Вода для Вінниці: виклики війни і безальтернативності

Так, Південний Буг – основне джерело водопостачання для Вінниці. І хоч у облводоканалі кажуть, що роблять усе можливе для очищення води, із кранів місцевих мешканців періодично тече жовтувата рідина з неприємним запахом.

Як планують вирішувати проблему водопостачання в обласному центрі, з’ясовувала кореспондентка Укрінформу.

ЯКІСТЬ ВОДИ ВИКЛИКАЄ ЗАНЕПОКОЄННЯ

Отож, дано: місто у центрі країни з понад 430 тис. населення. Аби забезпечити його водою, комунальне підприємство «Вінницяоблводоканал» щодня підіймає з Південного Бугу 100 тис. кубометрів води. Причому річка залишається основним джерелом водопостачання. Позаяк Вінниця розташована на Українському кристалічному щиті, де немає достатньої кількості підземних вод, які можна було б використовувати для потреб міста.

За словами речниці «Вінницяоблводоканалу» Оксани Поліщук, наразі розвідані запаси теоретично можуть забезпечити лише близько 10% потреб громади.

– Щодо альтернативного джерела водопостачання, то найближча до нас велика водна артерія – річка Дністер. Щоб використовувати воду звідти, довелося б будувати 150 км великих магістральних мереж. Якщо хтось знайде кошти і вирішить реалізувати такий проєкт, то обслуговувати цей водогін буде надзвичайно дорого. В Україні є такі приклади. Скажімо, так жив Миколаїв до повномасштабного вторгнення, – розповідає Поліщук.

До того ж, водність Дністра також під питанням. Скажімо, десятитисячне місто Хотин Чернівецької області, розташоване вище по течії і значно західніше від Вінниччини, де опадів зазвичай більше, цьогоріч залишилось без централізованого водопостачання через катастрофічне обміління цієї річки.

Але якщо у Вінниці об’єму води у Південному Бузі поки що вистачає, її якість викликає занепокоєння.

– Згідно з українськими стандартами, сьогодні вода у річці має четвертий, – найвищий, – клас забруднення. Такою вона стала ще десь у середині 1990-х. Окрім Вінниці, з настільки ж забрудненою водою доводиться працювати лише житомирським колегам, – каже речниця водоканалу.

За її словами, в основному, це біологічне забруднення за рахунок великої кількості водоростей. Вони цвітуть, відмирають, що спричиняє погіршення якості води.

– Люди скаржаться, що вода має незвичний запах чи жовтуватий колір. Взагалі очищувати річкову воду надзвичайно складно, тому що річка – живий організм, в ній змінюються сотні факторів щодня. Впливає сезонність, під дією високих температур водорості стресують, виділяють у воду так звані одоранти, що можуть надавати воді запаху риби чи прілої соломи, – додає Поліщук.

Та зауважує: не можна сподіватися, що річка “якимось дивом самоочиститься”.

– У місці водозабору курсує снаряд, що очищує від мулу. Це дещо полегшує ситуацію. Але в пікові періоди, зокрема під час цвітіння водоростей, ми використовуємо удвічі більше реагентів для очищення, щоб дати місту безпечну воду і мінімізувати усі ті негативні явища, – зауважує представниця водоканалу.

Вона пояснює, що головна водопровідна станція підприємства, на якій річкову воду очищують у кілька етапів, будувалася понад 60 років тому. На той час вода у Південному Бузі мала значно вищу якість і другий клас забруднення. Тож технології, етапи очищення були адаптовані під тодішню ситуацію.

– Сьогодні ми із нашої старенької станції витягуємо максимум можливого, до того ж, ще й за рахунок власних технологій. Наші фахівці уважно слідкують за змінами якості води, комбінують схеми та кількість реагентів, які використовуються для очищення, – запевняє Оксана Поліщук.

Окрім того, очищену воду, аби вона дійшла у придатному стані до споживача по старих іржавих трубах, знезаражують хлором. Інші більш сучасні методи гарантувати її якості на виході з крана не можуть.

«ВОЄННІ» ВОДНІ ПЛАНИ ВІННИЦІ

У Вінницькій міськраді кажуть, що водозабезпечення – питання стратегічної безпеки громади на роки вперед. І рішення, які гарантуватимуть надійне водопостачання та стабільність міста на десятиліття, попри війну слід упроваджувати вже сьогодні. В мирні часи вистачало отриманого у спадок із радянських часів єдиного джерела водопостачання і структури, яка його забезпечує – «Вінницяоблводоканалу». Але чи має місто «план Б» на випадок ураження ворогом цієї інфраструктури?

