«Перевезу сюди часточку дому»

ЗА ПІВ РОКУ ДО ВІЙНИ ЗРОБИЛИ КАПІТАЛЬНИЙ РЕМОНТ

Перед прикрашеною синьо-жовтими кульками будівлею приблизно сотня людей чекає на офіційні заходи. Вони сидять на підготовлених заздалегідь лавицях у тіні дерев, хтось стоїть, спілкується. Тут і діти, і люди старшого віку, і багатодітні сім’ї, і люди з інвалідністю. Є також  мешканці села, які прийшли підтримати нових членів громади.

Підходимо з колегами до людей запитати про нове житло. Одна із жінок спочатку відмовляється спілкуватися на камери.

– Я вже сьогодні плакала, зараз знову розплачуся, буде негарно, – пояснює жінка.

Пізніше нам таки вдається її розговорити. Це переселенка з міста Оріхова Запорізької області Наталія Бєлих. Вона розповідає, що не одразу після початку вторгнення вирішила переїжджати. Діти вже мало не силою забирали її з прифронтового міста.

– Ми за пів року до початку великої війни якраз завершили капітальний ремонт у нашій квартирі в дев’ятиповерхівці. Закупили нові меблі, так затишно і гарно зробили. А тепер там усе зруйновано. Сусідній під’їзд будинку повністю завалений, наш під’їзд ще стоїть, але без вікон, дверей, балконів, усе повивалювалося. Тому будинок визнали повністю непридатним до життя. Та тепер там уже майже усе місто не придатне до життя. Важко дивитися в новинах на ті вулиці та місця, де все життя прожила, – ледве стримуючи сльози, говорить пані Наталія.

Наталія Бєлих

Одразу після початку повномасштабного вторгнення з Оріхова виїхали її діти з онуками. Пані Наталія із чоловіком деякий час ще жили у приватному будинку сватів. Коли починалися обстріли, переховувалася із чоловіком у куточку будинку. Каже, що якби не діти, то, певно, так би й загинули в Оріхові – або уламками завалило б, або серце не витримало б.

– Страшно було. Спали одягнені, у кріслі, десь у куточку. Сидиш і прислухаєшся до звуків. Не знаєш, чи впаде зараз на тебе, чи пронесе цього разу (починає говорити крізь сльози, – ред.). Потім діти вже не витримали цих наших із дідом розповідей і повідомили військовим, щоб нас примусово евакуювали. Спочатку в Запоріжжя, а потім переїхали сюди, на Буковину. Тут вже діти з онуками облаштувалися. І нас люди гарно зустріли, – при цій згадці жінка починає заспокоюватися й усміхатися.

Наталія Бєлих із чоловіком

Вона пригадує, що майже рік вони з іншими переселенцями жили у місцевій школі, переобладнаній під прихисток. Місцеві жителі допомагали і речами, і продуктами, годували безплатно. Пізніше Наталія Бєлих із родичами переїхала в орендований дім у цьому ж селі. Гроші за проживання з них не брали. Мешкали вони усімох в одній кімнаті. Жінка зізнається, що трохи тіснувато було. Але вдячна за всю допомогу, яку отримала.

Тепер пані Наталія із чоловіком проживатиме у просторій кімнаті на чотирьох людей. Пізніше до них приєднаються її брат та його дружина, які поки що проживають у Запоріжжі. Але вже задумуються про переїзд через часті обстріли. А в сусідній кімнаті житимуть діти і внуки Наталії Бєлих. Жінка мріє перевезти сюди свої меблі, врятовані з квартири в Оріхові.

Донька та внучка Наталії Бєлих

– Знаєте, я коли вперше зайшла у цей новий будинок, у нашу кімнату, мені вона одразу нагадала нашу однокімнатну квартиру в Оріхові. Але не вистачає того затишку, який ми так старалися зробити під час ремонту. Ті меблі, які руками зятя були встановлені. Мені так шкода було все це залишати… Але потім ми знайшли спосіб і змогли перевезти більшу частину меблів. Не все було ціле – десь дверцята відвалились, десь дзеркало тріснуло. Але багато вдалося врятувати. І тепер я буду просити керівництво громади, щоб нам дозволили встановити ті меблі в нашій кімнаті, – каже Наталія Бєлих.

