Спектакль у Стамбулі: Україна демонструє готовність, Росія – хамство

Спектакль у Стамбулі: Україна демонструє готовність, Росія – хамство

Думки експертів

15.05.2025 22:19

Укрінформ

Поки Київ робить ставку на чітку та зважену позицію, Москва продовжує «виставу для Трампа», головна мета якої – імітувати переговорний процес

Стамбул, 15 травня 2025 року. Події цього дня більше нагадують хаотичну театральну репетицію, а не щирі мирні ініціативи.

Росія, як і раніше, демонструє повну зневагу до дипломатичного процесу. Замість участі на найвищому рівні, Путін відрядив до Туреччини делегацію другого ешелону – без жодного політичного «важковаговика» – на чолі з Мединським, головою Спілки письменників РФ, який брав участь у попередніх стамбульських переговорах у 2022 році. Кремль недвозначно натякає: ваші спроби нас не хвилюють, ми продовжуємо грати за власними правилами. Заява самого Мединського про готовність «до компромісів, але хочемо на перемовинах усунути першочергові причини конфлікту» ще раз підкреслює цей деструктивний підхід, адже тими «першопричинами» Москва традиційно шифрує свої абсурдні ультиматуми.

На цьому тлі українська делегація виглядає зразком політичної відповідальності. Президент Володимир Зеленський прибув у Туреччину особисто, очоливши команду з ключових силовиків і дипломатів – серед них Андрій Сибіга, Андрій Єрмак, Рустем Умєров, Андрій Гнатов, Василь Малюк. Україна демонструє максимальну відкритість до діалогу, прагнення до миру, і водночас – чітке усвідомлення меж допустимого. Київ твердо артикулює й червоні лінії: жодних поступок у питаннях суверенітету та територіальної цілісності. Ба більше – готовність делегувати міністра оборони, навіть на переговори з відверто бутафорною російською делегацією, не залишає підстав звинувачувати Україну у зриві процесу. Україна послідовно й бездоганно виконує свою частину: вона – за мир.

Політолог Юрій Богданов так оцінює ситуацію: «Сьогоднішній день став демонстрацією чергової імітації переговорного процесу з боку Росії. Його метою було не досягнення бодай якихось результатів, а публічне приниження української делегації та блокування конструктивного діалогу». За його словами, позиція українського президента та дипломатичної команди, яка «зробила паузу у відповіді на російські сигнали», є «абсолютно виправданою і виваженою».

Богданов зазначає: «Президент відвідав Анкару, де провів важливу зустріч з Ердоганом. Вочевидь, і турецький лідер, і адміністрація Трампа наполягали на участі України в запропонованому форматі перемовин, і Президент пішов їм назустріч. Рішення делегувати до переговорного процесу міністра оборони Умєрова, зокрема для обговорення теми припинення вогню, видається логічним».

Водночас дипломат Вадим Трюхан вбачає у діях Кремля глибші мотиви: «Складається враження, що Путін відчуває свою абсолютну безкарність і всесильність. Йому байдуже не лише на Україну, не лише на Європу, а й на Сполучені Штати Америки з Трампом».

На думку Трюхана, відрядження делегації на чолі з Мединським свідчить про кілька речей. «По-перше, йдеться про повернення до березня 2022 року, тобто до спроб нав’язати Україні фактичну капітуляцію. Це не згода вести повноцінний діалог, а сигнал про намір диктувати свою волю з позиції сили», – зазначає експерт. По-друге, це «"адресований Трампу жест – спроба задобрити його, щоб, умовно кажучи, «зарахували» ініціативу Кремля й уникнули тієї «пекельної» хвилі санкцій, яку анонсували представники республіканців». І по-третє, це «ще один спосіб затягнути час», поки російська армія готується до активізації бойових дій.

Трюхан вважає, що українська сторона відреагувала правильно, «продемонструвавши відкритість до діалогу і таким чином позбавивши опонентів будь-яких підстав звинувачувати Київ у нібито "непоступливості"».

Вирішальним є те, яку позицію займуть Сполучені Штати

Роль Сполучених Штатів та особисто Трампа в цій партії залишається ключовою і водночас найбільш непрогнозованою. І ось чому: на запитання журналістів, чи є розчарування щодо рівня делегації, яку Москва відправила до Туреччини без участі Путіна, президент США відповів: «Я ні в чому не розчаровуюся». А також додав, що нічого не знає про делегацію та навіть не перевіряв інформацію про її склад.

Політолог Ігор Рейтерович припускає, що Трамп «м’яко кажучи, не до кінця розумів, що саме відбувалося навколо переговорної ініціативи». Експерт пояснює це можливою «ейфорією» американського лідера від інших міжнародних візитів, зокрема до Саудівської Аравії. «Коли в цьому стані його запитують про серйозні теми – Росію, Україну, перемовини, – видно, що йому складно миттєво змінити настрій. Звідси розмиті й не надто конкретні відповіді», – вважає Рейтерович, додаючи, що «не виключено, що вже завтра зранку з’являться нові заяви Трампа, більш змістовні та прив’язані до реальності».

