Маруся Чурай: кохання, пісні й супротив ворогам із вечора до рання

Укрінформ відвідав прем’єру. Тож розповідаємо, як через 400 років після народження Марусі Чурай, яку від смертного вироку врятував Богдан Хмельницький, у співачку  перевтілюється Марія Стопник – артистка драми з дипломом режисерки кіно і телебачення, а перед тим фіналістка 10-го сезону музичного талант-шоу «Х-фактор». Не змінюючи тексту літературної першооснови, лише дещо помінявши місцями, команді вдалося показати драму, яка розповідає про чотири роки сучасної російсько-української війни: супротив ворогам, полон, поранення, реабілітацію і складнощі адаптації воїнів ЗСУ до цивільного життя.

Ліна Костенко, яка зустріла в березні свою 96-ту весну, на прем’єру 4 квітня не приїхала. Проте її послання глядачам із важливими спогадами зачитала зі сцени Марія Матіос.

СУДОВИЙ ПРИПИС СПРАВИ ХVII СТОЛІТТЯ І СУЧАСНА РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА

Творці вистави «Маруся Чурай»

Ростислав Держипільський розповідає, що задум створити постановку за відомим віршованим історичним романом Ліни Костенко виник минулого року – через 400 літ від далекого 1625-го, за переказами (документи згоріли), коли в Полтаві в козацького сотника Гордія Чурая народилася донька, яка згодом зачаровувала всіх своєю красою й піснями.

За сюжетом, юнка у 18 закохалася у Гриця Бобренка, вони таємно заручилися, і молодий чоловік на чотири роки відправився на війну. Після повернення все склалося – не так як гадалося.

Маруся Чурай – Марія Стопник і Гриць Бобренко – Олег Панас

У запрошеннях на виставу «Маруся Чурай» пишуть, що це Припис судовий у кримінальній справі № 1651 про умисне отруєння Гриця Бобренка. Судова палата Франківського драмтеатру кожного глядача викликає як присяжного. Прибути просять на вказане місце в партері чи на балконі.

Незвична сценографія постановки, яка задіює не лише традиційно сцену, а й має подіум поміж глядацької зали, що веде у скляну камеру, – коригує традиційне уявлення про найкращі місця для перегляду. Якщо обирати варіант постійно цілісно бачити все, що відбувається на трьох майданчиках вистави, – то навіть під час антракту варто кинути  погляд  на скляний простір, який уособлює не лише ув’язнення за судовим приписом, а й внутрішнє усамітнення дійових осіб. Там Маруся Чурай крається думками без перерви.

Маруся Чурай у камері

Ліна Костенко у зверненні до творців вистави до дня її прем’єри конкретизувала, що перший дзвінок про постановку долинув до неї у сюрреальний момент надскладної для всіх українців минулої зими: «Київ був занурений у цілковитий блекаут, у темряву і холод, в моїй квартирі, здавалося, скоро піде сніг. Голос пана Ростислава розривав цю темряву, говорив незвичайні речі, в які майже не вірилось».

«Для мене взятися за цей текст – як до Біблії доторкнутися», – від початку роботи над виставою «Маруся Чурай» зізнавався  Ростислав Держипільський. Режисер із командою не розглядали для втілення спрощеного стереотипу,  що ця драма є  побутовою історією про зраду й отруєння.

Наталія Половинка, Ростислав Держипільський, Олесь Санін, Дмитро Лека

«Насправді це твір про війну, про людей, яких вона змінює, про втрати і про вибір, який не завжди можна зрозуміти одразу.  1648-й рік – початок визвольної війни. Гриць повертається після полону іншим, –  констатує режисер. –  І тільки тепер, у наш час, ми можемо по-справжньому відчути ці паралелі й усвідомити, що могли переживати ці люди».

«Часи були непевні, лиховісні. Як хмари в небі, купчилась війна», – це точно про нас нинішніх. Як і слова Гриця Бобренка, який чотири роки воював: «Я мучуся. Я сам собі шуліка. Є щось в мені так наче не моє. Немов живе в мені два чоловіка, і хтось когось в мені не впізнає». І ніжно-болюче сподівання всіх, хто втратив найдорожчих людей: «Десь, може, там зустрінемося ми. Не буде рук – обнімемось крильми».

