Місця у притулках закінчилися ще 10 тисяч собак тому

– Ну скільки можна їхати?! Він стікає кров’ю, мені потрібна петля вже зараз!

Ми зрозуміли, що йдеться про поранену тварину, й одразу запропонували дівчині свою допомогу.

ПОТАП І НАСТЯ

Лала (так звуть нашу нову знайому) спитала, звідки ми і що взагалі робимо на Краматорському бульварі – місці, в яке неохоче їдуть навіть рятувальники через постійні обстріли. Виявилося, Лала, як і ми, з Одеси. Вона багато років допомагає евакуйовувати тварин із прифронтових регіонів, здебільшого, це Донеччина. За кілька хвилин до Лали під’їжджає очікуване авто, водій паркується в густих кущах під деревами – головне правило збереження транспорту від ударів FPV. З машини вибіг чоловік із петлею, разом із Лалою вони рушили до будинку. Ну а ми – слідом.

Кров Потапа білі підʼїзду

Біля під’їзду – незліченна кількість уламків скла та інших слідів руйнувань. Навпроти ґанку – калюжа крові. Це кров пораненого собаки. Через агресивну поведінку до пса довелося застосувати снодійне, що водночас ускладнило його відлов. Тварина, перебуваючи у стресовому стані, залізла в глибоку яму під сходами, там і заснула, стікаючи далі кров’ю. З урахуванням цих фактів жах в очах волонтерки Лали стає зрозумілим.

Першим до ями поліз водій. Його звуть Фелікс, він працює на «швидкій», а у вільний час допомагає тваринам. Фелікс довго сидить у ямі, нам видно лише його ноги.

– Є! Приймайте! Не дарма мене називають залізним, – чутно з-під сходів.

Коли Фелікс дістав собаку, стало зрозуміло, що це інша тварина.

– Це Настя. Подружка пораненого Потапа, ми їх ще цуценятами пам’ятаємо. Годуємо їх, любимо, – каже місцева жителька, яка й звернулася до волонтерів по допомогу.

Настя

Фелікс засмучений, але каже, що Потап, певно, заліз іще глибше і він дістати його не зможе.

– Дівчата, дайте резинку, – звертається до нас Лала. Я автоматично знімаю з коси свою та віддаю волонтерці. Лала зав’язує своє густе волосся в гульку та «пірнає» в яму – попри усі намагання Фелікса її зупинити.

– Краще тримай мене за ноги, – кричить Лала вже з ями.

Далі порятунок собаки почав нагадувати казку «Ріпка». Лалу тримав за ноги Фелікс, а Фелікса – ще один чоловік. Зрештою дівчина знайшла Потапа. Лала витягла собаку на поверхню, впевнилася, що він дихає. Чотирилапого понесли до машини. Жінка, яка звернулася до волонтерів, весь час була поряд, вона плакала, коли дізналася, що після лікування Потап не повернеться до їхнього двору.

– Ну як повернеться? Отямтеся! Куди повертатися? Ви самі тут що робите? – не витримує Лала. Таке пояснення наче повертає жінку до тями, і вона на прощання ніжно гладить Потапа по закривавленому тілу.

ЩОМІСЯЦЯ – 500 ВРЯТОВАНИХ ДУШ

Лала каже, що може показати нам стабілізаційний пункт для тварин, який працює у Краматорську. Дорогою розповідає про свою волонтерську організацію.

– Ми звемося «12 вартових». Займаємося евакуацією, лікуванням та порятунком тварин із зон бойових дій, та не тільки. У нас ветеринарно-рятувальна команда. Також ми виконуємо масові стерилізації безпритульних тварин. Зазвичай із нами їздить команда лікарів, але через постійні обстріли вони зараз працюють в Ізюмі. На стабпункті у Краматорську наразі працює лікарка з місцевої державної ветлікарні, яка давно зачинена, – розказує дорогою Лала.

На питання, скільки зараз людей працює разом із нею на Донеччині, вона тихо відповідає, що їх четверо.

– Ми вивозимо до 500 тварин на місяць. Хтось із чотирилапих повертається до своїх родин, які подавали заявки на евакуацію, хтось потрапляє до інших кураторів. 30–40% із врятованих залишаються під нашою опікою. Ми займаємося повним циклом порятунку: від евакуації до адопції, – каже Лала.

Лала

За словами дівчини, останнім часом волонтери допомагають і у пошуку житла для людей, які при евакуації беруть тварин із собою.

– Це невидима катастрофа, притулки перевантажені. Дуже багато покинутих тварин, бо в шелтери їх брати не дозволяють. Деякі родини, вимушено залишаючи собаку чи кішку, залишають частину себе. Ми дуже любимо возз’єднувати родини, – каже Лала.

ВОЗЗ’ЄДНАТИ РОДИНИ І КУПИТИ БЕНЗИН

Додає, що пам’ятає кожну евакуацію.

– Ми не можемо вже плакати. Забирали з Дружківки собаку, яку власники залишили зачиненою. Вівчарка була без їжі і води близько 2 тижнів. У будинок прилетів КАБ, і вона не могла врятуватися сама через безсилля. Собаці було 14 років, ми її вивезли і вилікували. Так ми ще й родину цій старушці знайшли! Вона живе зараз абсолютно щаслива, – розповідає волонтерка.

