Україна проти балістики РФ: треба діяти швидко. Є три шляхи

• 2 липня ворог використав рекордну кількість балістики по Києву (близько 28 ракет);
• 6 липня столицю та передмістя (Вишневе) атакували 29 балістичних і протикорабельних ракет, і жодної цілі не вдалося перехопити;
• 7–8 липня ракети знову прилітали по Києву та області практично синхронно з сигналом тривоги;
• 11 липня ППО не змогла впоратися з шістьма ракетами «Іскандер-М» та С-400.

На цьому тлі заява президента США Дональда Трампа на полях саміту НАТО в Анкарі 8 липня про готовність надати Україні ліцензію на виробництво ракет для ЗРК Patriot стала інформаційною бомбою.

За словами очільника Білого дому, Вашингтон планує передати відповідні технології, а українці, будучи «дуже винахідливими», швидко розберуться зі складним процесом. Втім, політикам властиво дещо спрощувати інженерні та виробничі реалії. Очевидно, що на тлі критичного дефіциту ракет для Patriot, які залишаються ледь не єдиним інструментом протидії балістиці, лише «винахідливості» для запуску високотехнологічного конвеєра буде недостатньо. Ключове значення має час, необхідний для запуску технологічно надскладних проєктів. У цих умовах Україна змушена шукати комплексні рішення.

АМЕРИКАНСЬКА ЛІЦЕНЗІЯ: ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПРОРИВ ЧИ ДОВГОТРИВАЛА ПЕРСПЕКТИВА?

Ідея виробництва ракет для систем Patriot в Україні викликала полярні оцінки – від надмірного ентузіазму до абсолютного скепсису. Випуск ліцензійних перехоплювачів PAC-3 є завданням найвищого рівня складності, що вимагає бездоганної координації підрядників, створення безпечних виробничих майданчиків та залучення унікальних фахівців.

Військовий оглядач Денис Попович закликає не піддаватися скепсису, який активно транслюється в інфопросторі. Експерт наголошує, що складність системи не означає неможливості її реалізації в Україні, адже багато залежить від попередньої підготовки та умов самої ліцензії. За його словами, якщо країна готувалася до цього заздалегідь, терміни можуть бути оптимістичнішими.

Щодо кадрового потенціалу Попович налаштований впевнено: «Запевняю, такі фахівці є! Їх багато… кожна ця людина має широкий бойовий досвід: повне та найкраще у світі розуміння сильних та слабких сторін обладнання, на якому він працює. Кожен з цих людей досконально знає, як це обладнання облаштоване. Технічні специ відремонтують та зберуть те обладнання у полі, якщо будуть запчастини на заміну». Аналітик проводить паралель із радянськими ЗРК, зазначаючи, що Patriot розроблявся в ті ж роки, що й С-300, і побудований за модульним принципом, що значно спрощує експлуатацію. «Тому все можна зробити, і все буде зроблено, якщо будуть політична воля, гроші та організація. От саме за менеджмент та організацію в її широкому сенсі я б хвилювався більше, ніж за наявність мізків, рук та бажання», – підсумовує Попович.

Зі свого боку, виконавчий директор Української ради зброярів Ігор Федірко звертає увагу на різницю в ланцюгах постачання між ракетами PAC-2 від Raytheon та PAC-3 від Lockheed Martin. Він підкреслює, що на старті йтиметься про виробництво лише одного типу перехоплювача. Сама ж політична воля є лише початком довгого шляху, що включає аудит заводів та навчання персоналу.

Описуючи терміни, Федірко зазначає: «За максимально сприятливих умов освоєння процесів виглядатимуть так: 1–2 роки знадобиться для запуску окремих операцій, ремонту або складання ракет із готових імпортованих модулів; 2–3 роки необхідно для виходу на стабільне серійне виробництво; 4–7 років триватиме перехід до глибокої локалізації, яка включатиме виготовлення значної частини компонентів всередині України».

Радник міністра оборони України Сергій «Флеш» Бескрестнов також підтверджує принципову можливість такого виробництва, адже ліцензія супроводжується технологічними картами та підтримкою консультантів. Однак він теж акцентує на факторі часу. «Єдина проблема – час. Все це може затягнутися на рік і більше. Назвати терміни навіть приблизно неможливо, оскільки ми не знаємо, наприклад, скільки часу знадобиться субпідрядникам на виготовлення різних вузлів», – констатує він.

Олександр Коваленко, військовий оглядач групи «Інформаційний спротив», звертає увагу на безпековий аспект. На його думку, головним викликом стане пошук захищеного підземного майданчика в Україні або винесення виробництва за кордон. Бюрократичні процедури також заберуть дорогоцінний час.