LOVE STORY ЧАСІВ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, РАДЯНСЬКІ ЗАБОРОНИ РОМАНУ І ПОЄДНАННЯ ЕПОХ У ВІДЕОІНСТАЛЯЦІЯХ

Маруся Чурай – Марія Стопник та Галя Вишняківна – Яна Івасюк

Прем’єрна вистава для кожного глядача розкривається по-різному. Її можна дивитися як Love Story – психологічну драму про кохання із потужним музично-пісенним та відеосупроводом. Бо, наприклад, понад 400 років не зникає інтерес до Ромео і Джульєтти Шекспіра, а 60 років поспіль вражає кіноісторія про Івана й Марічку з «Тіней забутих предків» Сергія Параджанова. 

Проте справжню цінність і глибину сенсів вистави «Маруся Чурай» підсвічують історичні контексти: з часів Козаччини і дотепер – повномасштабної війни путінської Росії в Україні.

Гриць Бобренко

«Цей твір справді занурений у ХVII століття. Але це не цифра, це драматичний час, в якому твориласья нова Україна. І ми з вами також знову живемо в драматичному часі, в якому твориться нова Україна в культурному, екзистенційному, державному вимірах. Власне тому й забороняли цей твір у ті абсурдні й неможливі для життя радянські часи, – нагадує авторка роману у віршах «Маруся Чурай»  Ліна Костенко. – 

Мої друзі були у в’язниці, я чекала арешту, тому мені природно писався стан Марусі «в тюрмі». Давня українська література теж була під забороною. Істориків позбавляли роботи за одну лише згадку про українське бароко, а про Богдана Хмельницького говорили лише в контексті Переяслава».

Маруся Чурай

Уже після публікації в 1979 році історичного роману у віршах «Маруся Чурай» директор київської філармонії заборонив публічне читання цього твору Нілі Крюковій – було це у 1981-му. Посадовець підходив до вікна й патетично запитував, вказуючи рукою на зрадянщене місто: чому у творі Ліни Костенко постає спалений Київ?

Бо Ліна Костенко пережила пожежі, в яких нищились українські книжки. Першу – 1964 року, коли палили стародруки бібліотеки Академії наук. Тоді їй відомий музикознавець і фольклорист, дисидент  Леопольд Ященко, який згодом організує легендарний  хор «Гомін»,  виніс її звуглені «Мандрівки серця» – збірку 1961 року.

«А потім, у грудні 1968-го, я, вагітна сином, блукала по коліна в попелі в Георгіївському соборі Видубицького монастиря серед спалених фресок ізпопелілої бібліотеки української старовини, – згадала Ліна Василівна до нинішньої прем'єри вистави «Маруся Чурай» в Івано-Франківську. – Врешті, ми з вами сьогодні, переживши облогу Києва в 2022 році, знаємо на власному досвіді, що руїни саме Києва – це мрія всіх його ворогів. Але цей Київ завжди воскресав! Бо він місто-воїн і місто-книга».

Маруся Чурай у відео вистави. Фото Богдана Савлюка надав Франківський драмтеатр

Поєднати у театральній постановці епоху бароко; часи створення роману Ліною Костенко, коли відбувся розквіт українського поетичного кіно;  та сучасність допомагають відеоінсталяції кінорежисера Олеся Саніна, які він знімав з братом Дмитром Саніним та Денисом Захаровим. Спочатку був задум, що екранного доповнення буде небагато: пролог, фінальна поява Богдана Хмельницького (Олексій Гнатковський), історичні фактури і трохи ретрансляції сцен суду над Марусею у реальному часі, щоби підкреслити руйнівну силу медіа і соціальних мереж, які часто маніпулюють емоціями, безапеляційно обвинувачують і виправдовують крайню жорстокість.

Проте буквально за п'ять днів до прем'єри вистави вирішили суттєво,  десь на ¾, наповнити її відео, яке буде резонувати з подіями на сцені, створювати ще один поетичний світ внутрішніх переживань героїв. Усвідомлено залишили паузи – «темний екран»: щоб глядачі могли сконцентруватися винятково на живій, імпровізаційній дії акторів і бачити другий план, відчути тишу всередині себе. Удосконалювали роботу буквально до прем’єрного дня.

Олесь Санін

«Я забирав між репетиціями і  генеральними прогонами головну героїню Марію Стопник – і ми знімали відео про її внутрішній стан і біль. Прагнемо через великий екран угорі (третина сценічної площі) передати, що все ж перемагають честь, правда, поезія і пісня, а медіа є лише ретранслятором подій», – каже Олесь Санін.

Додає, що актори проживали свої маленькі історії на великому плані без монтажу. Лише фактури і справжнє переживання. «Це було принципове рішення. Створювали відеоінсталяції без використання комп'ютерної графіки і штучного інтелекту; інтелект в цій роботі людський, а краса справжня», –деталізує процес співрозмовник.

