Як Китай будує армію світового класу

Перетворення армії на потужний інструмент проєктування сили забезпечить Китаю статус наддержави, дасть змогу захистити його економічні інтереси у світі та кинути виклик військовому домінуванню США. Це докорінно змінить баланс сил в Індо-Тихоокеанському регіоні, а потенційний конфлікт навколо Тайваню стане головною загрозою світовій стабільності. 

ШЛЯХ ЗАВДОВЖКИ СТОЛІТТЯ 

Історія сучасних збройних сил КНР розпочалася 1 серпня 1927 року під час Наньчанського повстання у місті Наньчані провінції Цзянсі на південному сході Китаю, першого великого зіткнення між колишніми союзниками – правлячою в країні партією Гоміндан та Компартією (КПК). На той час комуністи не мали власних військових формувань, і коли за наказом свого лідера Чан Кайши війська Гоміндану у квітні 2027 року розпочали кампанію масових убивств і терору проти комуністів, ті не змогли захиститись і мало не зникли взагалі.  

У Наньчані невеликій групі місцевого осередку КПК вдалося переманити на свій бік частину регулярних військових частин Гоміндану, які симпатизували лівим ідеям, загалом майже 20 тисяч солдатів. Із цими силами 1 серпня повстанці захопили контроль над Наньчаном, роззброївши урядовий гарнізон.

Китай, 1928 р. / Фото: Republic of China government

 Однак тоді утримати місто надовго вони не змогли і під натиском переважальних сил Гоміндану за кілька днів відступили на південь країни. Попри те що у військовому плані повстання закінчилося відступом, воно мало колосальне стратегічне та ідеологічне значення – саме з відступальних частин Наньчанського повстання та селянських загонів Мао Цзедуна, які згодом приєдналися до них, сформувалася перша Червона армія Китаю, згодом перейменована на Народно-визвольну, НВАК. 

Військо стало опорою Компартії. Із початкових 20 тисяч армія зросла в десятки разів, і на піку своєї чисельності у 1949–1950-х роках, на момент проголошення КНР та під час Корейської війни, її лави налічували до 6 мільйонів осіб. 

Після завершення активних бойових дій Пекін провів кілька хвиль масштабних скорочень чисельності НВАК для зменшення витрат на її утримання. Одночасно з цим, щоб зберегти лояльність військових, їм було надано широкі привілеї, унаслідок чого армія на початку 2000-х фактично стала державою в державі зі своїми промисловими виробництвами, аграрними підприємствами, правоохоронними органами, прокуратурою, судами та власним медіахолдингом. НВАК перетворилася на чорну діру, де через тотальну корупцію невідомо куди зникали десятки мільярдів, а бойова готовність залишалася низькою.  

Армійські генерали стали недосяжними для держави, і їхня автономність та могутність почали викликати тривогу в політичного керівництва Китаю. Проте очільники країни не наважувалися на різкі кроки аж до приходу до керівництва п’ятого покоління лідерів на чолі з Сі Цзіньпіном у 2012 році, коли далі вже відкладати розв’язок проблеми було неможливо.  

Сюй Цзайхоу / Фото: Robert D. Ward

Щойно обраний голова Китаю проголосив масштабну антикорупційну кампанію, а одним із перших генералів, хто потрапив під слідство уже в 2014-му, став колишній заступник голови Центральної військової ради (ЦВР), найвищого органу управління збройними силами КНР, Сюй Цзайхоу. Сюй і його колеги по ЦВР, як і члени вищого керівництва КПК, на той час вважалися недоторканними, і Сі ризикував, кидаючи виклик традиціям та створюючи прецедент. Однак він переміг, і стало зрозуміло, що високі посади більше не захистять, а головним критерієм просування кар’єрними сходами є лояльність верховному лідерові.  

На сучасному прапорі, кокардах та емблемах армії Китаю зображено два ієрогліфи: 八 (вісім) та 一 (один), що означає «1-й день 8-го місяця», 1 серпня, на честь Наньчанського повстання. Щороку 1 серпня в Китаї на державному рівні масштабно відзначають День заснування НВАК, а наближення 2027 року, коли відзначатимуть 100-річчя цієї події, стало головним ідеологічним орієнтиром для сучасної модернізації війська Пекіна. 

