Погорільці червня

Упродовж усього червня від Тарханкуту до Керчі українські дрони й ракети навідувалися навіть у ті закутки півострова, де ще донедавна окупанти почувалися абсолютно безкарними. Це стало можливим завдяки попереднім зусиллям Сил оборони. Про титанічну роботу наших захисників 4 липня відзвітував командувач СБС Роберт Бровді. За його словами, від початку поточного року було ліквідовано 195 елементів російської протиповітряної оборони, з яких 32 «згоріли на роботі» в червні. Значна частина з цих майже двох сотень одиниць «аналоговнєтового» ППО мала б захищати окупантів саме в Криму.

Гарячий подих старту українського літа росіяни відчули не лише на півострові.

Балтійський флот якось раптом утратив спокій у Кронштадті. Азовське море, яке мешканці боліт п’ятий рік поспіль називають своїм внутрішнім, також зненацька перестало бути безпечним для їхніх кораблів. Та й у Новоросійську, де за чотириста кілометрів від українських берегів боягузливо заякорилися рештки ЧФ, правнуки цусімських недобитків відчули: відстань більше не гарантує їм безпеки.

Про червневу утилізацію дороговартісного російського залізяччя – у черговому огляді Укрінформу.

РОЗМИНКА НА СТАРТІ

Початок літа «друга армія світу» зустріла без особливого ентузіазму.

Та й не дивно. Вже  в ніч на 2 червня українські сили одночасно відпрацювали по кількох важливих військових об’єктах окупантів. Під удар потрапив зенітний ракетно-гарматний комплекс «Панцир-С1» поблизу села Видне в окупованому Криму, берегові радіолокаційні станції «Нева-Б» та «Нева-Б2М»  у районі Маріуполя, а також судно забезпечення поблизу Міжводного, неподалік мису Тарханкут.

«Нева-Б» (індекс 1РЛ133) – це мобільна берегова радіолокаційна станція, призначена для безперервного контролю надводної обстановки.

Мобільна берегова РЛС «Нева-Б».

За технічною класифікацією – це радар міліметрового діапазону хвиль (Ka-діапазон). Станція не є революційною таємною розробкою, однак відповідає сучасним вимогам до берегового цивільного та військового моніторингу завдяки своїм робочим частотам (близько 33,85 ГГц) і має високу роздільну здатність: міліметрові хвилі дають змогу чітко бачити на поверхні моря навіть невеликі об’єкти. РЛС здатна відстежити людину у воді чи на березі на відстані до 2 км, човен чи легкове авто – до 15 км, а великі катери та вантажівки помічає на дистанції до 30 км. Інструментальна дальність локатора сягає 45 км.

Радар працює цілодобово, автоматично супроводжує десятки цілей водночас та забезпечує наведення берегових ракетних комплексів і артилерії. У сучасній російській системі оборони узбережжя «Нева-Б» та її модернізована версія «Нева-Б2М» є одними з базових засобів контролю акваторії Азовського та Чорного морів.

Звісно, це не стратегічні багатомільйонні радіолокаційні комплекси на кшталт «Небо-М», які коштують під 100 млн доларів США кожен. Вартість такої тактичної берегової станції міліметрового діапазону зазвичай коливається в межах десятків або сотень тисяч доларів США, залежно від інфраструктури постачання. У зведеннях Сил оборони України ураження згаданих берегових РЛС разом із супутнім захисним обладнанням оцінюють у сукупні суми на рівні десятків мільйонів рублів, що аж ніяк не применшує важливості їхнього знищення.

ВІД’ЄМНЕ СПЛИТТЯ

Значно «жирнішим» трофеєм Сил оборони стало спеціалізоване судно забезпечення проєкту 1454, яке приєдналося до адептів крейсера «Москва» поблизу кримського Міжводного. Цей корабель належав до рідкісної серії допоміжних суден Чорноморського флоту РФ. На ньому було розгорнуто унікальне обладнання для депермінгу (зменшення магнітного поля) російських бойових кораблів та підводних човнів, що захищало їх від українських морських мін.

