Втрачені експонати українських музейних фондів: крадіжки, нестачі, розтрата

Це злочин вже назвали найбільшою післявоєнної крадіжкою. У ніч на 25 листопада з музею німецького Дрездена зловмисники викрали сотні коштовностей на суму приблизно мільярд євро. Постраждала скарбниця «Зелені склепіння», де зберігається найбільша в Європі колекція ювелірних виробів.

Втрачені експонати досить відомі, тому непомітно продати їх — не вийде. Якщо вони потраплять на аукціон, то зловмисників відразу ж знайдуть. Тому музейники побоюються, що злочинці можуть переплавити прикраси і витягти з них дорогоцінні камені. Тоді ці експонати будуть втрачені назавжди, пише газета ДЕНЬ.

Українські музеї теж час від часу ставали жертвами грабіжників. Вдавалося повертати експонати і як попередити такі злочини в подальшому?

• Зухвалі і гучні арт-кражы — 8 найвідоміших

 ЛЬВІВСЬКА ГАЛЕРЕЯ МИСТЕЦТВ ІМЕНІ БОРИСА ВОЗНИЦЬКОГО

Львівська національна галерея — найбільший художній музей України, в який входять 16 установ. Це заклад зазнав, мабуть, найбільш численні втрати за роки незалежності. У 2017-му під час звірки фондів там не дорахувалися 521-го експоната, в основному — стародруків. У той час зниклі експонати оцінювалися в 63 мільйони гривень.

Втрачені об’єкти належали Музею друкарства. Серед найцінніших, зокрема, один з двох примірників «Апостола» Івана Федоровича, датований 1574-м роком. Тоді про зникнення заявив новий директор музею Тарас Возняк, який приступив до виконання обов’язків. Колишні ж керівництво і деякі співробітники припустили, що ці предмети могли просто загубитися і скоро знайдуться.

«У великих сховищах дійсно можуть губитися експонати. Таке трапляється. — пояснює помічник генерального директора Львівської національної галереї мистецтв Василь Мицько. — Під час звірки їх можуть не дорахуватися виявити. Але зазвичай це стосується якихось дрібних предметів, наприклад, листів. І це поодинокі випадки. А така кількість експонатів втратити складно «.

Оскільки непомітно вивезти з музею таку велику кількість експонатів одночасно практично неможливо, музейники припустили, що старовинні книги зникали роками, а ці втрати — не афішували.

«Була проведена звірка наявності експонатів спеціальною комісією, — розповідає Василь Мицько. — Розпочато кримінальне провадження за ознаками правопорушення, передбаченого частиною третьою Кримінального кодексу. Це привласнення, розтрата, заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Восьмого лютого цього року Головне управління поліції у Львівській області інформував нас, що слідство підходить до кінця. Слідчі вже мають дати належну правову оцінку доказам. Правда, сьогодні у нас немає інформації про те, що справу направлено до суду».

• Художній склероз. Картини крадуть чиновники — аж до президентського секретаріату?

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ХУДОЖНІЙ МУЗЕЙ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ ГАЛАГАНА

Справжнім рекордсменом за кількістю крадіжок виявився Чернігівський обласний художній музей. У нього зловмисники забиралися три роки поспіль і щоразу виходили не з порожніми руками.

У 1996 році з музею викрали картину вартістю 150 000 доларів. Через рік зникли ще 10 картин. Тоді ситуація розгорталася, як у бойовику. Двоє озброєних грабіжників увірвалися в музей, зв’язали охоронця і винесли зі сховища полотна XVII століття. Серед них: «Виховання Амура Венерою і Меркурієм» італійського художника Рооса і «Чоловічий портрет» невідомого автора. Як згодом повідомили в поліції, системи захисту чомусь не спрацювали. А за оцінкою фахівців, вартість викрадених картин — 3,5 мільйона доларів.

«Ні один вкрадений експонат в наш музей не повернувся, — шкодує головний зберігач фондів Чернігівського обласного художнього музею Світлана Курач. — Ніякої інформації від поліції про результати розслідування до нас також не надходило. Можливо, вони ще в процесі пошуку. Раніше я спілкувалася з нашою місцевою поліцією щодо цих випадків. Вони повідомили, що відстежити, куди потрапили експонати, зараз складно. А в 90-х в тодішній міліції було мало досвіду в таких питаннях, тому знайти викрадене не змогли».

