Перший рік Третього корпусу: ситуація в смузі та разючі зміни в бригадах

ПАПЕРОВА РОБОТА – МІНУС, ВATTLE CAPTAIN – ПЛЮС

На початку минулого літа Третій армійський корпус під командуванням Андрія Білецького перший прийняв бригади і повністю розгорнувся у своїй смузі відповідальності. Він воює власними бригадами, а також здійснює оперативне управління підрозділами ТрО, Держприкордонслужби та Нацгвардії.

«Там, де до нашого приходу могли втрачати по 70 квадратних кілометрів на місяць, тепер не втрачається жодного метра й поліпшується тактичне положення. Змогли стабілізувати фронт, ліквідувати всі райони інфільтрації в смузі – а колись вони досягали й десяти кілометрів углиб. Створили сталу оборону. Нещодавно ми почали брати під повний контроль логістичні шляхи окупантів на Луганщині, чим уже дуже шкодимо їм на оперативному рівні», – каже заступник начальника штабу корпусу Данило Новицький.

Данило Новицький

За його словами, у межах корпусу вдалося поширити штабну культуру, що вже діяла в 3 ОШБр.

«Ми побудували єдину систему управління за стандартами провідних країн НАТО, але не сліпо взяли – адаптували. Під кожне завдання ми створюємо об’єднаний бойовий штаб, де чітко визначені ролі. Зокрема, першими запровадили в усіх підрозділах корпусу позицію Вattle Captain. Це офіцер, який безпосередньо керує боєм. І в нас уже повноцінно запрацював Вattle Оfficer, який узагальнює роботу всіх Вattle Captain», – розповідає Новицький.

Одним із найперших рішень, згадує він, було скасування 16 щоденних доповідей від бригад.

«Майже ще 32 доповіді ми скоротили за місяць. Це ніяк не вплинуло на обіг інформації, бо вона й так надходила – завдяки нормальній комунікації. Але це дуже спростило роботу підпорядкованих штабів. Офіцери працювали над бойовими діями, а не займалися паперовою війною», – зауважує заступник начальника штабу.

Старший командир визначає ціль та результат, якого хоче досягнути, як саме це виконати залежно від масштабу операції, визначає комбриг, комбат чи командир роти, розповідає Новицький.

«Тому що молодшому командирові на землі видніше. І саме довіра та впевненість у молодших командирах – одна із запорук успіху. Так ми працюємо і зі своїми бригадами, і з приданими підрозділами», – запевняє офіцер.

Андрій Гітт

У корпусі підрозділ отримав підтримку та розуміння, на яке навіть не очікував, наголошує начальник штабу 3 прикордонного загону ДПСУ Андрій Гітт. На час входження у Третій сили загону були розрізнені, частина людей перебувала у Серебрянському лісі.

«Вийшли важко, з втратами, підрозділ був виснажений. Але нам відразу сказали: “Хлопці, відновлюйтеся. Усе, що вам потрібно, дамо, – розповідає Гітт. – У Третій штурмовій бригаді ми побачили всі ті нові підходи, що неабияк підтримало наш ентузіазм – стати самодостатнім, самостійним підрозділом. Тепер, виконуючи завдання в смузі оборони, ми відчуваємо постійну підтримку – таку, якої, по суті, з 2022 року переважно не бачили. Це і взаємодія, і відвертість. Ми воювали на багатьох напрямках, і бувало так, що сусід праворуч каже, що він там є, а фактично його немає. Звісно, це впливало і на виконання завдань, і на нашу стійкість. У Третьому зовсім інший підхід: усе чітко, ніхто від тебе нічого не приховує. Такої взаємодії я раніше не бачив ніде».

ВІД НЕДОВІРИ ДО ДРУГОГО ДИХАННЯ

Вражають цифри та приклади, які наводить комбриг 125 ОВМБр Володимир Фокін, який очолив бригаду сім місяців тому. За його словами, 125-та була розкидана по трьох областях і за майже чотири роки взагалі не воювала повним складом під управлінням власне свого командування.

Володимир Фокін

«Я прийняв бригаду і що побачив? Комплектність – 18% разом з офіцерами та сержантами. Зовсім нема техніки: два пікапи й один “бусик”. Нема броньованої техніки, хоча влітку бригада була переформатована з ТрО у важку механізовану. Жодних змін, крім на папері, – говорить Фокін. – Рівень морально-психологічного стану людей перебував на нулі. Військовослужбовці, особливо солдати і сержанти, були зневірені в собі та в своєму підрозділі. Я пам’ятаю слова одного генерала, який був обізнаний у ситуації: “По-хорошому, цей підрозділ треба просто розформувати”. Та це дало додатковий стимул для мене та моєї команди, яка перейшла з 3 ОШБр, – показати всім Збройним Силам, що навіть із такого підрозділу можна зробити найкращу важку механізовану бригаду».

Крім перерахованих, новопризначений комбриг стикнувся й з іншими проблемами.

«Ніякої відповідальності офіцерського складу за рішення та накази, які віддавали. Завдання ставили як-небудь, і все перекривали папірцями-відписками. Через три тижні я вже знав реальний стан справ. Для розуміння: на моє запитання, чому ми не отримуємо бензин, від тилових підрозділів я отримав шалену відповідь – просто немає тари! Чому ми отримуємо для нашого особового складу в чотири рази менше м’яса, ніж маємо? Відповідь теж була проста: у нас банально немає холодильників і морозильних камер. Сказати, що я був збентежений, – це не сказати нічого. За пів року понад 90% командирів були звільнені з посад», – наголошує Фокін.