Спеціалізоване судно забезпечення проєкту 1454

За підтвердженими даними розвідки та супутниковими знімками, судно дістало критичні пошкодження корпусу нижче ватерлінії та пішло на дно безпосередньо в місці своєї стоянки поблизу Міжводного. Зважаючи на глибини в цьому районі та характер руйнувань від вибуху, корабель повністю втратив боєздатність. Навіть у разі успішної спроби підняття його із дна, відновленню судно не підлягає, оскільки складна внутрішня електроніка та генераторні системи розмагнічування були повністю залиті морською водою.

Для росіян ця втрата, по суті, безповоротна, оскільки Туреччина закрила протоку Босфор для військових суден, тож перекинути аналогічний розмагнічувач з інших флотів, принаймні до кінця війни, не вийде.

Що стосується вартості знищеного корабля, то, для порівняння, аналогічне українське цивільне пошуково-рятувальне судно проєкту 1454 «Сапфір» (має ідентичні характеристики: довжину близько 58 метрів та повну водотоннажність 1670 тонн) коштувало в межах державних закупівель 165 млн гривень, що становило приблизно 4 млн доларів США за комерційним курсом. Однак зі встановленим обладнанням для розмагнічування кораблів, спеціальними генераторами, гідроакустичними комплексами та системи зв’язку, військовий спецбуксир оцінюють утричі дорожче.

Із червня повітряна делегація з України навідалися до Кронштадту й палко привіталася з носієм керованої ракетної зброї, корветом «Бойкий», проєкту 20380. Останній у лютому 2026‑го став на плановий ремонт у сухому доку, до того запам’ятавшись широкому загалу тараном іншого російського корабля – дослідницького судна «Адмірал Владимирський», під час швартування до причальної стінки.

Корвет «Бойкий» проєкту 20380.

«Бойкий», який є третім корветом Балтійського флоту, був спущений на воду 5 квітня 2011 року, а офіційно прийнятий до складу БФ у травні 2013 року. Зовсім свіжа мішень, тривалий час супроводжував підсанкційні танкери російського тіньового флоту.

Вартість російського корвета на момент його будівництва становила близько 10 мільярдів рублів, що дорівнювало приблизно 300 млн доларів США. Станом на 2021–2026 рр. ринкова вартість такого бойового корабля з урахуванням інфляції та модернізації озброєння оцінюють у 350–400 млн доларів США.

Масштабна пожежа всередині корпусу, деформація металу та вигорання систем управління, спричинені ударом українського дрона, фактично перетворили ракетоносець на брухт, адже відновлення коштуватиме майже стільки ж, як побудова нового корвета.

У ніч на 4 червня Балтика передала естафету Азовському морю.

Поблизу населеного пункту Юркіне, що неподалік Керчі, якась прикрість трапилася з прикордонним сторожовиком (ПСКР) серії «Світляк» проєкту 10410.

Український безпілотник наздогнав його прямо на ходу. Удар припав по надбудові з правого борту. На момент влучання на палубі з боку прильоту перебувала група російських моряків, які намагалися стріляти по дрону, тож ці члени російського екіпажу контрамарки на концерт улюбленого співака отримали гарантовано й цілком заслужено.

Прикордонний сторожовий корабель (ПСКР) серії «Світляк» проєкту 10410.

Вартість ураженого сторожовика наразі оцінюють у 20–30 мільйонів доларів США, залежно від модифікації та року побудови.

Відомо, що серія «Світляк» є дуже масовою – з 1988 року дотепер було побудовано понад 40 таких кораблів. Їхня головна фішка – висока швидкість (до 30–32 вузлів), яку забезпечують три потужні дизельні двигуни. Озброєнні ці посудини автоматичною артилерійською установкою АК-176М (калібр 76,2 мм) або АК-306 (30 мм), гранатометами та ПЗРК «Ігла».

