Операція «Ліквідація»

КОГО ВІДПРАВИТИ ДО ВІЙСЬКА?

Логіка зрозуміла. Оскільки адміністрації не здатні повноцінно впливати на життєдіяльність підпорядкованих їм (умовно) територій, то й нема чого витрачати на них мільярди бюджетних коштів. Пропозиція: адміністрації розігнати, чоловіків призовного віку відправити до війська. Дуже вигідна позиція з точки зору піару, і саме це насторожує.

Нещодавно Луганська обласна адміністрація влаштувала «прийом» під відкритим небом у Пирогові під Києвом для переселенців з Луганщини. Громади виставили стенди, де були представлені не так їхні нинішні досягнення, як культурні (включно з кулінарними) зразки, що нагадували про щасливе минуле їхніх сіл, селищ, міст – а таким його сприймала більшість присутніх. Керівники територій, природно, теж приїхали на чолі своїх громад, і це дало змогу кореспонденту Укрінформу поцікавитися, що вони думають про проблему, яку піднімають уже на рівні Верховної Ради.

За всіма стандартами, слід було опитати й представників іншої сторони, але до Пирогова не приїхав жоден діючий нардеп від Луганщини. І не сказати, що вони не бажали зустрітись із земляками. Якщо обласна адміністрація призначила захід на 11-ту годину, депутати організували свій «сабантуй» на 15:00, причому десь в іншому місці. Широко про це не оповіщали, очевидно, захід був призначений для «своїх».

Утім, що саме думають про роботу релокованих адміністрацій депутати, можна послухати в інтернеті. От фрагмент з темпераментного виступу «слуги народу» Максима Ткаченка: «Просто для розуміння. Луганська область майже чотири роки 97-98 відсотків у тимчасовій окупації. Майже 5 тисяч співробітників. П’ять тисяч чиновників працює в Луганській ОВА, в районних адміністраціях військових, міських, селищних. Плюс купа комунальних підприємств. От просто для інформації. Сєверодонецьке тролейбусне депо. Просто вдумайтесь: на ваших округах не вистачає грошей. Люди пишуть: «Школи, садочки просять дати субвенцію п’ять, шість мільйонів, інакше вони не зможуть працювати. Верховина, Івано-Франківщина, Лубни на Полтавщині. А тут мільярди грошей виділяються на адміністрації тимчасово окупованих територій. Тисячі чиновників, тисячі заброньованих чиновників, а в нас іде посилення мобілізації. Шукаємо людей, хто буде захищати нашу країну…».

Подібного матеріалу вистачає. Емоцій не шкодують, слів не добирають. Депутати дуже переконливі. От чого немає в їхніх спічах – вони навіть приблизно не намагаються представити процес, за яким ці «тисячі» вони мріють залишити без засобів до існування. Утім, для чоловічої частки луганського чиновництва проблема в такому варіанті вирішується автоматично: поголити лоби, вдягнути в «піксель» і – для початку – на полігони, а там і на фронт. Шкода, поповнення вийде вкрай ріденьким. Воно й у мирний час кабінети адміністрацій заповнювали, переважно, жінки. Тепер – і поготів. А їх де подіти?

Зрештою, такий аргумент легко можна обернути і проти самих обранців. Чоловіки призовного віку, зарплати – не порівняти з дрібно-чиновницькими. Може навіть на субвенції для дитсадків у Верховині вистачить…

Луганці в Пирогові

АДМІНІСТРАЦІЯ «В ЕКЗИЛІ» ПОКАЗАЛА СЕБЕ ЦІЛКОМ ПРОДУКТИВНОЮ

Так, задля точності. Зараз в Україні офіційно мешкають 270 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Ті 5 тисяч чиновників, про яких так гаряче заявляв нардеп, переважно складаються з працівників релокованих комунальних шкіл (близько восьми десятків) і лікарень (понад сорок). На них і припадає левова частка «мільярдів», що йдуть на фінансування релокованого «чиновництва». Обласна адміністрація мирного часу в Луганську займала три монументальних п’ятиповерхових будівлі. Сьогодні їй відведена одна не надто простора триповерхова будівля, в якій розмістились менше ніж чотири сотні працівників. Чоловіків призовного віку – всього 90. І таке далі, і тому подібне.

З іншого боку, казати, що з адміністраціями окупованих сіл, селиш, міст, районів і цілої Луганщини все гаразд, – не доводиться. Проте, у їхніх керівників є більш практичне бачення своєї долі. На питання Укрінформу відповіли начальниця сільської ВА, начальники міської і районної військових адміністрацій; кінцевий висновок зробив очільник обласної військової адміністрації Олексій Харченко.