ТЕХНОЛОГІЧНИЙ РИВОК 

Перше серпня наступного року визначено Пекіном стратегічним дедлайном, до якого НВАК має повністю завершити перший етап масштабної модернізації і перетворитися на високотехнологічну військову машину, готову до ведення сучасних технологічних воєн.  

Старт найбільшому оновленню НВАК у її історії дав пленум ЦК КПК 18-го скликання у листопаді 2013 року, ухваливши програму глибокого реформування армії. У січні 2014-го для підготовки програмних документів було створено спеціальну групу з питань оборонної та військової реформи на чолі із Сі, а практичний етап розпочався наприкінці 2015 року і триває досі. Про його завершення, вочевидь, оголосить сам лідер Китаю у вітальній промові з нагоди столітнього ювілею НВАК 1 серпня наступного року. 

Наразі, після 11 років трансформацій, головними здобутками воєнної реформи можна назвати оптимізацію структури армії та її командування і тотальне переозброєння новітніми системами зброї. Першим кроком стала реорганізація органів управління ЦВР, у складі якої замість чотирьох генеральних штабів створено один Об’єднаний штаб та утворено командування Сухопутних військ, якого раніше не було взагалі.  

Згодом на заміну колишніх семи військових округів сформовано п’ять нових бойових зон (оперативних командувань): Схід, Захід, Північ, Південь і Центр (для оборони столичного регіону). Паралельно збройні сили позбавилися невластивих їм активів – усі виробництва, торгові мережі, земельні ділянки невійськового призначення та інші елементи цивільного сектору підпорядкували уряду країни, залишивши військовим тільки необхідне для виконання ними завдань за своїм прямим призначенням.  

Чисельність НВАК із 2015-го скорочено на 300 тисяч військовослужбовців, до нинішніх 2,2 мільйона. Проте завдяки оновленню програм підготовки армія не зазнала зниження рівня боєготовності, а навпаки – почала нарощувати потенціал у результаті підвищення професіоналізму особового складу.  

Ще вагоміші зміни відбуваються в оснащенні армії озброєнням, де відзначається безпрецедентний технологічний стрибок зі ставкою на «інтелектуалізацію» збройних сил. На сьогодні головними пріоритетами модернізації військ стали масове впровадження безпілотних платформ і комплексів протидії дронам противника, а також інтеграція штучного інтелекту (ШІ) у системи управління військами, аналізу супутникових даних та автоматизованого ухвалення рішень на полі бою в режимі реального часу. 

Інформацію про ключові компоненти озброєння НВАК можна знайти за відкритими даними Пентагону, Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI) та провідних мілітарних аналітиків Global Firepower.  

Так, ядерний арсенал КНР має найшвидші темпи зростання у світі. Китай активно розширює свою ядерну тріаду і будує сотні нових шахт для міжконтинентальних балістичних ракет (МБР). Тепер у розпорядженні НВАК приблизно 620 боєголовок, з яких 20 додано за останній рік. Міноборони США прогнозує зростання арсеналу до 1000 одиниць до 2030 року та до 1500 одиниць до 2035-го.  

Основу стратегічних ракетних сил становлять мобільні та шахтні комплекси МБР DF-41, здатні нести кілька боєголовок індивідуального наведення, та рідкопаливні DF-5C.  

Військово-морський флот Китаю утримує світову першість за кількістю вимпелів, яких налічується майже 400 основних класів, і понад 1000 суден разом із допоміжним флотом та катерами. У його складі 3 авіаносці – «Ляонін», «Шаньдун» та найсучасніший «Фуцзянь» із технологією електромагнітних катапульт EMALS. Хоча всі три не атомні і приводяться в рух дизельно-газотурбінними силовими установками, це потужний інструмент проєкції сили в регіоні.  

Підводних човнів у ВМС КНР орієнтовно 80 одиниць, з яких 6 атомних субмарин Тип 094 «Цзінь», озброєних потужними МБР морського базування JL-3. Флот есмінців та фрегатів складається з понад 120 кораблів, зокрема найпотужніших важких есмінців Тип 055, що виконують роль систем ППО/ПРО флоту. 

Амфібійні сили, призначені передусім для потенційного штурму Тайваню, мають у своєму складі чотири великих універсальних десантних кораблі Тип 075, аналоги американських Tarawa/Wasp, та вісім десантних вертольотоносних кораблів-доків Тип 071. Тож за кількісним показником ВМС КНР випереджають США, однак усе ще поступаються їм у бойовому потенціалі.  

