Чому перед Великоднем на Буковині стріляли?

ПЕРЕД ВИПІКАННЯМ ПАСКИ ЧИТАЮТЬ МОЛИТВУ

Уже четвертий рік поспіль на території Чернівецького обласного музею народної архітектури та побуту реалізують етнографічний проєкт «Сила Великодня». Протягом п’яти днів перед святом тут проводять майстер-класи з виготовлення великодніх атрибутів. Зокрема, у Чистий четвер кожен охочий міг спробувати свої сили у майстерності випікання пасок. Перукарка за професією і пекарка за покликанням у третьому поколінні Світлана Бушина зі села Динівці Чернівецького району розповіла, що першу паску спекла у 15 років. Відтоді щороку перед Великоднем готує обрядовий хліб для себе й родини. Ці навички перейняла і її донька. Під час майстер-класу пані Світлані допомагала носійка сторічного родинного рецепта випікання пасок із Чернівців Любов Шилюк.

Світлана Бушина

Захід відбувався в одній із сільських хатин музею. Коли я зайшов усередину, відчув надзвичайно тепле повітря, яке йшло від розтопленої у кімнаті грубки домашньої печі. Біля неї стояла дерев’яна посудина із замішаним тістом, накритим чистим рушником. За столом – перші учасники майстер-класу, які й допомагали місити. За словами пані Світлани, перш ніж братися за виготовлення великоднього хліба, кожна господиня із самого ранку читає молитву та вмивається. Спершу слід приготувати опару, яку ще називають «розчи́ни».

– Для цього беруть борошно, цукор, дріжджі, теплу воду й молоко. У нашу піч можна вмістити 12 пасок, тому ми розраховуємо пропорції саме на таку кількість. Усього нам потрібно буде 8 кілограмів борошна, літр молока, 100 грамів масла, 100 грамів дріжджів і пів кілограма цукру, – ділиться пекарка.

Опару залишають «підрости» в теплому місці десь на годину.

– Далі починаємо замішувати тісто, додаючи дві третини борошна, що не використали на опару. Додаємо яйця і масло. Потім знову залишаємо на дві години біля тепла, – продовжує вона.

Поки тісто підходить, ми йдемо в іншу кімнату. Тут печі немає, але увімкнули обігрівач, адже теж має бути тепло. На двох столах виклали металеві форми для пасок. Щоб уже випечений хліб легко відставав від країв форми, їх потрібно добре змастити жиром. Для цього беруть домашню олію.

ХРЕСТ ВКАЗУЄ, ЩО ХЛІБ ВЕЛИКОДНІЙ

Через деякий час тісто готове для виготовлення великоднього хліба. Тим часом до основної частини майстер-класу долучаються решта учасників. Усі – жінки, хтось із дітьми, серед них – двоє хлопчиків. У кімнату майстрині заносять дерев’яні ночви з тістом. Відбирають частину і розділяють на 12 рівних шматочків. Це буде основа наших пасок, дехто називає її «підошва». Учасники беруть свою частину і розкачують її дерев’яними качалками. Має вийти рівномірне коло, яке потім поміщають на дно форми, не торкаючись її стінок.

У цей час в іншій кімнаті розтоплюють піч. Для цього беруть дрова, які дають хороший жар. Для розжарювання треба не менше ніж годину-півтори. Приблизно стільки ж часу потрібно, щоб викласти вироби у форми та оздобити. Щоб зробити «пелюстки», кожен отримує ще по два вже менші шматочки тіста й формує смужки приблизно по 50 сантиметрів у довжину. Хтось з учасників майстер-класу називає це «ковбасками». Їх заплітають у джгутики, скручують у коло й акуратно кладуть на основу паски. Після цього переходять до хрестів. Їх виготовляють із трьох подібних, але тонших «ковбасок», що заплітають у тугу косичку. Її розрізають навпіл і кладуть навхрест у форму. Кінці цього хреста закладають під обрамлення паски. Із цим учасникам справитися вже трохи важче.

Любов Шилюк

– Щоб цей хліб вважався великоднім, наверх ставлять хрест. Саме він відрізняє нашу паску від весільного калача чи будь-якого іншого обрядового хліба. А щоб легше було працювати з тістом, щоб воно було еластичнішим, я рекомендую господиням брати борошно з найбільшим вмістом білка, – ділиться секретом Любов Шилюк.

Обидві майстрині навчають, як прикрашати паски. Зі шматочків цього ж тіста виготовляють жайворонків, трояндочки, колоски та інше, кладуть їх поверх паски. Ще з пів години фактично готові вироби трохи «ростуть» у формах. Потім їх змащують збитими яєчними жовтками для блиску. Поверх посипають маком чи кунжутом.

