“Будемо волонтерити до перемоги”: фронтмен гурту “Без обмежень” про благодійний тур

Фронтмен гурту “Без обмежень” Сергій Танчинець розповів, чому вирішив допомагати армії. Музикант каже, зараз свідомі українські артисти проводять всі свої концерти для того, щоби збирати гроші для реалізації запитів від військових. Для цього “Без обмежень” вирушили у благодійний тур “Вільні люди” містами України та зарубіжжя.

Як вдається викладатися на 100%, хто підтримує Сергія у важкі моменти та як він ставиться до артистів, які до 24 лютого співали російською – читайте в інтерв’ю Суспільному.

Минув рік повномасштабної війни, всі ми зараз живемо так, що ми або в ЗСУ, або для ЗСУ. Чому обрали саме другий варіант?

Я себе знайшов у другій частині, тобто в частині людей для ЗСУ. Те, чим я займався все своє життя, дало мені якийсь напевно бонус у вигляді умовної популярності або умовної можливості комунікувати з великою кількістю людей, доносити їм важливі меседжі і найголовніше зараз – намагатися зібрати цих людей довкола ідеї допомоги Збройним силам України фінансово, емоційно. Гурт “Без обмежень” і вся наша компанія є ефективними в цьому, тому ми цим почали займатися і продовжуємо займатися, і будемо займатися до нашої остаточної української перемоги.

“Сергій Танчинець пише так, що таке враження, що він був на війні. Це дуже потужно та дуже сильно. Жодного разу не вдавалося потрапити до нього на концерт. Був у Миколаєві концерт, але я полетів у 2021 році на Зміїний, наказ був, і ми домовилися з Сергієм, що сьогодні я буду на концерті, щиро тішуся з того. Я обожнюю його музику, обожнюю слухати його музику, і маю надію, що отримаю сьогодні величезне задоволення від його виступу”, – захисник “Азовсталі”, морпіх Михайло Діанов.

Серед глядачів на вашому концерті був захисник “Азовсталі”, нещодавно звільнений з полону Михайло Діанов. Ми коли з ним спілкувалися, він був дуже задоволений і сказав, що це була його мрія – потрапити на ваш концерт. Я знаю, що у вас цікава історія знайомства, розкажіть її.

Ми з ним віртуально знайомі вже напевно років 5-6, ми з ним друзі у соцмережі. До початку великої війни десь мали якісь комунікації, переписки. Потім один з українських телеканалів відомих запропонував нам зустрітися після звільнення Михайла з полону, після часткової реабілітації, для того, щоб разом записати якийсь матеріал чи заспівати. Ми це все зробили, налагодили зв’язок з ним, він говорив про те, що любить “Без обмежень”, слухає “Без обмежень”. На концерті він сидів у другому ряді, ми з ним контактували постійно візуально, він отримав задоволення від того, що відбувається на сцені, я отримав задоволення від нього і в цілому від всього залу. Я тішуся, що він був на нашому концерті, маю надію, що зустрічатимемося з ним не один раз і не на одному нашому концерті.

“Найбільша емоційна цінність цих концертів – підіймати настрій, створювати надію, допомагати людям переживати важкі моменти в житті”

На сцені ви викладаєтеся на 100%. Чи складно це зараз робити?

Це шалений викид енергії. Робота, якою я займаюся пів свого життя, вимагає від мене концентрації енергії, потім разового сильного викиду цієї енергії, а потім знову концентрації енергії. З послідовністю цих речей погодився на початку своєї кар’єри, погоджуюся зараз і погоджуватимуся в майбутньому. Це те саме, як спортсмени, які акумулюють сили, тренуються, зберігають енергію, правильно харчуються, готуються до виступу на спортивній арені, а потім за 15 хвилин видають неймовірне, а потім знову реабілітуються. Так само в мене, як в артиста, це нормально і я з цим зжився, і мені це, в принципі, подобається.

На ваші концерти приходять не лише, щоб задонатити на Збройні сили України. На вашому концерті в Тернополі було дуже багато людей, які переїхали сюди, тобто внутрішньо переміщені люди. І вони казали, що це можливість відволіктися від жахів війни. Який зараз у вас найголовніший посил до ваших слухачів?

Чим більше ми граємо концертів, чим більше я бачу людей, їхні очі, бачу, як змінюється їхній настрій, тому що ми виходимо на сцену і я бачу людей, як правило, без усмішки, тобто вони досить серйозно виглядають. У процесі концерту – півтори години різної музики, різних пісень, різних настроїв цих пісень, люди змінюються: інколи плачуть, інколи сміються. Зрештою, після завершення концертної програми, вони залишаються з виглядом, подібним до того, як виглядають щасливі люди. І це найбільша емоційна цінність цих концертів. Підіймати настрій, створювати надію, допомагати людям переживати якісь важкі моменти у своєму житті, тому що до нас на концерти приходять люди, як ви вже сказали, які втратили можливість жити там, де вони жили все своє життя, втратили звичний побут, можливо втратили рідних людей. І концерти в принципі, історично так склалося, вони для того і робляться, щоб вирівнювати емоційний стан людей, допомагати їм щось переживати і просто отримувати позитивні емоції хоча б час від часу.