Заступник вінницького міського голови Роман Фурман каже, що в умовах війни стійкість критичної інфраструктури забезпечується комплексом рішень: від технічного стану мереж і об'єктів водного господарства – до резервування окремих систем та альтернативних джерел для критично важливих об'єктів.

– Слід розуміти, що облводоканал забезпечує водопостачання міста попри всі виклики воєнного часу. Підприємство продовжує стабільно працювати і подавати воду людям. Зі свого боку, міська рада бере участь у реалізації проєктів, спрямованих на підвищення стійкості водної інфраструктури громади, – каже посадовець.

Він вважає, що хоча достатнього обсягу підземних вод у розпорядженні міста немає, артезіанські свердловини усе ж можуть бути важливим допоміжним рішенням. Зокрема, їх можна використовувати для окремих населених пунктів, локальних територій або об’єктів соціальної сфери.

– Наприклад, за рахунок свердловин вода подається мешканцям у Десні, Вінницько-Хутірському та Стадницькому округах. Також опрацьовуються рішення щодо використання артезіанських свердловин безпосередньо у Вінниці. Наш підхід – формувати більш гнучку та стійку систему водозабезпечення там, де це технічно можливо, – пояснює Фурман.

Власне, як і підвезення води, яке може бути одним із допоміжних інструментів у кризових ситуаціях. Але для міста з населенням понад 430 тисяч людей це не може замінити централізовану систему водопостачання.

– Тому основний акцент ми робимо на тому, щоб система працювала стабільно і місто мало надійну інфраструктуру: на збереженні Південного Бугу, модернізації водозабору, реконструкції мереж, підвищенні енергоефективності та створенні резервних можливостей для критичних об’єктів, – акцентує він.

Тим більше, що немає точних відомостей, на скільки часу в Південного Бугу залишилося ресурсу, аби його вода залишалася придатною для використання.

– Спрогнозувати це сьогодні складно. На стан річки впливає багато факторів: промисловість, сільське господарство, кліматичні зміни, температурні коливання, загальне навантаження на водний басейн. Південний Буг потребує системного захисту і відповідального ставлення не лише з боку Вінниці, а й інших громад та всіх, хто працює у басейні цієї річки, – каже Роман Сергійович.

За його словами, наразі з ініціативи міського голови у Вінниці розробляється Водна стратегія: “Її головне завдання, зокрема, полягатиме у тому, щоб сформувати комплекс рішень, які дозволять зберегти Південний Буг як основне джерело водопостачання громади на довгострокову перспективу”.

МЕРЕЖІ – «НЕ В РЕСУРСІ»

Утім, забрану з Південного Бугу воду ще треба якось доправити до споживача. Згідно з даними «Вінницяоблводоканалу», зношеність мереж водопостачання у місті перевищує 60%. У Вінниці загалом 650 км водопровідних мереж, із яких близько 100 км – магістральні водогони великого діаметру. Щонайменше половина з них підлягає заміні.

– Це результат десятиліть експлуатації інфраструктури, яка будувалася під зовсім інші обсяги споживання. Оновлення проводиться поступово. Минулого року на замовлення департаменту міського господарства замінили понад 4 км мереж. Також маємо розроблену проєктно-кошторисну документацію на реконструкцію трьох основних водогонів. Але це не питання одного року. Мережі потребують поетапного оновлення, значних інвестицій і залучення зовнішніх фінансів, – аналізує заступник міського голови.

Він зазначає, що у Вінниці також застаріла система очисних споруд, збудованих ще у 60–70-х роках минулого століття. Вони потребують модернізації, і це ще один із інфраструктурних викликів, над яким працює місто.

– Такі проєкти є надзвичайно складними та дороговартісними і потребують не лише значних фінансових ресурсів, а й доступу до сучасних технологій. Саме тому ми шукаємо партнерів. Минулого року завдяки співпраці зі шведськими партнерами через Шведфонд отримали техніко-економічне обґрунтування майбутньої реконструкції. Це дає нам чіткіше бачення, як рухатися далі, – зауважує Фурман.

За його словами, йдеться не тільки про класичне очищення стічних вод. Цей проєкт передбачає сучасні технологічні рішення, будівництво біогазової установки, когенераційного обладнання, теплових насосів та сонячної електростанції. Власне, це про модернізацію, яка б мала одночасно екологічний, інфраструктурний та енергетичний ефекти для громади.

Раніше у міськраді повідомляли, що загальна вартість усіх чотирьох складових проєкту, відповідно до ТЕО, становить понад 76 мільйонів євро.

