Боснія і Герцеговина: новий фронт російської гібридної війни?

Мені неодноразово доводилося працювати в цьому регіоні. Балкани недарма називають «пороховою бочкою Європи», адже локальні політичні конфлікти тут не раз ставали каталізатором масштабніших криз. Саме тому нинішні процеси в регіоні заслуговують на значно більше уваги, ніж отримують сьогодні.

КРИХКИЙ МИР ПІСЛЯ ДЕЙТОНА

Щоб зрозуміти логіку поточних подій, варто повернутися у 1995 рік, коли за посередництва США було підписано Дейтонську мирну угоду. Вона поклала край боснійській війні та створила складну модель співіснування двох ентитетів – Федерації Боснії і Герцеговини, де проживають переважно босняки-мусульмани та хорвати-католики, та автономної Республіки Сербської з адміністративним центром у Баня-Луці, населеної переважно православними сербами.

Дейтон, 21 листопада 1995 рік / Фото: U.S. Air Force/Staff Sgt. Brian Schlumbohm, Public Domain

Обидва регіони мають власні уряди, а також спільні державні інституції – колективну Президію, парламент, суд та армію. Контроль над цим конституційним устроєм покладено на Високого представника, який має повноваження скасовувати рішення місцевих радикалів, та миротворчий контингент Європейського Союзу (EUFOR).

Уже три десятиліття ця конструкція, попри всі труднощі, дає змогу уникати нового збройного конфлікту.

Однак саме її слабкі місця дедалі активніше використовують орієнтовані на Москву політичні сили, які виступають за максимальне послаблення центральної влади в Сараєві.

ЯК РОСІЯ ПОСИЛЮЄ СВІЙ ВПЛИВ

Одним із головних союзників Кремля в регіоні є президент Республіки Сербської Мілорад Додік – давній і відкритий союзник Володимира Путіна. Він регулярно відвідує Москву та використовує свій ресурс для блокування рішень центрального уряду в Сараєво.

Мілорад Додік / Фото: wikipedia

Зокрема, протягом 2026 року влада в Баня-Луці ухвалила низку рішень про невизнання вердиктів Конституційного суду БіГ та бойкот центральних органів. На черзі спроба відновлення власної сербської армії, що прямо анулює мирні угоди 1995 року.

Москва традиційно підтримує такі процеси політично, інформаційно та дипломатично, адже для Кремля будь-яке загострення на Балканах означає відволікання уваги й ресурсів Європи та НАТО від російсько-української війни.

Для цього російські спецслужби розгорнули на території Республіки Сербської інфраструктуру підтримки так званої салямі-сецесії – поетапного урізання суверенітету замість одномоментного проголошення незалежності.

Зокрема, упродовж 2026 року влада Баня-Луки ухвалила низку рішень про невизнання вердиктів Конституційного суду Боснії і Герцеговини та бойкот роботи центральних органів влади. Наступним кроком може стати спроба відновлення окремої армії Республіки Сербської, що суперечило б положенням Дейтонської мирної угоди 1995 року.

Одночасно застосовуються й інструменти психологічного тиску. Одним із таких прикладів стали масові допити поліцією Республіки Сербської 26 співробітників Меморіального центру Сребрениці після оприлюднення звіту про заперечення геноциду. Такі дії мають продемонструвати місцевим мусульманам неспроможність центральної влади в Сараєві забезпечити його захист.

Паралельно активно формується парамілітарний резерв: під прикриттям «православних братств», мотоклубів та спортивних організацій створено мережу радикалів, які пройшли вишкіл у російських інструкторів і готові до збройних провокацій на лінії етнічного розмежування.

Важливим складником російського впливу на Балканах є розгалужена мережа розвідувальної, інформаційної та кібердіяльності. Зокрема, поблизу села Раденка були виявлені об'єкти, де, за даними правоохоронців, російські інструктори готували радикалів до масових заворушень. У справі про організацію цієї мережі затримували й громадян Росії.

Окрему роль відіграє Російсько-сербський гуманітарний центр у місті Ніші, який західні експерти неодноразово називали можливою базою радіоелектронної розвідки та координації операцій у Боснії і Герцеговині.

