Травнева «прожарка» російського гонору

І якщо ще два роки тому російська пропаганда розповідала про «неприступний тил», то тепер навіть кораблі в далекому дагестанському Каспійську, за більше ніж 1500 км від України, дедалі частіше знайомляться з українськими безпілотниками значно ближче, ніж їм хотілося б.

Про велике травневе барбекю, яке українські захисники влаштували розпіареним досягненням російської «оборонки», – у цьому огляді Укрінформу.

МІНУСИ НА СТАРТІ

Початок місяця не залишив російській протиповітряній обороні жодних ілюзій щодо шансів не згоріти на роботі.

Універсальна мобільна трикоординатна РЛС 48Я6-К1 «Подльот»

Уже в ніч на 2 травня Сили оборони України одночасно вдарили по тактичній групі ОТРК «Іскандер» у районі Дружного в окупованому Криму, а також по двох важливих радіолокаційних станціях – береговій РЛС «Мис-М1» біля Маяка та радару «Подльот» поблизу Євпаторії.

48Я6-К1 «Подльот» – універсальна мобільна трикоординатна РЛС із фазованою антенною решіткою (ФАР) кругового огляду. Її головне призначення – виявлення повітряних цілей на малих і гранично малих висотах, видача цілевказівки для ЗРК С‑300, С-400 та подібних до них. Тобто «Подльот», який відповідає за пеленгування українських крилатих ракет і дронів, мав би бачити засоби ураження, які його атакують. Однак у критичний момент локатор показав себе аналоговнєтово підсліпкуватим. Ціна короткозорості – мінус 5 мільйонів доларів США.

Аналогічна халепа сталася і з береговою РЛС МР-10М1 «Мис-М1». ЇЇ створювали, щоб відстежувати морські та низьковисотні цілі й наводити на них берегові ракетні системи «Бал» і «Бастіон». Це дуже «жирна» та дорога здобич для українських безпілотників. Оскільки комплекс мобільний та вузькоспеціалізований, експерти та аналітики оцінюють вартість однієї такої станції приблизно у 20 мільйонів доларів США.

Берегова РЛС МР-10М1 «Мис-М1».

Проте навіть за такі гроші цей елемент російського контролю над Чорним морем, відмовився співпрацювати з окупантами.

Наступної доби українські оператори СБС записали до активу «Панцир-С1», «Тор» та одразу дві РЛС П-18 у Донецькій, Луганській та Запорізькій областях.

Тут показовими є саме П-18. Оскільки ці локатори розробили ще в 1970-х роках, на фронті росіяни використовують їхні глибоко модернізовані версії (наприклад, П-18-2 «Прима»). Орієнтовна вартість такої осучасненої станції становить близько 1–2 мільйонів доларів США.

Високомобільна двокоординатна радіолокаційна станція розвідки та цілевказання П-18-2 «Прима».

Попри поважний вік, РЛС П-18 залишаються одним із небагатьох засобів, здатних працювати в метровому діапазоні та виявляти малопомітні цілі. Тож РФ продовжує їх тримати у строю, поготів, що сучасних радарів у окупантів із кожним місяцем війни зостається дедалі менше.

Та й техніка, яка пережила Брежнєва, теж не завжди переживає українські дрони.

«ТОРИ» ЗНОВУ МОЛОДЦІ

Безумовним чемпіоном квітня серед знищених російських ЗРК були комплекси «Тор» різних модифікацій. У травні представники цього сімейства з титулом «невдахи місяця» розпрощатися не забажали.

ЗРК 9К331 «Тор-М1».

Упродовж першої половини травня їх нищили в Марківці, Михайлівці, Брусівці, Гончаровому, Західному, Старому Осколі та низці інших районів. До кінця місяця рахунок уражених «Торів», лише за підтвердженими епізодами, сягнув дев’яти комплексів та елементів. А це – майже третина від усіх засобів ППО ворога, які були відправлені в утиль минулого місяця.

У квітні, нагадаємо, цього російського залізяччя було спалено лише на один екземпляр більше.

Причина такої сталої статистики доволі проста.

Наразі ці ЗРК виконують роль основної робочої конячки ближньої російської ППО. Саме вони мають захищати окупаційні війська від українських дронів, HIMARS, авіації та крилатих ракет. Відповідно, чим активніше Росія намагається прикривати ними свої тили, тим частіше «Тори» опиняються в полі зору операторів українських БпЛА.

