Чому іноземці їдуть воювати в Україну

ВАЖЛИВИЙ ІСПАНЕЦЬ

Свій позивний він отримав саме через знання іспанської. Майже десять років хлопець жив в Іспанії. Перед повномасштабним вторгненням Росії повернувся в Україну, вступив до Київського національного університету, але не закінчив, бо вирішив піти вчитися на поліцейського. Уже під час війни здобув освіту юриста.

– У мене є сестра, її чоловік мені мов брат. Він долучився до війська буквально через кілька місяців після того, як у нього народилася донька. Я дуже поважаю його і намагаюся наслідувати. Тож, дивлячись на нього, я вирішив, що і мій час настав, – пояснює своє рішення стати до лав ЗСУ «Іспанець».

У 2024 році на війні він втратив спочатку одного друга, а ще через місяць – другого. Не приховує, що тоді було настільки боляче, що дозволив собі навіть сльози.

– В армії діє таке неписане правило, що не треба прив’язуватися до людей, але ж це неможливо, – каже співрозмовник.

На бойові завдання «Іспанець» не виходить уже майже рік, після того як зазнав поранення. Це сталося в Запоріжжі внаслідок атаки ворожого дрона. Боєць згадує, що тоді знепритомнів, отримав сильну контузію, був дезорієнтований, втратив розуміння часу. Медики діагностували ПТСР середньої тяжкості.

Поки говорили з ним, іноземні бійці відпрацювали навички стрільби. Це важливо, адже їх залучають і до проведення штурмових дій.

ЯК КОЛУМБІЙСЬКИЙ БАРМЕН СТАВ ШТУРМОВИКОМ

Штурмовик у минулому, а нині дронар на позивний «Майорка» став на захист України в червні 2025 року. Йому 22 роки. Удома «Майорка» працював барменом. Говорить, що робив коктейлі, один з його улюблених – «Мохіто».

– До того як приїхав в Україну, я не мав військового досвіду, не служив, але проходив багато тренувань і курсів. Знав, як стріляти зі зброї. Удома нічого не розповідав рідним. Сказав тільки, що вирушаю до Польщі, а потім приїхав в Україну в секреті від них, – каже боєць.

«Майорка»

Майже вісім місяців він служив штурмовиком, потім пройшов навчання і вже чотири місяці керує дронами.

У листопаді минулого року «Майорка» був важко поранений під час виконання завдання в Степногірську. «Майорка» розповів, що його групі потрібно було перейти зі Степногірська на позицію, яка має назву «Ромб». Це район багатоповерхової забудови, панівна висота, і тому став епіцентром важких боїв.

Група «Майорки» мала пройти відстань приблизно 1,5 км. Їм це вдалося попри атаку дронів та артилерії. Боєць згадує, що тоді мав із собою чеську штурмову гвинтівку CZ BREN 2 і кілька гранат. Коли він уже був на пункті спостереження, почув, як у будівлю залетів FPV-дрон та вибухнув за кілька метрів від нього.

– Я оглянув себе, чи не поранений. Усе було добре. Ну, пощастило, – подумав і пішов на позицію. Аж раптом підбігли до мене двоє українських військових і сказали, що два п**ари біжать у наш бік, тож треба відкривати по них вогонь, – розповів колумбієць.

У цей момент росіяни кинули в них протитанкову міну, яка вибухнула. «Майорка» був поранений. Він знепритомнів, а отямився, коли йому надавали першу домедичну допомогу.

– Перше, що зробив, – подивився, чи немає ампутацій, чи все ціле. Потім зрозумів, що взагалі не чую на праве вухо й ліве око не можу розплющити. Злякався, але мені сказали, що це нормально за такого поранення. Дуже боявся саме ампутації. Для мене ліпше залишитися глухим, ніж втратити кінцівку, – говорить чоловік.

Вибуховою хвилею майже 40 відсотків його тіла було обпечено. Опіки – на спині, руці, нозі. Руку ще й добряче побило осколками, її довелося зашивати. «Майорка» зняв тактичну рукавичку і показав шрам.

Як розповів «Іспанець», після поранення боєць провів на позиціях дев’ять днів. Через постійні обстріли його було неможливо евакуювати.

– Ворог сильно перерізав логістику. Поруч перебував бойовий медик, який надавав допомогу. Усе, що треба було з медикаментів, нам скидали з дронів, – розповідає «Іспанець».

Коли це сталося, він два тижні фактично жив в управлінні, звідки здійснювали координацію дій щодо надання допомоги та евакуації бійця.

«Майорка» каже, що тоді не розумів, чи зможуть його вивезти. Навіть думав, що ліпше померти, ніж жити в муках. Саме незнання того, що буде далі, найбільше лякало його.

– На пʼятий день почав потрошку втрачати надію. Було багато дронів, артилерії, чув безліч вибухів, – згадує іноземець.

Він каже, що чотири побратими зробили неможливе – пішки винесли його на ношах.

– Півтора кілометра просто неба з найгарячішої точки на цьому напрямку, – доповнює «Іспанець».

У лікарні боєць провів три з половиною місяці й потім повернувся в підрозділ. Мовляв, потрібен адреналін, та й сидіти без діла не міг.

