрд, про поставки бойової техніки (танків K2 Black Panther, САУ K9 Thunder, РСЗВ Chunmoo) державі, яка не перебуває в стані війни та є членом НАТО. Сертифікат кінцевого споживача (End-User Certificate) оформлюється на Варшаву.

Польща ж, купуючи корейську техніку, має можливість передавати Україні свої запаси озброєння радянського та власного виробництва, перш за все танки РТ-91 Twardy, Т-72, гаубиці AHS Krab. При цьому не відбувається зниження боєготовності, бо корейський імпорт швидко поновлює оборону Польщі.

Третій шлях став можливим завдяки гнучкому підходу уряду Південної Кореї до експорту військових компонентів. Суворий контроль за Сертифікатом кінцевого споживача зазвичай блокує передачу зброї третім країнам, але закон про управління оборонними закупівлями трактує передачу готової військової системи та передачу окремих деталей чи шасі по-різному. Якщо деталь інтегрована у зброю іншої країни, Сеул може дати згоду на її реекспорт, аргументуючи це тим, що фінальний продукт не є суто корейським.

Саме так відбулося із польськими САУ AHS  Krab, у яких використовується ліцензійне шасі від південнокорейської гаубиці K9 Thunder. Південна Корея офіційно надала Польщі дозвіл (експортну ліцензію) на передачу цих гаубиць Україні, і завдяки цьому Варшава ще у червні 2022 року почала передавати ці артсистеми українським оборонцям.

І ще одна перспективна поки схема, яку наразі обговорюють західні та корейські аналітичні центри (наприклад, Lowy Institute) як довгострокову юридичну модель співпраці – ліцензійну локалізацію виробництва. Юридично Південна Корея передає Україні чи її партнерам не готові снаряди чи танки, а технологічну документацію, ліцензії та комплектуючі для збирання техніки на підприємствах у третіх країнах, наприклад, у тій самій Польщі. Вироблена таким чином зброя вважатиметься продуктом спільної кооперації або суверенним продуктом європейської країни, що знімає відповідальність із Сеула.

Зрозуміло, що такі схеми бачать і в Москві. Проте формальне алібі забезпечує дотримання корейською стороною національних обмежень і не дає підстав росіянам для різких дій проти Сеула.

Південна Корея опинилась у складній геополітичній пастці. Пряме надання зброї Україні може підштовхнути Росію до передачі КНДР технологій міжконтинентальних балістичних ракет, що миттєво підірве безпеку самого Сеула. Корейський півострів став дзеркалом європейської війни, де Росія та КНДР утворили єдиний агресивний блок, а Південна Корея перетворилася на ключовий тиловий арсенал для демократичного світу.

Трансформація міжкорейських відносин у формат відкритої ворожнечі змушує Південну Корея тримати власні арсенали повними й дуже обережно підходити до допомоги Україні, аби не спровокувати Москву і її союзників у Пхеньяні. Сеул змушений балансувати між солідарністю із Заходом та стримуванням КНДР, де кожен невірний крок на європейському театрі воєнних дій може спровокувати війну на Корейському півострові.

Володимир Сидоренко, Пекін

Фото: pacom.mil, Hanwha Aerospace photo, hanwha-defence.com

Світ