ШВЕЙЦАРСЬКІ РЕЦЕПТИ ДЛЯ ВОДНОЇ СТРАТЕГІЇ МІСТА

Попри воєнний час, у Вінниці вирішили взятися за розробку Водної стратегії, залучивши для цього міжнародних експертів, – швейцарських фахівців із Цюриха, що є містом-партнером. Тамтешній муніципалітет має суттєвий досвід у сфері управління водними ресурсами та міською інфраструктурою.

Роман Фурман запевняє, що це не формальна співпраця, а практична робота з конкретними результатами.

– Водна стратегія – це не документ «на зараз і на завтра». Це довгостроковий інструмент, що має визначити, як громада працюватиме з водними ресурсами на роки вперед. Мова про Південний Буг, малі річки, прибережні захисні смуги, водозабір, водоочисну станцію, мережі, водовідведення, очисні споруди та кліматичну адаптацію. Головна логіка стратегії – перейти від реагування на окремі проблеми до системного управління водними ресурсами громади, – каже він.

Посадовець пояснює, що співпраця Вінниці зі швейцарцями здійснюється за кількома напрямками.

– Перший – це швидкі практичні проєкти. Ми вже отримали ТОС-аналізатор, який дає змогу визначати якісні показники річкової води на водозаборі, а також зварювальний апарат для ремонту мереж.

Другий напрямок – підготовка техніко-економічного обґрунтування реконструкції водоочисної станції. Цей проєкт включає також водозабір і насосну станцію, яка подає очищену воду на місто. Попередньо, розробка техніко-економічного обґрунтування проєкту триватиме близько двох років. Важливо, що в межах цієї роботи мають бути досліджені та підібрані технології очищення, які найкраще підходять саме для умов Південного Бугу.

І третій напрямок – власне Водна стратегія громади. Наразі технічне завдання вже підготовлене, на погодженні зі швейцарськими партнерами. Після цього буде оголошено конкурс із відбору експертів для розроблення документа, – зазначив посадовець.

Фурман каже, що реалізація таких проєктів потребує значних ресурсів. Міськрада працює з міжнародними партнерами, фінансовими організаціями та фондами, щоб залучати грантові кошти.

ЧИ ВРЯТУЄ СИТУАЦІЮ ПІДВИЩЕННЯ ТАРИФІВ

Вінницький облводоканал, як і багато подібних підприємств в Україні, працює в дуже складних умовах: зношеність мереж та аварії на них, висока вартість електроенергії, потреба в ремонтах і модернізації тощо. І поки міжнародні кошти на реконструкцію систем водопостачання та очищення стічних вод лише в проєкті, підприємство намагається виживати самостійно.

Так, з 1 липня тариф на послуги підприємства з водопостачання та водовідведення зріс більш ніж утричі – до 81,01 грн за кубометр.

Щоби здешевити для містян вартість води, у Вінниці запровадили муніципальну компенсацію на оплату підвищених тарифів на послуги з водопостачання та водовідведення. Її зможуть оформити жителі громади, які не отримують житлову субсидію або інші пільги на оплату житлово-комунальних послуг.

Ця компенсація становитиме 75% різниці вартості між новим та старим тарифом. Розмір відшкодування для домогосподарства з централізованим гарячим водопостачанням становитиме 113,8 грн на одну людину, для домогосподарства без централізованого гарячого водопостачання – 149,5 грн відповідно.

Це підприємство хоч і забезпечує водопостачання Вінниці, але є обласною комунальною власністю. Проте громада допомагає водоканалу в питаннях, пов’язаних із енергозабезпеченням, з придбанням обладнання для ремонту мереж.

– Наприклад, минулого року на прохання водоканалу міська рада профінансувала закупівлю трьох засувок великих діаметрів. Це дозволяє у випадку аварії діяти локально і швидше відновлювати водопостачання. Також місто замовляє оновлення окремих ділянок мереж і працює над залученням міжнародних партнерів до великих інфраструктурних проєктів, – каже Фурман.

Але, на його думку, стабільна робота водного господарства потребує ресурсу не лише на поточне утримання, а й на його стійкість.

Чи може підвищення тарифів на послуги вирішити всі проблеми підприємства?

– Новий тариф дозволить зробити так, щоб в оселях вінничан просто була вода, – вважає він.

Тим часом у європейських країнах водопостачальні підприємства щороку планово замінюють певний відсоток інженерних мереж за рахунок власних обігових коштів, тобто тарифу. Тож він передбачає інвестиційну складову на розвиток, дозволяючи забезпечувати належну якість води.

Українським водоканалам про це можна тільки мріяти, позаяк урахування платоспроможності населення і соціально політичної складової при формуванні тарифу під час війни ніхто не відміняв.

Антоніна Мніх, Вінниця

Фото: Вінницька міська рада, КП "Вінницяоблводоканал", Оксана Поліщук, Posterrr, wiki

Новини регіонів України