“Мені не подобається спостерігати в мережі булінг колишніх російськомовних артистів, які зараз стали україномовними”.

Ви воюєте на культурному фронті. Дуже багато артистів перейшли на українську мову. Виникає запитання – чи не перейшли вони на українську, щоб не зникнути з музичного простору України? Як ставитеся до людей, які ще нещодавно їздили з концертами до Росії й робили це після 2014 року, бо війна почалася ще в 2014 році, а зараз масово випускають пісні українською?

Погано ставлюся до хейту людей в принципі. Мені не подобається спостерігати в мережі булінг колишніх російськомовних артистів, які зараз стали україномовними. Я вважаю, що їх треба підтримати, їм треба допомогти, не вважаю, що їм треба аж дякувати, але їх треба точно підтримати. Сталося 24 лютого 2022 року, і ця людина змінила свою мовну політику і змінила свою творчість. Можливо її є за що пошеймити, але її точно у той самий момент є за що підтримати, вона змінилася, почала створювати контент українською мовою. І якщо ці люди роблять творчість українською мовою – я їх підтримую, не зважаючи на те, якою була їхня мовна творчість до 24 лютого 2022. Це моя суб’єктивна думка, я її дотримуюся і буду дотримуватися в майбутньому.

Під час благодійного туру “Вільні люди” в Тернополі ви вже вдруге. Тур включає не лише наші українські міста, а й міста за кордоном.

Був мій приїзд в Токіо і було два концерти моїх особистих під гітару. Зараз відбудеться 18 березня повноцінний виступ гурту “Без обмежень” в столиці Японії.

Яким чином вибираєте ці міста, в які їдете?

Ці міста вибирають нас. У Токіо живе моя родина, дружина, двоє діточок, ми з ними бачилися за весь період великої війни два рази – один раз я літав до них, один раз вони на новорічні свята літали до нас в Україну. І формуючи графік на міжнародну частину туру “Be brave like Ukraine”, ми знайшли можливість і бажання та засоби для того, щоби зробити цей концерт в Токіо, приїхати туди всім гуртом, зібрати місцевих українців і не тільки українців, а й якомога більше слухачів японців, тому що ціллю, окрім того, щоби зібрати донати і привезти гроші на задоволення потреб військових – це одне, а ціль пропагувати українську ідею та нашу повістку дня – це ще одна важлива ціль, третя ціль для мене особисто – побачити своїх рідних вчергове. Я намагатимусь це все об’єднати та поєднати в одну поїздку гурту “Без обмежень”.

“Те, що я спостерігаю з 2014 року, те, що ми спостерігаємо всі разом, особливо з 24 лютого 2022 року, дає надію і впевненість у тому, що війна закінчиться виключно нашою перемогою”

Як вдається не перегорати в такому шаленому ритмі життя? Ви волонтерите, пишете пісні, виступаєте. Дружина з дітьми за кордоном, хто вас підтримує в цей момент?

Мене підтримує зв’язок з дружиною та дітьми. Він, як правило, відео- чи аудіозв’язок, мене підтримують люди, з якими ми разом робимо те, чим ми займаємося. Мене підтримує інформаційний простір, у якому я знаходжуся, і те, що я спостерігаю з 2014 року, те, що ми спостерігаємо всі разом, особливо з 24 лютого 2022 року, дає надію і впевненість у тому, що це закінчиться виключно нашою перемогою. Ще один момент, який мене тримає на плаву, те, що як би мені не було важко, як би я умовно не вигорав, як би мені не було сумно за свою родину, як би мені не було некомфортно в побутових моментах, вимкнення світла зрештою і так далі – нам цивільним людям немає на що жалітися у порівнянні з тим, що відбувається на фронті і там, де люди фізично під обстрілами і під постійною загрозою відвойовують нашу з вами незалежність. Тому ми мусимо дивитися і рівнятися на цих людей, концентрувати свою енергію, концентрувати свої сили і допомагати Збройним силам України воювати.

Ви продовжуєте волонтерити, ви їздите до наших бійців, співаєте їм пісень, спілкуєтеся з хлопцями та дівчатами. Що розповідають вам захисники та що бачите в їхніх очах?

Це зустрічі людей, українців, які опинилися в цих обставинах, і вони не сильно відрізняються від зустрічей українців у інших обставинах. Біль в тому, що ми знаходимося на війні, а не в залі, в якому люди придбали квиток і прийшли послухати гурт “Без Обмежень”. Нас туди звів випадок, російська агресія і відповідь на цю агресію української держави. Тому ці зустрічі не супер якісь кіношні, вони досить побутові. Найбільше, що я відчуваю – це тиша, неймовірна тиша під час виконання пісні і дуже гучні оплески після завершення. Це дуже контрастує, тому що під час виступів у схожих залах, як в Тернополі, де люди під час виконання пісні активні, вони аплодують, вони підспівують, а там збираються військові люди, які поводять себе набагато спокійніше, ніж цивільні люди, стриманіше. Після тих концертів є обійми, фотографування, подяка від нас, подяка від них. Такі концерти ми робимо з грудня 2015 року і будемо робити такі зустрічі до самісінької нашої перемоги.

Читайте також