Про наручниках при затриманні і помилки слідчих суддів

Затримання підозрюваних та застосування запобіжного заходу в Україні перетворили в театральний спектакль і рекламу нібито успішної роботи правоохоронних органів. Ми були свідками, як десятками вертольотів звозили фігурантів кримінальних справ, щоб публічно застосувати до них утримання під вартою, як полковникам поліції в Кабінеті міністрів надягали наручники під відеозапис цього дійства. Майже щодня нам називають прізвища людей, стосовно яких ведеться слідство.

Ніхто не звертає уваги на те, що відповідно до ч. 4 ст. 296 ЦК України ім’я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувального вироку суду щодо нього, зазначає видання «Ракурс«. У певному сенсі винні і ми, адвокати, тому що не ініціюємо позови про захист імені свого клієнта, не впроваджуємо практику стягнення моральної та матеріальної шкоди за незаконне використання прізвища наших підзахисних.

Про наручниках при затриманні особи

Поліцейський, згідно із законом, має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю. Наручники відносяться до спеціальних засобів. У відповідності зі ст. 43 закону про Національної поліції, про застосування спеціального засобу поліцейський повинен заздалегідь повідомити особу. Згідно із законом, наручники можуть застосовуватися при затриманні підозрюваного.

Поліція трактує цю норму дозволяє застосовувати наручники у всіх випадках затримання, навіть тоді, коли особа не чинить опору. Адвокати дотримуються протилежної думки, але треба, щоб з цього питання висловився суд поставив крапку в цій неоднозначній ситуації.

Поліції заборонено застосовувати наручники більше двох годин підряд або без ослаблення їх тиску. На практиці ця норма часто порушується. Є випадки, коли особа тривалий час тримають в наручниках, і навіть при цьому його допитують. Такий допит можна кваліфікувати як проведений із застосуванням примусу (ст. 11, ч. 2 ст. 86, п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК).

По справі І. його затримали в 15.З0 без попередження, застосували фізичну силу (завдали нокаутуючий удар), наклали наручники й до 19.40 катували, тримаючи в наручниках і вимагаючи зізнання у вбивстві. У катуванні взяв участь і родич потерпілого. У протоколі момент затримання підозрюваного вказаний в 19.40. Лікарів швидкої до В. не допустили. (До речі, офіцер поліції, який наносив удар, сьогодні сам затриманий за отримання неправомірної вигоди у значному розмірі.)

Адвокат, якого нарешті допустили, не висунув вимогу про негайне огляді особи і надання йому медичної допомоги. Слідчий суддя, який бачив ушкодження на обличчі і хворобливий стан І., не виконав своїх обов’язків, передбачених ст. 206 КПК, і не забезпечив невідкладного надання медичної допомоги затриманому. До честі судді, він хоча б замінив утримання під вартою домашнім арештом.

Про право затримати особу (ст. 206, 207 КПК України)

Людину можна затримати без ухвали слідчого судді у випадках, якщо:

• це особу застали в момент вчинення злочину або замаху на його вчинення;
• безпосередньо після вчинення злочину очевидець вказав на те, що саме ця особа вчинила злочин, або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що ця особа підозрюється у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, підслідного НАБУ, і існує загроза його втечі. На практиці ці обмеження ігноруються.

Затримання особи і міра запобіжного заходу — помилки слідчих суддів

Вирішуючи питання про затримання підозрюваного, слідчі судді опиняються в складному становищі. Затримання особи, як правило, відбувається з порушенням. Наприклад, неправильно вказаний момент затримання, не повідомляється про підстави, не представлений протокол, відмовили у можливості подзвонити близьким або родичам, що не вручено в 24-годинний термін підозра, не роз’яснені права затриманого, не був допущений знайомий лікар при наданні медичної допомоги, як це передбачено ч. 2 ст. 212 КПК України.

На суддю тисне правова система, засоби масової інформації, а також внутрішній цензор, який ґрунтується на обвинувальному ухилі служителів Феміди. Сукупність цих факторів призводить до помилок. Є десятки справ Європейського суду з прав людини, де зафіксовані порушення вимог закону з боку суддів. Але порушення тривають, а Україна змушена виплачувати чималі гроші в порядку компенсації за рішеннями ЄСПЛ.

У справі «Смолік проти України» ЄСПЛ підкреслив, що незадокументированное затримання особи є повним запереченням принципово важливих гарантій, що містяться в ст. 5 Конвенції, і являє найсерйозніше порушення цього положення.

Затримання підозрюваних та запобіжного заходу. Фото: Pixabay

Відмова від документування дати, часу й місця затримання підозрюваного, імені затриманого, причини затримання, а також ім’я особи, яка здійснювала затримання, слід вважати несумісним з вимогами законності і самою метою ст. 5 Конвенції (див. «Менешева проти Росії», №59261/00, §87, ЄСПЛ 2006-III).

В постановах суддів про утримання під вартою не вказуються докази (фактичні дані), на підставі яких слідчий суддя прийшов до певного висновку.

Слідчі судді часто не дотримуються вимоги ст. 183 КПК, а саме — правової позиції про те, що утримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачені ст. 177 КПК.