Якщо оцінювати кожен знищений «Тор» приблизно у 25–30 мільйонів доларів США, то лише травнева колекція утилізованих комплексів цього типу потягнула для російського бюджету на чверть мільярда доларів. І це без урахування ракет, запасних частин та екіпажів, яким довелося особисто переконатися, що навіть тезка скандинавського бога грому не завжди здатен захистити себе від українських безпілотників.

ПОЛЮВАННЯ НА ЛИС

Утім, самими лише «Торами» травневе сафарі на «жирну» здобич, не обмежилося. Не менш болісно для російської системи ППО минулий місяць вдарив і по її «очах» – радіолокаційних станціях.

Якщо на початку травня українські захисники відправили на металобрухт «Подльот» та «Мис-М1», то далі список почав стрімко нагадувати каталог російської радіолокаційної техніки.

Уже 5 травня оператори Сил безпілотних систем відзвітували про знищення РЛС «Каста» в окупованій частині Запорізької області. Через три дні Генеральний штаб підтвердив ураження ще однієї «Касти-2Е» в районі Мисового у Криму.

РЛС 39Н6 «Каста-2Е2».

Для російської ППО це зовсім не дріб'язкова втрата. «Каста» спеціалізується саме на пошуку низьковисотних цілей, тих самих безпілотників і крилатих ракет, які останнім часом дедалі частіше прилітають у російський тил.

Вартість РЛС 39Н6 «Каста-2Е2» у відкритих джерелах оцінюють від 60 млн доларів США  за комплекс, залежно від комплектації.

Словом, достойний трофей українських мисливців.

Утім, справжня «гойда» почалася після так званого «парадного перемир'я», коли наші екіпажі значно активізували сезон ловів на радари.

12 травня під удар потрапили одразу дві станції – висотомір ПРВ-16 «Надёжность» біля Гусельського та, ймовірно, ще одна П-18 у районі Зеленого Яру на Донеччині.

Контрбатарейна РЛС 1К148 «Ястрєб-АВ»

Через два дні до списку додалася контрбатарейна РЛС 1К148 «Ястрєб-АВ» у Бєлгородській області. Цей комплекс, вартістю близько 50 млн доларів США, належить до нового покоління російських радарів артилерійської розвідки і призначався виявляти українські гармати та реактивні системи. Як показала практика, із власною безпекою у нього склалося значно гірше.

18 травня Генштаб повідомив про знищення станції контролю повітряного простору в районі Лєсного на Брянщині.

21 травня оператори СБС записали до активу радіолокаційну станцію зі складу зенітно-ракетної системи С-300В у районі Широкої Балки.

24 травня було підтверджено ураження РЛС 1Л125 «Ніобій-СВ» у Луганській області. Цей комплекс належить до новітніх мобільних трикоординатних станцій та слугує для контролю повітряного простору на середніх і великих дальностях. Станція здатна одночасно супроводжувати до 300 повітряних цілей на відстані до 500 км та видавати цілевказівки для комплексів С-300В і «Бук‑М2».

Новітня мобільна трикоординатна РЛС 1Л125 «Ніобій-СВ»

Вартість утилізованої РЛС становить щонайменше 6,5 млн доларів США. Ця цифра випливає з російських закупівельних документів 2018 року, де вартість комплекту становила приблизно 394,8 млн рублів.

Наступної доби українські безпілотники знайшли ще дорожчу ціль, радар 9С19 «Імбир» зі складу системи С-300В. Саме цей локатор відповідає за виявлення балістичних цілей та є одним із ключових елементів протиракетної оборони комплексу.

РЛС 9С19 «Імбир» зі складу ЗРК С-300В.

Коштує «Імбир» не менше кількох десятків мільйонів доларів США. Відкриті джерела вказують, що таких радарів було виготовлено близько 200 одиниць за весь час виробництва, тож дотепер за роки війни у строю їх залишилося значно менше.

Наприкінці місяця черга дійшла до РЛС «Нєбо-СВ» та СТ-68.

Рухома двокоординатна РЛС кругового обзору «Нєбо-СВ» 1Л13.

Першу уразили біля Кам'янки на Луганщині. Як відомо, «Нєбо-СВ» належить до сімейства далекобійних військових локаторів. Його створили для протиповітряної оборони сухопутних військ. Головне завдання цієї РЛС – знаходити повітряні цілі, дізнаватися, «свій» це чи «чужий», та передавати їхні координати на командні пункти.

Багаття коштувало окупантам 18 млн доларів США.

СТ-68, яку українські захисники дістали у Феодосії, теж мала попереджати російських окупантів про наближення загроз. Не попередила.