Вона також пригадує порятунок іншої собаки, заявку на евакуацію якої відмінили в останні хвилини перед виїздом команди.

– Люди виїхали до Полтави, облаштувалися там і попросили привезти їм собаку. А потім подзвонили і скасували заявку – їх орендодавець заборонив брати тварину. Але ми все одно вивезли собаку, взяли на перетримку і повідомили господарів, що тварина жива і чекає на них, що у них є вдосталь часу, щоб узгодити всі питання. І от буквально днями ми відвезли собаку до Полтави. Диво? Ні, просто ми вирішили складну задачу, – каже Лала.

Що вас підтримує, питаємо її.

– Та нічого мене не підтримує! Радію, коли мені вистачає на пальне. Більше в мене немає ніяких моральних рефлексій. І за це я люблю Донбас. Він не залишає тобі часу на поп*здіти. Може, ми вже поплавлені, але тут зупинитися неможливо. Коли тобі телефонують люди зі своєю бідою, ти просто робиш і шукаєш рішення. Бо всі місця в притулках закінчилися ще 10 тисяч собак тому, і чотирилапі тут ледве виживають, – каже Лала.

Вона зазначає, що на Донбасі, окрім «12 вартових», багато інших волонтерських спільнот.

– Тут кожна людина, яка залишилася, – волонтер, – говорить Лала.

Тим часом ми приїжджаємо до ветеринарного стабу, наша провідниця просить іти швидше, бо тут постійно літають FPV. І не тільки. Лала розказує, що минулої ночі їхній стаб зазнав руйнувань через ворожий обстріл. У будівлі пошкоджено дах і стелі. Вікна, як майже в усіх будівлях міста, давно забиті фанерою.

СПЕЦОПЕРАЦІЯ ДЛЯ ХАСКІ ТА ЇЇ ЦУЦЕНЯТ

На території бачимо кілька вольєрів. Зараз тут знаходяться 15 собак, разом із врятованим Потапом їх відправлять у Харків. Волонтерка каже, що всі тварини отримують заспокійливе, бо дуже важко переживають обстріли.

– Це наша нова підопічна Варя, – показує волонтерка на вольєр із величезним сенбернаром, – її вивезли із селища, де оголошена обов’язкова евакуація.

У сусідньому вольєрі перебуває собака, якого військові пішки вивели з Костянтинівки. Він їде у Львів до родини. Є тут і Мухтар із Дружківки, і Діна з Краматорська. Також у стабі перебуває кішка, яку волонтери вивезли з позицій захисників.

Варя

В очі впадає клітка з двома маленькими цуценятами хаскі. Це Краш і Каліпсо.

– Ми евакуювали з Дружківки їхню маму. Під час огляду лікар помітив, що в неї є молоко. Ми зрозуміли, що десь там залишилися цуценята, і виїхали на пошуки. Це була ціла спецоперація, – розказує Лала.

Краш і Каліпсо

Маму-хаскі вже прилаштували в родину, наступними буде малеча, впевнена волонтерка. Лала спокійно розказує про Дружківку, але ми вже знаємо, що лише заїзд до населеного пункту є неймовірно небезпечним – увесь транспорт прицільно атакують FPV. Про пересування самим містечком можна взагалі промовчати.

Тим часом лікар почав огляд Потапа. Собаку тримає Фелікс. Лала жартує, що у чоловіка є дивовижна властивість – у нього відростають нові руки.

– Він узагалі не обережний. Просто йде на тварину, бере її, залишається без рук, а потім вони в нього відростають, – жартує Лала. Дивлячись на кількість шрамів у чоловіка, чомусь жарт здається не таким уже й жартом.

Фелікс каже, що просто любить тварин. Лала ж додає, що він – людина з великої літери.

– У нього є емпатія. І він нормальна людина, а це ж спільна справа. Це не якесь хобі. Нам теж подобається лежати на дивані, але ж… – робить паузу Лала.

ТОРНАДО НА СТАБПУНКТІ

Лікарка обробляє рани Потапа, собака вже просинається. Йому роблять УЗД, щоб упевнитися, що внутрішні органи не пошкоджені. Каже, у роботі її мотивує Лала.

– Вона як торнадо. Мотиватор номер один. Коли приїжджає – тут усе живе, крутиться, – каже Лариса.

Тим часом Лала отримує інформацію від знайомих військових із розвідки, що будівля стабпункту – у росіян знову в пріоритетних точках для обстрілу. Вона вирішує вивозити тварин прямо зараз. Ми допомагаємо чим можемо – переносимо корм у машину, вантажимо інші необхідні для пухнастих речі. На території дійсно ніби вирує торнадо. За десять хвилин усі посаджені в клітки, завантажені в авто і готові до відправки. Прощаємося з Лалою та її підопічними, бажаємо усім знайти нові родини або возз’єднатися з уже наявними. І щоби над їхніми головами більше не дзижчали FPV та не розривалися снаряди.

Ганна Бодрова, Одеса

Фото Ніни Ляшонок

Новини регіонів України