Модифіковані версії подібних ПСКР Росія активно продавала на експорт. Наприклад, на початку 2000-х років В’єтнам купував їх за ціною 15–20 мільйонів доларів США за борт.

«СКРЄПНА» ЗАКОНОМІРНІСТЬ

Тієї ж доби українські безпілотники вирішили політати не лише над морем, а й навідатися до окупованого кримського півострова.

Росіяни нашим дронам чомусь не зраділи, тож ті образилися та й спалили не надто гостинний «Панцир-С1» – біля Стрілкового на Арабатській стрілці, а потім і радіотехнічну систему ближньої навігації РСБН-4Н на аеродромі «Саки».

Радіотехнічна система ближньої навігації РСБН-4Н.

Остання забезпечувала захід літаків на посадку, польоти у складних погодних умовах та роботу військового аеродрому загалом.

Із відкритих реєстрів державних закупівель аеродромного обладнання відомо, що постачання однієї нової або капітально відремонтованої твердотільної РСБН-4НМ обходиться росіянам у суму близько 60 мільйонів рублів (орієнтовно 650 000 – 700 000 доларів США). У цю вартість зазвичай входять не тільки апаратний комплекс, а й комплект антенних систем, кабельна мережа, виносні індикатори для диспетчерського пункту, а також пусконалагоджувальні роботи.

Більші неприємності завітали до росіян наприкінці першого тижня літа.

У ніч на 7 червня українські безпілотники одночасно відпрацювали по одному з найдорожчих російських комплексів ППО – С-400 «Тріумф» поблизу Курортного в Криму та ЗРК «Оса» в Запорізькій області.

ЗРК С-400 «Тріумф». Якщо із «Осою» все більш-менш зрозуміло – це вже аж ніяк не нова система малої дальності, то зенітний ракетний комплекс С-400 позиціонується російською пропагандою як справжня «диво-зброя» і є одним із головних «скрєпних «аналоговнєтов».

Його Кремль десятиліттями рекламував як «найкращий у світі», здатний збивати будь-які повітряні цілі на відстані до 400 кілометрів. Утім, війна вже неодноразово показувала цікаву закономірність: що частіше росіяни розповідають про непереможність своїх вундерваффе, то регулярніше українські оператори знаходять їхні координати.

Одна батарея ЗРК С-400 коштує російському бюджету кілька сотень мільйонів доларів США…

«ТОР» БІЛЬШЕ НЕ «ПАНЦИР»

У квітні та травні першість у номінації «невдахи місяця» впевнено утримували ЗРК сімейства «Тор», лідируючи за кількістю феєричних побачень з українськими дронами.

Із настанням літа, попри спроби скандинавської родини втриматися на п’єдесталі, цю традицію зламали інші претенденти.

ЗРК «Тор-М2».

10 червня перший літній «Тор» зійшов із дистанції в районі Вершини Другої, прихопивши із собою ще й «Бук-М3» поблизу Шевченкового. За три доби до них доєднався другий «Тор-М2». Але й усе по тому – більше це залізяччя у приціл українських операторів до кінця місяця не потрапляло.

Нагадаємо, що орієнтовна вартість одного комплексу «Тор-М2» становить близько 25–30 млн доларів США.

«Бук-М3» – ще дорожчий, одна лише самохідна вогнева установка цього комплексу (СВУ 9А317М) коштує близько 15–20 млн доларів США. Вона обладнана власним радаром і може вести бій автономно. У середньому ціна за батарею «Буків» третьої модифікації коливається в межах 45–50 млн доларів США.

ЗРК «Бук-М3».

Це одна з найновіших російських систем середньої дальності, здатна водночас супроводжувати десятки повітряних цілей і працювати по літаках, крилатих та балістичних ракетах. Замість відкритих спрямовуючих «Бук-М3» обладнано пусковими контейнерами з ракетами 9М317М. Ці боєприпаси мають активні головки самонаведення і перехоплюють цілі на дальності до 70 км та висотах до 35 км. Ціна такої ракети становить від 300 до 500 тис. доларів США, їх у боєкомплекті однієї самохідної вогневої установки «Бук-М3» – шість штук.