ВІД БУДИНКУ ЗАЛИШИЛИСЯ РУЇНИ

Також з Оріхова до села Вікна переїхала 65-річна Юлія Селезньова з родиною. Жінка переміщується за допомогою ходунків. Каже, ніколи не думала, що після 60 років життя в Оріхові доведеться рятуватися переїздом з рідного міста. Юлія розповідає, що важко звикнути до нового життя в її віці. Радіє за внуків, які адаптувалися швидше за дорослих.

– Старша внучка вступила в університет у Чернівцях, а молодший онук вчиться у місцевій школі, перейшов у сьомий клас. Тут їм добре, знайшли нових друзів, нові захоплення. А нам важче… Коли все життя проживали в одному місті, якось обживалися, звикли до всього. А тепер наше місто майже повністю зруйноване. Житла нашого вже давно немає, залишилися руїни, – із жалем у голосі каже жінка.

Юлія Селезньова

Вона дуже вдячна місцевим жителям, які всіляко допомагали і підтримували переселенців. Певний час вони з родиною проживали у школі, а потім їм дав прихисток місцевий священник. І от тепер їх поселять у новому будинку.

На Буковину із Запорізької області приїхала і мешканка села Преображенки Аліна Паславська. Разом із нею в новому будинку мешкатимуть її чоловік та двоє дітей. Доля рідного будинку, який родина мала на Запоріжжі, їм поки що не відома. Зв’язку з односельцями, які залишилися біля фронту, у них немає.

Аліна Паславська

– Нас тут дуже гарно прийняли. Спочатку мешкали в школі, потім дали житло. Але там нас проживало дві сім’ї в одному будинку. Тепер же матимемо окрему кімнату зі всіма вигодами. Я вже була всередині, допомагала трохи прибирати після ремонтів. Бачила, як гарно всередині, затишно. Дуже радіємо, – не стримує емоцій жінка.

ЗАВЕРШУЮТЬ РОБОТИ НА СЕМИ ТАКИХ ОБ’ЄКТАХ

За словами секретарки Вікнянської сільської ради Тетяни Амбросійчук, мешканці нового будинку укладають договір оренди з громадою на рік із можливістю продовжувати кожного року. За умовами договору переселенці оплачують лише кошти за комунальні послуги.

– Ця будівля належить до фонду тимчасового житла для внутрішньо переміщених осіб. Тут є умови для поселення, які регламентовані певними положенням і порядком. У нас створена комісія, яка збирала і опрацьовувала заяви від людей. Людина подає заяву і необхідні додатки до неї – підтвердження, що не має на неокупованій території власного житла. Це основний пріоритет. Крім того, умовою є те, що людина має бути зареєстрована саме в нашій громаді як внутрішньо переміщена особа, – зазначила секретарка сільради.

Тетяна Амбросійчук

Вона також розповіла, що у Вікнянській громаді завершують роботи на ще одному, подібному до цього, об’єкті. Туди зможуть поселитися ще до 200 людей.

Начальник Чернівецької ОВА Руслан Осипенко повідомив, що це перше соціальне житло цього року, яке відкривають у нашій області. Та вже зовсім скоро будуть нові відкриття і заселення людей. Роботи тривають на семи таких об’єктах.

Руслан Осипенко

– Ми нарощуємо темпи будівництва такого житла. Під час попередньої наради з головами громади були відібрані майже два десятки об’єктів. Із них ми маємо вибрати першочергові для фінансування. Зокрема, звертаємо більшу увагу на ті об’єкти, які не потребують капітального будівництва. Щоб оперативніше забезпечити потреби тих категорій, які змушені залишити свої домівки, – сказав Осипенко.

За його інформацією, в області планують додатково підготувати безплатне житло для 4 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Тепер у регіоні офіційно зареєстровано понад 71 тисячу переселенців. Тут облаштовано 59 місць тимчасового проживання, у яких мешкає більше ніж три тисячі внутрішньо переміщених осіб.

Максим Ткаченко

Під час урочистого відкриття будинку людей приїхали привітати і кілька народних депутатів, які перебували з візитом в нашій області. Зокрема, уродженець Луганська, депутат Максим Ткаченко розповів про власний життєвий досвід переселенця з 2014 року. Під час виступу депутат висловив думку про необхідність найближчим часом ініціювати законодавчі зміни щодо соціального житла для ВПО. Зокрема, він вважає, що потрібно зробити все, щоб внутрішньо переміщені особи могли стати власниками соціального житла, у якому проживають тривалий час.

Віталій Олійник, Чернівці

Новини регіонів України