А тим часом пані Світлана йде до печі, де вже догорають дрова. Усі жаринки вона спершу рівномірно розподіляє, а потім акуратно, з допомогою кочерги, відкидає у бічну нішу печі. На черені викладає доріжку із жару і починає закладати металеві форми з пасками. Для цього використовує пекарську лопату. Кожен учасник може покласти на лопату власноруч зроблену паску. Перед тим як посадити паски в піч, їх неодмінно хрестять. Після цього піч не відкриють 40–45 хвилин, щоб не порушився температурний режим і хліб не осів.

Минув потрібний час, великодній хліб готовий. Кожен учасник майстер-класу бере зі собою запашну власноруч приготовану паску.

ЯКУ ПАСКУ ВИПІКАЛА ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА

Науковці зауважують, що свято Великодня, як і випікання великодніх хлібів, притаманні всім регіонам України. І не лише етнічним українцям, а й національним спільнотам кожного краю. За словами завідувачки науково-методичного відділу дослідження та популяризації традиційної культури Буковинського центру культури і мистецтва Іванни Стеф’юк, на території Чернівецької області у форматі живої традиції збереглися різні види пасок.

Іванна Стеф'юк

– Майже щороку перед цим святом у соцмережах точаться суперечки навколо білої бабки з поливою. Мовляв, це «рускій мір», потрібно пекти тільки рогаті паски, усе інше – неправильно. Але це – просто види великоднього хліба. І бабка, проти якої «воюють» у коментарях, ніяк не московська. Вона відома етнічним полякам і багатьом народам, – пояснює етнографка.

Розповідає, що «бабка» символізує весняну плодючість та є своєрідною десертною випічкою. Для її випікання використовують прянощі. Раніше виріб не глазурували. А на початку ХХ століття використовували тугу цукрову білосніжну поливу. Таку випічку робили переважно в містах.

Рівнинна Буковина та Гуцульщина печуть так звану рогату паску. Її основою слугує корж, приготований із великої кількості яєць. У більшості регіонів цей корж не солодкий. Декор – із тіста: виготовляють фігурки птахів, символ нескінченності, сонячні хрести, квіти та інше. Усе це символічно розміщується на коржі.

– Рогата паска насправді дуже поширена. Вона схожа на калач, тільки має трохи іншу оздобу. Наприклад, на калачі ви ніколи не побачите сонячного хрестика – сварґи, а великодній хліб його має. І, що цікаво, сварґа – дохристиянський символ, а сам вид хліба вже християнський, бо готується на велике церковне свято, – зауважує Іванна Стеф’юк.

Ще одна паска – дора́. Науковиця розповідає, що це слово в різних регіонах Буковини означає абсолютно різні речі. Первісно, дора́ – це паска, узагалі нічим не декорована, лише з хресним знаменням. Власне, це і є християнська паска. Колись ця дора́ була великих розмірів. Є дані, що на території сучасних сіл Остриця, Горбова, Чагор на цій пасці могли розміщувати чотири кульки з тіста, що символізують хрест.

Дослідники розповідають про старовинну традицію, яка була поширена в Чернівецькій області, особливо в гірській частині регіону. Це салютування. Коли паску саджали в піч, то господар стріляв із вогнепальної зброї в повітря.

– Що це означало? Тепер кожен має змогу викласти в соцмережі, яку гарну спік паску. А як раніше можна було сказати про це сусідові? Вистрілити. Салютували чоловіки. Тобто вони буквально давали знати сусідам, що їхня паска вже спеклася, і найголовніше – вдалася, – каже народознавиця.

Ще один вид великоднього хліба – міщанська паска. Це щось середнє між бабкою з поливою і рогатою паскою. Міщанська паска – з довільним декоруванням. Може не мати хреста, а тільки завитки з тіста. Містить багато прянощів. Дослідники запевняють, що такі паски випікала Ольга Кобилянська. Саме письменниця в своїй родині готувала великодній хліб, і в музеї досі збережений її пасківник, що раніше називали «ринка». Міщанська паска може бути солодкою і слугувати десертом.

– Варто розуміти, що Великдень у місті та Великдень у селі – це, як кажуть, дві великі різниці. У селі спочатку символічно розговітися, а потім – пишна трапеза. Багатьох людей обдаровують пасками, тож печуть чимало різних видів. А в місті може бути просто запрошення на великодні чаювання. І, відповідно, саме солодка паска як десерт тут дуже виправдана, – пояснює дослідниця народних традицій Іванна Стеф’юк.

«ГРЙТЕ ДІДА, ДАЙТЕ ХЛІБА!»

У Чернівецькій області зберігається й традиція виготовлення румунської паски. Вона найбільш поширена там, де компактно проживають румуни України. Румунською мовою цей хліб називається рasca cu brânză і перекладається як «паска із сиром». Це великий корж, краї якого обрамлюють джгутом чи косичкою з тіста. А посередині викладається заливка – сир із яйцем. Румуни України рasca cu brânză іноді називають «паскою на підлозі». Мають на увазі цей корж. Він символізує сонце, адже серединка, коли випечеться, стає жовтогарячою через начинку. В українській мові бринза – це розсільний сир, солоний. А в румунській – будь-який сир. Відповідно, рasca cu brânză – солодкувата паска.