«Спеціально шукали фактуру відтінки і густину рідин, яка імітує кров та дьоготь. Працювали з гримом. Я отримав великий досвід в кіно по роботі з цими фактурами у сфоїх фільмах, а тепер і декоратори Франківського драмтеатру навчился варити справжню кінокров, топити в підвалі провідних актрис, створювати дим пожарищ великої війни на квадратному метрі і змайструвати озеро любові за допомогою старої куліси та дірявого тазика у промені світла. Проста і вічна магія кіно», – розповів Укрінформу Олесь Санін.

ГАРМОНІЯ АКТОРСЬКОГО СКЛАДУ  І ВИШУКАНІСТЬ СТРОЇВ

Мартин Пушкар – Роман Луцький

Вистава «Маруся Чурай» режисера Ростислава Держипільського в Івано-Франківському національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка – це постановка про те, що в українській історії навіть у найтемніші часи є багато тих, хто залишаються світлими гідними людьми, які кохають, підтримують інших, виборсуються з халеп, жертвують собою заради загальної справи  і не зраджують своїм ідеалам. Хоча, зрозуміло, завжди десь поряд є й інші.

Поділ українського світу на чорне й біле підкреслюють сценографією, світловим дизайном і костюмами. Поза цими двома основними кольорами виразним третім, як акценти,  є червоний: пристрасть і кривавий біль.

Маруся Чурай – Марія Стопник і Мати – Наталія Половинка

Костюми до вистави створила Олена Андрійчук. Художниця органічно поєднала в одному просторі сучасні стилі і вишуканою стилізацією українського одягу часів Козаччини, експериментуючи з фактурами тканин.

Креативно попрацював литовський художник зі світла та світлорежисер Арвідас Буйнаускас, який створював, зокрема, концерти групи «Океан Ельзи» та є сценографом балету «Мавка» у Львівській національній опері. Над постановкою також працював головний хореограф Франківського драмтеатру Дмитро Лека. Тож невипадково глядачі «Марусі Чурай» головну героїню постановки бачать сучасною зіркою – виконавицею багатьох пісень, які крають серце: «Ой, чий то кінь стоїть», «Ой не ходи, Грицю»,  «В кінці греблі шумлять верби», які супроводжує гра оркестру.

Маруся Чурай

Такий ефект справляла юна Чураївна і в ХVII столітті – саме тому про неї на віки збереглася народна пам’ять. До речі, свого часу цікавився цією постаттю і зібрав про неї велику кількість матеріалів Григорій Квітка-Основ’яненко (1778–1843). Проте вони були втрачені разом з архівом письменника, який у несприятливих умовах, після того як Російська імперія заволоділа нашими  територіями, закріплював у своїх творах українську історію і мову.

 «Маруся Чурай –  одна з ключових тем мого життя. Бо  – український міф, бо з неї пролилося ціле море пісень, бо проявила віху в історії України. Та найголовніше: ʺЦя дівчина не просто так, Маруся. Це  – голос наш. Це  – пісня. Це  – душаʺ»,  – розповідає співачка й актриса Наталія Половинка, завдяки якій у постановці по-сучасному зазвучали пісні її голосом та голосами інших виконавців.

«Саме пісні Марусі ʺзатяглиʺ мене в театр і визначили моє життя», – додає засновниця  Центру «Слово і голос», яка грає в постановці Ростислава Держипільського роль матері Марусі Чурай.

Мати Гриця – Ольга Комановська

Весь акторський склад «Марусі Чурай» заслуговує на визнання. Виконавиця головної ролі – Марія Стопник, її батько – Владислав Демидюк, Гриць Бобренко – Олег Панас, його мати – Ольга Комановська, Іван Іскра – Іван Бліндар, Мартин Пушкар – Роман Луцький, Галя Вишняківна – Яна Івасюк.

Суддя – Надія Левченко

Серед довершених цілісних образів у виставі «Маруся Чурай», однак, вирізняється Суддя (Надія Левченко). Вона промовляє  мудрість із твору Ліни Костенко, яка актуальна нині для всіх українців:

А як подумать, дівчинко моя ти,

то хто із нас на світі не розп’ятий?

Воно ж, як маєш серце не з льодини,

розп’яття – доля кожної людини.

Та є печальна втіха, далебі:

комусь на світі гірше, як тобі.

Кожне слово, кожна нота, кожен кадр і кожен подих вистави проникають в душу, щоби ще раз акцентувати, що українська ідентичність є самобутньою й унікальною: здавна і дотепер.

Валентина Самченко, м. Івано-Франківськ

Фото Юрія Рильчука

Новини культури