РЛС СТ-68

До речі, вона є прямим радянським «предком» того самого радара «Подльот», про який ми говорили раніше, на початку огляду. РЛС СТ-68У (та її версія 19Ж6) розроблялася як трикоординатний радар для виявлення складних цілей, що летять дуже низько над землею – крилатих ракет на кшталт американських ALCM, безпілотників чи літаків. Вона повинна видавати точне цілевказання для зенітно-ракетних комплексів, наприклад, С-300.

Загалом за травень підтверджено знищення або ураження понад десятка радіолокаційних комплексів ворога різних типів. А це означає, що разом із кожним спаленим радаром російська ППО стає не лише слабшою, а й сліпішою.

ІНШІ НЕВДАХИ МІСЯЦЯ

Хоча саме «Тори» стали головними героями травневого ППОпаду, решта російських зенітних систем також регулярно потрапляла до українських звітів про бойову роботу.

Гордість російського ВПК, зенітний ракетний комплекс «Бук-М3».

7 травня оператори добрих дронів відправили на металобрухт одразу два комплекси «Бук-М3» та ЗРК «Стрєла-10».

«Бук-М3» – одна з найсучасніших середньодальніх систем ППО російської армії. Вартість однієї батареї вимірюється сотнями мільйонів доларів, а кожна самохідна вогнева установка коштує десятки мільйонів. Саме ці комплекси повинні прикривати російські угруповання від авіації та високоточної зброї.

Утім, наші безпілотники дедалі частіше знаходять їх швидше, ніж вони – українські цілі.

8 травня до списку втрат «другої армії світу» додався зенітний ракетно-гарматний комплекс «Тунгуска», а 15 травня – черговий «Панцир-С1» у Криму.

Особливо показовим став удар СБУ по аеродрому Бельбек 17 травня. Там під ураження потрапив новітній «Панцир-С2», ангар із радаром до системи С-400 та низка елементів інфраструктури управління безпілотниками.

Зенітний ракетно-гарматний комплекс«Панцир-С2».

Зауважмо, що «Панцир-С2» є глибокою модернізацією базового самохідного зенітного ракетно-гарматного комплексу (ЗРГК) ближньої дії «Панцир-С1». Головне завдання цієї системи – захищати військові та цивільні об'єкти (аеродроми, нафтобази, великі ЗРК типу С-400) від атак із повітря. Головне удосконалення версії С2 – це абсолютно новий радар пошуку цілей, він має іншу конструкцію (двосторонню матрицю), що дає змогу краще бачити малорозмірні цілі. Також збільшена дальність виявлення, оновлений комплекс бачить повітряні цілі на відстані понад 40 км (базовий С1 – до 36 км). Окрім цього, модернізована версія може одночасно супроводжувати більше повітряних об'єктів – понад 40. 12 зенітних керованих ракет, якими озброєний «Панцир-С2», здатні збивати цілі на відстані до 20 км та висоті до 15 км, а дві двоствольні автоматичні 30-мм гармати, на думку творців цієї «диво-зброї», роблячи до 5000 пострілів за хвилину, знищують усе, що підлетіло впритул на відстань до 4 км.

Як виявилося, не все.

Вартість брухту, що згорів поблизу українського Бельбеку в цінах внутрішнього російського оборонного замовлення коливається в межах 12–15 мільйонів доларів США.

Наприкінці місяця українські підрозділи продовжили методичне скорочення російського зенітного парку.

22 травня було знищено комплекс «Оса» в Донецьку.

25 травня під удар потрапила пускова установка ЗРК С-300.

Пускова установка ЗРК С-300.

27 травня українські оператори вразили командно-штабну машину комплексу «Бук‑М2» та тягач новітнього ЗРК С-350 «Витязь».

А вже 29–30 травня до статистики додалися ще кілька «Панцирів» та «Торів», підтверджуючи головний підсумок місяця: російська ППО дедалі частіше працює не як захисний щит, а як список цілей для українських операторів.

З БАЛТІЙСЬКИМ ПРИВІТОМ, КАСПІЮ!

Окремої уваги заслуговує морська частина травневого мангал-меню.

У ніч на 3 травня під удар потрапив малий ракетний корабель (МРК) проєкту 22800 «Каракурт». Сталося лишенько в порту Приморськ Ленінградської області.

Малий ракетний корабель (МРК) «Каракурт».

«Каракурт», вартістю до 20 мільйонів доларів, вважають один із базових проєктів сучасного російського флоту. Саме ці кораблі Кремль розглядає як відносно дешеву альтернативу великим надводним кораблям, здатну запускати вісім крилатих ракет «Калібр» на дальність до двох тисяч кілометрів. Для власного захисту МРК озброєний  морською версією зенітного комплексу «Панцир-М». Але, як з’ясувалося, ця корабельна система ППО у двобої з українськими дронами виявилася такою ж немічною, як і сухопутний аналоговнєт.