Слідчий суддя, суд повинні враховувати, що слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу у відсутність для цього підстав, передбачених ст. 177 КПК, тобто наявності ризиків, що особа буде ховатися, знищить документи, які мають значення для справи, здійснить інше кримінальне правопорушення. Тому в разі розгляду відповідного клопотання, не підкріпленого визначеними в КПК метою і підставами, воно повинно бути відхилено.

У свою чергу, адвокати не завжди використовують можливості ст. 212 КПК щодо особи, відповідальної за перебування затриманих. Саме ця особа повинна забезпечити належне поводження із затриманим та здійснити запис усіх дій, що проводяться з ним, а також забезпечити надання медичної допомоги та фіксацію будь-яких тілесних ушкоджень. При цьому слід мати на увазі, що до складу медичних осіб за бажанням затриманого може бути допущений конкретний знайомий затриманому лікар. Зустрічаються випадки, коли до затриманого не допускають навіть лікарів швидкої допомоги.

У справі «Луценко проти України» саме на ці обставини зверталася увага в рішенні ЄСПЛ про порушення прав людини.

Слідчому судді, суду необхідно мати на увазі, що закон передбачає обов’язок прокурора довести неможливість застосування інших, більш м’яких видів запобіжного заходу.

Приклади помилок слідчих суддів у питаннях затримання підозрюваних і обрання запобіжного заходу

Слідчий суддя застосував запобіжний захід, стверджуючи, що особа обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання від восьми до п’ятнадцяти років позбавлення волі. Доказом, що підтверджує вчинення правопорушення, був рапорт. У рапорті час затримання підозрюваного свідок зазначив 12.00, а вже в протоколі допиту — 14.00.

У протоколі затримання час затримання зазначено 14.00. У постанові про виділення матеріалів в окреме провадження прокурора час затримання підозрюваного зазначено 23.00. Тому на момент складання протоколу затримання у органу досудового слідства були відсутні достовірні відомості про точний час затримання підозрюваного. Це дало підстави для висновку комісії, яка перевіряла роботу судді, про неналежний судовий контроль з боку слідчого судді. Адже з моменту затримання починається протягом ряду термінів (зокрема, строку тримання під вартою — 2 ч. ст. 197 КПК і терміну вручення письмового повідомлення про підозру — ч. 2 ст. 278).

Відсутність в матеріалах провадження достовірних відомостей про точний час затримання свідчить про неможливість встановлення судом дати закінчення дії ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою.

Згідно ч. 3 ст. 278 КПК, у разі, якщо особі не вручено повідомлення про підозру протягом 24 годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню. З копії повідомлення про підозру, прикладеної слідчим до клопотання про застосування запобіжного заходу, неможливо було встановити час його вручення з-за низької якості копії, а суддя не прийняв належних заходів по отриманню документа в стані, придатному для його прочитання.

Слідчий в якості матеріалу, який давав підстави підозрювати особу, доклав рапорт лейтенанта міліції. Згідно п. 2.2.9 Інструкції з діловодства в системі МВС, затвердженої наказом МВС від 23 серпня 2012 року №747, рапорт відноситься до внутрішніх документів МВС. На думку комісії по перевірці роботи судді, такий документ не є належним для підтвердження підстав для підозри особи.

Якщо слідчий не був включений до Єдиного реєстру досудових розслідувань по конкретній справі, то отримані фактичні дані (наприклад, огляд місця події) не можуть бути використані для обґрунтування клопотання про застосування запобіжного заходу. На практиці такі випадки зустрічаються досить часто.

По справі С., підозрюваного у державній зраді в Криму, заходи припинення та інші процесуальні дії здійснювали слідчі судді з порушенням правил підсудності. Адже відповідно до спеціального закону, стосовно таких осіб слідчі судді визначаються Київським апеляційним судом, чого не було зроблено.

У справі Л. комісія по перевірці роботи судді встановила, що протокол огляду місця події був складений на вісім годин раніше, ніж протокол затримання особи. Особистий обшук підозрюваного повинен здійснюватися в ході оформлення протоколу затримання, як того вимагає ч. 5 ст. 208 КПК. Замість цього особистий обшук був проведений задовго до затримання, при здійсненні такої слідчої дії, як огляд місця події. Згідно з повідомленням про підозру, особа вчиняла протиправні дії на вул. Хрещатик, а місцем огляду з протоколом огляду місця події є ділянку іншій місцевості по вул. Грушевського.

Комісія з перевірки діяльності судді визнала, що протокол огляду місця події не може вважатися допустимим доказом, оскільки отриманий всупереч порядку, передбаченому процесуальним законом. Відповідно до ч. 2 ст. 86 КПК України, недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Ч. 3 ст. 62 Конституції України передбачає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.

В іншій справі щодо К. постанову про виділення матеріалів в окреме провадження прокурор виніс прокуратури р. Києва, не внесений в Реєстр досудових розслідувань з метою здійснення процесуального керівництва в іншому кримінальному провадженні, що є неприпустимим.