За його словами, третина захотіла залишитися в бригаді – з пониженням, фактично потрапила в піхоту, інші – перевелися.

«Офіцери в піхоті – це не покарання, а нормальне явище, – вважає Фокін. – Якщо не здатен керувати, то береш автомат і йдеш на передову. Щоб подивитися у вічі військовослужбовцям».

За словами комбрига, виявлені проблеми з логістикою розв’язали за п’ять днів. А до того військові на певних позиціях мали лише літню форму, хоч був уже жовтень, якусь провізію час від часу їм доставляли суміжники.

«Тобто офіцери сприймали проблеми з логістикою, евакуацією поранених як норму. Це був шок для мене. Основним меседжем колишньої команди на всі запитання, чому так, чому не ухвалювали рішення, було: “Раніше не було потреби”. Тепер є потреба, є напрямок руху – стати найкращими», – зауважує Фокін.

Він перераховує, чого вдалося досягти за короткий час: створені з нуля танковий батальйон, батальйон безпілотних систем, рота НРК, підрозділ РЕБ, а піхотні батальйони пройшли переформатування.

«За перші два місяці повернули 53% СЗЧ-шників. За сім місяців комплектність особового складу зросла на 234%. У травні за е-балами бригада по ураженнях БпЛА ввійшла до 50 найкращих, за спостереженням – до 40 найкращих. Артилерія, яка з’явилася 2,5 місяця тому, за показниками ефективності перебуває на 38 місці. Підрозділ наземних роботизованих комплексів у травні – на другому місці», – говорить комбриг.

ОБМІН РОЗВІДДАНИМИ ТА СКООРДИНОВАНІСТЬ ДІЙ

На час входження у корпус 120 ОБр територіальної оборони у жовтні 2025-го її батальйони також воювали на різних напрямках, і фактично керівний склад бригади не брав участі в ухваленні рішень, зауважує начальник розвідки 120-ї Федір Шаповалов.

Федір Шаповалов

«Тож я можу сказати, що в процесі перебудови я багато чого вчився вже у корпусі. Бригада взяла під оборону Лиман. Це місто, відповідно – урбанізована місцевість, дуже важка. Спільно з суміжниками, підрозділами 20 окремої бригади безпілотних систем “К-2”, нам вдалося відсунути противника набагато далі від міста. На цьому етапі ворог лише може окроплювати своєю кров’ю Національний парк “Святі Гори”», – каже Шаповалов.

Він пояснює, як завдяки підходам у корпусі полегшилася робота власне його підрозділу.

«Щоб завдавати вогневого ураження і взагалі планувати дії, потрібна розвідка. І тепер у Третьому ми ділимося напряму інформацією, щоб завдавати ефективних ударів, бити углиб противника, у пункти управління, їхні точки злету, щоб наша піхота не воювала з ними напряму. А раніше розвідданими на велику глибину та і в принципі розвідкою старший начальник не хотів ділитися», – говорить Шаповалов.

Входження у корпус дало потужний поштовх для розвитку, каже начальник підрозділу безпілотних систем 66 ОМБр ім. князя Мстислава Хороброго Єгор Щербина. Крім забезпечення, зокрема БпЛА, були напрацьовані сучасні методики управління боєм і тактики застосування підрозділів.

Єгор Щербина

«Якщо порівнювати нашу бригаду з тим, як було рік тому, то це, можна сказати, майже два різних підрозділи – у кращий бік. Зі 100, 150 чи навіть 200 найкращих попередніми роками ми останнім часом тримаємося у 30-ці за ефективністю застосування безпілотників. У роботі з НРК ми дісталися до списку 12 найкращих», – наголошує Щербина.

У березні 2026 року окупанти намагалися одночасно наступати на кількох ділянках Лимансько-Борівського напрямку, який обороняє корпус.

За чотири години українські захисники загалом знищили 100 одиниць техніки і понад 500 російських піхотинців.

«Натоді наша 125 бригада вже перебувала у смузі корпусу. Одне з важливого, що ми отримали: легкість взаємодії, швидкість взаємодії та швидкість реакції по всіх напрямках і рівнях», – наголошує комбриг Фокін.

«Ніде фронт не було прорвано. Було ураження ще на підступах, – каже Данило Новицький. – Якщо підсумувати здобутки за рік, я б не сказав, що ми вигадали щось велике й нове, ми змусили працювати те, що є. А от далі нам уже треба щось придумувати справді нове».

*  *  *

Третій корпус утримує три населені пункти в Луганській області – Надію, Новоєгорівку, Греківку – і блокує переміщення противника до Слов'янсько-Костянтинівської агломерації та міста Ізюма в Харківській області. Російська армія не полишає спроб просунутися на цьому стратегічному напрямку, та жодних успіхів не має.

За даними корпусу, за рік противник втратив там 34300 військових (20270 з них – безповоротно).

Корпус створив ешелоновану систему ППО, а також має свій полк протиповітряної оборони. За рік знищено понад 17000 ворожих повітряних цілей. Зокрема військові Третього збивають «шахеди», які летять через фронт для атак по цивільній інфраструктурі.

Корпус організував свою БЗВП, щоб мати якісно підготовлені кадри для своїх підрозділів. Її пройшло вже майже 3200 бійців.

Юлія Байрачна, Харків

Світлини В’ячеслава Мадієвського та пресслужби корпусу

Актуальні новини війни