Бо лишенько повторилося, і не деінде.

Ще кілька років тому сама думка про українські удари по кораблях у Каспійському морі видавалася б проявом бурхливої військової фантастики. А у травні 2026 року це стало буденністю.

7 травня Генеральний штаб повідомив про ураження малого ракетного корабля проєкту 22800 «Каракурт» у пункті базування Каспійськ.

Через тиждень там само під удар потрапили малий ракетний катер і мінний тральщик.

17 травня українські безпілотники дістали прикордонний сторожовий корабель (СКР) проєкту 10410.

Прикордонний сторожовий корабель (СКР) проєкту 10410.

Зазначмо, що цей сторожовий корабель (шифр «Светляк») належить до серії радянських та російських прикордонних патрульних кораблів 3-го рангу, призначених для прибережної зони. Головне завдання подібних посудин – охорона державного кордону, територіальних вод та прибережних морських шляхів. Вони також контролюють порти та можуть створювати тактичний рубіж протиповітряної та протичовнової оборони.

Кораблі мають довжину 49,5 метра та розвивають швидкість до 30–32 вузлів. Екіпаж «Светляка» налічує 28 членів команди.

Згідно з даними російського держзамовлення, у 2014 році будівництво одного такого корабля коштувало понад 1,374 мільярда рублів. Наприкінці 2016 року ФСБ уклала контракт на два кораблі модернізованого проєкту за 3,7 мільярда рублів (тобто близько 1,85 мільярда рублів за один корабель). За курсом валют на періоди укладання цих угод, орієнтовна вартість одного сторожовика становила від 25 до 30 мільйонів доларів США.

НОВОРОСІЙСЬК, ТРЄВОЖНО…

Не менш нервовим для болотних адміралів видався й кінець місяця.

23 травня під час удару по Новоросійську, в зоні ураження українських засобів deep strike опинилися сторожовий корабель «Пытливый», ракетний корабель на повітряній подушці, а також, за даними СБС, фрегат «Адмірал Ессен».

Фрегат «Адмірал Ессен».

Отже, якщо про «Адмірал Ессен» загальновідомо, що це носій «Калібрів» і один із найважливіших і найсучасніших російських великих кораблів у Чорному морі, то інші дві уражені лоханки, менш відомі широкому загалу.

СКР «Пытливый» (проєкт 1135М) у складі Чорноморського флоту залишався  єдиним представником цього сімейства, який на момент ураження перебував у робочому стані. І хоча цей корабель насправді старий – уведений у стрій у 1982 році, росіяни активно використовували його для патрулювання та протичовнової оборони.

СКР «Пытливый» (проєкт 1135М).

Визначити точну ринкову вартість «Пытливого» доволі складно, але відомо, що в радянські часи будівництво великого сторожового корабля (фрегата) такого класу обходилося приблизно у 20–30 мільйонів радянських рублів. Міжнародні профільні довідники оцінюють номінальну вартість одного новозбудованого корабля цієї серії приблизно у 475 мільйонів доларів США (у перерахунку на сучасний курс та еквівалент технологій подібного класу). Однак на 23 травня 2026 року кораблю вже виповнилося 44 роки і з економічного погляду він був повністю амортизований і мав нульову балансову вартість. Його фінансова цінність як металобрухту та джерела запчастин – до 5–10 мільйонів доларів США.

Важливо розуміти, що для Чорноморського флоту РФ втрата або пошкодження «Пытливого» як бойової одиниці є значно болючішою, аніж втрата мільйонів доларів. Росіяни його постійно ремонтували. Кожен доковий ремонт коштував федеральному бюджету мільйонів доларів. Кораблю уперто намагалися продовжити термін служби, насамперед через встановлені на ньому потужні системи морського озброєння, здатні одночасно вражати як підводні човни, так і надводні кораблі й захищати інші бляшанки ЧФ від українських морських дронів.

Дарма тужилися.

АНАЛОГОВ НЄТ, НО ВИ ДЄРЖИТЄСЬ

Щодо ураженого ракетного корабля на повітряній подушці, то відомо, що йдеться також про ще один пережиток із радянського минулого. Ракетні кораблі на повітряній подушці проєкту 1239 (шифр «Сивуч») насправді вважають унікальними та дуже специфічними  – усього їх  було побудовано лише два: «Бора» та «Самум». Обидва входять до складу Чорноморського флоту РФ. Їх  створювали для тактики швидких і раптових ударів: на великій швидкості вискочити ув море, випустити ракети по кораблях НАТО і швидко відійти назад.

