Памʼяті розвідника-навідника Богдана Мартинюка (позивний «Смерч»)

Богдан не встиг «нажити» багатої біографії. Але у пам’яті односельців залишив гарні спогади. Земляки відгукуються про нього, як про людину стриману і ввічливу, доброзичливу, чесну і щиру, яка з повагою ставилася до товаришів і старших. 

Після школи Богдан вступив до Вінницького транспортного коледжу на спеціальність «Будівництво та цивільна інженерія». Після другого курсу хлопцю довелося перейти на заочну форму навчання і податися на заробітки за кордон. Там працював інженером із установки тепличних споруд, а після повернення в Україну продовжив роботу на будівництві. Працював за фахом, адже здобув кваліфікацію техніка-будівельника.  

Однією з його мрій було створити сім’ю. Богдан любив музику, зокрема, співати й читати реп. Захоплювався полюванням, яким його ще у ранні роки зацікавив батько. Відтак, умів вправлятись зі зброєю. Вів здоровий спосіб життя.  

Він приєднався до війська 1 серпня 2023 року. Взяв собі позивний «Смерч». Після кількох тижнів навчання у Краматорську воював поблизу Кліщіївки на Донеччині. Служив у військовому підрозділі 5 ОШБ розвідбатальйону РСР розвідником-навідником. 

Із побратимами Богдан мав дружні стосунки. Його перший бойовий вихід був складним: коли відбувся контакт із противником і з’явилися перші «трьохсоті», Богдан виніс з-під обстрілу чотирьох поранених побратимів, урятувавши їм життя. За це його нагородили відзнакою у вигляді спеціального шеврону бойового підрозділу.  

За час служби «Смерч» успішно виконав іще кілька складних бойових завдань. А згодом Богдана та його групу відправили на нове завдання в районі Кліщіївки. На жаль, воно для хлопців стало останнім. 5 жовтня 2023 року під час заходу на позиції їхня група, яка опинилась на відкритій місцевості, потрапила під щільний артилерійський обстріл росіян. 22-річний захисник загинув від травм, несумісних із життям.  

– Він був людиною, на яку можна було покластися в будь-якій ситуації. Відповідально ставився до будь-якої справи. Не любив нахабних та несправжніх людей. Був тим, з ким хотілось жити, дружити, відпочивати, кохати, будувати своє життя.. З ним впевнено могла себе відчувати навіть незнайома людина. Богдан був із тих, хто завжди залишає приємний відтінок в серцях та душах людей, з якими він спілкувався, – йдеться у дописі Барської міської ради.

Рідні та друзі Богдана висловлювали свій сум через його загибель.

– Втрата такої людини, як Богдан, – це невгамований біль, який і після року загибелі ще в наших серцях і ніколи нас не покине… Це було за щастя з ним дружити, спілкуватись, розділяти радощі цього життя. Загинула така можливість і назавжди залишила чорну пляму і тільки теплі спогади, – писав друг "Гарячий".  

Пам’ять Богдана Мартинюка ушанували у рідній школі: 20 березня на будівлі Ялтушківського ліцею, де він навчався, відкрили меморіальну дошку. 

– Богдан, відомий побратимам під позивним «Смерч», був втіленням енергії та сили. Спортсмен, будівельник, мисливець — він звик перемагати труднощі. Він загинув зі зброєю в руках, як справжній воїн, захищаючи майбутнє своїх чотирьох похресників та сестри, яку безмежно любив, – зазначили на відкритті дошки.

Вічна пам’ять Герою! 

Антоніна Мніх

Фото з родинного архіву і Барської міської ради

За матеріалами Барської міської ради

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Актуальні новини війни