ЗРК «Оса».

До середини місяця компанію російських протиповітряних погорільців поповнила ще одна «Оса», знищена біля Спартака, на Донеччині.

 А беззаперечними лузерами місяця, які з великим відривом від інших претендентів вибороли першість у перегонах за курсом крейсера  «Москва», стали зенітні ракетно-гарматні комплекси (ЗРГК) ближньої дії «Панцир» різних модифікацій.

На додачу до знищених на початку місяця, ближче до завершення червня статистика поповнилася модернізованим «Панцир-С2», який оператори ГУР у районі Долинського  буквально випалили із замаскованого укриття двома звичайними «Панцир-С1» поблизу Керченської протоки і ще одним аналогічним комплексом у районі Феодосії, разом із кількома елементами системи С-400.

ЗРГК «Панцир-С2».

Цікаво, що росіяни вже намагаються ховати окремі ЗРК під землю. Допомагає це, як бачимо, не завжди. Але сам факт будівництва підземних бункерів для мобільних комплексів ППО є промовистим: українська безпілотна авіація стала для них смертельною загрозою.

«ГОЙДА» ДЛЯ РЛС

Насправді убивчим червень став насамперед для радіолокаційних станцій окупантів. Упродовж місяця Сили оборони знищили 24 ворожі РЛС, вибиваючи їх системно, холоднокровно й безжально.

Одними з перших під роздачу потрапили старі знайомі читача цих оглядів. 9 червня оператори Сил безпілотних систем практично водночас відправили на металобрухт дві РЛС П-18 «Терек» у Запорізькій області.

РЛС П-18 «Терек».

Розроблена ще наприкінці 1960-х років станція П-18 неодноразово модернізувалася й досі є актуальною серед російських локаторів метрового діапазону, здатною виявляти малопомітні цілі, зокрема, крилаті ракети та літаки зі зменшеною ефективною площею розсіювання. Росія добре розуміє цінність цих ветеранів, але й українські оператори – теж. Тому вже 19 червня ще одна П-18 вирушила вслід за двома попередницями, теж на Запорізькому напрямку.

«Гойда» для російських радіотехнічних засобів сталася й у Криму, де із середини місяця українські безпілотники влаштували тотальне полювання на берегові радари. Лише за одну ніч – із 15 на 16 червня – під удар наших дронів потрапили одразу п’ять берегових радіолокаторів, розташованих уздовж західного берега півострова по лінії: Стерегуще – Сніжне – Тарханкут – Портове – Сєверне.

Результат операції – майже суцільна стокілометрова «сліпа зона» російської ППО на ключовій ділянці кримського узбережжя.

Після цього настала черга значно дорожчих систем.

21 червня українські екіпажі відрапортували про ураження одразу двох дуже серйозних радіолокаційних комплексів – «Каста-2Е2» та «Небо-У», відповідно поблизу Курортного та Керчі.

РЛС 39Н6 «Каста-2Е2».

Мобільна трикоординатна радіолокаційна станція 39Н6 «Каста-2Е2»спеціалізується на пошуку маловисотних цілей. Її вартість, залежно від комплектації та наявності додаткових виносних антенних щогл (наприклад, 50-метрової вежі), оцінюють у межах від 30 до понад 60 мільйонів доларів США.

Але найціннішим трофеєм червня серед РЛС стала саме «Небо-У» – далекобійний трикоординатний радар стратегічного рівня, здатний контролювати повітряний простір на відстані до 600 кілометрів. Цей локатор працює у метровому діапазоні та є одним із ключових елементів російської системи раннього попередження, першим застерігаючи інші протиповітряні засоби про небезпеку в небі, помічені літаки, крилаті чи балістичні ракети.

Для Сил оборони України така ціль – на 100 мільйонів, у прямому сенсі. Адже саме стільки в доларах США коштує базова РЛС 55Ж6У «Небо-У». Висока ціна комплексу зумовлена його гігантськими розмірами, колосальною потужністю та складною імпортною електронікою всередині. Станції є штучною й дефіцитною продукцією ВПК Росії.