Україна, за словами Рейтеровича, продемонструвала «чітку та зважену» позицію. «Президент Зеленський приїхав особисто, озвучив ключові меседжі, дав зрозуміти як Росії, так і Заходу, що Україна готова до діалогу, але не за будь-яку ціну», – наголошує політолог. Він також відзначив «легке, дипломатичне "підколювання" Трампа, мовляв, він тисне на всіх, а на Україну навіть більше». Щодо Європи, то, на думку Рейтеровича, Зеленський дав чіткий сигнал: «готуйтеся до санкцій, адже великого оптимізму щодо результатів цієї зустрічі немає. І це — обґрунтована оцінка».

Військовий експерт Михайло Самусь закликає не поспішати з остаточними висновками, оскільки переговори між делегаціями ще попереду. «Розрахунки сторін, загалом, зрозумілі. Росія налаштована на продовження війни. Україна – на припинення вогню», – констатує Самусь. Найбільшою інтригою, на його думку, залишається готовність США «чинити тиск на Росію». Саме від цього, вважає експерт, залежить успіх нинішніх зусиль. «Якщо ще до початку перемовин, або безпосередньо під час них, США надішлють Москві чіткий сигнал: "Якщо ви не погоджуєтесь на припинення вогню – будуть жорсткі кроки", – тоді ситуація може змінитися», – прогнозує Самусь, згадуючи про можливі економічні важелі. В іншому випадку, Росія «знову зіграє в імітацію "мирного процесу", затягуючи час для літньої військової кампанії». Він нагадує, що «м’яч зараз на полі Вашингтона», адже Україна та США ще 11 березня письмово зафіксували готовність до безумовного перемир'я.

Юрій Богданов також наполягає на необхідності посилення тиску на РФ: «Якщо ці перемовини… не призведуть до реального припинення вогню, Україна має посилювати координацію з європейськими партнерами… Разом ми повинні тиснути на Трампа, аби він зважився на введення додаткових санкцій проти Росії та активізував військову допомогу Україні».

Щодо Європи, то Михайло Самусь відзначає її зусилля (17-й пакет санкцій), але визнає, що «без участі США Європа фізично не здатна запровадити справжнє ембарго на російську нафту». Це ще раз підкреслює вирішальну роль американської позиції.

Чого очікувати?

Головним питанням залишається, чим завершиться (або чи розпочнеться взагалі предметно) стамбульський раунд. Як уже було згадано, глава російської (недо)делегації Мединський вже заявив, що Кремль розглядає переговори «як продовження мирного процесу, перерваного у 2022 році», і що «завдання прямих переговорів – вийти на встановлення довгострокового миру, усунувши першопричини конфлікту». Київ, як зазначають оглядачі, розцінює такий підхід як спробу Москви повернутися до обговорення умов капітуляції.

Ігор Рейтерович пропонує чіткий український план: «Єдина стратегічно правильна позиція України – піднімати питання перемир’я прямо і з першої хвилини зустрічі. Без жодних попередніх умов». Якщо Росія почне ухилятися або висувати неприйнятні умови, Україна повинна бути готова «публічно вийти з переговорів із заявою: "Ми очікували говорити з відповідальними людьми, а отримали балаган"». Ключовим, на думку експерта, є не дати Трампу підстав звинуватити Україну у зриві процесу. «Навпаки – ми готові, ми прийшли, ми говорили, але протилежна сторона привезла не делегацію, а клоунаду».

Вадим Трюхан менш оптимістичний щодо ролі США: «Складається враження, що Вашингтон не готовий піднімати ставки у великій геополітичній грі. Там панує патологічний страх прямого зіткнення з Росією і тому обирається стратегія удавання: мовляв, "усе йде за планом"». Він не виключає, що «вже завтра Трамп опублікує черговий пост у соціальних мережах із похвалою на адресу "успішних" переговорів». Однак, наголошує Трюхан, «реальність на полі бою кардинально інша. Росія досі має достатньо ресурсів для продовження війни». Тому головне завдання для України зараз – «активізувати та розширити "коаліцію рішучих", працювати з американською стороною, щоби продемонструвати: Путін насправді обманює Трампа. І головне – готуватися до оборони, адже літній наступ Росії вже розпочався».

Юрій Богданов також не плекає ілюзій: «Путін не має наміру домовлятися – він лише розігрує спектакль, продовжуючи агресію, поки його ресурси остаточно не вичерпаються». Він прогнозує, що «попереду ще чимало дипломатичних гойдалок. Але ми мусимо пройти цей шлях гідно, послідовно і з холодною головою».

Замість висновку

Сьогоднішній день у Стамбулі вкотре підтвердив стару істину: для танго потрібні двоє, а для миру – реальне бажання всіх зацікавлених сторін. Очевидно одне: Україна доклала максимум зусиль, щоб продемонструвати світові своє прагнення до справедливого миру. Тепер слово за іншими акторами цієї складної геополітичної драми. Склад делегації РФ, її риторика та попередній досвід «переговорів» не залишають простору для оптимізму. Тож багато що залежатиме від позиції та рішучості Сполучених Штатів, які мають у своєму арсеналі важелі впливу на Кремль. Завтрашній день розставить крапки над «і». Або ні…

Мирослав Ліскович. Київ

Події та кримінал