Микола Ханатов

Найбільш, сказати, миролюбним був очільник Попаснянської міської ВА Микола Ханатов. До речі, його адміністрація «в екзилі» показала себе цілком продуктивною в сенсі підтримки внутрішніх переселенців. Микола Миколайович не став переконувати в необхідності збереження його установи, хоча міг би згадати про три попаснянські гуманітарні хаби, створені на території України і задатись питанням: що з ним станеться в разі ліквідації МВА. Взагалі, хаби, наскільки відомо, створювали всі релоковані адміністрації. Одні працюють краще, інші… помірковано, але переселенці знають, куди звертатись у разі необхідності. Щодо хабу попаснянської громади в Черкасах, про нього торік розповідав Укрінформ. З того часу в його приміщеннях розмістився ще й ЦНАП. Хто скаже, що в нас можна легко відмовитися від адміністративних послуг?

– Дивіться, – почав Микола Миколайович, – ми є орган виконавчої влади, а народні депутати – це законодавча влада. Ми поважаємо закон і виконуємо закон. Що мені хотілося б – щоб усе відбувалося в цивілізований спосіб, із повагою до людей, до службовців. Якщо депутати, вважаючи, що ми погано працюємо, що ми людям не потрібні, ухвалять таке рішення – ми будемо його виконувати. Але для мене це буде стрес, розчарування, зневіра… Як людина, я живу і моя родина живе поверненням до Попасної, на рідну Луганщину…

НА ЗВ’ЯЗКУ ІЗ ЗЕМЛЯКАМИ

Наталя Петренко очолює Шульгинську сільську військову адміністрацію Старобільського району. Посада, начебто, незначна, але Наталя Миколаївна одночасно очолює у Всеукраїнській асоціації територіальних громад Платформу «Тимчасово окупованих та деокупованих громад». І має неабиякий міжнародний досвід.

Наталя Петренко і начальник Лозно-Олександрівської селищної ВА Євген Світличний

– Якщо ми говоримо про оцінювання сенсу створення військових адміністрацій населених пунктів місцевого типу, звісно, в період тривалої окупації потрібен інший підхід та інше бачення. Але повністю їх ліквідувати, як на мене, ідея не дуже гарна, – впевнена Наталя Миколаївна. – Збереження інституцій саме по собі говорить не про те, що ми від чогось відмовляємось. Навпаки, ми підсилюємо думку людей, що в період деокупації у нас швидко на місце повернеться легітимна влада. На окупованих територіях стерті всі кордони місцевого самоврядування, якого і не було в Росії ніколи. Зараз на місці громад залишилися в населених пунктах «отделы жилищного обеспечения». Мається на увазі, що легальної влади на території села, громади чи старостату фактично немає, всі послуги надаються у районному центрі, за якими потрібно стояти в страшних чергах. І не факт, що ти його отримаєш, тому що ніхто не зацікавлений надати тобі якісну послугу. А ти сам не розумієш, що ти від них хочеш. Тому що все, що вони пропонують – це переписувати на російське законодавство. А російське законодавство говорить про те, що права вибору, особливо на сільських територіях, ніколи не буде. І тут ми, в антипод тому, що відбувається на окупованих територіях, не повинні рушити саму форму, навіть прояв.

– Але ж і залишати все, як є, мабуть, недоцільно?

– Підхід до військових організацій має бути змінений. Потрібно передивитися функціонал. Ніхто не говорить, що треба зберігати інституцію повною мірою там, де немає якісних послуг, таких, як бібліотеки чи дитячі садочки, чи якісь комунальні підприємства, які не ліквідні, в яких немає ні техніки, нічого. Хоча є комунальні підприємства з великих територій, де врятована техніка, і ці підприємства можуть надавати послуги для будування укріплених позицій чи виконувати певну роботу, яку я, припустимо, не можу розголосити, бо вона спрямована більше на оборону. Тут також потрібен спеціальний підхід, не рубати все з плеча. Зараз це найважливіше, тому що 2014 рік нікого нічого не навчив, не збережені архіви, не вивезені документи і тому подібне.

– Вам таки вдалося зберегти архіви?

– Зараз дуже важко говорити про те, що ми володіємо документами в повному обсязі. Але ми є тими провідниками, які можуть допомогти людям встановлювати спадщину, узаконювати документи, будь-які судові рішення. Ми є свідками, як адміністрація, бо вона завжди в будь-якій судовій справі йде третьою стороною. А якщо не буде цієї інституції, то хто може представити цих людей, які потребують? А це й сім’ї військовослужбовців, родини, які потребують підтримки. Дуже багато хлопців, які на період повномасштабного вторгнення були студентами, а зараз воюють. Вони тимчасово, звісно, були прописані у своїх гуртожитках. І зараз для того, щоб отримати навіть ваучер на житло, їм потрібно підтвердження прописки. А тільки реєстр нашої територіальної громади може зробити цю послугу. Я маю на увазі прописати назад по попередній адресі цього студента. І тоді вже люди легально отримують прописку і далі беруть участь у державних програмах, підтверджуючи своє місце проживання. Тобто багато речей, на які потрібно звернути увагу. І коли виникає оцей вакуум між центральними органами влади і громадами, Держава не відповідає на ці питання, а до нас вони йдуть.

– У вас є зв’язки із земляками в окупації?