Під час третього пограбування, в 1998-му, з експозиції зникли сім робіт російських та європейських художників. Серед них «Портрет дівчини в білій хустці» Жана Батіста Греза. Вартість картини приблизно 500 000 доларів. На щастя, цей випадок вдалося розкрити, коли зловмисник спробував продати викрадені полотна.

НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ІМЕНІ АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО

Львівський національний музей імені Шептицького — один з найцінніших пам’яток української культури. В колекції музею понад 100 000 предметів, серед них: ікони, скульптури, рукописи, стародруки, декоративна різьба.

У 2010-му музейники виявили, що з фондів зникли 40 старовинних книг і рукописів XVI—XVII століть. Розміри окремих видань були занадто великі, щоб пронести їх непомітно. Тому є ймовірність того, що це була внутрішня крадіжка.

• Крадіжка картини Караваджо: заходь і бери. Що ще не вкрали в Україні

«По факту — це була крадіжка, — розповідає генеральний директор музею Ігор КОЖАН. — Звичайно, кваліфікацію повинні встановити органи внутрішніх справ. Ми звернулися до них, але до цих пір результатів розслідування немає. І експонати до нас не повернулися».

І сама масштабна крадіжка з цього музею відбулася ще в радянський час, у 1984-м. Тоді твори давнього сакрального мистецтва, що належали фонду музею зберігалися у приміщенні Вірменського собору. Раптом із фондосховища в цьому приміщенні зникло цілих 22 старовинні ікони. Тоді масштаб втрат оцінили на колосальну для радянських часів суму в 180 000 рублів.

«Це була крадіжка на замовлення, — розповідає Ігор Кожан. -Вкрадені ікони вивезли до Москви. Там же відразу і знайшли частину експонатів. Інші — розійшлися. Досі ми знаходимо втрачені ікони по всьому світу і намагаємося повернути на Батьківщину. За останні п’ять-шість років вдалося повернути дві ікони з Росії, одну ікону з Німеччини і одну з Нідерландів. Знаємо про місцезнаходження ще мінімум трьох ікон і ведемо підготовчу роботу по їх поверненню в Україну».

Більше половини викрадених ікон — знову в музеї. Серед останніх повернули кілька ікон святкового ряду іконостасу церкви села Либохора на Львівщині. Це старовинний іконостас, який перебував у фонді. Вартість цих ікон за оцінками експертів — кілька десятків тисяч доларів.

НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Не застрахованим від крадіжок виявився і один з головних музеїв країни — Національний музей історії України. Хоча там запевняють, що подібні випадки не часті. Останній раз крадіжки в музеї відбулися в 1993-му і 1998-му роках, розповідає виконуючий обов’язки директора музею Богдан ПАТРИЛЯК: «Були викрадені з експозиції музею годинник «Луч», які належали першому президенту України Леоніду Кравчуку, і предмети етнографії: саморобна дерев’яна вазочка, саморобні дерев’яні дитячі ковзани, свічник і гасова лампа. На жаль, викрадені експонати не вдалося повернути».

• Так хто обікрав художницю Яблонську? Частина друга: суди на сторожі криміналу

ЗВОРОТНИЙ ШЛЯХ

Найбільше шансів на повернення експонатів — відразу після крадіжки. Досвідчені грабіжники вичікують, перш ніж почати продавати награбоване. Вони розуміють, що після гучних крадіжок втрачені експонати у багатьох на слуху, тому будь-який з тих, кому вони запропонують придбати старовинну річ, може повідомити про них в поліцію. Поки експонати в руках у грабіжника — повернути їх реально.

Якщо вкрадене вже перепродали — шукати його важче. Але якщо експонати в Україні — це також прискорює справу. Найскладніше для правоохоронців — знайти предмети, які потрапили за кордон. Може пройти багато років, поки відомий експонат з чорного ринку і нелегальних колекцій потрапить у поле зору фахівців.