Ракетний корабель на повітряній подушці проєкту 1239 «Бора».

Цих близнюків поєднують дві цікаві особливості. Перша: це – кораблі-катамарани, кожен має два вузькі корпуси, з'єднані між собою великою палубою. Інша – використання принципу повітряної подушки. Між двома корпусами спеціальні потужні вентилятори нагнітають повітря. Спереду і ззаду простір під палубою закривають гнучкі завіси («спідниці»). У такий спосіб створюється ефект «повітряної подушки», яка підіймає корабель над водою. Це різко знижує опір води та дає змогу розвивати величезну швидкість – до 55 вузлів (понад 100 км/год).

«Самум», брат-близнюк «Бори».

Для бойового корабля довжиною понад 65 метрів та водотонажністю близько 1050 тонн, це насправді неймовірний показник швидкості.

Окрім цього, за вогневою потужністю ці кораблі прирівнюють до великих ракетних крейсерів. Їхнє основне озброєння – 8 надзвукових протикорабельних ракет «Москіт» (дві пускові установки по 4 ракети з боків). Ці ракети росіяни називають «убивцями авіаносців», оскільки вони летять дуже низько над водою на шаленій швидкості, тож їх важко збити.

За оцінками міжнародних військових аналітиків, створення сучасного ракетного корвета чи корабля такого класу з подібним ракетним озброєнням сьогодні коштує щонайменше 150–200 мільйонів доларів США.

На щастя, оскільки Росія не здатна виготовляти для цих кораблів нових деталей та двигунів (на кожному їх встановлено три різні типи  – дизельні, газотурбінні для ходу на подушці та допоміжні). Тож хоч і раніше «Бора» і «Самум» більшість часу проводили в ремонтах, ураження одного з них під час удару по Новоросійську 23 травня фактично множить на нуль унікальну бойову одиницю, яку РФ уже ніколи не зможе відновити.

ГОЙДА НА АЕРОДРОМАХ

Стравою від шефа у травневому списку частувань подаємо втрати російської авіації. Вони були специфічні, з морської кухні.

15 травня українські оператори вразили на аеродромі «Єйськ» літак-амфібію Бе-200 та корабельний вертоліт Ка-27.

Корабельний гелікоптер Ка-27.

Для російської морської авіації це зовсім не рядові машини.

Ка-27 використовують для протичовнової оборони, пошуку та порятунку екіпажів. Вартість одного такого спеціалізованого гелікоптера становить приблизно 1,5 мільйона доларів США.

Знищений ущент Бе-200ПС також був здатний виконувати патрульні функції над морем.

Патрульний літак-амфібія Бе-200ПС

За весь час Росія спромоглася випустити їх лише трохи понад 20 одиниць. Наразі складання нових літаків цього типу практично згорнуто через санкції. Раніше на них ставили українські двигуни Д-436 від компанії «Мотор Січ», заміну яким РФ так і не змогла повноцінно розробити та запустити в серію.

Вартість одного літака-амфібії Бе-200 оцінюють у суму близько 40–60 мільйонів доларів США.

Однак справжній фінальний акорд пролунав під завісу місяця.

У ніч на 30 травня українські безпілотники навідалися до району Таганрога.

Там, за підтвердженими даними, під удар потрапили одразу два далекі протичовнові літаки Ту-142 – одні з найрідкісніших машин морської авіації Росії.

Ту-142 (за кодифікацією НАТО: Bear-F) дальній протичовновий літак.

Створені на базі стратегічного бомбардувальника Ту-95, вони є важливим елементом системи контролю морських комунікацій та пошуку підводних човнів.

Під час того самого рейду  дісталося й оперативно-тактичному ракетному комплексу «Іскандер-М». Його ураження зафіксовано в районі населених пунктів Михайлівка та Єфремовка Ростовської області РФ, за 30 км від Таганрога та 145 км від лінії бойового зіткнення.

ОТРК «Іскандер-М».

Травень продемонстрував іще одну неприємну для Кремля тенденцію: дедалі частіше під ударом опиняються не лише фронтові системи ППО, а й високовартісні елементи стратегічної авіації, ракетні комплекси та військові кораблі далеко за межами зони бойових дій, подекуди за понад 1500 кілометрів від України.

Це той момент, коли ми вже почали, чи ще ні?

Іван Ступак, Київ.

Фото ілюстративні, з відкритих джерел.

Актуальні новини війни