РЛС 55Ж6У «Небо-У».

Через два дні фортуна знову усміхнулася українським операторам, і вони знищили ще одну РЛС «Небо-У», поблизу Керчі, а разом із нею – пускову установку ЗРК С-300 та ЗРГК «Панцир-С1». Бонусом дня стала надзвичайно цінна ціль – трасовий радіолокаційний комплекс подвійного (цивільно-військового) призначення ТРЛК-10 «Скала-М».

Ця російська приблуда є одним із сучасних автоматизованих засобів обробки радіолокаційної інформації, який фактично об’єднує дані з різних джерел в єдину систему управління. На відміну від мобільних РЛС ППО, «Скала-М» призначена для стратегічного контролю за повітряним рухом на маршрутах й у підхідних зонах на великих відстанях. Комплекс може виявляти та визначати координати повітряних суден, літаків та великих БпЛА на відстані до 350-400 км. Російські окупанти інтегрують цивільні «Скала-М» в автоматизовані системи управління ППО, використовуючи їхні дані для видачі цілевказівок бойовій авіації та зенітним ракетним комплексам.

ТРЛК-10 «Скала-М».

Вартість стаціонарного трасового радіолокаційного комплексу ТРЛК-10 «Скала-М», за даними державних контрактів РФ, становить близько 15–20 млн доларів США. Ціна зумовлена специфікою обладнання: це не мобільна система на шасі вантажівки, а стаціонарний об'єкт. Значна частина вартості припадає на зведення капітальної інфраструктури, опорних веж, будівлі апаратної, систем автономного живлення та радіопрозорого купола (захисного кожуха антени). Окрім цього, електроніка «Скали»  поєднує в собі як первинний радар (для виявлення відбитого сигналу від фізичних об'єктів), так і вторинний локатор «Корінь», призначений для зчитування польотних даних, що вимагає підключення потужних обчислювальних засобів. Хоча «Скала-М» коштує менше, ніж суто військові стратегічні РЛС на кшталт «Небо-У», її знищення є критичним для ворога. Росія має обмежену кількість таких систем, а процес їхнього виготовлення, доставки та капітального монтажу на новій точці триває місяцями.

Наприкінці червня до списку втрат російських РЛС додалася СТ-68У біля Джанкоя та ще одна СТ-68 і РЛС 48Я6-К1 «Подльот» поблизу Євпаторії, разом із «Панцирь-С1» у Феодосії.

РЛС СТ-68У.

Зауважимо: ринкова вартість радянської / російської трикоординатної радіолокаційної станції СТ-68 (та її модернізацій СТ-68У / 19Ж6, за класифікацією НАТО – «Tin Shield») на міжнародному ринку озброєнь оцінюють у межах від 4,5 до 7 млн доларів США за повноцінний мобільний комплекс у робочому стані. Попри поважний вік, цей радар є цінним трофеєм та важливою ціллю на полі бою через його унікальні технічні можливості.  СТ-68 створювали як спеціалізований маловисотний радар. Його головна здатність – «бачити» складні цілі, що летять екстремально низько над землею, ховаючись у складках рельєфу.

РЛС 48Я6-К1 «Подльот».

На «Подльот», який росіяни створювали для боротьби з крилатими ракетами та безпілотниками, було витрачено удвічі більше коштів, до 15 мільйонів. Цей брухт уперше зійшов із конвеєра у 2010-х роках, і головною перевагою творці новітнього «аналоговнєта» називали АФАР-антену кругового огляду, спроможну помічати навіть пластиковий дрон із малою площею розсіювання – ціль, яку інший радар може сприйняти за звичайну зграю птахів чи радіоперешкоду від рельєфу.

Як з’ясувалося, така собі «перевага», бо допомогло не надто.

Іван Ступак, Данило Опанасенко

Фото ілюстративні з відкритих джерел

Актуальні новини війни