Паралельно тривають масштабні кібератаки, які пов'язують із російськими хакерськими угрупованнями Midnight Blizzard та Forest Blizzard: лише на Центр безпекової політики (BCBP) у Белграді було зафіксовано понад 28 тисяч таких атак. Інформаційний супровід цієї діяльності забезпечують медіаресурси на кшталт RT Balkan, а також пов'язані з російськими спецслужбами мережі поширення пропаганди.

ПРОЄКТ «СЕРБСЬКОГО МИРУ»

Дестабілізація Боснії і Герцеговини є наслідком не лише російського впливу. Офіційний Белград також має власний стратегічний інтерес у підтримці сепаратистських тенденцій у Республіці Сербській. Це випливає з концепції «Сербського миру» («Srpski svet»), яку багато аналітиків розглядають як сучасну політичну інтерпретацію ідеї «Великої Сербії».

Для сербського політичного керівництва Республіка Сербська залишається важливим елементом регіональної політики. Загроза її виходу зі складу Боснії і Герцеговини може використовуватися Белградом як додатковий аргумент у переговорах із Брюсселем і Вашингтоном, насамперед у контексті косовського питання.

Водночас розвиток спільних інфраструктурних, економічних і безпекових проєктів між Сербією та Республікою Сербською сприяє формуванню дедалі тіснішого політичного й економічного простору навіть без формальної зміни міжнародно визнаних кордонів.

Важливу роль у просуванні російського впливу на Балканах відіграє Російська православна церква, яка тісно взаємодіє із Сербською православною церквою. Через релігійну риторику поширюються наративи про «спільну панславістську та православну цивілізацію», яка нібито перебуває під загрозою з боку Заходу та НАТО. У такій інтерпретації сепаратистські прагнення керівництва Республіки Сербської подаються не як порушення міжнародного права, а як боротьба за «традиційні цінності» та захист православної віри.

Релігійна інфраструктура також є одним з інструментів російського впливу в регіоні. Під прикриттям паломницьких центрів, культурно-просвітницьких фондів та релігійних виставок на території РС діють осередки впливу російських спецслужб.

 Зв'язки між монастирями та релігійними братствами Росії і Республіки Сербської полегшують приховане фінансування, передавання матеріально-технічних засобів та легалізацію російських оперативників під виглядом «монахів» чи «паломників».

У сукупності ці процеси підвищують ризик нової кризи в Боснії і Герцеговині.

МОЖЛИВІ СЦЕНАРІЇ ЕСКАЛАЦІЇ ТА ПРЕВЕНТИВНІ КРОКИ ЗАХОДУ

Низка ознак свідчить, що ситуація наближається до критичної межі.

Потенційною точкою ескалації більшість експертів називає округ Брчко, який розділяє територію Республіки Сербської на дві частини та перебуває під прямим контролем центральної влади Боснії і Герцеговини й міжнародного супервайзера.

Серед сценаріїв військової ескалації експерти найчастіше розглядають спробу сербських сил пробити коридор через Брчко для з'єднання своїх східних і західних земель.

Будь-яка силова спроба змінити статус-кво неминуче матиме міжнародні наслідки. Оскільки поруч розташована Хорватія, яка є членом НАТО, Альянс буде змушений реагувати, перекидаючи сили на Балкани і відволікаючи ресурси від Балтійського та Східного флангів Європи.

Запобігання новій кризі коштуватиме значно менше, ніж її подолання. Для цього необхідно зміцнити міжнародну безпекову присутність у найбільш вразливих районах Боснії і Герцеговини, посилити санкційний тиск на тих, хто підриває Дейтонські домовленості, а також активізувати співпрацю спецслужб європейських держав у протидії російським мережам впливу.

Балкани не можна залишати поза увагою. Історія Європи неодноразово демонструвала, що балканські кризи рідко залишаються суто регіональними. Саме тому сьогодні важливо не допустити, щоб Боснія і Герцеговина стала ще одним майданчиком для геополітичного протистояння Росії із Заходом.

Микола Зенцев, міжнародний експерт з питань безпеки, генерал-майор запасу

Перше фото: АА

Світ