Мешканці села Липовани, де проживають старообрядці, печуть триярусну паску. Вона чимось схожа і на бабку, і на класичну паску. Має три коржі – великий, менший і ще менший. Усередину додають не родзинки, а сушений виноград.

Свою великодню традицію зберігають і в бессарабській частині Чернівецької області. Зокрема, у селищі Кельменці готують так звану бессарабську паску. Це несолодкий великодній хліб, що випікається в ринці і є досить високим. Його нічим не прикрашають, крім хреста. Тобто ця паска чимось нагадує дору̜́, але має локальні особливості. За даними дослідників, цей хліб мав такий самий вигляд і смак ще 100 років тому. Тобто в цьому краї зберегли старовинну рецептуру.

Ще один дуже гарний вид великодньої випічки – кукуци́, або бо́ханці. Це борошняні вироби, які можуть бути у вигляді пташки, чи булочки довільної форми.

– Напередодні Великодня, у середу-четвер, маленькі діти на території Буковинської Гуцульщини ходять у кукуци́. Як колядники, тільки на Великдень. Їхнє завдання – нагадати про те, що треба поминати предків. По суті, як Гелловін, коли діти кажуть «trick or treat» – «солодощі або капості». Мається на увазі, що прийдуть духи померлих, яких треба згадати цього дня. А наші діти кажуть: «Грійте діда, дайте хліба!». Тобто «розпаліть вогонь за своїх предків і дайте щось смачне, бо я вам про це нагадав». Іноді діти ходять тільки за писанками, а іноді – і за кукуца́ми. Це спосіб привчити дітей до традицій. Вони змалечку мають обійти максимальну кількість людей, ніби нагадуючи, що прийде великий день. Цих дітей подекуди називають вогниками. Бо в минулому столітті вони носили зі собою в лампадках (чи, точніше сказати, у черепках від посуду) вовну із жаринкою – фактично, живий вогонь. Із нього люди мали б розпалити вогонь за предків, – пояснює народознавиця.

Така традиція досі побутує на Прикарпатській Гуцульщині, частково – і на Буковинській Гуцульщині. Її відроджують також на Закарпатській Гуцульщині.

ЯК ЩЕ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ПАСКИ

Великодні хліби – це завжди смачно. Тому насамперед паски їдять за святковим столом. Окрім того, дають свійській худобі – так само як хліб на Різдво. Цими виробами годують домашню птицю, корівку й неодмінно коня. Лише свиням не заведено давати пасок.

– Вважається, що на Великдень і на Різдво худоба вміє говорити, що ми їхній хліб їмо. Тобто їх треба задобрити, щоби не проговорилися, хто поганий господар, – пояснює Іванна Стеф’юк.

Великодні хліби також дарують за поману. Це може бути одразу біля церкви після освячення кошиків, або ж на кладовищах. На Буковині в деяких селах є ритуальні трапези на могилах під час проводів. Ідея полягає в тому, щоб роздати якомога більше саме великоднього хліба. Споживши його, людина має помолитися за того, за чию душу вона це отримала. Відповідно, випікається багато маленьких пасок, щоб роздати людям: близьким або ж незнайомим, тим, хто потребує. Слово «помана» у різних селах означає різне. Десь у його зміст вкладають благодійність, якою, вважається, можна трохи загладити свої гріхи: «Буде тобі помана, ти щось хороше зробив, то будеш благословенний».

А є села, де помана означає милостиню, тобто її роздають лише бідним. Тож людина, почувши «це тобі за поману», може й образитися. Отже, ця традиція має багато тонких моментів, що показують, наскільки ми різні.

– Паска для Буковини є об’єднавчим елементом. Адже наша область хоч географічно найменша, але її населяють українці, євреї, румуни, молдовани, поляки, німці, старообрядці. У всіх – своє розуміння кожного зі свят. Буває, що різні уявлення, інші календарі. Проте обрядовий великодній хліб – наскрізна нитка народів Буковини, – вважає дослідниця.

Довідково. У 2008 році Україна ратифікувала ст. 12 Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини.

Укрінформ веде власне дослідження нашого спільного надбання – об'єктів Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Першими, ще у 2012 році, до нього були внесені такі традиційні ремесла, як створення косівської мальованої кераміки, кролевецьке переборне ткацтво, опішнянська кераміка та петриківський розпис. Відтоді до них додалися притаманні різним регіонам нашої країни обряди, пісні й танці, музичні інструменти, страви й напої, звичаї святкувань і поминань… Національний перелік постійно поповнюється.

Збереження культурної спадщини дуже важливе, особливо тепер, коли території її поширення подекуди окупували російські війська, а носії змушені шукати прихистку в інших регіонах чи за кордоном.

Віталій Олійник, Чернівці

Фото й відео автора

Новини регіонів України