– Я приїхав боротися, робитиму це далі. Ми йшли сюди, розуміючи, що можемо загинути, – каже боєць.

– Після завершення війни ти повернешся додому і будеш знову робити «Мохіто»? – питаю.

Він розсміявся і сказав, що точно ні:

– Допомагатиму іншим країнам, де є війни, можливо, це буде Африка чи навіть Колумбія. Я зрозумів, що військова справа – це моє, – додав «Іспанець».

ВІД СТЕПНОГІРСЬКА ЗАЛИШИЛАСЯ ТІЛЬКИ НАЗВА

Один із тих, хто виносив «Майорку» зі Степногірська, – боєць на позивний «Фенікс». Він так само з Колумбії, але, на відміну від побратима, мав військовий досвід – 15 років служив у колумбійській армії, у розвідці та піхоті.

«Фенікс» виконував завдання в Курській області; там загинула майже вся його група. Вижив лише він. Під час розмови наголошує, що йому не страшно загинути. Навіть більше, розуміє, що це може статися в будь-який момент.

«Фенікс»

– Військові кажуть, що коли немає страху смерті, це не добре. Боєць, який не боїться загинути, може «підставити» своїх побратимів. Чи не так? – питаю в «Іспанця» і «Фенікса».

«Іспанець» погоджується і каже, що насправді всі бояться, що б не казали.

– Страх є всередині. Я сам говорив, що мені не страшно, але страх мене переслідував. Ти йдеш на завдання і розумієш, що це може бути останній день, – зізнається чоловік.

Прошу «Фенікса» розповісти про евакуацію «Майорки». Каже, що як тільки дізналися про його поранення, то одразу вирішили евакуювати. Хоча це було майже неможливо.

– «Майорка» для мене як брат. Дуже тяжко насправді розуміти, що поранений або загинув побратим. Коли ми заходимо на позиції, завжди кажемо: «Ми зайшли разом і вийдемо разом», – розповідає чоловік.

«Феніксу» 42 роки. Саме у війську він бачить своє майбутнє. Каже, що головна відмінність нинішньої війни від тих, у яких він раніше брав участь, – дрони. Опанувати їх йому було не важко, і головне, що в них є дві корисні справи: перша – він переносить важкі вантажі, друга – може скидати «подарунки» ворогам по заданих координатах.

– Ми відправляли воду та їжу хлопцям, які сиділи на позиціях і не мали запасів узагалі. Хлопці дякують, шукають навіть тих дронарів, які їм допомогли, щоб особисто віддячити, – говорить «Фенікс».

Його батьки давно померли, родини в Колумбії не було. Власне, в Україну «Фенікс» приїхав, щоб створити сім’ю, а не через гроші, як кажуть у соцмережах про іноземних бійців. Він не вірить, що війна закінчиться швидко. Говорить, що щодня вона стає тяжчою і, на його думку, триватиме ще 2–3 роки. Колумбієць називає українських військових воїнами, які ніколи не здаються і йдуть до кінця.

– Війна дала мені мотивацію далі будувати свій шлях і ще… дала грижі у спині, – жартує «Фенікс».

Кажу, що просила «Майорку» описати, який на вигляд нинішній Степногірськ, то він не зміг. Пропоную «Феніксу» спробувати це зробити.

– Єдине, що залишилося від Степногірська, – це його назва, – відповідає він.

Я подякувала «Феніксу» за розмову англійською, а у відповідь почула: «Дякую» (українською).

ГУЧНИЙ, АЛЕ НАДІЙНИЙ КУРʼЄР

Після стрільби бійці мали протестувати борт «Немезис». Це важкий багатофункціональний ударний бомбер українського виробництва. Його використовують для виконання логістичних завдань – доставляння провізії піхоті, а також бомбування. Борт здатен нести майже 10 кг вантажу.

– Нещодавно доставляли хлопцям, на перший погляд, звичайну посилку: їжу, воду і… лопату. Ми часто доставляємо «Мавіки», акумулятори тощо. Вороги його бояться, бо він може нести багато заряду, – пояснює боєць на позивний «Зеро», який тепер обіймає посаду штурмана БпЛА.

Військовий розповідає, що бомбер був на ремонті, і перш ніж він виконуватиме бойові завдання, його треба протестувати.

«Немезис» доволі гучний, великий і працює здебільшого вночі, але якщо є критичні потреби, то літає і вдень.

– Дрони – це зручно, безпечно, бо не треба залучати людський ресурс для доставляння провізії, БК чи бомбування. Ми здебільшого знищуємо ворожі укриття та живу силу ворога, – каже «Зеро».

Разом з «Іспанцем» вони називають іноземних побратимів сміливими, мовляв, проходять через справжнє пекло, готові покласти своє життя.

– Треба подякувати цим людям, які приїхали захищати Україну. У когось із них мотивація – гроші, хтось приїхав по військовий досвід, але точно серед них є ті, хто тут, бо не може спокійно бачити, як росіяни вбивають мирних людей в Україні, – додав «Іспанець».

Ольга Звонарьова

Фото Дмитра Смольєнка

Актуальні новини війни