ВПС Китаю є третіми за величиною у світі та найбільшими в Азії, маючи в розпорядженні понад 3500 літальних апаратів військового призначення разом із морською авіацією. Основу ВПС становлять 1900 багатоцільових винищувачів, більше ніж половина яких належить до сучасних літаків 4++ та 5-го поколінь. 

Водночас акцентується на збільшенні флоту винищувачів 5-го покоління J-20A з передовими стелс-технологіями, яких уже побудовано більше ніж 250, і їх кількість активно нарощується. Паралельно розгортається виробництво палубних стелс-винищувачів J-35A. 

Китайські ВПС також мають на озброєнні приблизно 150 модернізованих бомбардувальників H-6, здатних нести крилаті та протикорабельні гіперзвукові ракети DF-21D/DF-27 для ураження американських авіаносців ще на далеких підступах до Китаю. І, звісно ж, величезний флот розвідувально-ударних безпілотників, як-от GJ-11 «Гострий меч» та надшвидкісні ракетні дрони WZ-8. 

СТАТИ НА ОДИН РІВЕНЬ ЗІ США 

Кінцевою метою багаторічної глибокої реорганізації НВАК визначено її перетворення на армію світового класу до 2049 року. Проте скільки і які країни вважаються такими, що мають армію світового класу, китайська влада не уточнює. 

Якщо є лише одна, то це, вочевидь, Сполучені Штати. Але якщо їх може бути більше ніж одна, то Китай уже можна вважати другою за потужністю військовою державою у світі. 

НВАК на параді у Москві 2025 р. / Фото: wikipedia

Виникає і порівняння з Росією, проте більшість китайських військових аналітиків останніми роками відверто кажуть про недолугість путінської армії, нездатної виграти війну в Україні. Вказується, зокрема, на брак ефективного командування на полі бою, проблеми зі зв’язком та належною логістичною підтримкою, із чого робиться висновок про недоцільність порівнювати НВАК із російською армією.  

У разі порівняння зі США увагу насамперед привертає величезна різниця у військових бюджетах двох країн, що відображає економічний вимір їхнього мілітарного суперництва. Наприклад, цьогоріч оборонні витрати США сягнули рекордних орієнтовно 900 мільярдів доларів, тоді як офіційний військовий бюджет КНР установлений на рівні лише 250 мільярдів доларів. 

Проте міжнародні аналітики (зокрема, SIPRI) наголошують, що реальні витрати Китаю значно вищі за декларовані й можуть сягати понад 400 мільярдів доларів. Водночас головна перевага Китаю полягає в паритеті купівельної спроможності: виробництво сталі, електроніки, бойової техніки та утримання солдатів у Китаї коштують у багато разів дешевше, ніж у США. Тому за кожен витрачений долар Пекін отримує значно більше матеріальної військової сили, ніж Вашингтон. 

Фото: ШІ

Найкраще баланс сил між Китаєм і США демонструють аналітичні дані, згідно з якими Китай перемагає за кількістю вимпелів на морі та темпами виробництва, тоді як США утримують перевагу в авіації, загальній тоннажності військового флоту та ядерній зброї: 

Компонент озброєння  Китай  США  Ключова різниця та баланс сил  Ядерні боєголовки 

~620 

(швидко зростає) 

5042 

(3700 активних) 

США мають перевагу у ~8 разів. Китай будує сотні нових шахт для МБР DF-41, аби досягти паритету.  Основні бойові кораблі ~395 одиниць  ~290 одиниць  Китай веде за кількістю, але флот США значно більший за загальною тоннажністю та вогневою потужністю.  Авіаносці 

3  

(«Ляонін», «Шаньдун», «Фуцзянь») 

11 важких атомних, плюс 9 УДК*  Повне домінування США, чиї всі авіаносці є атомними і значно більшими за китайські Підводні човни 

81 

(переважно дизельні) 

~68 

(усі атомні) 

Американські субмарини повністю атомні, тихіші та мають технологічну перевагу в океані.  Військова авіація (загалом) ~3500 літальних апаратів ~13 000 апаратів США домінують у повітрі за всіма типами авіації (винищувачі, транспортники, заправники).  Винищувачі 5- го покоління (стелс)

~250  

(J-20A)

~1000+  

(F-22, F-35 усіх типів) 

США мають колосальний досвід експлуатації та значну кількісну перевагу у стелс-літаках.