«Всі вкрадені з музеїв твори рано чи пізно де-то з’являються, — пояснює генеральний директор Національного музею імені Андрея Шептицького Ігор КОЖАН. — Втрачені речі з наших музеїв ми знаходили на виставках, аукціонах, у приватних колекціях. Коли вдалося встановити місцезнаходження об’єкта, його повернення допомагає Міністерство закордонних справ, волонтери, всі небайдужі. Повернути ікони з Росії допомагала їх Державна служба з повернення культурних цінностей. Раніше у нас теж була така організація, тепер цим займається відділ у Міністерстві культури».

Профільне міністерство тримає на контролі випадки зникнень експонатів в державних музеях. Періодично його співробітники видають каталоги зниклих предметів, щоб поширити про них інформацію і мати можливість відстежувати їх шлях в приватних колекціях.

• Як в Україні крадуть антикваріат і чому в цих злочинах бачать слід силовиків

ОБЛІК — ЗАСТАРІВ

Згідно із законом «Про музеї та музейну справу», про безпеку експонатів піклується держава. Сума витрат на охорону музеїв обов’язково визначається в державному та місцевих бюджетах. До того ж ці витрати належать до захищених статей видатків. Після крадіжок і самі музеї відносяться до безпеки з особливою увагою: «В експозиційних залах нашого музею експонати знаходяться в закритих вітринах, які підключені до сигналізації, — розповідає Богдан Патриляк. — Великогабаритні музейні предмети в відкритому показі, але в кожному залі є доглядач, який здійснює нагляд за збереженням експонатів в експозиційних і виставкових залах».

Окремого питання заслуговує зберігання експонатів у фондах. Адже зникнення предметів старовини там помітити складніше, ніж в основній експозиції. Звичайно, всі музеї регулярно проводять звірку фондів, але як показує досвід Львівської національної галереї мистецтв — цього мало.

Кілька років тому Міністерство культури почало формувати єдиний електронний реєстр культурних цінностей, що знаходяться в музеях. Через брак коштів цю ідею поки залишили. Але, на думку музейників, саме електронний каталог міг би вирішити питання збереження фондів: «Проблема в тому, що всі описи експонатів, які знаходяться у фондосховищі, застаріли за своєю формою, — пояснює Василь Мицько. Фактично вони аналогові.

В аналоговому методі, зі словесними описами, неможливо звіряти і зберігати експонати. Нам потрібно рухатися в напрямку чіткої електронної каталогізації всіх музейних експонатів. Зараз вже є перші кроки в цьому напрямку, рекомендовані програми Міністерства. Але створення електронних каталогів — це велика робота. Якщо у нас одне з найбагатших фондосховищ в Україні, то каталогізація вимагає багато часу, але коли це буде зроблено — працювати стане легше. До того ж це посилить безпеку».

• Де шабля Богдана? Скарби Музейного фонду України – гинуть!

Правда, вводити електронну каталогізацію — під силу не всім музеям. Це нововведення вимагає значних коштів. А відповідну статтю витрат не буде фінансувати ні держава, ні місцеві бюджети, пояснює головний зберігач фондів Чернігівського обласного художнього музею Світлана Курач: «Для того, щоб це впроваджувати, потрібно мати набір техніки: сучасний комп’ютер, програмне забезпечення для каталогізації. Також повинні бути професійні фахівці, які будуть отримувати за це зарплату. Над каталогом повинен працювати цілий невеликий колектив. Ми не можемо цього собі дозволити. В нашому музеї доволі малий штат. Щоб створити електронний каталог, доведеться відкласти всю роботу і займатися тільки їм».

Нещодавно Кабінет Міністрів прийняв постанову, якою створив сім нових центральних органів виконавчої влади під егідою Міністерства культури, молоді і спорту. Серед них і Державна служба охорони культурної спадщини. Виходячи з повноважень цього органу, саме в його компетенції буде безпека об’єктів культурної спадщини. Якщо реформована структура принесе реформи і в сферу безпеки музеїв, то є надія, що більшість експонатів все ж вдасться зберегти, і вони будуть існувати у фондах не тільки на папері.

Автор: Олена БЕРЕЖНЮК; ДЕНЬ
Фото Рейтер
Події та кримінал