– Зараз Росія максимально намагається задушити цей зв'язок, тобто прості люди, які не мають доступу до VPN – вони втрачають цей зв'язок, а ті, хто залишається на зв'язку, можуть хоча б донести щось. Ми говоримо про можливість через будь-які меседжі, той же Фейсбук чи Інстаграм, показувати свою діяльність, і ви знаєте, скільки атак ведеться на сторінки офіційні військових адміністрацій. Наші сайти постійно намагаються зламати якісь сили з тої сторони, щоб заглушити можливість трансляції діяльності, що робиться для людей. Тобто оцей пропагандистський наратив, що ми нічого не робимо і ні про що не думаємо, він іноді спрацьовує, коли люди втрачають зв'язок. А коли зв’язок є, тоді є можливість впливати на процеси.

КОМУ ВИГІДНО? РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ!

Начальник Сіверськодонецької районної адміністрації Роман Власенко теж не стоїть за недоторканість нинішньої системи управління тимчасово окупованими землями.

Роман Власенко

– Я думаю, – зазначив Роман Геннадійович, – що за відсутності будь-яких домовленостей щодо завершення війни сенсу робити радикальні зміни в цьому плані немає. Є сенс оптимізувати військові адміністрації відповідно до викликів і потреб людей на тимчасово окупованих територіях, ВПО, які знаходяться в Україні, але залишити адміністрації треба. Не буду говорити про районні чи про обласну, а от саме про військові адміністрації населених пунктів. Є певний перелік виключних повноважень, якими можуть займатися тільки військові адміністрації. Наприклад, це реєстри територіальних громад, якісь зміни або довідки давати саме з цих реєстрів може тільки військова адміністрація, жоден ЦНАП в Україні таку функцію не виконає. У нас є великі архіви по субсидіях, по виплатах, що може бути підставою для підтвердження права власності на певне житло при отриманні сертифікатів, при подачі документів на сертифікати. Це такі маленькі приклади того, що є певні повноваження виключні, яким займаються військові адміністрації.

– Невже прибічники ліквідації ВА цього не розуміють?

– Є й інший аспект – політичний. Гадаю, саме Російській Федерації сьогодні було б вигідно ліквідувати українські органи влади на ТОТ. Вони б тоді мали всі підстави легалізувати власні державні утворення на тимчасово окупованих територіях. Вони слідкують за діяльністю військових адміністрацій населених пунктів. І ця вся дискусія навколо ліквідації військових адміністрацій окупованих територій, вона їм на руку. Вони цьому радіють. Я ж кажу, що в політичному сенсі це буде дуже помилковим рішенням. З одного боку, ми, умовно кажучи, відмовляємося від окупованих територій. Друге – ми даємо окупантам підстави легалізувати власні органи влади на окупованих територіях. Буквально кілька тижнів тому була інформація, що знову звільнена Греківка третім армійським корпусом, можливо, будуть подальші звільнення, можливо, через кілька місяців буде звільнено Сватове, умовно кажучи. І що тоді ми будемо робити? Знову видумувати якийсь велосипед, щось нове створювати? Тому, я ж кажу, на цьому етапі, поки не зрозуміло, в якому форматі буде завершення цієї війни, я думаю, що мови саме про ліквідацію бути не може.

Начальник Сіверськодонецької районної адміністрації впевнений, що питання оптимізації, скорочення розглядати можна, але ліквідація буде недоречною. Тієї економії, про яку багато народних депутатів розказують – її не буде. На фоні усіх видатків державного бюджету видатки на утримання адміністрацій окупованих територій складають незначну частину. А от якщо зараз розпочати процедури ліквідації, то це все одно потребує додаткових грошей і додаткових зусиль.

– Що робити з майном, що робити з юридичними особами? Немає процедури ліквідації юридичних осіб, я не кажу про органи влади, а про наші комунальні установи, заклади, підприємства. Тому тут дуже багато проблем, і я думаю, що вирішувати ці проблеми без контролю над територіями практично неможливо відповідно до чинного законодавства, – каже Роман Власенко.

Олексій Харченко

Риску підвів начальник Луганської ОВА Олексій Харченко:

– У період повномасштабного вторгнення, – нагадав він, – військові адміністрації Луганщини першими приходили на допомогу нашим ВПО. Це стосується і евакуації (а в деяких громадах Сватівщини вона тривала кілька років), і адаптації у безпечних регіонах. Саме військові адміністрації були ініціаторами відкриття хабів у багатьох регіонах країни. Саме завдяки ним тисячі луганчан отримували вкрай необхідну допомогу. І одержують досі. Не кажучи вже про адміністративні послуги і програми грошової підтримки незахищеним верствам населення. У низки громад, які не повністю окуповані, є можливість допомогти людям з отриманням житлових сертифікатів. І це може зробити тільки місцева влада. А по-друге, місцеві військові адміністрації, крім управлінської функції, виконують ще одну – і теж важливу: вони є інституційним голосом кожної громади.

Це є доказом того, що громада існує, що держава не відмовилася від цих територій, що Луганська Земля – це Україна.

Михайло Бублик, Черкаси

Фото автора і Луганської ОВА

Новини регіонів України