«Приблизно рік піде тільки на організацію такого виробництва, а в найкращому випадку, максимально оптимістично, це пів року. А потім уже вихід на серійне виробництво», – вважає Коваленко. Він наводить приклад Японії (корпорація Mitsubishi Industries), яка виробляє лише 60–70 ракет PAC-3 на рік, що дорівнює потребі Києва лише на одну ніч інтенсивних атак. Утім, навіть такі обсяги були б колосальним успіхом: «Якщо ми зможемо налагодити виробництво, щоб виробляти хоча б 60–70 ракет на місяць, то в якомусь сенсі це буде навіть краще, ніж США. Тому що Lockheed Martin… виробляє 650–700 ракет на рік». Експерт також вбачає у цьому можливість для майбутнього експорту та розрахунків із партнерами за передані нині запаси.

Народний депутат, глава української делегації в ПА НАТО Єгор Чернєв наголошує на надзвичайній складності ракети PAC-3, яка здійснює кінетичне перехоплення і містить суворо засекречену активну радіолокаційну головку самонаведення. Він переконаний, що Україна змушена буде імпортувати ключові елементи та розсереджувати заводи, щоб уникнути їх знищення.

«Загалом же ж повний цикл виготовлення однієї ракети-перехоплювача PAC-3 у США займає близько 24 місяців, а створення її твердопаливного двигуна – близько 30 місяців. Навіть за умов постачання готових комплектів Україні знадобиться щонайменше 1,5-2 роки для запуску першої тестової лінії», – заявляє Чернєв. Він підсумовує, що хоча дозвіл США є політичним проривом, він не вирішить проблему дефіциту ракет у 2026 році, проте «закладає фундамент для перетворення України на одного з головних виробників ППО в Європі у майбутньому».

ПАН'ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЩИТ ТА РАКЕТИ «НА ВЧОРА»: ЩО ОБІЦЯЄ ПРОЄКТ FREYA

Поки американська ліцензія залишається стратегією середньострокової перспективи, ракети потрібні Україні «вже на вчора». Міністр оборони Михайло Федоров звернувся до 40 держав з проханням передати ракети Patriot зі своїх резервів. Цей дипломатичний тиск, включно з переговорами президента Зеленського в Анкарі, приніс певні плоди: 14 липня, під час атаки вісьмома «Іскандерами», захисникам вдалося збити п'ять з них.

Щоб зрозуміти математику протиракетної оборони, варто звернутися до розрахунків Дениса Поповича. Він пояснює, що для гарантованого знищення однієї балістичної цілі, яка маневрує на фінальному етапі, потрібно від 2 до 4 перехоплювачів.

«Але якщо ми беремо показник 2-4 перехоплювачі на одну ракету за основу, то для того, щоб прикрити Київ від 24 балістичних ракет та 4 «Цирконів», які були випущені по Києву у ніч на 2 липня – нам буде потрібно від 56 до 112 перехоплювачів PAC-3. Тобто фактично шоста частина від всього світового виробництва. І це лише на одну атаку», – наголошує Попович. Він констатує, що навіть якщо всі 40 країн нададуть по 10 ракет, цього запасу заледве вистачить до кінця літа.

Саме тому критичного значення набувають альтернативні розробки.

13 липня у Парижі відбулася історична подія – створення Антибалістичної коаліції (до якої увійшли Україна, Данія, Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Норвегія, Іспанія, Швеція та Велика Британія). Головною зіркою цієї ініціативи є проєкт Freya – пан'європейська система ПРО, розробку якої очолює українська компанія Fire Point у кооперації з європейськими гігантами.

Цей комплекс, презентований Денисом Штілерманом ще у травні, розглядається як бюджетна альтернатива Patriot. Розподіл обов'язків у проєкті оптимальний: європейці (як-от німецька Hensoldt) фінансують проєкт і надають радари та системи управління, тоді як Україна створює саму ракету. Випробування перехоплювача FP-7.x вже визнано успішними.

Аналітики прогнозують, що за умови збереження високих темпів робіт, перше бойове перехоплення балістики системою Freya відбудеться наприкінці 2026 року, а серійне виробництво розгорнеться у 2027-му.

Важливо розуміти: Freya не конкурує з американською ліцензією. Це взаємодоповнювальні треки. Ліцензія Patriot – це гарантована, але повільна інтеграція елітної зброї. Натомість Freya пропонує швидший цикл, оскільки вітчизняні інженери мають повний контроль над ракетою і не залежать від багатомісячної передачі документації. Ба більше, ймовірна синергія цих проєктів може дозволити інтегрувати окремі американські компоненти для покращення української розробки.