* Універсальний десантний корабель, який зовні та за можливостями схожий на легкий авіаносець. Він має злітну палубу для літаків і гелікоптерів, але його головна мета – перевезення морської піхоти, танків та десантних катерів для висадки на берег. 

Тож якщо армій світового класу може бути більше, ніж одна, то Китай, можливо, уже серед них. Якщо ж може бути лише одна, то мета Пекіна на 2049 рік – стати на один рівень зі Сполученими Штатами. 

ФАКТОР ТАЙВАНЮ 

Пріоритети діяльності НВАК еволюціонують разом із загальним зовнішнім курсом країни, демонструючи високий рівень технічної і стратегічної готовності до потенційних конфліктів у Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Головним фокусом та ймовірною точкою загострення залишається Тайвань.  

Модернізований флот, авіація та ракетні системи Китаю сьогодні розробляються для єдиної мети – провести успішну десантну операцію на острів і стримати можливе військове втручання з боку США та їхніх союзників. Таке завдання передбачає агресивний характер військової активності, через що НВАК уже стала головним джерелом військової напруги в регіоні. 

Доречно згадати і «дедлайн 2027 року», коли, за прогнозами американської розвідки, Пекін може спробувати силою встановити контроль над Тайванем. Чому саме 2027-й – пояснюється 100-річчям НВАК, до якого вона має стати повністю готовою вести високотехнологічні конфлікти нового покоління.  

Проте чи означає це невідворотність великої війни у Тайванській протоці? Через тотальну закритість «кухні» комуністичної влади КНР складно сказати, які саме чинники вона враховує під час ухвалення відповідного рішення. Але є кілька моментів, що ставлять під сумнів такий прогноз.  

По-перше, американська розвідка стверджує, що Сі доручив військовим підготувати технічні можливості для захоплення Тайваню до 2027 року, тому це швидше «термін готовності», а не остаточний наказ про вторгнення. Маючи такий вагомий аргумент у вигляді військової сили, можна сильніше тиснути на Тайбей і вимагати прийняти свої умови.  

По-друге, як згадувалося вище, програмні документи передбачають, що Китай має досягнути модернізації своєї національної оборони та збройних сил до 2035 року, а це означає, що до 2027-го НВАК ще не завершить модернізацію і не буде готовою успішно провести вторгнення на Тайвань.  

По-третє, досвід російської війни проти України та операції США проти Ірану продемонстрував китайському керівництву, що не варто розв’язувати збройний конфлікт без ґрунтовної підготовки і детального пророблення усіх можливих сценаріїв розвитку війни.  

Останній чинник полягає у корегуванні Пекіном тактики тиску на острів у бік зменшення військової сили й надання переваги гібридним операціям. Наприклад, згідно з даним оборонного відомства Тайваню, за перші шість місяців цього року кількість операцій ВПС НВАК навколо Тайваню зменшилася більше ніж удвічі, до 1334 літако-вильотів порівняно з 2762 минулого року в січні–червні.  

Урешті й американські розвідники переглянули свої прогнози і заявили, що у 2027-му Китай навряд чи нападе на Тайвань.  

Натомість у квітні Сі вперше за майже десять років зустрівся в Пекіні з очільницею провідної опозиційної партії Тайваню «Гоміндан» Чен Лівунь, після чого китайська сторона оприлюднила пакет із 10 заходів для сприяння економічним обмінам між материком та островом. Такими діями Пекін сигналізує про готовність до діалогу з цією «конструктивною» тайванською опозиційною політсилою, налаштованою до обмеженої взаємодії з владою КНР. 

Підсумовуючи, можна впевнено казати, що спектр завдань сучасної китайської армії за майже 100 років її існування істотно розширився, і оборона території країни стала просто одним із них, втративши пріоритетність. Сьогодні НВАК уже не наздоганяльна армія минулого століття, а високотехнологічна машина, фінансовий та промисловий потенціал якої здатний упевнено проєктувати силу в сусідньому регіоні, а за потреби – заблокувати будь-які дії США в Азії. 

Глобальний баланс сил змінюється. Настає ера двополярного мілітарного протистояння. 

Володимир Сидоренко, Пекін 

Перше фото: Staff Sgt. D. Myles Cullen (USAF)

Світ