У клопотанні та в повідомленні про підозру зазначено припущення співробітників правоохоронних органів, що якби особа не була вчасно знешкоджено співробітниками міліції, то завдало б побої і тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості іншим особам. Згідно ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на таких припущеннях.

У клопотанні про застосування запобіжного заходу стосовно К. в якості доказу вказується протокол особистого огляду затриманого, під час оформлення якого виявлено військове спорядження. Однак у переліку додатків до клопотання це спорядження не вказується. Відсутній цей протокол і в матеріалах кримінального провадження. Слід звернути увагу на те, що в КПК особистий огляд затриманого як процесуальна дія не передбачено. Такий огляд передбачений ст. 264 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Повноваження та обов’язки слідчого судді

Згідно п. 18 год. 1 ст. 3 КПК, до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням прав і свобод осіб у кримінальному провадженні. У п. 1 листа Вищого суду від 4 квітня 2013 року №511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування» сказано, що він повинен забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи. У листі зазначено наступне: «Слідчий суддя повинен сумлінно виконувати обов’язки за загальною захисту прав людини в порядку ст. 206 КПК».

Ч. 6 ст. 206 КПК передбачено, що слідчий суддя зобов’язаний зафіксувати заяву про застосованому насильстві та вжити невідкладних заходів для забезпечення безпеки людини. Адвокат підозрюваного заявив, що особа перебуває у важкому фізичному стані, просить суддю звернути увагу на зовнішній вигляд підозрюваного.

Затримання підозрюваних і запобіжний захід. Фото: Pixabay

Підозрюваний Л. на судове засідання був доставлений з лікарні. Суддя про цю обставину був повідомлений, а лейтенант міліції повідомляв про застосування до підозрюваного фізичного насильства. Незважаючи на це суддя не вчинив дій, передбачених ч. 6 ст. 206 КПК. Всупереч вимогам п. 3 ч. 1 ст. 178 КПК слідчий суддя не врахував стан здоров’я підозрюваного, який перебував з діагнозом струс головного мозку, перелом кісток носа, гематоми, забій м’яких тканин, забій грудної клітини. Частина поразок підозрюваного на обличчі була візуально доступна під час судового засідання.

Слідчий суддя зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі міцність соціальних зв’язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців, що передбачено п. 4 ч. 1 ст. 178 КПК. Однак слідчий суддя проігнорував шість позитивних характеристик підозрюваного, а також наявність на його утриманні сина 2012 року народження. Суд мав можливість у межах строку, передбаченого ч. 1 ст. 211 КПК, відкласти розгляд клопотань слідчих з метою повного і неупередженого судового вивчення клопотань та надання можливості захисту збору і подання в суд відповідних доказів.

П. 4 ч. 1 ст. 196 КПК передбачено, що в постанові про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зазначає докази, що обгрунтовують відповідні обставини. Однак у постанові жоден доказ не згадується взагалі. Не враховані слідчим суддею вимоги п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», згідно з яким «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, здатні переконати об’єктивного спостерігача у тому, що особа, про яку йде мова, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32 Серія А №182), а також п. 1 ч. 1 ст. 178 КПК, згідно з яким суддя при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов’язаний оцінити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального злочину.

При розгляді справи слідчий суддя не встановив, доводять чи представлені стороною обвинувачення докази наявності достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, а також доводять чи представлені стороною обвинувачення докази обставин, які свідчать про недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначених у клопотанні, чим порушив вимоги п. 2, 3 ч. 1 ст. 194 КПК.

Тим самим не була прийнята до уваги практика ЄСПЛ, зокрема, такі приписи: «При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов’язково повинна бути розглянута можливість застосування інших запобіжних заходів» (п. 80 рішення ЄС від 10 лютого 2011 року по справі «Харченко проти України»); «Утримання особи під вартою буде довільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого змісту і не була розглянута можливість застосування більш м’якого запобіжного заходу».

Слідчий суддя допустив грубу помилку, тому що призначив утримання під вартою 30 днів, а дату визначив на 32-й день тримання під вартою. Таке упущення з боку слідчого судді є порушенням присяги, суперечить нормам Конституції, КПК та Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У конкретному випадку було прийнято рішення про звільнення цього судді з посади.

При реєстрації заяви про злочин 13 серпня 2017 року було зафіксовано, що Д. 23 серпня 2017 року в 21.30 вчинить злочин, тобто отримає неправомірну вигоду в розмірі 300 дол. і дозволить М. пронести через митний кордон 15 кг бурштину. Залишається тільки гадати, з допомогою якогось екстрасенса працівники СБУ з точністю до хвилини вгадали майбутні дії заявника, який, до речі, не вміє писати і читати, але чітко вказав на кваліфікацію злочину із застосуванням юридичних термінів.

Таким чином, захопившись «посадками», влада забула про ст. 3 Конституції України, відповідно до якої права людини є найвищою цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Наведені випадки прикрих помилок, допущених слідчими суддями, на мою думку, свідчать про те, що влада знаходить можливості так тиснути на суддів, що вони іноді допускають навіть очевидні для себе порушення закону.

Автор: Ярослав ЗЕЙКАН; РАКУРС

Події та кримінал