“Я люблю свою країну, я люблю те, ким я є”. Історія волонтерки з Маріуполя

Волонтерили в Маріуполі з 2014 року, а з початком повномасштабної війни місяць з трирічним сином провели в окупованому місті. Сім’я Українських виїхала на захід України і тут продовжує допомагати військовим та дітям в окупації.

Тетяна Українська з сім’єю прийшла у волонтерський центр у Тернополі. Тут вона разом з іншими допомагає українським військовим. Вона готує для них продукти та необхідні речі. Поки її син грається, вона пакує мікси з продуктів, що не псуються для бійців.

Тетяна з сім’єю волонтерить з 2014 року. Жінка каже, коли почалась повномасштабна війна, найбільше боялася за сина. Вони прожили в частково окупованому місті під обстрілами приблизно місяць.

“У темний час неможливо було вийти, бо тебе пристрілять одразу на вулиці. Лікувалися, бо всі похворіли. Готували на вогнищі, як і усі, бо газу не було, нічого не було, воду економили. Малому мої друзі дістали воду очищену, а самі пили ту, що позливали з батареї. Один раз пішов сніг і його не висушило, а він відтанув і ми цей сніг змогли зібрати у воду. Відстоювали воду з калюж. Була криничка, до якої треба було йти декілька кілометрів, але ми туди не ризикували йти, оскільки там просто лежали люди без голів після обстрілів”, – каже Тетяна Українська.

Тетяна каже, їжу готувала на вогнищах, часто під мінометними обстрілами.

“Відкидало ударною хвилею інколи у двері, бо я легка. Батьки були в будинку з дитиною, мати взагалі лежала, бо в неї вже не було сил. Ми так думаємо, що ми коронавірусом перехворіли на той момент. Мені запам’ятався дуже суп, який ми варили з зіпсованих курячих голів. Ми робили його гострим, щоб ніхто не отруївся”, – каже жінка.

Сім’я жила у квартирі кумів. Туди переїхали, аби бути подалі від обстрілів. Жінка каже, невдовзі на багатоповерхівку, де вони жили, скинули авіабомбу. Згодом через обстріли впала стіна у квартирі кумів. Син Тетяни Сашко розповів, також пам’ятає ці вибухи.

“Ми там втікали від літаків, від їхніх винищувачів,” – каже Олександр Український.

Виїжджала з Маріуполя сім’я 20-го березня.

“Для нас ця дорога пролягала через трупи в Маріуполі, згорілі машини, я прикривала дитині очі, щоб він все це на своєму шляху не бачив. Бо там лежала частина тіла, там – нога, там – рука, там – спалена машина, в машині сидить чоловік з головою на кермі”, – каже Тетяна.

Тетяна розповіла, довелося проїхати понад 30 блок-постів, на яких чоловіків роздягали та обшукували. Але, оскільки вони були із трирічним сином, їх пропускали швидше.

“Їх ще кожного разу вражало наше прізвище і вони збігалися, кликали одне одного”, – каже жінка.

У Василівці Запорізької області почався сильний обстріл і вони не могли зрушити з місця. Тетяна думала, що вони не виберуться.

Згодом сім’я доїхала до Запоріжжя. А зараз живе у Хмельницькій області. До Тернополя волонтери приїжджають щоразу на завантаження мікроавтобуса для військових. Завантажує авто свекор Тетяни – Олександр Український.

“Я помагаю своїм дітям у волонтерстві. Щоб швидше визволили наш Маріуполь і можна було повернутися додому”, – каже Олександр Український.

Тетяна іноді вирушає в дорогу сама. Вона допомагає і військовим, і дітям, які з батьками залишилися під обстрілами чи на окупованих територіях.

“Бусик я до війни не водила ніколи. Довелося сісти вже за цей, бо перший у нас ще більший, то така велика маршрутка. А на цьому по Хмельниччині мотаюсь, бо треба дитяче, я там дитяче знаходжу, займаюся і тут”, – каже Тетяна.

На запитання, чому займається волонтерством, жінка відповідає так:

“Я люблю свою країну, я люблю те, ким я є. Я хочу, щоб було майбутнє і в мене, і в моєї дитини, і у нас усіх”.

Найбільше зараз військовим потрібні генератори та рації, розповідає жінка. Вона каже, їздить до українських бійців приблизно раз на два тижні. Крайня її поїздка була до Костянтинівки Донецької області. Допомагати, каже Тетяна, буде до перемоги і далі.

“Нам тяжко, звісно, нам також треба десь жити, щось їсти, але я розумію для себе, що я повністю це ніколи вже не зможу лишити. Я завжди буду знаходити варіанти, аби цим всім займатися”, – розповіла Тетяна.

Читайте також

• Тернопільським волонтерам допомагають переселенці з Києва