ПРЕВЕНТИВНИЙ УДАР: ЧИ ЗДАТНА УКРАЇНА ЗНИЩИТИ РОСІЙСЬКІ ПУСКОВІ КОМПЛЕКСИ

Будь-яка система ППО, якою б досконалою вона не була, з часом виснажується під постійними ударами. Класична військова наука свідчить: найкраща протиповітряна оборона – це знищений на землі бомбардувальник або розбита пускова установка. Після важких липневих обстрілів суспільство резонно запитує: чому українські сили не нівелюють загрозу безпосередньо у місцях базування ворожих комплексів?

Авіаексперт Валерій Романенко переконаний у необхідності превентивних дій. Він закликає масово бити по місцях дислокації дивізіонів, які запускають «Іскандери» та «Циркони», ще до моменту пуску. Крім того, експерт пропонує розширити географію ударів на виробничі потужності ворога.

«Треба бити по пускових установках в місцях паркування і зберігання, тобто ще до пуску ракет… Також варто завдавати ударів по заводах, де виробляється російська балістика, знищувати її ще до випуску з конвеєра», – переконує Романенко. За його словами, Росія попри санкції щомісяця випускає 60-70 балістичних ракет, тому найкращими санкціями стануть удари по заводах у Воткінську та Коломні (остання розташована поза зоною щільної ППО Москви). «Припиниться виробництво – не буде балістики – не буде масованих атак такого рівня на Київ», – резюмує експерт.

Проте практична реалізація цього задуму стикається з колосальними труднощами. Полковник запасу ЗСУ Роман Світан пояснює, що полювання за пусковими ускладнене їхньою мобільністю. Відстежити координати для удару надзвичайно складно.

«Це не статична пускова установка, а мобільний комплекс, він постійно рухається, вирахувати точку пуску фактично нереально. Вона завжди закрита, її знає лиш командир. Навіть екіпаж не завжди знає, куди їде, точки пусків можуть міняти і на ходу», – зауважує Світан.

Цю думку поділяє аналітик Defence Express Олег Катков. Він розкриває тактику застосування «Іскандерів»: комплекс швидко виходить з маршу, розгортається за 10 хвилин, відстрілюється і ще за 10 хвилин покидає позицію. Вікно можливостей для зворотного удару є мінімальним. Втім, інструменти для цього існують.

«У даному випадку ATACMS є чудовим насправді контрбатарейним засобом проти «Іскандерів». Мінімальний підльотний час ракети ATACMS на 300 кілометрів… приблизно – 7,5 хвилини. За ці 7,5 хвилини покинути позицію умовний «Іскандер» або береговий ракетний комплекс «Бастіон» фізично навряд чи зможе», – зазначає Катков. Як альтернативу з власного арсеналу він пропонує використовувати модернізований комплекс «Нептун» для ударів по наземних цілях.

Авіаційний експерт Костянтин Криволап наводить статистику: навколо українських кордонів нині зосереджено 52–54 ворожі установки. За його словами, Сили оборони постійно намагаються зменшити цю кількість. «Ми періодично намагаємося знищити їх. Основна проблема в тому, що комплекс виходить на марші. Перехопити його можна, але складно. У Криму таке вже робили», – зазначає він. Водночас у російських прикордонних областях (Бєлгородська, Курська, Брянська) комплекси ховаються в лісах, що ускладнює їхнє виявлення.

Попри всі виклики, Сили оборони доводять, що неможливе – можливе. Аналіз успішних операцій 2026 року говорить сам за себе: 14 березня було уражено пускові «Іскандерів» в окупованому Криму; 30 травня блискуча атака дронів на Таганрог завершилася знищенням ОТРК на позиції; а зовсім нещодавно, 6 липня, оператори 413-го полку «Рейд» успішно ліквідували ворожі установки як у Брянській області, так і на півострові.

***

Як бачимо, протидія російському балістичному терору не має єдиного магічного рішення. Для захисту міст Україна вибудовує багатоешелоновану стратегію. Американська ліцензія на виробництво ракет до Patriot – це фундаментальний крок для створення потужного вітчизняного ВПК у післявоєнний період, який, однак, не вирішить проблем сьогоднішнього дня. Натомість українсько-європейський проєкт Freya має шанси стати тим самим рятівним колом, що закриє діри в нашому небі вже найближчими роками. Але доки конвеєри тільки налаштовуються, найефективнішим засобом захисту залишається методичне полювання Сил оборони на російські мобільні пускові комплекси, де американські ATACMS та українські безпілотники пишуть новітню історію контрбатарейної боротьби.

Мирослав Ліскович. Київ

Перше фото: stock.adobe.com

Актуальні новини війни